Урок 15

Ісус Христос запровадив причастя

Вступ

У документі “Живий Христос: Свідчення апостолів” сказано: “[Ісус Христос] ввів причастя як нагадування про Свою спокутну жертву” (Ensign або Ліягона, бер. 2008, с. 42). Коли ми причащаємося, це служить нагадуванням нам, що Спаситель кровоточив кожною порою і помер за нас; ми також поновлюємо наші завіти з Господом.

Ознайомлення з матеріалом

Даллін Х. Оукс, “Причасні збори і причастя”, Ensign або Ліягона, лист. 2008, сс. 17–20.
Jeffrey R. Holland, “This Do in Remembrance of Me”, Ensign, Nov. 1995, 67–69.

Рекомендації для навчання

Матвій 26:26–28; Лука 22:15

Ісус Христос встановив новий завіт

Покажіть наведену далі або іншу ілюстрацію, на якій зображено Останню вечерю, і попросіть одного зі студентів пояснити, яку подію зображено на ілюстрації:

Запитайте студентів:

Що би ви відчували, якби Спаситель особисто приготував, благословив і дав вам причастя?

Попросіть когось зі студентів прочитати вголос Лука 22:15. Запропонуйте класу подумати протягом уроку, чому Спаситель прагнув провести Пасху зі Своїми апостолами.

Попросіть одного зі студентів прочитати вголос Матвій 26:26–28, а весь клас слідкувати. Дайте визначення слову завіт, пояснивши, що воно є перекладом грецького слова, яке означає “угода” (ви можете запропонувати студентам написати це визначення на полях їхніх Писань). Обговоріть таке запитання:

Якщо Ісус встановлював новий завіт, або угоду, який завіт буде ним замінено?

Наведена далі інформація слугуватиме історичним тлом або контекстом, корисним для вашого обговорення: У давнину, коли Єгова уклав Свій завіт з дітьми Ізраїля, Мойсей навчав їх словам Єгови і народ уклав завіт слухатися тих слів. Тоді Мойсей приніс в жертву тварину, взяв її кров і окропив нею народ, кажучи: “Оце кров заповіту, що Господь уклав із вами про всі оці речі!” (Див. Вихід 24:3–8). Ісус посилався на слова Мойсея, навчаючи, що Він пролиттям Своєї крові встановить новий завіт з Божими дітьми (подібно до того, як окроплення кров’ю тварин символізувало, що діти Ізраїля укладають старий завіт з Єговою). Даючи чашу вина Своїм апостолам, Ісус дав знати, що старий завіт виконано і укладено новий (див. Євреям 9:12–15). Закон Мойсея (старий завіт) був у багатьох аспектах великим пророцтвом про Месію. Ісус Христос виконав це пророцтво (див. 2 Нефій 11:4; Кн. Якова 4:5; Алма 34:13–14) зокрема в тому сенсі, що Він досяг кінцевої мети того закону Своєю спокутною жертвою.

На чому зосереджує нашу увагу жертвоприношення крові як у старому, так і в новому завіті? (На Спокуті Ісуса Христа і пролитті Його крові для прощення наших гріхів).

Покажіть наступне висловлювання старійшини Далліна Х. Оукса, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, і попросіть когось зі студентів прочитати його вголос:

“Причастя—це обряд, який замінив жертви з пролиттям крові та всеспалення за законом Мойсея. Встановлюючи його, Спаситель пообіцяв: “І той, хто прийде до Мене із скрушеним серцем і упокореним духом, того Я хрищу вогнем і Святим Духом” (3 Нефій 9:20)” (“Причасні збори і причастя”, Ensign або Ліягона, лист. 2008, с. 19).

Як би ви підсумували обговорені нами істини стосовно Останньої вечері? (Коли студенти відповідатимуть, наголосіть, що Ісус Христос виконав старий завіт і що Він встановив новий завіт, запровадивши причастя).

Лука 22:14–20; 3 Нефій 18:7, 11

Причастя допомагає нам пам’ятати Спасителя.

Розділіть студентів на пари. Запропонуйте кожній парі прочитати Лука 22:19–20 та 3 Нефій 18:7, 11. Попросіть їх визначити ще одну причину (окрім встановлення нового завіту), чому Спаситель запровадив причастя. Обговоріть такі запитання:

Якою, за словами Спасителя, є причина запровадження причастя? (Студенти мають визначити таку істину: Причащаючись, ми маємо пам’ятати Спасителя).
Чому важливо, щоб ми докладали зусиль, аби пам’ятати Спасителя, коли причащаємося?
Якщо ми не будемо пам’ятати Спасителя і те, що Він зробив для нас, тоді яке значення має причастя?

Дайте кожному зі студентів копію роздаткового матеріалу, що додається. В ньому містяться уривки з виступу старійшини Джеффрі Р. Холланда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Запропонуйте студентам подумки прочитати роздатковий матеріал. Коли пройде достатньо часу, обговоріть такі запитання:

Яку пораду ви б дали людині, якій важко зосередитися на Спасителі та Його жертві під час причастя? (Коли студенти відповідатимуть, ви можете зазначити: якщо ми протягом тижня шукаємо нагод подумати про життя і священнослужіння Спасителя, нам буде легше зосереджуватися на Ньому під час причастя в неділю).
Які благословення ви відчули, коли, причащаючись, ви намагались пам’ятати Спасителя і Його Спокуту.

1 Коринтянам 11:27–30; 3 Нефій 18:28–29; 20:8–9

Гідне прийняття причастя поновлює наші завіти.

Запропонуйте студентам подумки прочитати і порівняти 1 Коринтянам 11:27–30 і 3 Нефій 18:28–29; 20:8–9. Попросіть їх знайти застереження стосовно причастя. Потім запитайте:

Чому нерозумно причащатися недостойно?

Можливо буде корисним поділитися наступним висловлюванням старійшини Джона Х. Гроберга, сімдесятника, який пояснив, що означає причащатися гідно:

“Якщо ми прагнемо вдосконалюватися (тобто каятися) і на нас священством не накладено церковного покарання, тоді, на мою думку, ми гідні. Проте, якщо ми не прагнемо вдосконалюватися, якщо не маємо наміру діяти за підказками Духа, ми повинні спитати: Чи гідні ми причащатися, або ж чи не насміхаємося ми над самою метою причастя, яка полягає в тому, щоб бути каталізатором особистого покаяння і вдосконалення?” (“The Beauty and Importance of the Sacrament”, Ensign, May 1989, 38).

Які благословення приходять до тих, хто причащається достойно? (див. 3 Нефій 20:8–9). (Пересвідчіться в тому, що студенти розуміють: якщо ми причащаємося з молитвою і в дусі покаяння, ми можемо отримати прощення гріхів саме так, як це відбулося під час нашого хрищення).

“Якби не було підготовлено певного засобу для подальшого очищення нас після хрищення, кожен з нас був би загубленим по відношенню до всього духовного. Ми не могли б мати напарництва Святого Духа і на останньому Суді нас було б “знехтувано назавжди” (1 Неф. 10:21). Як же ми вдячні за те, що Господь підготував процес, завдяки якому кожен охрищений член Його Церкви періодично очищується від бруду гріха. Причастя---це невід’ємна складова цього процесу” (“The Aaronic Priesthood and the Sacrament”, Ensign, Nov. 1998, 38).

Чому, за словами старійшини Оукса, причастя є настільки важливим євангельським обрядом?

Поділіться ще одним висловлюванням старійшини Оукса:

“Нам наказано покаятися у своїх гріхах і прийти до Господа зі скрушеним серцем і впокореним духом та причаститися відповідно до пов’язаних з цим завітів. Коли ми поновлюємо у такий спосіб наші завіти, укладені під час хрищення, Господь поновлює очищувальну дію нашого хрищення. Завдяки цьому ми очищуємося і можемо завжди мати з нами Його Дух. Важливість цього чітко простежується у Господній заповіді, щоб ми причащалися щотижня (див. УЗ 59:8–9)” (“The Aaronic Priesthood and the Sacrament”, Ensign, Nov. 1998, 38).

Ви можете пояснити, що причащаючись достойно, ми “поновлюємо всі завіти, які уклали з Господом” (Delbert L. Stapley, in Conference Report, Oct. 1965, 14; курсив додано; див. також Л. Том Перрі, “І нині причащаючись”, Ensign або Ліягона, трав. 2006, с. 41).

Запропонуйте студентам проглянути Лука 22:15. Потім запитайте:

Якби хтось запитає вас, чому, на ваш погляд, Ісус так прагнув провести Пасху зі Своїми апостолами, якою була б ваша відповідь? Про що би ви свідчили?

Свідчіть: коли ми пам’ятаємо Ісуса Христа та Його спокутну жертву і причащаємося достойно, ми поновлюємо наші завіти з Богом. Запропонуйте студентам обміркувати, як вони, причащаючись, можуть особисто приносити в жертву “скрушене серце і упокорений дух”. Закличте їх зробити для себе обряд причастя регулярною подією, яка приносить духовний досвід.

Матеріали для прочитання студентами

Матвій 26:26–28; Лука 22:17–20; 1 Коринтянам 11:27–30; 3 Нефій 18:1–11, 28–29; 20:8–9; Учення і Завіти 20:75–79.
Даллін Х. Оукс, “Причасні збори і причастя”, Ensign або Ліягона, лист. 2008, сс. 17–20.

Уривки з виступу Джеффрі Р. Холланда “This Do in Remembrance of Me” [“Робіть це на згадку про Мене”]

“Якщо пам’ятати---це основне завдання, поставлене перед нами, про що ми можемо згадувати, коли нам підносять ці прості й дорогоцінні символи?

Ми можемо згадувати доземне життя Спасителя і все, що, як ми знаємо, Він зробив як великий Єгова, Творець небес, землі та всього, що на них. Ми можемо згадувати, що навіть уже на Великій Нараді на небесах Він любив нас і був дивовижно сильним і що навіть вже там ми перемогли завдяки силі Христа та нашій вірі в кров Агнця (див. Об. 12:10–11).

Ми можемо згадувати просту велич Його народження у смертне життя. …

Ми можемо згадати про чудеса, які творив Христос, і про Його вчення, про те, як Він зцілював і допомагав. Ми можемо згадати, що Він повернув зір сліпим і слух глухим, можливість рухатися кульгавим, скаліченим, паралізованим. І тоді, у дні, коли ми відчуваємо, що зупинилися в розвитку або що зменшилась наша радість і стали песимістичними наші погляди, ми можемо просуватися вперед з непохитною вірою в Христа. …

Ми можемо згадати, що навіть маючи таку дану Йому урочисту місію, Спаситель знаходив радість у житті; Він радів людям і сказав Своїм учням, що потрібно бути в доброму гуморі. Він сказав, що ми повинні бути у захваті від євангелії, як людина, яка знайшла великий скарб, справжню дорогоцінну перлину на своєму власному порозі. …

Ми можемо згадувати, що Христос називав Своїх учнів друзями. …

Ми можемо—й повинні!—пам’ятати про чудові благословення, що приходять у наше життя, і що “все, що є добре, походить від Христа” (Морон. 7:24). …

Інколи у нас буде підстава згадати про недобре ставлення, яке Він відчував до Себе, про те, як Його зневажали, про те, яку несправедливість—та ще й яку несправедливість—Він перетерпів. Коли ми також стикаємося в житті з чимось подібним, то можемо згадати, що Спасителя тиснули з усіх боків, та не потиснений Він був; опинявся у важких обставинах, але не впадав у відчай; переслідуваний був, але не полишений; повалений, та не погублений (див. 2 Кор. 4:8–9).

Коли для нас настають такі важкі часи, ми можемо пам’ятати, що Ісус мав спуститися нижче всього перш, ніж зміг піднятися над усім, і що Він зносив муки, і страждання, і спокуси всякого роду, щоб Його нутро сповнилося милості та Він міг знати, як допомогти Своєму народові в його недугах (див. УЗ 88:6; Алма 7:11–12).

Для тих хто вагається або спотикається, Він тут, щоб заспокоїти і зміцнити нас. Зрештою, Він тут, щоб спасти нас, і за всіх нас Він віддав Своє життя. …

… Все це ми можемо згадувати, коли юний священик навколішках закликає нас завжди пам’ятати Христа” (Ensign, Nov. 1995, 67–69).