“Чи ми обмежуємо Бога в нашому житті?”, Ліягона, квіт. 2022.
Чи ми обмежуємо Бога в нашому житті?
Єпископ—не єдиний, кому Бог дає можливість допомагати в наших випробуваннях.
Ілюстрації Девіда Гріна
Коли Марко покликали єпископом, серед найперших, хто попросив про зустріч з ним, були брат і сестра Пенья (імена змінено). Вони обоє страждали від травми, отриманої внаслідок жорстокого поводження. Це спричинило серйозні ментальні проблеми. Обоє до цього були у шлюбі, але невдало, і зараз вони докладали всіх зусиль, щоб їхня спільна сім’я стала успішною. Через постійні проблеми з працевлаштуванням їм не вдавалося досягнути самозабезпечення. Вони хотіли піти до храму, але не були гідні отримання рекомендації. То один з них, то інший переживав кризу.
Марко любив їх, але швидко стало очевидним, що сім’я Пеньяс потребує більшої допомоги, ніж він спроможний надати.
На жаль, Пеньяси не хотіли, щоб єпископ залучав інших людей. У той час серед багатьох членів Церкви була поширеною думка, що саме єпископ несе відповідальність за надання допомоги членам Церкви, які долають подібні випробування. Крім того, Марко боявся, що ця сім’я вважатиме, ніби вони для нього неважливі, якщо він попросить ще когось допомагати йому.
Тож Марко робив усе можливе. Він проводив розмови. Він радив. Він намагався направляти їх до відповідних фахівців, які займалися проблемами ментального здоров’я. Марко і його дружина відвідували заняття із самозабезпечення разом з Пеньясами і допомагали їм вирішувати певні фінансові проблеми. У той час як інші в приході також допомагали, єпископ проводив незчисленні години з сім’єю Пеньяс. Через п’ять років вони запечаталися, але все ще страждали від більшості довготривалих проблем, які мали ще під час першої зустрічі з єпископом.
Озираючись назад, Марко каже, що як він, так і Пеньяси, неправильно розуміли роль єпископа. Крім того, усі троє недостатньо довіряли президентам Товариства допомоги і кворуму старійшин у виконанні їхніх божественно призначених обов’язків у наданні допомоги членам Церкви, які мають подібні труднощі. Як наслідок, це обмежувало надходження Господніх благословень у сім’ю Пеньясів.
Розширити наше бачення і наше коло
Це досить знайома історія. Більшість з нас бачить в єпископі духовного провідника приходу. Він є головуючим первосвященником у приході й тримає ключі священства, щоб керувати роботою Церкви в приході. Оскільки, згідно з Писаннями, він є загальним суддею, ми потребуємо його допомоги в тих випадках, що стосуються питань гідності й покаяння. Він також виносить остаточне рішення щодо використання церковних ресурсів для надання допомоги нужденним. Тож часто він перший, про кого ми думаємо, коли потребуємо допомоги будь-якого виду.
Втім у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів єпископ не єдиний, кого Господь уповноважив діяти від Його імені. Скеровані у своєму служінні ключами священства, інші чоловіки та жінки у приході мають владу і силу отримувати одкровення і допомагати тим, про кого їх призначено турбуватися. Президенти кворуму старійшин і Товариства допомоги мають призначення отримувати Боже скерування й допомагати нам. Люди в інших покликаннях у приході, брати-служителі й сестри-служительки та будь-яка людина, яка отримала доручення від тих, хто уповноважений мати ключі священства діяти від імені Господа, також можуть надавати необхідну допомогу.
“Президенти кворуму старійшин і Товариства допомоги мають божественно призначені обов’язки і отримують одкровення, щоб допомагати членам Церкви,—сказала президент Джин Б. Бінгем, генеральний президент Товариства допомоги.— Будь-хто рукопокладений у покликання або хто отримав призначення від тих, хто має ключі священства, має повноваження і удостоєний отримання одкровення, необхідного для виконання своїх обов’язків” 1
Бог любить нас і хоче застосовувати Свою безмежну силу, аби нас благословляти (див. Учення і Завіти 41:1) 2 . Однак “зазвичай наші потреби Він задовольняє через інших людей” 3 . Коли ми обмежуємо тих, кому довіряємо, в можливості надавати нам допомогу, ми, вірогідно, позбавляємо себе багатьох благословень, які Бог хоче пролити на нас, оскільки ми не відповідаємо умовам, які Він встановив для отримання тих благословень (див. Учення і Завіти 130:20–21) 4 .
Додаткові повноваження, надані президентам Товариства допомоги і кворуму старійшин
На квітневій генеральній конференції 2018 року провідники оголосили про значні зміни, серед яких реструктуризація кворумів священства, запровадження програми служіння підопічним замість домашнього і візитного вчителювання та підвищення ролі президентств Товариства допомоги і кворуму старійшин у здійсненні керівництва роботою зі спасіння і піднесення у приході. У цих змінах наголошується на ролі президентів Товариства допомоги і кворуму старійшин “брати головну відповідальність у тому, щоб … наглядати за членами Церкви і служити їм” 5 , а також працювати разом, щоб задовольняти мирські потреби, координуючи свої зусилля з єпископом 6 .
Ці нещодавні зміни в організаціях, політиці та програмах Церкви зокрема мали на меті “допомо[гти] кворумам старійшин і Товариству допомоги узгоджувати їхню роботу. … І вони дозволять єпископу делегувати більше обов’язків президентам кворуму старійшин і Товариства допомоги, щоб єпископ і його радники могли зосередитися на своїх основних обов’язках”—приділяти увагу підростаючому поколінню в приході 7 .
Для єпископів: сила божественного делегування
Оскільки існують обов’язки, які може виконувати лише єпископ, наявність президентів Товариства допомоги і кворуму старійшин, які мають повноваження допомагати, може бути великим благословенням для єпископів і для нужденних членів Церкви.
Наприклад, лише єпископ може служити загальним суддею в питаннях гідності. Так само, лише на ньому лежить відповідальність за використання пожертвувань від посту і фінанси приходу. Він має ключі Ааронового священства в приході й не може нехтувати своїми обов’язками піклуватися про підростаюче покоління.
Здатність делегувати обов’язки—це благословення як для єпископа, так і для членів приходу. “Єпископу необхідно вміло делегувати, або він зігнеться під тягарем обов’язків чи буде пригнічений, коли бачитиме, як багато з них не виконано”,—сказав президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві 8 .
“Єпископу необхідно зрозуміти, що це не применшує його значення”,—сказала сестра Рейна І. Абурто, друга радниця в генеральному президентстві Товариства допомоги 9 . З іншого боку, якщо запрошувати інших допомагати в Господній роботі, це зміцнить і благословить їх завдяки можливостям служити. Такими є наслідки, коли ми служимо в ім’я Спасителя і Його повноваженням, щоб благословляти інших людей.
Для провідників: як це здійснювати?
Члени Церкви і провідники найвірогідніше побачать ці благословення у тих приходах, де члени Церкви мають правильне бачення програми служіння підопічним і де президенти кворуму старійшин і Товариства допомоги узгоджено діють одне з одним та з єпископом.
“В ідеалі, президенти кворуму старійшин і Товариства допомоги вже мають узгоджено працювати, задовольняючи потреби членів Церкви, які вони обговорювали, координуючи зусилля в служінні підопічним,—сказала президент Бінгем.— Після цього вони зустрічаються з єпископом, щоб зрозуміти його точку зору і отримати схвалення своїх планів надання допомоги” 10 .
Важливо зрозуміти, що коли члени приходу служать, тоді робота виконується. “Служіння підопічним—це євангелія в дії,—сказав старійшина Уолтер Ф. Гонсалес, сімдесятник.— Задовольняти потреби членів Церкви—це не лише робота президентів кворуму старійшин і Товариства допомоги, так само як це не лише робота єпископа” 11 .
“Служіння підопічним є ключовим, коли йдеться про задоволення потреб і здійснення роботи зі спасіння і піднесення,—сказала президент Бінгем.— Служити підопічним—це запрошувати людей прийти до Христа і укласти з Ним храмові завіти. Служіння підопічним—це те, як ми визначаємо потреби і зміцнюємо членів Церкви, підтримуючи їх у намаганнях жити за євангелією і ставати самозабезпеченими” 12 .
Не кінець
Невдовзі після того, як Марко було звільнено від покликання єпископа, почалася пандемія. Брат Пенья втратив роботу, і сім’я опинилася в новому колі емоційної та фінансової кризи. Виконуючи пораду провідників Церкви та оновленого Довідника 13 , президент кворуму старійшин, коло обов’язків якого поширювалося на сім’ю Пенья, узяв на себе ініціативу в пошуках натхненних способів підтримати цю сім’ю. Порадившись з новим єпископом, президент кворуму старійшин відчув спонукання призначити Марко допомагати брату Пенья.
Важливо те, що довірчі стосунки вже було встановлено. І завдяки тому, що це призначення було дано тими, хто має повноваження тримати ключі священства, Марко міг покладатися на отримання одкровення, необхідного для надання допомоги 14 .
“Хтось з іронією поставиться до того, що мене покликали допомагати брату Пенья після того, як я провів з цією сім’єю стільки часу в якості єпископа,—сказав Марко.— Але це призначення принесло мені незабутній досвід. Допомагати в здійсненні Його роботи—це доручення від Господа. Я вдячний, що можу допомагати нести тягарі не лише сім’ї Пенья, але і єпископу”.