Розділ 23

“Від вас вимагається прощати всіх людей”

Прощаючи інших, ми звільняємося від тягаря ненависті і готуємо себе до вічного життя.

З життя Джорджа Альберта Сміта

У 1897 році Джордж Альберт Сміт, тоді ще молодий чоловік, записався в Національну гвардію штату Юта. За заохоченням декого зі своїх товаришів він виставив свою кандидатуру для виборної посади у Гвардії, але за кілька тижнів до самих виборів один гвардієць, його конкурент, почав розповсюджувати неправдиві чутки, в яких Джордж Альберт Сміт звинувачувався у нечесній поведінці. Через це сержант Сміт програв вибори, які, як він відчував, мав би виграти. Ситуація була ще тяжчою тому, що чоловік, який поширював ці неправдиві чутки, колись був йому другом.

І хоч Джордж Альберт Сміт старався викинути це з голови, усе ж образа заповнила його серце гіркотою. Наступної неділі він пішов у церкву, але не відчував, що має право прийняти причастя. Він молився про допомогу й усвідомив, що йому потрібно покаятися в тому, що він відчував образу. Він вирішив знайти свого друга і помиритися з ним.

Джордж Альберт Сміт пішов прямо в офіс того чоловіка і сказав йому лагідним голосом: “Мій брате, я хочу, щоб ти простив мені ненависть, яку я мав до тебе останні кілька тижнів”.

Серце його друга відразу ж пом’якшало. “Брате Сміт, тобі немає потреби просити прощення у мене,—сказав він.—Це мені потрібно просити прощення в тебе”. Вони потисли руки, і відтоді й надалі залишалися добрими друзями¹. [Див. рекомендацію 1 на сторінці 253].

Через кілька років Джордж Альберт Сміт визначив прощення іншим людям як одну з цілей власного життя, написавши у своєму кредо: “Я не ображу свідомо жодної людини, навіть тієї, яка, можливо, зробила мені зле, але я буду прагнути ставитися до неї по-доброму і зроблю її своїм другом”².

Один з близьких товаришів Президента Сміта зауважив, що здатність прощати і справді була однією з його визначальних рис: “Дійсно, він прощав усіх. Усе своє життя він дотримувався цієї заповіді Бога: Бог прощатиме тому, кому Він прощатиме. А щодо нас, то ми повинні прощати всім людям. Йому це вдавалося, а потім він віддавав справу Богу. Коли він прощав, я впевнений, то й забував. Коли людина, яка прощає, може забути [образу], то така людина є справді людиною незвичайною, дійсно є людиною Божою”³.

Учення Джорджа Альберта Сміта

Якщо ми розуміємо євангелію Ісуса Христа, то більш схильні прощати іншим людям.

Є одна риса, яку ми можемо дуже старанно культивувати в собі, це—схильність прощати одне одному наші провини. Дух прощення—це чеснота, без якої ми ніколи не усвідомимо повною мірою благословення, які сподіваємося отримати⁴.

Люди у світі не розуміють, … що відчував Спаситель, коли в нестерпних муках душі Він, звертаючись до Свого Небесного Батька, благав, щоб Той не прокляв і не знищив людей, які відбирали в Нього земне життя, і сказав:

“… Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони” (Лука 23:34).

Подібне ставлення має бути у всіх членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Усі сини і дочки Бога повинні мати подібне ставлення, і, як мені здається, мали б, якби цілком розуміли план спасіння. … Гнів і ненависть у наших серцях не принесуть нам миру й щастя⁵.

Господь дав нам важливі знання, відкрив нам Свою думку й волю, навчив нас того, про що світ і не знає, і, завдяки отриманим знанням, Він вважає нас відповідальними й очікує, що ми будемо жити вищим життям, більш ідеальним життям, ніж ті, хто не розуміє євангелію настільки повно, як ми. Дух прощення—це те, що святі останніх днів можуть повніше виявляти між собою і що принесе користь. … Ми повинні досягнути такого стану, коли б могли прощати своїм братам⁶. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 253].

Прощаючи іншим, ми виявляємо вдячність Небесному Батьку за Його прощення нам.

Про це [прощення іншим], я прочитаю кілька віршів з вісімнадцятого розділу з Євангелії від святого Матвія, починаючи з двадцять першого вірша. Як здається, у тій ситуації апостоли знаходилися разом з Учителем і Петро підійшов до Нього та й сказав:

“Господи,—скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?”

Ісус промовляє до нього: “Не кажу тобі—до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!”. [Матвій 18:21–22].

Потім Спаситель розповів притчу … про двох чоловіків. Один з них заборгував своєму цареві величезну суму грошей і прийшов до нього сказати, що не може віддати борг, і спитав, чи не міг би цар простити йому те, що він винен йому. Цар цього слуги відчув співчуття і простив йому борг. І чоловік, якого було прощено, негайно вийшов та знайшов свого товариша-слугу, який заборгував йому незначну суму, і почав вимагати, щоб той віддав йому борг. Бідний чоловік не мав чим віддавати і, у свою чергу, спитав, чи не міг би товариш простити йому борг. Але йому не було прощено борг; навпаки, його схопив і кинув у в’язницю той, якому цар вже простив його борг. Коли інші товариші-слуги побачили, що відбулося, вони прийшли до царя того чоловіка та й розказали все йому; цар розгнівався і віддав того, кому простив, на тортури, допоки він не віддасть все, що заборгував. Душа того чоловіка не була достатньо вдячною за милість, виявлену йому, і через відсутність милосердя він втратив усе. [Див. Матвій 18:23–35].

Час від часу поміж нами виникають якісь незначні розбіжності, і ми забуваємо, яке терпіння Небесний Батько виявляє до нас, і у своєму серці ми перебільшуємо те несуттєве, що, можливо, зробили нам чи сказали стосовно нас брат або сестра. Ми не завжди живемо за законом, який Господь хоче, щоб ми виконували стосовно цього. Ми забуваємо заповідь, яку Він дав апостолам у словах молитви, в якій їм було сказано молитися про те, щоб їм могли бути прощені їхні борги так само, як вони прощають своїм боржникам [див. Матвій 6:12]. Я відчуваю, що ми повинні ще багато попрацювати над цим. Ми ще не так повно, як повинні були б, виконуємо вимоги нашого Небесного Батька⁷. [Див. рекомендацію 3 на сторінці 254].

Вибираючи не ображатися, ми можемо очистити своє серце від всіх недобрих почуттів.

Нас навчали любити своїх ворогів і молитися за тих, хто жорстоко ставиться до нас і каже про нас погане [див. Матвій 5:44]. … Коли вас кривдять, не кривдіть у відповідь. Коли інші кажуть про вас погане, зжальтеся над ними і моліться про них. Пам’ятайте приклад Божественного Учителя, Який, висячи у муках на хресті, сказав: “Отче, відпусти їм,—бо не знають, що чинять вони!”⁸

Трапляється, що брат-провідник тим чи іншим ображає одного з членів Церкви, можливо й не знаючи цього; і ця дитина нашого Батька затаює в собі почуття образи, замість того, щоб зробити так, як цього вимагав від нас Господь: прийти до людини, яка тебе образила, і з добротою розказати їй про почуття свого серця і дати цьому брату можливість сказати їй: “Вибачте, я образив вас, і я хочу, щоб ви простили мені”. І як результат, у деяких випадках, ми виявляємо, що почуття образи, яке ми відчували, було спровоковане Сатаною⁹. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 254].

Ми не маємо поганих почуттів ні до кого з людей, у нас немає для цього підстав. Якщо вони неправильно нас розуміють, перекручують наші слова, переслідують нас, нам слід пам’ятати: вони знаходяться в руках Господа. … То ж коли ми приймаємо причастя Господньої вечері, … давайте очищати своє серце від недобрих почуттів одне до одного і до наших братів і сестер з інших віросповідань¹⁰.

Прощаючи іншим, ми готуємося до целестіального царства.

Нехай кожен з нас живе так, щоб супротивник не мав влади над нами. Якщо у вас є якісь розбіжності між собою, якщо є якась незгода між вами і вашими ближніми, з’ясуйте це з ними якомога швидше під впливом Духа Господнього, щоб коли настане час, то і ви, і ваші нащадки, які можуть піти за вами, могли підготуватися, щоб отримати спадок у целестіальному царстві¹¹.

У книзі Учення і Завіти ми знаходимо рекомендацію стосовно прощення, яка дається нам Господом як заповідь; вона знаходиться у шістдесят четвертому розділі і стосується нас у ці дні. Там сказано:

“… Істинно Я кажу вам, Я, Господь, прощаю гріхи тим, хто сповідує свої гріхи переді Мною і просить прощення, хто не згрішив на смерть.

Мої учні у дні давнини шукали приводу бути один проти одного і не прощали один одного у своїх серцях; і за це зло вони бідували і суворо каралися.

Отже, Я кажу вам, ви повинні прощати один одного; бо той, хто не прощає своєму братові його провини, стоїть засуджений перед Господом; бо на ньому залишається більший гріх”.

Я хотів би наголосити на вірші, який читаю наприкінці.

“Я, Господь, прощатиму того, кого прощатиму, але від вас вимагається прощати всіх людей.

І вам слід сказати у своїх серцях—нехай Бог розсудить між мною і тобою і нагородить тебе згідно з твоїми вчинками”. [УЗ 64:7–11].

Якби наше життя було таким, щоб коли ми не погоджуємося зі своїм ближнім, то замість того, щоб ставати суддями одне одному, ми могли чесно й добросовісно звернутися до нашого Небесного Батька і сказати: “Господи, розсуди між мною і братом моїм; Ти знаєш моє серце; Ти знаєш, у мене немає почуття гніву проти нього; допоможи нам зрозуміти однаково, і дай нам мудрість, щоб ми могли у праведності поводитися один з одним”, то наскільки б менше було розбіжностей і яка б радість, які б благословення могли прийти до нас! Але час від часу між нами виникають незначні розбіжності, вони порушують рівновагу нашого щоденного життя, і ми залишаємося нещасливими, бо залюбки піддаємося непотрібному впливу й не маємо милосердя. …

… “Тепер, Я кажу вам стосовно ваших сімей—якщо люди заподіють лихо вам або вашим сім’ям один раз, і ви знесете це терпляче, і не скривдите їх, і не будете прагнути помсти, вас буде винагороджено;

Але якщо ви не зносите це терпеливо, буде вважатися, що це відміряно як справедлива міра для вас”. [УЗ 98:23–24].

Це також слово Вчителя до нас. Якщо ми живемо за цим законом, то будемо зростати у милості й силі з дня у день і прихильність Небесного Батька до нас буде збільшуватися. Віра у серцях наших дітей буде зростати. Вони любитимуть нас за чесність і цілісність нашого життя, і вони будуть радіти тому, що народилися від таких батьків. Я кажу вам, що ця заповідь дається небезпідставно, бо Господь проголосив, що Він не дає жодного закону безцільно, але кожний закон дається, щоб він міг виконуватися і ми жили за ним.

У цьому світі ми будемо лише короткий час. Наймолодші й найсильніші з нас просто готуються до іншого життя, і перш ніж ми досягнемо слави нашого Батька і матимемо благословення, які сподіваємося отримати через свою вірність, ми повинні будемо жити за законами терпіння і прощати тим, хто завинив перед нами, і звільняти своє серце від будь-якого почуття ненависті до них.

“І ще, якщо ваш ворог заподіє вам лихо вдруге, і ви не скривдите вашого ворога і знесете це терпляче, ваша винагорода буде в сто разів більше.

І ще, якщо він заподіє вам лихо втретє, і ви знесете це терпляче, ваша винагорода збільшиться ще вчетверо”. [УЗ 98:25–26]. …

Нехай з нами перебуває Дух Учителя, щоб ми могли прощати всім людям, як це Він наказав, і прощати не лише своїми вустами, а від всієї глибини нашого серця, і прощати кожну провину, яка могла бути вчинена проти нас. Якщо ми будемо робити це впродовж життя, Господні благословення будуть перебувати в наших серцях і наших домівках¹². [Див. рекомендацію 5 на сторінці 254].