“Мученики, які зберегли віру”, Ліягона, квіт. 2022.
Оповіді з книги Святі, том 3
Мученики, які зберегли віру
Ілюстрація Грега Ньюболда
Влітку 1915 року Рафаель Монрой служив президентом філії для приблизно сорока святих у Сан-Маркосі, шт. Ідальго, Мексика. 17 липня група повстанських військ захопила селище, розмістила свій штаб у великому будинку в центрі містечка і наказала Рафаелеві, який був заможним фермером, забезпечити їх яловичиною 1 .
Сподіваючись, що цим він заспокоїть військових, Рафаель привів корову на забій 2 . Після того як Рафаель привів корову, деякі його сусіди почали намовляти повстанців. Одному сусідові, Андресу Рейєсу, не подобалося, що в місцевості зростає кількість святих. Багато мексиканців чинили опір іноземним впливам на їхню країну, і Андрес та інші люди в містечку були незадоволені тим, що сім’я Монрой залишила їхню католицьку віру та приєдналася до церкви, яку повсюди пов’язували зі Сполученими Штатами 3 .
Почувши це, солдати пішли за Рафаелем до його дому і арештували його саме в ту мить, коли він сідав снідати. Вони наказали йому відкрити сімейну комору, заявляючи, що він та його американський зять були полковниками в армії прибічників Карранси і ховали зброю, щоб використовувати її проти прибічників Сапати.
Біля комори Рафаель та вояки побачили Вінсенте Моралеса, ще одного члена Церкви, який там виконував якусь роботу. Вважаючи, що він також був солдатом Карранси, вояки арештували його і почали перетрушувати комору в пошуках зброї. Рафаель і Вінсенте благали повірити в те, що вони невинні, запевняючи вояків, що вони не вороги.
Солдати їм не повірили. “Якщо ви не віддасте нам свою зброю,—казали вони,—ми повісимо вас на найвищому дереві”.
Солдати привели обох чоловіків до високого дерева і прив’язали мотузки до його міцних гілок. Потім вони накинули на їхні шиї петлі. Солдати сказали, що якщо Рафаель і Вінсенте зречуться своєї релігії та приєднаються до сапатистів, то їх звільнять.
“Моя релігія мені дорожча за життя,—сказав Рафаель,—і я не можу зректися її”.
Солдати затягували мотузки доти, доки Рафаель і Вінсент не зависли в повітрі й не втратили свідомість. Повстанці послабили мотузки, повернули чоловіків до свідомості й продовжили їх катувати 4 .
Повернувшись до комори, повстанці знову взялися шукати зброю. Мати Рафаеля, Хесусіта, і його дружина Гвадалупе, переконували, що зброї немає. “Mій син—мирна людина!— казала Хесусіта.— Якби це було не так, невже він залишався б удома?” Коли солдати знову почали вимагати, щоб їм показали сімейну зброю, Монрої вручили їм примірники Книги Мормона і Біблії.
“Це не зброя”,—сказали повстанці.
Пообіді сапатисти повели Рафаеля та Вінсенте до свого штабу, де вони також тримали сестер Рафаеля—Ховіту, Лупе і Наталію. Лупе злякалася вигляду Рафаеля. “Рафе, у тебе на шиї кров”,—сказала вона. Рафаель підійшов до раковини в кімнаті й умив лице. Він був спокійний і не здавався роздратованим попри все, що з ним сталося.
Пізніше Хесусіта принесла своїм дітям їжу. Перш ніж вона пішла, Рафаель передав їй листа, якого він написав знайомому капітану сапатистів, просячи допомогти у доведенні своєї невинності. Хесусіта взяла листа і пішла шукати капітана. Після цього Монрої та Вінсенте благословили їжу, але перш ніж почати трапезу, вони почули звуки кроків і бряцання зброї за дверима. Солдати покликали Рафаеля та Вінсенте, і двоє чоловіків вийшли з кімнати. Біля дверей Рафаель попросив свою сестру Наталію вийти з ним, але охоронці відштовхнули її.
Сестри перезирнулися, їхнє серце впало. Запанувала тиша. Після цього темряву розірвали постріли 5 .
Коли у той вечір вторгнення сапатистів у Сан-Марко Хесусіта де Монрой ішла, щоб поговорити з одним із провідників повстанців, сподіваючись, що вона зможе допомогти звільнити своїх ув’язнених дітей, вона почула ті доленосні постріли. Поквапившись до в’язниці, вона побачила свого сина Рафаеля і його товариша-святого останніх днів, Вісенте Моралеса, мертвими. Вони загинули від куль повстанців.
Зліва направо: Рафаель Монрой тримає свою дочку Марію Консепсьйон; Гвадалупе Ернандес де Монрой, дружина Рафаеля; його сестра Наталія; його мати Хесусіта Монрой і його сестри Ховіта і Лупе.
Через рік після смерті сина Хесусіта продовжувала жити в Сан-Маркосі. У першу неділю липня 1916 року святі проводили збори свідчень і кожен член філії свідчив про євангелію та надію, яку вона їм дає. Після цього, 17 липня, на річницю з дня убивства, вони знову зібралися разом, щоб згадати мучеників. Вони заспівали гімн про Друге пришестя Ісуса Христа і Касіміро Гутьєррес прочитав розділ з Нового Завіту. Ще один член Церкви порівняв Рафаеля і Вінсенте із мучеником Степаном, який помер за своє свідчення про Ісуса 6 .
Хесусіта залишалася стовпом віри для своєї сім’ї. “Ми дуже сумуємо,—писала вона у листі,—але наша віра міцна, і ми ніколи не зречемося цієї релігії” 7 .