“У святому місці”, Ліягона, квіт. 2022.
У святому місці
Поки юнак повільно промовляв кожне слово причасної молитви, ми відчували потужне свідчення Божої любові.
Ілюстрація Діллін Марш
Ми були новенькими в приході Данвуді, коли вперше побачили Біллі. На початку причасних зборів я помітив, що він сидить за причасним столом.
Після того як члени приходу причастилися хлібом, Біллі почав причасну молитву, благословляючи воду, але він затинався і йому було важко промовляти кожне слово. Звичні відволікання і шум від малих дітей повністю зникли. Здавалося, що всі завмерли, чекаючи на Біллі.
Слова причасної молитви, які зазвичай промовляються плавно і коротко, звучали повільно, кожне слово розтягувалося і старанно вимовлялося. Спочатку мені було ніяково за того юнака. Моє серце переповнилося співчуттям до нього.
Потім усе змінилося.
Коли він закінчив першу фразу молитви—молитви, яку я чув тисячу разів,—приміщення наповнилося новими почуттями. Неймовірний спокій оволодів нами, і ми знали, що перебуваємо у святому місці. Біллі не просто читав слова молитви. Він щиро молився своєму Небесному Батькові, Який відповідав неймовірним пролиттям Духа.
Почуття Божої любові до цього юнака було відчутне на дотик, і ми зрозуміли, що маємо привілей брати участь у цьому унікальному за духовністю обряді.
Біллі продовжував і згодом закінчив молитву. Я не хотів, щоб він її закінчував, бо я хотів, щоб ті священні відчуття тривали. Але сильний дар Духа тривав і під час рознесення причастя присутнім. То було справжнє оновлення завітів: щоб каятися, ставати кращими і служити Господу більш віддано.
У кінці зборів я підійшов до причасного столу, щоб подякувати юнакові. Я бачив, що він має синдром Дауна. Затинаючись, він відповів: “Будь ласка” і широко усміхнувся.
Через роки у іншому приході я все ще згадував Біллі. Причасні збори ставали для мене більш значущими, коли я намагався, як і Біллі, звертатися до Небесного Батька з простою щирою вірою і молитвою.
Автор живе в штаті Флорида, США.