Розділ 16

“Піднось свої священнодійства в Мій святий день”

Дотримання Суботнього дня у святості і гідне прийняття причастя приносять нам зміцнену духовну силу.

З життя Джорджа Альберта Сміта

Ще хлопчиком Джордж Альберт Сміт дізнався, що важливо шанувати Суботній день. Часто в неділю ватага сусідських хлопчаків приходила до його дому після Недільної школи, щоб запросити його пограти з ними у м’яча. “Я був таким, як і ці хлопчаки,—сказав він,—Я вважав, що це було б так чудово пограти у м’яча або інші ігри. Але в мене була чудова мама. Вона не казала: “Тобі не можна робити цього”, а казала: “Синку, ти будеш щасливіший, якщо не робитимеш цього. …” Хочу сказати вам, що я вдячний за таке своє навчання вдома”¹. Те, як вплинуло мамине навчання, можна помітити в тому, що Президент Сміт часто нагадував святим, що дотримання Суботнього дня святим, приносить великі благословення.

Як генеральний авторитет, Джордж Альберт Сміт мав можливість відвідувати церковні недільні богослужіння в багатьох місцях. Спостерігаючи за тим, як святі поклоняються разом у Суботній день, він був задоволений їхнім благоговійним ставленням до причастя: “Я відчуваю, що для членів Церкви важливо розуміти священність причастя Господньої вечері. … Я радію, коли бачу, що наші брати і сестри йдуть до святилища й приймають ці символи … гідно”². [Див. рекомендацію 1 на сторінці 177].

Учення Джорджа Альберта Сміта

Божа заповідь святити Суботній день—не тягар, а благословення.

[Господь] навчав, що ми повинні святити Суботній день. Один день із семи був виділений як Його день, і зважаючи на всі Його благословення, які Він давав нам в інші дні, мені здається, що ми повинні знаходити радість, роблячи те, що Він просить нас робити в Його святий день, і я вірю, що без цього ми не знайдемо щастя. … Він хоче, щоб ми були щасливі, і сказав нам, як досягнути цього щастя³.

Ми повинні думати про призначення цього [Господнього] дня і брати участь в богослужінні, щоб відчути на собі його вплив. Чого б можна було досягнути світу, якби всі діти Небесного Батька—а ми всі є Його дітьми—з повагою ставилися до Його бажання—зробити Суботній день днем поклоніння. Неможливо навіть уявити, які зміни на краще могли б статися, і не лише в нашому народі, але й в усіх народах світу, якби ми шанували Суботній день і дотримували його у святості⁴.

Субота стала днем розваг … —днем, який тисячі виділили для того, щоб порушувати заповідь, яку Бог дав давним-давно, і я переконаний, що значною мірою причина суму і розчарувань, які зараз вражають і надалі вражатимуть людство, полягає в тому, що вони ігнорують Його увіщування зберігати у святості Суботній день⁵. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 177].

Одну з перших проповідей, промовлених у цій Долині [Солоного озера], промовив Президент Бригам Янг, і він застеріг людей, щоб вони шанували Суботній день і святили його, і якими б важкими не були їхні обставини, вони не повинні були виходити на роботу й займатися фізичною працею у Суботній день. … Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів закликала своїх людей пам’ятати, що Суботній день необхідно святити, бо нашому Небесному Батьку приємно, щоб ми так робили⁶.

Давайте навчати хлопчиків і дівчаток [Церкви], коли вони зростають, робити те, що Господь хотів би, аби вони робили в Суботній день, і несподіваним буде вплив, який вони зможуть мати у тих громадах, де живуть. Якщо світ не покається у своєму недбальстві і байдужості, якщо ми, святі останніх днів, не покаємося в тих багатьох випадках свого безтурботного ставлення до цього святого дня нашого Небесного Батька, до нас не прийде вся та радість, все те щастя, які ми хочемо мати тут, їх не буде з нами і у вічності⁷.

Деякі люди, здається, думають, що якщо вони відвідали релігійні збори або виконали частину служіння, що вимагається від них у неділю, то після цього вони вже вільні шукати собі розваг і долучатися до заходів, які несумісні з духом Суботнього дня, і при цьому все ще мають прихильність нашого Батька. Я кажу вам: якщо члени Церкви, знаючи краще, уперто продовжують оскверняти Суботній день гонитвою за світськими задоволеннями, вони втратять свою віру; і Дух нашого Небесного Батька відійде від них⁸.

Це не дрібниця—порушувати Суботній день. Я хочу сказати: порушуючи Суботній день, ви кожного разу втрачаєте, ви втрачаєте більше, ніж можете здобути, і немає значення, що ви, на вашу думку, збираєтеся отримати⁹.

Забувати, що він [Суботній день] є Господнім днем, як дехто з нас, здається, забуває, є виявом невдячності. Він відділив один із семи днів не для того, щоб зробити його тягарем, а щоб принести радість в наше життя і щоб наші домівки могли бути місцем збирання сім’ї, щоб батьки і діти могли збиратися біля домашнього вогнища, зміцнюючи свою любов одне до одного. …

Святі останніх днів, шануйте Суботній день і святіть його, і це принесе вам велику радість; Небесний Батько пошле вам благословення, які стають можливими завдяки послуху Його волі й пораді¹⁰.

Відвідування церкви—важлива частина дотримання Суботнього дня у святості.

Якщо ми чинимо так, як Небесний Батько хоче, щоб ми чинили, ми будемо у Суботній день іти в Його святий дім і там приймати причастя на спомин про жертву, яку приніс заради нас Викупитель людства¹¹.

Цей [Суботній день]—святий день Господній; це день, який Він відділив і в який ми повинні поклонятися Йому, і в ці останні дні Він дав додаткову заповідь, щоб у Його святий день ми йшли у дім молитви й посту і там визнавали свої помилки, а також свідчили у присутності одне одного [див. УЗ 59:9–12]. …

У цей дивовижний вік, коли люди можуть, зручно вмостившись, сидіти в себе вдома та слухати світську музику, публічні звернення і проповіді, вони залишатимуться в себе вдома і, можливо, будуть відчувати, що отримують все, що могли б отримати, якби пішли в місце, призначене для релігійного богослужіння.

Святим останніх днів не слід цим обманюватися. Корисним для нас є не лише слово, яке ми чуємо, але дуже важливим є і вплив, що поширюється в наших домах поклоніння і йде від Небесного Батька. У нас вдома може бути радіоприймач, але нам не буде від нього такої духовної користі, як від відвідування дому Господа в Його святий день, де нам дозволено прийняти причастя і де ми молимося й просимо про благословення нашого Небесного Батька та отримуємо свідчення про істину, призначену спасти людство¹². [Див. рекомендацію 3 на сторінці 177].

Приймати причастя в Суботній день—священний привілей.

На мою думку, більшість з нас, можливо, усвідомлює, який дар приходить до нас тоді, коли нам надається можливість сходитися в мирі й тиші, зустрічатися разом і приймати символи відданого на смерть тіла і пролитої крові нашого Господаря. Так повинно бути, і, я гадаю, так є, що кожний з нас розуміє: це найсвященніша і найурочистіша нагода усвідомити, що ми відновлюємо наші завіти з Тим, Хто віддав Своє життя, аби ми могли воскреснути й бути піднесеними. Коли ми причащаємося цими символами, я впевнений, ми всі усвідомлюємо, що причастя, встановлене Ним Самим перед тим, як піти з життя, має бути для нас духовним піднесенням, і натхненням, і благословенням упродовж усієї вічності¹³.

Причастя має велике значення. Сам Господь постановив, щоб ми причащалися цими символами. Багато людей вірять, що необхідно бути хрищеними і що для них мають бути виконані інші обряди євангелії, але при цьому вони байдуже й легковажно ставляться до причастя Господньої вечері. Небесний Батько вважав причастя настільки важливим, що через Свого Улюбленого Сина і апостолів та пророків, як це записано у Писаннях, наказав святим причащатися регулярно. Три євангелісти [автори Євангелій] написали про це [див. Матвій 26:26–28; Марк 14:22–24; Лука 22:19–20], і ми знаходимо, що Писання, в багатьох місцях, навчають про важливість причастя, як про це навчав і Сам Господь, коли жив у тілі. Наш Небесний Батько не дає нам заповідей чи порад, які були б не важливими. Він навчає нас для нашого духовного піднесення, для нашого зростання й розвитку, і якщо ми будемо дослухатися до Його поради, це підготує нас, щоб ми могли повернутися в Його присутність. … Від нас очікується, що в кожний Суботній день ми будемо зустрічатися разом і причащатися символами тіла і крові нашого воскреслого Викупителя. …

Також ми знаходимо посилання на це у 18-му розділі книги Третій Нефій, де Спаситель настановляє народ на цьому [Американському] континенті, так само як Він навчав і Своїх учнів у Старому світі, виконувати обряд причастя. Там читаємо:

“І коли люди з натовпу з’їли і сповнилися, Він сказав учням: Дивіться, буде одного з-поміж вас посвячено, і йому Я дам владу, щоб він розламував хліб і благословляв його, і давав його людям з Моєї церкви, всім тим, хто повірить і буде хрищений в Моє ім’я.

І це ви завжди будете ретельно виконувати, саме як Я зробив, саме так, як Я розломив хліб, і благословив його, і дав його вам”.

… А в наступному вірші читаємо:

“І це ви будете робити в пам’ять Мого тіла, яке Я показав вам. І це буде свідченням Батькові, що ви завжди пам’ятаєте Мене. А якщо ви завжди пам’ятатимете Мене, Мій Дух буде завжди з вами”. [3 Нефій 18:5–7].

… До того ж ми знаходимо, що і в наші дні Господь дав нам одкровення стосовно цього. У розділі 20 Учення і Завітів Господь дає нам настанови щодо причастя. У цьому одкровенні, починаючи з 75-го вірша, Він каже:

“Доцільно, щоб Церква часто зустрічалася разом, щоб причащатися хлібом і вином у пам’ять Господа Ісуса;

І старійшина або священик має благословляти це; і таким чином має він благословляти це—він має стати навколішки з Церквою і звернутися до Батька в урочистій молитві, кажучи:”

Зверніть увагу на прекрасну молитву, яка йде далі … :

“О Боже, Вічний Батьку, ми просимо Тебе в ім’я Твого Сина, Ісуса Христа, благословити і освятити цей хліб для душ усіх тих, хто причащається ним, щоб вони могли їсти в пам’ять тіла Твого Сина, і свідчити перед Тобою, о Боже, Вічний Батьку, що вони бажають узяти на себе ім’я Твого Сина і завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав їм, щоб Його Дух міг завжди бути з ними. Амінь” [УЗ 20:75–77].

Молитва благословення води є дещо схожою [див. УЗ 20:78–79].

Якими священними, якими глибоко священними є думки, висловлені в причасній молитві. Я настійливо прошу вас, мої брати, щоб ми, виконуючи обряд причастя, точно повторювали … слова, дані через одкровення, і щоб ми робили це з Духом Господнім. Коли ми повторюємо ці молитви, ми повинні відчувати те, що висловлюється словами, які ми промовляємо¹⁴.

Іноді у мене є побоювання, що при виконанні обряду причастя на деяких наших зборах немає урочистої атмосфери, якою б вона мала бути. Це такий священний привілей. … Ті, хто [приймає] причастя, повинні тримати в пам’яті зобов’язання, яке вказується у молитві¹⁵. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 177].

Гідне прийняття причастя відновлює наші духовні сили.

Ми вживаємо матеріальну їжу, тобто ми вживаємо хліб і воду і т.д., щоб живити фізичне тіло. Також необхідно, щоб ми вживали символи тіла і крові нашого воскреслого Господа, щоб збільшити свою духовну силу. Помічено, що чоловіки і жінки, які з року в рік залишаються без причастя від Господньої Вечері, поступово втрачають Дух Небесного Батька; вони втрачають Його напарництво, коли мали можливість долучитися до цього благословення, але не скористалися з цього. …

Я звернувся до уривка з Писань, це 11-й розділ Першого послання коринтянам, починаючи з 23-го вірша, де читаємо:

“Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб,

подяку віддав, і переломив, і сказав: “Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене!”

Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: “Ця чаша—Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене!”

Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити,—смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде.

Тому-то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно,—буде винний супроти тіла та крови Господньої!

Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є.

Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є.

Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато хто заснули”. [1 Коринтянам 11:23–30].

… Я хочу привернути вашу увагу до того факту, що існує небезпека, якщо ми робимо це [тобто приймаємо причастя] не гідно. Перш ніж прийняти причастя, наше серце повинно очиститися; наші руки повинні бути чистими; ми повинні позбутися ворожості до тих, з ким спілкуємося; ми повинні бути в мирі з оточуючими нас; і ми повинні мати у своєму серці бажання чинити волю нашого Батька та виконувати всі Його заповіді. Якщо ми так робимо, прийняття причастя буде для нас благословенням і відновить нашу духовну силу. …

… Ми повинні серйозно задумуватися над завітами, які укладаємо з нашим Батьком. Давайте дуже уважно ставитися до цих завітів, і давайте слідкувати за тим, щоб пити і їсти гідно для благословень нашої душі і зміцнення нашої духовної сили. Ці благословення—для вас, мої брати і сестри, хто є одновірними. Цінуймо їх і живімо гідно їх, щоб своїм життям ми могли виявляти нашу віру. Нехай жоден з нас не опиниться під засудженням, приймаючи причастя негідно, тим самим позбавляючи себе напарництва Духа нашого Батька¹⁶.

Ми повинні приймати його [причастя] у смиренні, підготувавшись, щоб мати чисті руки й чисте серце та бажання бути прийнятними для нашого Батька; тоді ми прийматимемо його гідно і матимемо благословення, що приходить до нас¹⁷.

Нехай Господь благословить нас; нехай Його Дух проллється на нас. Давайте любити одне одного, як це заповів нам робити наш Батько. Якщо ми можемо гідно приймати причастя, то зможемо любити одне одного, саме так, як Батько наказав, пам’ятаючи, що Він сказав нам: “Якщо ви не єдині, ви не Мої”. [УЗ 38:27]¹⁸. [Див. рекомендацію 5 на сторінці 177].