“Як я зміг жити далі після мого другого розлучення”, Ліягона, квіт. 2022.
Як я зміг жити далі після мого другого розлучення
Одна проста порада допомогла мені йти вперед, коли я не знав, що робити далі.
Зображення від Getty Images
Укрившись з головою під купою покривал, я був у повній темряві, лежачи у вільній спальні в домі своїх батьків. Я не знав, чи зараз полудень, чи північ; я втратив відлік часу. Усі мої пожитки були вкинуті до коробок, які стояли хиткою вежею поруч з моїм ліжком. Я вдруге за чотири роки був у процесі розлучення, і це вже було вище моїх сил.
У глибинах розпачу
Кінець мого другого шлюбу був жахливим: тривожність, непевність і життя в різних готелях. Я не знав, що робити. Я не відчував себе спроможним щось робити, крім того, щоб лежати під ковдрою і намагатися нічого не відчувати.
У мене й раніше були важкі періоди, але тепер усе було по-іншому. Я не хотів ні ходити до церкви, ні читати Писання чи хоча б витягнути себе з ліжка. Навіть молитва вимагала від мене більших зусиль, ніж я мав. Я лежав у ліжку і молився, щоб мати бажання помолитися. Ото і все. Безсумнівно, я був у глибокому відчаї.
Моя сім’я та інші люди, які дбали про мене, хотіли допомогти, але вони просто не знали, як. Вони намагалися підбадьорити мене, приносили їжу і запевняли, що все буде добре. Однак я ще був не готовий це почути. Майже неможливо було мені допомогти, оскільки я й сам не знав, якої допомоги потребував. Одна справа—відчувати себе приголомшеним, коли знаєш, що потрібно зробити, аби подолати перешкоди на шляху. Але у мене все було зовсім по-іншому, оскільки я зовсім не знав, що далі робити.
Моє перше розлучення було важким ударом, і цілий рік я докладав надзвичайних зусиль, щоб прийти до тями. Однак я узяв себе в руки і згодом спромігся жити далі. Цього разу все було не так. У мене більше не було енергії, щоб “почати спочатку”. На той момент я був повністю виснажений ментально, емоційно і фізично.
Раптом мене пронизав один спогад про подію, яка сталася багато років тому.
“Вибери щось одне”
У підлітковому віці я пішов з Церкви, тому що не вірив, що вона істинна. Я навіть перестав вірити в Бога. Потім, коли мені було трохи більше 20, я знову навернувся і знав, що Церква істинна. Я пам’ятаю почуття радості від усвідомлення істинності євангелії. Та радість тривала лише хвилину, бо після цього у мене всередині похололо від думки про те, що через навернення мені доведеться змінити все своє життя. Як можна змінити майже все у своєму житті і стати тією людиною, якою, як ви знаєте, ви повинні бути?
Того дня, маючи трохи більше 20 років, я подзвонив своєму дідусеві. Я знав, що можу довіряти його пораді в цій проблемі. Він вислухав моє занепокоєння про те, як змінити все своє життя, якщо я не знаю, як це зробити. Потім він сказав: “Вибери щось одне. Вибери щось одне, працюй над цим, а коли будеш готовий, вибери щось інше. Оце і все, що треба робити”.
Я не знаю, що очікував почути, але тільки не це. Мені потрібно було настільки покращитися в порівнянні з тим, яким я був, тож я вважав, що змінюватися у чомусь одному за раз—цього недостатньо. Однак, піддавшись мимовільній миті духовної зрілості, я вирішив якимось чином виконати його пораду. Кількість усього, що мені потрібно було змінювати в той час повернення до Церкви, була настільки великою, що я не знав, з чого почати. Тягар того переліку, який ми всі добре знаємо (ходити до церкви, читати Писання, молитися, сплачувати десятину, служити в покликаннях тощо) сам по собі викликав приголомшення.
Було стільки всього, що, як я знав, буде важко змінити, тож я не відчував себе ще достатньо сильним, щоб справлятися з ними. Тому я вирішив вибрати те, що можу робити—щось важливе, однак маленьке. Це вивело мене на дорогу, на якій я хотів знаходитися, і міг продовжувати будувати на тому успіху.
Рядок за рядком
Через кілька років, коли мені не вистачало сил промовити просту молитву після другого розлучення, Святий Дух нагадав мені про це.
Поки я продовжував непорушно лежати в своєму бавовняному коконі простирадл і згадувати ту пораду, я знав, що Дух дав мені спрямування, яке я міг застосувати до своїх нинішніх обставин. Можливо я міг зробити щось одне. Це не мало бути щось велике; потрібно було зробити хоча б щось. Найперше, що я мав зробити—це встати з ліжка. Тож я це і зробив—через кілька хвилин я відкинув покривала і встав. Після цього я знову ліг і вкрився. Але то було нормально, оскільки я зробив те одне, що я вирішив зробити. Я мав це за мету ще кілька днів, перш ніж взятися за щось нове, і я продовжував робити інші кроки.
Зараз я розумію, що дідусеве спрямування було не просто хорошою порадою. Писання навчають: “Бо знайте, так каже Господь Бог: Я дам дітям людським рядок за рядком, приписання за приписанням, тут трохи і там трохи; і благословенні ті, хто прислухається до Моїх повчань, і прихилить вухо до Моєї поради, бо вони навчаться мудрості; бо тому, хто сприймає, Я дам більше” (2 Нефій 28:30). Я спробував це, бо довіряв дідусеві. І це працює, бо це—євангельський принцип. Дізнаватися, як ставати кращими, змінюючи щось одне за один раз—це шлях до навчання і зростання.
Це мало б бути ключовим моментом цієї історії, де б я розповів вам, яким прекрасним є моє життя сьогодні. Правда ж у тому, що моє життя покращилося, але суть не лише в цьому. Суть у тому, що Господь очікував, що кожної миті з Його допомогою я робитиму все можливе. Він розумів, що у певні дні все можливе полягало в тому, що я спроможуся хоча б встати з ліжка. Як навчав старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Бог сприйме вас такими, якими ви є в даний момент, і почне працювати з вами. Усе, що вам треба мати,—це небайдуже серце, бажання вірити і довіряти Богові” 1 .
Я відчував, що Небесний Батько мене любить і приймає. Моя спроба постійно вдосконалювати себе рядок за рядком є прийнятною для Нього. Зусилля, яким би недосконалим воно не було, є прийнятним, якщо це все, на що я спроможний. Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) навчав: “Робіть усе можливе. Це все, про що ми вас просимо. … Господь не сподівається, що ви будете робити більше за це. Просто робіть усе, що можете” 2 . Мені не потрібно було натискати на кнопку і повністю змінюватися за одну ніч. Ми розвиваємося рядок за рядком.
В усьому—у намаганні краще служити підопічним, чи просто піднятися з ліжка—має значення те, що я роблю зусилля.
Господь буде поруч
Завдяки зусиллям відновитися після двох розлучень—і після всього, чим випробовує мене життя—я засвоїв два важливі уроки. Перший, Господу подобаються будь-які щирі зусилля 3 . Друге, Господь прийде на допомогу там, де ви зараз знаходитеся. Незалежно від того, на якому етапі зцілення ви знаходитеся, якщо ви на цьому шляху, Він буде поруч.
Оскільки Спаситель узяв на Cебе всі наші болі й страждання, Він знає, що нам потрібно, чим би це не було. Навіть якщо ми самі про це не знаємо, Він знає. І Він допоможе нам рухатися вперед.
Я часто чую, як люди висловлюють вдячність за випробування у своєму житті. Я хочу відчувати вдячність за труднощі. Я ще не досягнув цього, але прямо зараз це те одне, що я для себе вибрав. Я працюю над цим, і коли я буду готовий, я виберу щось інше.
Автор живе в шт. Юта, США.