Розділ 12

Палке бажання ділитися євангелією

Нашим братам і сестрам по всьому світу потрібне послання про відновлену євангелію, і поділитися з ними цим посланням—наш привілей.

З життя Джорджа Альберта Сміта

Близький друг Джорджа Альберта Сміта написав: “Президент Джордж Альберт Сміт—природжений місіонер. З юності він мав палке бажання ділитися вченнями євангелії з оточуючими людьми, щоб повідомити “синам і дочкам Бога”, усім їм, кого він вважав своїми братами і сестрами, про істини, які були відкриті через пророка Джозефа Сміта.

У кількох випадках я мав привілей подорожувати потягом з Президентом Смітом. І щоразу я помічав: як тільки подорож починалася, він брав зі свого портфеля кілька брошур євангельського змісту, клав їх собі до кишені, а потім відправлявся ходити між пасажирами. У притаманній йому дружній і приємній манері він швидко знайомився з кимось із пасажирів, і вже через короткий час я чув, що він розповідає своєму новознайденому другу або історію про те, як пророк Джозеф Сміт організував Церкву, або про вихід святих з Наву та їхні страждання й труднощі під час переходу рівнинами до Юти, або якісь євангельські принципи. Розмова за розмовою, пасажир за пасажиром—і так до кінця подорожі. За всі роки мого знайомства з Президентом Смітом, а воно тривало більше сорока років, я засвоїв, що, де б він не був, перш за все і понад усе він був місіонером для Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”¹.

Про Президента Сміта також було написано: “Він говорив про євангелію із сажотрусом, який працював в його домі. Рідко коли він пропускав нагоду пояснити “вічні істини відновленої євангелії” другу або незнайомцю. З його точки зору, це було найвищим виявом доброти, бо послання Христа було тим найважливішим даром, який він мав, щоб дати”². [Див. рекомендацію 1 на сторінці 131].

Оскільки поширення євангелії було темою, яка часто звучала в ученнях Президента Сміта, цей розділ є першим з трьох розділів даної книги, які присвячені зазначеній темі. У цьому розділі вказано на причини, чому ми ділимося євангелією; у розділі 13 мова йде про різні способи, якими ми можемо брати участь у цій важливій роботі; і у розділі 14 написано, як ми можемо найефективніше докладати свої зусилля.

Учення Джорджа Альберта Сміта

Світ потребує того, що ми маємо—євангелії Ісуса Христа, відновленої в її повноті.

Світ—від краю до краю—у горі, у муках. Чоловіки і жінки дивляться сюди й туди, шукаючи, куди б їм піти, аби зробити те, що принесе їм мир. … Євангелію Ісуса Христа було відновлено. Істина, відкрита з небес, тут, і це та істина, та євангелія, яка, якби тільки світ пізнав її, стала б панацеєю від всіх їхніх проблем. Вона—єдине, що принесе їм мир, допоки вони перебуватимуть на землі³.

Людям цього світу потрібно зійти зі своїх шляхів і повернутися до основи, яку було закладено Господарем небес і землі, основи віри, покаяння і хрищення зануренням для відпущення гріхів і прийняття Святого Духа під руками тих, хто має божественне повноваження. Саме цього потребує світ. Я дійсно дуже вдячний за те, що багато людей шукають цей шлях. Вони йшли всліпу шляхом, що привів до смутку й горя, але для них є доступними ліки від всякого нещастя—євангелія Ісуса Христа. Для всіх є намічений шлях, який, хоч і вузький та важкий, але веде назад до Батька всіх нас; і немає іншого шляху, який веде туди⁴.

Церкви світу намагаються, у свій спосіб, принести мир у серця людей. Вони зберегли багато позитивного і чимало істин, вони зробили багато хорошого, але в них немає божественної влади. Також і їхні священики не були божественно вповноваженими⁵.

Лише святі останніх днів є тими, хто мають повноваження від Небесного Батька виконувати обряди євангелії. Світу ми потрібні⁶.

У світі існує справжній голод на слово Господа, і багато чесних душ ревно прагнуть знати, що хоче від них наш Батько Небесний. Я зустрічався з багатьма провідниками церков світу і знайшов серед них благородні натури, які присвятили себе добрим справам, але я рідко коли знаходив серед них тих, кого було покликано служити в різних церковних організаціях, чоловіків, які б мали розуміння цілей їхнього буття або які б усвідомлювали, чому ми тут, у світі. Люди не можуть навчати того, чого не знають самі. Ці хороші люди, не розуміючи євангелії і необхідності її обрядів, зводять навчання на своїх зібраннях переважно до уроків про мораль і до читання псалмів. Окремі уривки з Писань вибираються як тексти для звернень на теми доброчесності, чесності і т.д., усі ці теми корисні й надихаючі, однак мало виголошується проповідей, в яких би пояснювалося, що вимагається від кожної душі, аби ми могли увійти в небесне царство. А саме цієї інформації світ і потребує найбільше. Небагато священнослужителів мають послання для своєї пастви, які б надихали їх на віру в божественність Ісуса Христа і необхідність обрядів євангелії, призначених Ним⁷. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 131].

Є багато людей, що сприйняли б істину, якби у них була така нагода.

Повсюди діти Батька палко бажають знати, що вони повинні робити, але їх було обмануто впливами зла, які поширилися по всій землі; шановані люди землі сліпі до істини. … Супротивник працює, і єдина сила, здатна нейтралізувати його вплив,—це євангелія Ісуса Христа⁸.

Люди з підозрою ставилися одне до одного. Вони не вірили тому, що чули, і не хотіли робити так, як радив Пилип, один з учнів Спасителя, під час своєї розмови з Нафанаїлом. Пилип сказав: “Господь прийшов”.

І він описав Його, а Нафанаїл спитав: “А звідки Він?”

І Пилип відповів: “Він з Назарету”. І тоді той добрий чоловік сказав: “Та хіба ж може бути з Назарету що добре?” Пилип сказав: “Прийди та побач”. (Див. Іван 1:43–46).

Нафанаїл був навчений вірити, що ніщо добре не може прийти з Назарета, однак він був людиною, про яку Спаситель пізніше відгукнувся як про ізраїльтянина, що не мав у собі підступності, тобто доброю людиною, але обманутою історіями, які чув.

І коли він одного разу дізнався [про Ісуса], коли він прийняв запрошення учнів: “Прийди та побач”, то прийшов побачити.

Ми відчуваємо велику радість завдяки впливу Його Духа. Ми б хотіли, щоб кожний насолоджувався цим благословенням, тож коли вони спитають: “Що то за люди тут?”, нашою відповіддю буде: “Прийдіть та побачте”⁹.

Мій Небесний Батько … покликав мене йти в багато місць на землі, і більше мільйона миль я проїхав відтоді, як був покликаний на це служіння. Я побував у багатьох землях і кліматичних зонах, і куди б не прибував, я знаходив хороших людей, синів і дочок живого Бога, які чекають на євангелію Ісуса Христа, і є тисячі, сотні тисяч, мільйони тих, хто прийняв би істину, якби вони тільки знали те, що знаємо ми¹⁰.

У світі є багато чудових церковних організацій, багато відданих чоловіків і жінок, які живуть відповідно до волі нашого Небесного Батька, так як вони її розуміють. …

Усі люди, які будуть жити відповідно до світла, запропонованого їм Господом, і шукати Його в щирій молитві, відчують зворушення у своєму серці, їхній розум відчуватиме Його вплив, і їм буде надана можливість знати, що Бог знову говорив¹¹. [Див. рекомендацію 3 на сторінці 131].

Ми з ентузіазмом ділимося євангелією, бо любимо своїх ближніх.

Сторонньому спостерігачу часом може здаватися, що серед святих останніх днів відчувається якийсь надзвичайний ентузіазм. Як нещодавно сказав один чоловік: “Мене дивує, з якою радістю ви як народ виконуєте свою роботу. І до кого б я не заговорив—до юнака чи зрілого чоловіка, садівника чи поліцейського з-поміж вашого народу—усі вони щасливі, задоволені і впевнені, що мають євангелію Ісуса Христа” …

… А що дивного в тому, що в нашому поклонінні є ентузіазм, що ми відчуваємо палке бажання ділитися цими прекрасними істинами зі своїми ближніми? Хіба слід дивуватися тому, що коли приходить час нашим синам бути покликаними служити на місії або коли нас просять відкласти виконання своїх обов’язків і вирушити в дорогу, ставши слугами живого Бога, “зодягненими силою з висоти” і маючи повноваження, яке було надане в ці останні дні, щоб ми могли поділитися з усіма людьми цією чудовою істиною, яка так збагатила наше життя, … ми робимо це з готовністю й радістю?¹².

Ми несемо [світу] євангелію Ісуса Христа. І бажання спасти душі людські палає в наших серцях. Це не тому, що ми можемо самі зміцнюватися і ставати фінансово могутнім народом; це не тому, що ми можемо уславити свої імена на землі завдяки своїм досягненням; а тому, щоб сини і дочки Бога, де б вони не були, могли почути цю євангелію, яка є силою Бога для спасіння всіх тих, хто повірить її приписам. А ті, хто повірить, будуть дотримуватися зразка, даного Спасителем, коли Він сказав Своїм учням: “Хто увірує й охриститься,—буде спасенний, а хто не ввірує—засуджений буде” [ Марк 16:16]¹³.

Подумаймо про відповідальність, яка лежить на нас, якщо в недбальстві чи байдужості ми проживаємо своє життя, не прагнучи ділитися істиною з тими, кого Господь любить так само, як Він любить нас, і хто є безцінним в Його очах. Я відчуваю, що повинно відбутися якесь пробудження серед декого із членів цієї Церкви. Я думаю, треба значно більше докладати зусиль, щоб ділитися з дітьми нашого Батька всією істиною, яка є в цій Церкві¹⁴.

Коли захворіє якийсь чоловік і він—наш сусід, ми з радістю служимо йому; якщо хтось помирає в його сім’ї, ми стараємося втішити його. Але роки проходять за роками, а ми дозволяємо йому ходити стежками, які знищать його можливість мати вічне життя, і проходимо повз нього, наче він якась нікчема¹⁵.

Чи усвідомлюємо ми, що кожний чоловік створений на образ Божий і є сином Бога, а кожна жінка є Його дочкою? Немає значення, де вони є, вони—Його діти і Він любить їх і бажає їхнього спасіння. Дійсно, як члени цієї Церкви, ми не можемо сидіти склавши руки. Ми не можемо отримувати милостиву ласку нашого Небесного Батька, яка виявляється до нас, знання про вічне життя і егоїстично утримувати це при собі, думаючи, що це нас може благословити. Не те збагачує наше життя, що ми отримуємо, а те, що віддаємо¹⁶.

Будьмо ж достатньо зацікавленими у спасінні людей, щоб виявляти святу старанність заради їхнього навернення: щоб ми могли мати їхню вічну вдячність і любов, а також вдячність нашого Небесного Батька за наш безкорисливий інтерес до Його дітей¹⁷.

Наша місія серед дітей Батька …—це місія миру, доброї волі до всіх людей. Це палке й сильне бажання ділитися з усіма дітьми Батька тим хорошим, що Він так щедро вділив нам. І це дає надію, що вони можуть зрозуміти, а тому ми стаємо на коліна, день у день, і молимося, щоб їхні серця могли бути зворушені, щоб Дух Бога міг увійти в їхні душі, щоб вони могли зрозуміти істину так, як вона дається їм¹⁸.

О якби ця велична Церква, із силою, яку їй було дано Богом, могла швидше розповсюджувати істину і спасати народи від знищення. Ми швидко зростаємо як організація, та я радію не стільки кількісному її збільшенню, скільки переконанню, що вплив, який ми маємо, приносить відчутну користь і що діти нашого Батька, з півночі й до півдня, зі сходу й до заходу, чують послання життя і спасіння, без якого вони не зможуть жити в присутності Викупителя людства¹⁹. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 132].

Ми підзвітні перед Господом у тому, наскільки старанно ділилися даром євангелії.

Ми отримали чудовий дар, однак з цим даром приходить і велика відповідальність. Господь благословив нас знанням, що перевершує знання оточуючих нас людей, разом з цим знанням приходить і вимога ділитися ним з Його дітьми, де б вони не були²⁰.

Тож я не розумію, як це ми служимо Богу всією своєю могуттю, якщо відвертаємося від Його дітей або якщо проводимо дуже багато свого часу, егоїстично зосереджуючись на власній користі, нагромаджуючи те, що від цього життя, і залишаємо Його дітей у темряві, хоч можемо привести їх до світла. Я розумію так: найважливіша місія, яку я маю у цьому житті, є: по-перше, виконувати заповіді Бога, як їх мене було навчено; і, наступне, навчати заповідей дітей мого Батька, які не розуміють їх²¹.

Не існує іншої євангелії спасіння, і ми, мої брати, носії святого священства, маємо відповідальність не тільки нести це послання народам землі, але й подавати приклад, як жити за нею, та навчати їй тих, хто є нашими ближніми, людьми не нашої віри. Цього дня я попереджаю вас: Господь вважає нас відповідальними за те, щоб закликати Його дітей покаятися і щоб поширювати Його істину. Якщо ми не скористаємося з наших нагод навчати синів і дочок Бога, які не сповідують нашу віру і які живуть серед нас, цій євангелії нашого Господа, Він спитає з наших рук по той бік завіси за те, що ми не зробили²².

Не пройде багато часу, і ми побачимо запис свого життя, і якщо ми були вірні, я впевнений, Батько всіх нас у світі подякує нам і благословить нас за те, що ми привели так багато Його синів і дочок до розуміння мети цього життя і того, як насолоджуватися ним під впливом Його Духа²³.

Якщо ми маємо дух євангелії, то у нас є бажання знайти й навчити якомога більше дітей нашого Батька славетним істинам, які необхідні для їхнього піднесення; і щоб коли настане час і ми станемо у присутності Викупителя людства, ми могли б сказати Йому: “З тією силою, яку Ти дав мені, з усією мудрістю і всім знанням, які Ти дав мені, я прагнув у лагідності і з любов’ю нелицемірною, і з рішучістю, і з добротою привести до пізнання євангелії стільки Твоїх дітей, скільки це для мене було можливим”²⁴. [Див. рекомендацію 5 на сторінці 132].

Якщо ми ділимося євангелією з Божими дітьми, винагородою нам буде велика радість з ними в целестіальному царстві.

Ми витрачаємо більшість свого часу, багато хто з нас це робить, шукаючи того, що від цього життя і що ми вимушені будемо залишити, коли підемо звідси, однак є безсмертні душі всіх тих, хто навколо нас, кого, якби захотіли, ми могли б навчати і надихати на дослідження істини, і вживити в їхнє серце знання про те, що Бог живий. Хіба знайдеться у цілому світі скарб, настільки ж цінний для нас, адже ми матимемо їхню вдячність тут і їхнє безкінечне й вічне цінування у світі прийдешньому. Це найважливіша місія²⁵.

Подумайте, що сталося б, якби замість того, щоб бути егоїстами і старатися спасти лише свої невеликі сім’ї, ми могли б рахувати десятками і сотнями чоловіків і жінок, які завдяки нашому впливу прийняли б євангелію нашого Господа. Тоді б ми відчули себе дійсно благословенними й раділи б їхній любові і вдячності вічно²⁶.

Яка це буде радість по той бік завіси—знайти хороших чоловіків і жінок, які [нині] живуть відповідно до того світла, яке вони мають, стараючись виконувати свій обов’язок перед Богом; і завдяки нашому спілкуванню, завдяки нашому палкому бажанню і готовності ділитися з ними, вони отримають ще якусь інформацію про євангелію нашого Господа і приймуть обряди Його Святого дому і будуть підготовлені до членства в целестіальному царстві. Яке велике щастя ви відчуєте, якщо, коли настане цей час і ви станете у присутності великого Судді, щоб дати звіт про кілька років життя, проведених у смертному житті, і ці діти нашого Батька, яких Він любить так само, як і нас, стоячи біля нас, скажуть: “Небесний Батьку, це той чоловік, це та жінка, які першими повідомили мені про Твою славетну істину, яка пробудила в мені бажання шукати Тебе більш палко, ніж я це робив до цього. Це той чоловік або це та жінка, які принесли мені це благословення”. І це ще не все.

Коли прийде цей час, коли ви проходитимете через віки вічності, а це довгий час, ви будете відчувати любов і вдячність від кожного чоловіка, кожної жінки і кожної дитини, для яких ви були знаряддям у приведенні їх до вічного щастя. Хіба ж це не варте зусиль? Ми можемо прожити своє життя тут і накопичити кілька сотень чи тисяч доларів, ми можемо мати стада дрібної й великої худоби, коней і землі, але ми не зможемо забрати все це з собою на той бік. Вони не потрібні для вічного життя, вони потрібні нам лише тут; але якщо ми заслужимо вдячність і любов інших дітей Бога, ці почуття будуть з нами навічно. Подумайте, що це означатиме! Коли настане час, і цей світ буде вичищений і очищений вогнем і стане целестіальним царством, уся нечистота і все небажане будуть зметені, то яким задоволенням буде виявити, що ми у товаристві тих, кому служили у смертному житті, мати спільний спадок з Ісусом Христом, нашим Господом, і йти під Його проводом вічно—хіба це не варте старань? Хіба це не радісна можливість?²⁷. [Див. рекомендацію 6 на сторінці 132].