Не бунтуйтеся і не бійтеся

Старійшина Кевін Р. Дункан

Сімдесятник

Ісус Навин та Калев розуміли, які на них чекають випробування, але вони знали, що можуть покладатися на Господа.

Зображення

Повернення Ісуса Навина і Калева

Повернення Ісуса Навина і Калева, невідомий художник, Lebrecht History / Bridgeman Images

У своєму житті я спостерігав, що найчастіше люди реагують на натхненну пораду, отриману провідниками Церкви, у два способи:

Сприймають бачення, яке отримав провідник стосовно того, що має бути виконано за Господньою волею, позитивно про нього розповідають і заохочують інших здобути подібне бачення. Іноді їм, можливо, доведеться покладатися на віру, поки вони не матимуть повного розуміння.
Вони не сприймають того бачення, критикують його і знаходять причини, чому, на їхню думку, його неможливо реалізувати. Або повністю ігнорують натхненну пораду і взагалі нічого не роблять. Згодом люди з цієї категорії бачать, що Господня робота досягає успіху, незважаючи на їхнє рішення не підтримувати її.

Господнє обіцяння Мойсеєві

Ми читаємо про подібну реакцію на натхненну пораду провідників, коли ізраїльтяни наблизилися до землі, яку називали Ханаанською. Господь визволив ізраїльтян з Єгипту. Він сказав Мойсеєві, що якщо народ буде виконувати Його заповіді, Він вестиме їх до обіцяної землі, землі, яку Господь пообіцяв дати Авраамовим нащадкам—“до Краю, що тече молоком та медом” (Вихід 3:17). Коли ізраїльтяни пустинею подорожували до того місця, вони долали багато випробувань, які стали перевіркою їхньої віри. Вони часто повставали і не виконували Господні заповіді. (Див. Вихід 32:1–9; Ісая 11:1–34).

Коли ізраїльтяни нарешті наблизилися до обіцяної землі, Господь наказав Мойсею послати розвідників—по одному від кожного коліна Ізраїлевого,—щоб “розвіда[ти] ханаанський Край” (Числа 13:2). Їм було наказано дізнатися, чи народ, який там живе, “сильний він, чи слабий, чи малий він, чи численний” і чи земля плодюча. Двома з тих провідників були Ісус Навин і Калев. (Див. Числа 13:4–20).

Усі розвідники провели 40 днів, досліджуючи землю Ханаанську, перш ніж повернулися в пустиню до Мойсея і до дітей Ізраїля. Розвідники принесли плоди землі Ханаанської. Вони доповіли, що той край “тече молоком та медом. … Та народ той, що сидить у тім Краї, міцний, а міста укріплені, дуже великі”. (Див. Числа 13:25–29, 33).

Два способи бачення

Усі дванадцять розвідників бачили однакові переваги і однакові перепони у виконанні Господньої заповіді оселитися в Ханаані. Втім їхні відповіді показують, як десять учасників групи бачили лише проблеми, в той час як двоє інших вирішили покладатися на Бога.

Десять розвідників бачили лише труднощі. Оскільки вони не покладалися на Господа, то боялися виконати Його заповідь іти в землю Ханаанську. З іншого боку, Калев та Ісус Навин знали, що якщо ізраїльтяни матимуть віру, Господь зможе дати їм Ханаанську землю. Калев радив: “Конче ввійдемо ми й заволодіємо [Краєм], бо ми справді переможем його!” (Числа 13:30).

Інші десять розвідників суперечили тому, що радив Калев. “Ми не зможемо ввійти до того народу,—сказали вони,—бо він сильніший за нас. А ввесь той народ, що ми бачили в ньому, люди високі на зріст. … Були ми в своїх очах немов та сарана, і такими були ми і в їхніх очах” (Числа 13:31–33).

Вибір, оснований на страху

На жаль, ізраїльтяни віддали перевагу словам тих, хто боявся. Оскільки здавалося, що шлях важкий і вони боялися народу, який там живе, вони відмовилися увійти до обіцяної землі. Вони почали ремствувати на Мойсея і на Бога. Вони настільки втратили віру, що навіть захотіли, аби Бог дав їм померти в Єгипті або в пустині. “Чи не краще нам вернутися до Єгипту?”—запитували вони. А потім казали: “Оберімо собі голову, та й вертаймось до Єгипту!” (Числа 14:3–4).

Однак Ісус Навин і Калев продовжували намагатися допомогти людям покладатися на Господа. “Якщо Господь уподобає Собі нас,—казали вони,—то впровадить нас до того Краю, і дасть його нам, Край, який тече молоком та медом.

Тільки не бунтуйтесь проти Господа, і не бійтеся народу того Краю, … з нами Господь, не бійтеся їх” (Числа 14:8–9).

Діти Ізраїля не послухалися Ісуса Навина і Калева. Натомість вони намагалися вбити їх (див. Числа 14:10). Через їхній бунт Господь проголосив, що вони блукатимуть у пустині протягом 40 років. Лише коли всі ті, хто ремствував на Бога, помруть, Він приведе народ в обіцяну землю. З дванадцятьох розвідників лише Ісус Навин і Калев увійшли до обіцяної землі. (Див. Числа 14:22–38).

Сучасні Калеви та Ісуси Навини

Є багато сучасних Калевів та Ісусів Навинів. Одним таким чоловіком був Джон Галм, дідусь моєї дружини. Одного дня в 1926 році єпископ мав розмову з Джоном. Єпископ підняв тему місії. Ця тема була несподіваною для Джона.

Джон завжди хотів служити на місії, але в його житті були певні ускладнення. Чому? Тому що Джону було 42 роки. Він був одружений і мав чотирьох дітей віком 15, 12, 4 і 2 роки. Він був фермером. У нього була земля і худоба. Усе це потребуватиме догляду за його відсутності. Йому потрібно було подумати, яким чином піклуватися про сім’ю та майно, поки його не буде.

Єпископ сказав Джонові, що це не є офіційним покликанням, просто пропозицією. Джон сказав єпископу, що подумає про це і відповість наступного дня.

Наступного дня Джон знайшов єпископа рано-вранці і сказав, що приймає покликання. Того ранку після, ймовірно, безсонної ночі, Джон не знав, як він усе владнає, щоб служити на місії. Він лише знав, що служитиме. Як і Калев з Ісусом Навином, він знав, що Бог допоможе йому знайти шлях. Так і сталося. Джон зміг найняти сусіда, щоб той дбав про землю й худобу, а приход і громада згуртувалися, щоб підтримати дружину й дітей.

Мабуть, то був не абиякий культурний шок, коли Джон, фермер з невеличкого поселення, прибув на місію до Нью-Йорка.

Джон жив у селищі, в якому мешкало приблизно 500 чоловік. Він звик їздити на коні й працювати на землі. Коли його покликали служити в Нью-Йорку, то це дійсно був культурний шок. Він, мабуть, почувався комахою серед велетнів. Однак Джон успішно відслужив місію. Його приклад вселив у його нащадків бажання покладати довіру на Бога, якими б не були перепони і що б не чекало в майбутньому. “Для Бога нема неможливої жадної речі!” (Лука 1:37).

Долайте перепони з вірою

Перед нами, як і перед дітьми Ізраїля, постають величезні перешкоди. Однак ті перешкоди не можуть відділити нас від благословень, які нам пообіцяв Господь, якщо ми будемо виконувати Його заповіді. Ми не можемо не усвідомлювати ті перешкоди. Однак важливо, щоб ми долали їх з вірою.

У світлі Відновлення євангелії, яке постійно триває, ми можемо легко побачити, що коли пророки повідомляють нам Господню волю, найкраще, що ми можемо зробити—це шукати шляхи її здійснення. Безумовно будуть перепони, але з вірою в Бога ми можемо подолати їх. Ось кілька прикладів:

Коли первосященників та старійшин об’єднали в одну групу, дехто не був упевнений, чи це взагалі можливо. А інші прийняли зміну і спробували розвинути нові стосунки.
Коли служіння підопічним замінило домашнє і візитне вчителювання, дехто вбачав у цьому лише проблему. Інші почали служити у вищий і святіший спосіб.
Коли Президент Рассел М. Нельсон наголосив на потребі використовувати повну назву Церкви, дехто вагався і називав причини, чому коротша назва була більш зручною. А інші негайно дослухалися до настанови і знайшли способи використовувати назву, як її дано в Писаннях.
Коли розклад недільних зборів було скорочено з трьох годин до двох, дехто вважав, що буде мало часу для навчання, а розібратися в схемах занять буде важко. Інші ж швидко адаптувалися до змін.

Звичайно, є набагато більше прикладів, але урок зрозумілий. Кожна трудність і перепона, перед якими ми постаємо,—це можливість прийняти рішення, як це робили Ісус Навин та Калев,—покладатися на Господа. “Не бунтуйтесь … і не бійтеся” (Числа 14:9). Ця порада була хорошою для дітей Ізраїля, і вона так само хороша для кожного з нас у цей час.