Розділ 7

Безсмертя душі

Наше життя є вічним, і це знання допомагає нам робити правильний вибір та приносить нам заспокоєння у годину скорботи.

З життя Джорджа Альберта Сміта

Джордж Альберт Сміт був благословенний ясним розумінням мети життя, і завдяки цьому він міг підбадьорювати інших, коли до них приходила лиха година. Він часто нагадував святим, що “ми живемо вічним життям”—що вічність починається не після цього життя, а що смертне життя є ключовою частиною вічності. “Я іноді казав своїм друзям, коли, здавалося, що вони знаходилися на роздоріжжі, не знаючи яким шляхом їм хочеться йти: “Сьогодні для вас початок вічного щастя або вічного розчарування”¹.

Президент Сміт свідчив про ці істини на поховальній службі Гайрума Дж. Сміта, патріарха Церкви, який помер в порівняно молодому віці, залишивши дружину й вісьмох дітей:

“Коли мене попросили виступити на цьому похороні, я відчув, що, можливо, я не зможу цього зробити. Я був дуже схвильований і відчував, що не зможу контролювати свої почуття, однак, прийшовши в цей дім, я відчув чудове, приємне відчуття миру, що прийшло в мою душу. …

Замість скорботи я відчуваю вдячність до нашого Небесного Батька за євангелію Його Улюбленого Сина, яка знову відкрита у наші дні. … Знати, що життя є вічним,—це чудове благословення,—знати, що через усю вічність благословення, які заслужив за життя цей добропорядний чоловік, будуть його. Його земне життя завершилося, але воно є лише частиною вічного життя. Він заклав фундамент, глибокий і надійний, на якому він будував і буде будувати всю вічність. До радості, яку він відчував тут, на землі, буде ще додаватися радість. …

Коли я думаю, що у подібних випадках переживають люди у цьому світі, я вражаюся, наскільки ми благословенні. Я так само не сумніваюся у вічності життя і безсмерті душі, як не сумніваюся в тому, що сонце сяє у полудень. … Важко розлучатися з тими, хто нам дорогий, навіть тимчасово. Ми посилаємо їх на місію, або вони їдуть жити в інші частини світу, і ми сумуємо за ними. Коли ж настає така подія, як оця, то здається, що вони набагато далі, насправді ж це не так—якщо тільки ми це зрозуміли. … Замість того, щоб виявляти співчуття, яке іноді можна було б виявити тим, хто втратив дорогих людей, я відчуваю скоріше радість цього дня, бо знаю, що це—не кінець. …

… Тож сьогодні, стоячи перед вами, коли, можливо, мали б текти сльози, душа моя сповнена втішення і впевненості. Я молюся, щоб це втішення могло бути в житті кожного, хто втратив рідних”². [Див. рекомендацію 1 на сторінці 77].

Учення Джорджа Альберта Сміта

Ми жили як духи, перш ніж прийти на землю, і наші душі будуть продовжувати жити після нашої смерті.

Наше розуміння цього життя полягає в тому, що воно є життям вічним—що ми сьогодні живемо у вічності так само, як ми колись будемо жити у вічності. Ми віримо, що ми жили перед тим, як прийти сюди; що те, що є розумом, і те, що є духом, не взяло свого початку у цьому житті. Ми віримо, що отримали духовну скинію до того, як прийти у цей світ. Це духовне тіло було послане у цей світ, і тут воно отримало фізичну скинію—тіло, яке ми бачимо. Фізична частина, яку ми бачимо, є від землі, є земною [див. 1 Коринтянам 15:47], а ось частина, яка залишає тіло, коли наше життя закінчується, є духовною частиною, і вона ніколи не помирає. Фізична скинія кладеться у могилу—ця частина тіла є від землі і вона повертається назад до матері-землі,—але розум, який Бог вмістив в це тіло, щоб воно мало силу міркувати і думати, щоб воно мало силу співати й говорити, не знає смерті; він просто йде з цієї сфери вічного життя і чекає там очищення фізичного тіла до часу, коли буде з’єднане з цією скинією, яка буде такою ж прославленою, як і прославлене тіло нашого воскреслого Господа, якщо ми жили гідно цього³.

Як сказав поет, “Життя реальне! Життя справжнє!” і “могила—не його мета”. [Henry Wadsworth Longfellow, “A Psalm of Life.”] Дух, який перебуває у скинії,—безсмертний. Він живе поза могилою. Тіло розкладається і повертається в землю, а дух продовжує жити⁴.

Я вдячний, що нам було відкрито і зроблено ясним у ці останні дні те, що це життя не є кінцем, що воно є лише частиною вічності, і що якщо ми скористаємося своїми привілеями тут, то воно буде лише стартовим майданчиком для набуття більших і бажаніших станів⁵. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 77].

Наша мета тут, на землі,—підготуватися, щоб жити з Небесним Батьком.

Дехто вірить, що коли ми йдемо з цієї сфери існування, то це—кінець. Це здається мені неймовірним—коли ми дивимося на роботу природи, коли ми досліджуємо організм людини, досконалість її тіла, биття її серця, розвиток і зміцнення у переході від дитинства до змужніння, потім настає поступовий занепад, аж поки це життя не закінчується,—що хтось із дітей нашого Батька може вірити, що людські істоти народжуються у цьому світі лише, щоб жити, аби стати чоловіком і жінкою, зістаритися і померти—не маючи тут жодної мети свого життя⁶.

Це життя не дається нам як приємне дозвілля. Існує висока мета в нашому сотворінні, в житті, яке нам дав Бог. Давайте вивчати, якою є ця мета, щоб ми могли розвиватися й отримати вічне життя⁷.

У свідомості святих останніх днів немає сумнівів стосовно мети нашого земного життя. Ми є тут, щоб підготуватися і розвинутися, і зробити все, щоб стати гідними жити у присутності нашого Небесного Батька⁸.

Ми віримо, що ми тут, бо зберегли свій перший стан і заслужили цей привілей—прийти на цю землю. Ми віримо, що саме наше існування є винагородою за нашу вірність, виявлену до того, як ми прийшли сюди, і що ми маємо на землі результати наших зусиль у духовному світі. Ми також віримо, що ми сьогодні сіємо зерна того, що пожнемо, коли підемо звідси. Вічне життя для нас—це підсумок доземного існування, теперішнього існування і продовження життя в безсмерті, що дає нам силу для безкінечного прогресу і зростання. Маючи це почуття і впевненість, ми віримо, що: “Якою людина є, таким колись був Бог, і Бог є таким, якою людина може стати”. [Див. Lorenzo Snow, “The Grand Destiny of Man,” Deseret Evening News, July 20, 1901, с. 22.] Будучи створеними за подобою Бога, ми віримо, що для нас не є неприйнятним чи неправедним сподіватися, що нам може бути дозволено мати якості божества і, якщо ми вірні, стати подібними до Бога; бо коли ми отримуємо природні закони нашого Батька, які управляють цим життям, і підкоряємося їм, ми стаємо більш схожими на Нього; і коли ми користуємося досяжними для нас можливостями, ми готуємося отримати більші можливості в цьому житті і житті прийдешньому. …

Якими ми повинні бути щасливими людьми, маючи знання, що це випробування є не для того, щоб підготувати нас померти, а щоб жити; що Батькове бажання стосовно нас полягає в тому, щоб ми могли уникнути кожної помилки й отримати кожну істину, і, застосовуючи цю істину у своєму житті, ставали більш схожими на Нього і ставали гідними жити з Ним⁹.

Брати і сестри, це серйозне питання. Ми повинні серйозно над ним замислитися. Ми повинні переглянути власне життя і з’ясувати, чи підготовлені ми до того чудового життя в майбутньому, і якби ми були покликані туди завтра, то чи були б ми готові дати звіт за свої земні справи; чи змогли б ми відчувати, що отримаємо від нашого Небесного Батька привітання та палке схвалення: “Гаразд, рабе добрий і вірний!”¹⁰. [Див. рекомендацію 3 на сторінці 77].

У цьому житті ми повинні прагнути того, що має вічну цінність.

Дещо з того, що може даватися нам у цьому житті, принесе нам задоволення, тимчасово; а те, що є вічним, те, що є “дійсно вартим”,—це те вічне, до чого ми тягнемося і готуємося отримати, і отримуємо завдяки зусиллям, які ми індивідуально докладаємо¹¹.

Уже не новина, що те, чого світ так старався добитися від початку,—багатство, влада, усе те, що робить людей задоволеними,—вже існує сьогодні у рясноті: одягу більше і він кращий, ніж він був будь-коли раніше; більше їжі, ніж можна спожити, більше всілякого багатства, ніж світ його будь-коли раніше мав. Наші домівки затишніші. Відтоді як євангелія прийшла на землю, вигоди життя дивовижно збільшилися, і сьогодні все, що ми з усіх сил старалися мати, ми маємо. Освіта сягнула свого найвищого рівня. Люди отримали знань про все, що стосується цієї землі, більше, ніж будь-коли раніше. Усе, чого людство так старалося добитися від початку часів і що було для нього найбажанішим, [ми] сьогодні вже маємо на землі; але незважаючи на це існує сумнів стосовно того, що чекає в майбутньому, і страх перед ним.

У чому ж наша біда? У тому, що ми прагнули зручностей існування, ми прагнули шани від людей, ми прагнули того, що егоїзм закладає в нашу душу. Ми прагнули вивершитися над іншими дітьми нашого Небесного Батька і почувати себе кращими за них¹².

Не даваймо ж себе заколисати, не даваймо ж себе обдурити безліччю хороших речей цього світу; бо яка користь людині, якщо вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить? [Див. Марк 8:36]. Не випускаймо з виду мети нашого сотворіння, але працюймо заради спасіння своєї душі¹³.

Серед найсумнішого в житті—бачити чоловіка або жінку, яких кладуть у матінку-землю, і усвідомлювати той факт, що вони відкинули більші благословення, які наш Батько пропонував їм, а продовжували триматися за бульбашку, яка сама зникає. Думаючи про мільйони Божих дітей по світу й усвідомлюючи, як мало вони старалися здобути те, що справді має цінність, я відчуваю сум¹⁴.

Пам’ятайте: розум, яким ви володієте і який є вічним, істина, яку ви пізнаєте тут і застосовуєте у своєму житті, знання й досвід, які ви здобуваєте і які приносять вам користь,—усе це ви візьмете з собою, коли повернетеся додому¹⁵.

Скарби, які ми знайдемо, перейшовши на інший бік, будуть тими, які ми збирали, служачи іншим синам та дочкам нашого Батька, з якими ми спілкувалися тут. Він уможливив це для всіх нас, і, перебуваючи тут, ми будемо щасливішими, служачи нашим ближнім, а інакше нам цього не досягнути¹⁶.

Це не так важливо, які дорогоцінні речі ви можете мати, якими маєтностями ви можете володіти і яких почестей від людей ви можете заслуговувати, бо все це є таким жаданим у світі. Те, що Бог дав вам, що є ціннішим за все інше,—це можливість здобути вічне життя в целестіальному царстві і мати вашими супутниками—упродовж усіх віків вічності—синів і дочок, чоловіків і дружин, з якими ви були пов’язані тут, на землі¹⁷. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 78].

Завдяки Ісусу Христу ми будемо воскрешеними.

Праведне життя Спасителя є досконалим прикладом для всіх, і Його воскресіння було першим запевненням людству, що ми теж встанемо з могили¹⁸.

Коли Ісус воскрес із мертвих, Він став первістком воскресіння. Дух, народжений від Батька (розумової частини Його душі), жив у Його земній скинії, яка була очищена, і Він став прославленою целестіальною істотою, і зайняв Своє місце праворуч від Батька як один з [членів] Божества. Він мав владу подолати смерть, бо виконав усі закони Свого Батька, яким вона підпорядковується; і підкоривши смерть, Він повернув ключ, завдяки якому все людство може бути воскрешеним, і всі також можуть бути прославленими завдяки дотриманню Його вчень, які є настільки простими, що за ними можуть жити всі, якщо мають бажання¹⁹.

Ісус Христос був безгрішною людиною. Завдяки Своїй чистоті, Своїй чесності і Своїй невинності Він зміг відчинити двері темниці, подолати смерть та могилу і відкрити дорогу … на небеса, куди ми сподіваємося піти²⁰.

Ми можемо звернутися до 88-го розділу Учення і Завітів й дізнатися, що Господь говорив і про наше воскресіння, не лише про воскресіння Спасителя, і Він говорить нам, що може відбутися з нами. … У цьому розділі нам повідомляється, що наші, а не якісь інші, тіла будуть підняті із могили, і що духи, які мають ці скинії тепер, житимуть у тих же скиніях після того, як ті будуть очищені, чисті і безсмертні. [Див. УЗ 88:14–17, 28–33]²¹.

Зараз багато хороших людей у світі не знають, що таке воскресіння. Ви навчаєте своїх дітей і рідних, що воно означає? … Святі останніх днів, які розуміють євангелію, ясно розуміють, що є воскресінням [Спасителя], але є так багато людей, які не розуміють, що воно означає. … Мета євангелії Ісуса Христа полягає в тому, щоб підготувати кожного—чоловіка, жінку, дитину—до настання часу, коли всі, хто помер, будуть виведені з могил і коли наш Небесний Батько встановить Своє царство на цій землі і праведні будуть жити там, а Ісус Христос буде нашим царем і нашим Законодавцем²². [Див. рекомендацію 5 на сторінці 78].

Наше знання про безсмертя душі надихає, підбадьорює і втішає нас.

Ми читаємо у книзі Йова: “Справді, дух—він у людині, та Всемогутнього подих їх мудрими чинить” [Йов 32:8]. Ті, хто не отримав цього натхнення, не будуть розуміти значення воскресіння з мертвих, а без цього розуміння, мені здається, буде мало щастя для тих, хто живе у похилих літах, чекаючи на час, коли дух залишить тіло, щоб відійти невідомо для них куди²³.

О як би нам було сумно, коли б ми думали, що зі смертю закінчується наше існування. Якби після того, як наші труди життя на землі завершені, ми не мали б можливості йти до подальшого розвитку, то мало що б надихало нас жити так, як ми повинні були б жити. Знання того, що все те добре, чого ми тут досягли, що все, що нам вдалося розвинути, буде вічно збільшувати наше щастя, спонукає нас робити все якнайкраще²⁴.

Усі ми швидко наближаємося до того часу, коли нас звідси покличуть. Якби ми не розуміли, що є майбутнє життя, якби ми не усвідомлювали, що є щось більше, ніж ми відчували досі; якби не було в нашому житті нічого, крім марноти та “ловлення вітру” і на це пішло наше життя, то, як мені здається, було б багато людей, які б відчайдушно боролися, аби все зробити заради існування тут. Але завдяки Своєму милосердю Небесний Батько дав нам найчудовіші дари, які тільки приходять до роду людського²⁵.

Господь благословив нас знанням про те, що Він живий і має тіло і що ми створені за Його подобою. Ми не віримо в те, що Він є якимось духом або що Він є незбагненним. Якщо ви отримали свідчення, яке прийшло до мене, і знаєте, як це знаю я, що наш Небесний Батько відкривав Себе дітям людським, що Він є особистісним Богом, що ми створені за Його подобою, що наші духи були народжені Ним, що Він дав нам можливість жити на землі, щоб отримати фізичну скинію, аби ми могли підготуватися, щоб повернутися в Його присутність і жити з Ним вічно, я кажу: якщо ви впевнені в цьому, тоді ви маєте фундамент, на якому можете будувати свою віру. Якщо ж забрати від вас знання про те, що Бог справді живий, і впевненість в тому, що Ісус Христос явив Себе як Бог у плоті, якщо забрати від вас упевненість в тому, що буде в буквальному розумінні воскресіння з мертвих, і ви зрозумієте, що перебуваєте в такому ж становищі, що й діти нашого Батька повсюди у цьому світі, то я запитую вас, що ж тоді залишиться від вашого спокою? Є істини, які є фундаментальними²⁶.

Дорогих мені людей вже більше по той бік завіси, ніж по цей, і пройде не багато часу у природному плині подій і я також отримаю свою повістку, щоб піти туди. Я чекаю на той час не з острахом і стражданням, а з надією і впевненістю, що ця зміна, коли вона настане, принесе більше щастя і переваг, яких я не можу пізнати у смертному житті²⁷.

Коли ми усвідомлюємо, що смерть—це лише один з кроків, які діти Бога будуть робити у вічності, і що вона стається за Його планом, то це позбавляє смерть її жала і веде нас до реальності вічного життя. Багато сімей вже були змушені тимчасово попрощатися з тими, кого вони люблять. Коли смерть забирає близьких, вона непокоїть нас, якщо ми це їй дозволяємо, і тим самим приносить великий сум у наше життя. Якщо ж наші духовні очі будуть розплющені і ми зможемо бачити, то, я впевнений, ми будемо втішені тим, що відкриється нашому зору. Господь не залишив нас без надії. Навпаки, Він дав нам кожне запевнення стосовно вічного щастя, за умови, що ми, поки буде тривати наше земне життя, будемо приймати Його думку й пораду.

Це не даремна мрія. Це факти. Для вас, хто є членами Церкви Ісуса Христа, ця історія є простою, але істинною. Є священні томи Писань, які Небесний Батько зробив доступними для нас і які навчають, що ми живемо вічно. … Господь дав нам цю інформацію дуже ясною, і я всім серцем дякую Йому за знання, яке Він дав нам, що ті, хто тужить у скорботі, можуть утішитися, і що ми самі можемо зрозуміти мету нашого перебування тут. Якби ті, хто помер, могли говорити до нас, вони б сказали: “Продовжуйте йти вперед, продовжуйте йти вперед—до мети, яка приведе нас до вічного щастя, яке ми будемо відчувати разом”. Робіть те, що Господь хотів би, щоб ви робили, і ви нічого не втратите; навпаки, ви постійно будете складати собі скарби на небесах, де міль не нищить, де іржа не роз’їдає і де злодії не підкопуються і не викрадають. [Див. Матвій 6:19–20].

Я залишаю вам своє свідчення: я знаю, що ми живемо вічним життям і що тимчасова розлука через смерть … є лише одним із кроків на шляху до вічного прогресу і зрештою вона приведе до щастя, якщо ми будемо вірними²⁸. [Див. рекомендацію 6 на сторінці 78].