Розділ 22

Виховувати дітей у світлі й істині

Господь дав батькам відповідальність навчати своїх дітей євангелії словом і прикладом.

З життя Джорджа Альберта Сміта

Наприкінці свого життя Президент Джордж Альберт Сміт згадував, як його виховували й навчали батьки:

“Я народився у бідній сім’ї. … Мої батьки жили в дуже скромних умовах, але я підношу хвалу своєму Творцю і дякую Йому від всього серця за те, що Він послав мене в їхню сім’ю.

Я зростав у Солт-Лейк-Сіті. У вісім років я був охрищений в Сіті-Крік. Мене конфірмував член Церкви на зборах посту у Сімнадцятому приході, і ще бувши хлопчиком я дізнався, що це робота Господа. Я дізнався, що на землі є живі пророки. Я дізнався, що натхнення від Всемогутнього впливає на тих, хто живе, щоб отримати його. …

Я не знаю нікого у всьому світі, у кого було б більше підстав бути вдячним, ніж у мене. Я вдячний за своє народження, вдячний за батьків, які навчали мене євангелії Ісуса Христа і подавали приклад у своєму домі. Якщо я зробив щось, чого не повинен був робити у своєму житті, то цього я не міг навчитися в домі своєї матері. В умовах багатодітної сім’ї від матері вимагається неабияке терпіння, та вона завжди була терпелива до нас. Завжди відчувалися ніжність, доброта і любов”¹.

У своїй власній сім’ї Джордж Альберт Сміт старався наслідувати приклад своїх батьків, навчаючи з терпінням і любов’ю. Його дочка Едіт розповіла про випадок з її юності:

“Він постійно давав нам поради стосовно нашої поведінки, наголошуючи на чесності і ввічливості. Пам’ятаю, одного дня, коли я поверталася додому після уроку музики, кондуктор у трамваї не взяв з мене плату за проїзд. … Якось так сталося, що він проминув мене, і я їхала до своєї зупинки, так і тримаючи в руці п’ятицентову монету; я відчувала піднесений настрій, щиро радіючи, що проїхала безкоштовно.

… Я весело підбігла до батька, щоб розказати, як мені повезло. Він терпеливо слухав мою розповідь. Я вже почала уявляти, яка ж це я щаслива. … Я була впевнена, що кондуктор не знав, що я не заплатила за проїзд, а отже все було гаразд.

Коли я закінчила своє оповідання, батько сказав: “Але ж, сонечко, навіть якщо не знає про це кондуктор, знаєш про це ти і знаю я, і знає Небесний Батько. Отже, вже троє нас повинні бути задоволені, бачачи, що ти повністю платиш за те, що отримала”.

Едіт повернулася на ріг вулиці і заплатила за проїзд, коли трамвай повертався назад. Пізніше вона висловила вдячність за те, як її батько повівся у тій ситуації: “Я справді вдячна за батька, який був достатньо мудрим, щоб з добротою вказати мені на зроблену помилку, бо якби це пройшло непоміченим, я подумала б, що він схвалив мою поведінку, і могла б іншим разом зробити щось подібне”². [Див. рекомендацію 1 на сторінці 244].

Учення Джорджа Альберта Сміта

Першочергова відповідальність батьків—навчати своїх дітей євангелії.

Одним з усіх найбільших і найцінніших ваших благословень буде те, яке приходить до вас, якщо ви навчаєте так, як повинні, і виховуєте так, як повинні, цих вибраних духів, яких Небесний Батько посилає у світ у ці останні дні. … Не перекладайте виховання своїх дітей на загальні школи. Не перекладайте їхнє виховання на Початкове товариство, на Недільну школу, на [молодіжні організації Церкви]. Вони допомагатимуть вам і значною мірою долучатимуться до цього виховання, однак пам’ятайте, що сказав Сам Бог: якщо батьки не вчать своїх дітей вірі в Бога, покаянню, хрищенню та рукопокладанню у віці восьми років, гріх буде на головах батьків [див. УЗ 68:25–28]. Це, мої брати і сестри, не погроза, це добра і любляча порада Небесного Батька, Який знає все і розуміє та усвідомлює, до чого призводить те, що дітям дозволяють зростати без такого виховання³.

Мені так хочеться, аби те, що я скажу, закарбувалося в розумі усіх батьків у Сіоні: хоч Господь і надав усі ці чудові освітні установи, і хоч наука зробила так багато для нашої вигоди й нашого благословення, і хоч Церква підготувала місця, куди ми можемо посилати своїх дітей, щоб їх навчали там євангелії Христа, усе ж це не звільняє вас або мене від відповідальності й зобов’язання, яке поклав на нас Небесний Батько,—навчати своїх дітей. … Недостатньо, щоб моїх дітей навчали вірі, покаянню, хрищенню і рукопокладанню для надання дару Святого Духа у допоміжних організаціях. Мій Батько Небесний наказав, що це я повинен робити сам⁴.

Ніхто інший не може виконати ту частину, яку Бог призначив нам, батькам. Ми взяли на себе зобов’язання, привівши дітей у цей світ. Ми не можемо перекласти цю відповідальність ні на яку організацію. Ця відповідальність—наша. … Перше і найважливіше зобов’язання, яке лежить на вас і мені,—не тільки висловлювати свою думку і давати пораду, але й виховувати, подаючи приклад, проводячи достатньо часу з найдорожчими для нас людьми, з цими хлопчиками і дівчатками, щоб їх не можна було звести на … заборонені дороги⁵.

Скликайте до себе свою сім’ю, і якщо ви у минулому не спромоглися дати їм розуміння цілей життя і знання про євангелію нашого Господа, то зробіть це зараз, бо, як Господній слуга, я кажу вам: це їм потрібно зараз і це буде потрібно їм і надалі⁶. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 244].

Інші інтереси не повинні заважати нам виконувати наш обов’язок навчати своїх дітей.

В [Євангелії від] Луки нам сказано, що бувають часи, коли люди придушені клопотами й багатствами та життєвими розкошами [див. Лука 8:14]. Я маю зараз на увазі … чоловіків і жінок, яких я люблю, чия духовність придушена цим; і супротивник веде їх цією легкою дорогою задоволень і вони ігнорують свій обов’язок батьків і членів Церкви Ісуса Христа.

… Зараз серед збентеження, збудження та всіх задоволень життя … не губімо з поля зору обов’язок, який маємо перед цими хлопчиками і дівчатками, створеними за подобою Бога. Він—Батько їхніх духів, і Він спитає з нас, яке навчання вони отримують. Я сподіваюся й молюся, аби ми так навчали їх, щоб, коли настане кінець, ми могли отримати від Нього це благословення: “Гаразд, рабе добрий і вірний, увійди до радощів пана свого” і щоб ми могли бути у вічності з тими, хто нам найдорожчий⁷.

Мені хотілося б розповісти вам одну історію. Багато років тому в Індіані жило двоє хлопців, це були юнаки, які працювали на фермах; від ферми до ферми було вісім—одинадцять кілометрів. Щодня вони старанно працювали, виконуючи свою роботу, доячи корів і т.д. Одного дня перший хлопець, якому було приблизно 13—14 років, прийшов до свого батька і сказав: “Батьку, мені хотілося б поїхати у місто. Я хочу побачити яскраві вогні. Ось я й думаю, чи можна мені якось увечері раніше поїхати туди, якщо я старанно попрацюю і виконаю свою роботу?” Батько відповів: “Ти не зможеш поїхати, бо не встигнеш виконати свою роботу”. “А якщо я встану на світанку і працюватиму цілий день, можна мені буде поїхати у місто? Це ж не дуже далеко, я побув би там годину—другу, а потім рано повернувся б додому”. Батько сказав: “Ну що ж, якщо ти зробиш усю свою роботу, то можеш їхати”. Батьки, зверніть увагу. Він все встиг зробити і поїхав. Приїхав він у місто, коли вже темніло. Крамниці і банки були зачинені. Було відчинено безліч залів для більярду та азартних ігор. Усі порядні люди порозходилися, більшість з них були вже вдома. Усіляка потолоч вешталася по вулицях або ж знаходилася у гральних місцях. Вони примітили цього приїжджого юнака і причепилися до нього. Не пройшло багато часу, як вони вже показали йому те, що жоден хлопець не повинен був би бачити. Ось таким був його досвід. І завдяки цьому він спробував те, що не було для нього добрим.

Другий хлопець прийшов до свого батька з тим же. Він сказав: “Батьку, мені хочеться поїхати колись у місто. Хіба ж ти не хочеш, щоб я поїхав і побачив те, що я ніколи ще не бачив? Мені треба було б приїхати туди ще засвітла, аби щось побачити”. “Мій хлопче,—відповів батько,—я думаю, ти заслуговуєш поїхати у місто, і думаю, ти заслуговуєш, щоб твій батько поїхав з тобою. Вибери день, і я допоможу тобі все зробити, щоб ми могли якомога раніше виїхати і ти зміг зустрітися з деким з моїх товаришів”.

Те, про що я розказую, відбувалося в тому самому штаті—дві ферми були недалеко одна від одної. Він вибрав день на тижні. Вони виконали всю свою щоденну роботу й поїхали у місто. Прибули туди, коли не було ще й чотирьох годин. Вони приїхали ще до закриття банків. Юнак був одягнений у свій гарний одяг. Батько взяв його з собою в банк і представив банкіру, який потиснув йому руку і сказав: “Будеш у місті, заходь, побачимося; ми будемо завжди тобі раді”.

Завдяки цьому, він, коли виріс і поїхав у місто, мав можливість бути в товаристві чудових людей⁸. [Див. рекомендацію 3 на сторінці 244].

Я хочу вам сказати … , що ніякий час, який ви можете провести, і ніякий спосіб його проведення не принесуть вам більшої користі, ніж навчання ваших хлопчиків і дівчаток бути гідними благословень Небесного Батька⁹.

Батьківський приклад може направляти дитину до безпеки, праведності й щастя.

Давайте будемо прикладом праведності для своїх дітей, давайте молитися сім’єю і просити благословення для їжі. Нехай наші діти бачать, що ми як чоловіки і дружини закохані одне в одного. Поки ще є час, користуйтеся нагодою як чоловіки і дружини благословляти одне одного вашою любов’ю, вашою добротою і вашою готовністю допомагати в будь-який спосіб. Користуйтеся нагодою, поки ще є час, навчати своїх синів і дочок, як їм жити, щоб бути щасливими. … Нехай же ваші домівки будуть святилищами миру і надії, і любові¹⁰.

Усього кілька днів тому я побачив лист від чоловіка, який, можливо, вже прожив половину свого життя. У листі до свого батька він написав: “Твоя дбайливість до дорогих тобі людей, те, як ти навчав мене, приклади, які ти подавав мені,—усе це надихало мене робити те, що Господь чекав від мене. Я відчув, що, йдучи твоїми слідами, я буду в безпеці”. То був мудрий батько, то був благословенний батько, якому вдалося вселити у розум свого сина таку впевненість. … Завдяки поведінці батька—у всякому разі, син у цьому листі високо оцінив її,—завдяки прикладу, який подавався вдома, він сьогодні є одним з вірних прихильників цієї Церкви. Він може жити у світі й виконувати заповіді Господа. Його прагнення чинити добро було натхненне сім’єю, в якій він жив. Удома він бачив не егоїзм, а безкорисливість. Батьки не прагнули мати все, що тільки зможуть, і тримати це лише для самих себе; вони шукали тих, кому вони були потрібні, підбадьорюючи і благословляючи їх. Серце цього чоловіка стало таким, як воно є сьогодні, не завдяки всьому тому, що казалося у світі, а завдяки прикладам, які подавали його батьки, ті, хто жив у тому ж домі, що й він.

У мене немає сумнівів, що є сотні чоловіків і жінок, можливо, їх і тисячі, у громадах, де ми живемо, і у світі, які могли б сказати те саме про навчання їхніх батьків і матерів. Та я боюся, що дехто з нас перебуває під впливом традицій світу і деким з нас заволоділа нав’язлива ідея, що ми повинні бути такими, як усі, незалежно від того, у що ті люди вірять чи що роблять. У цьому випадку наш приклад не буде благословенням, а може знищити щастя наших дітей¹¹.

Давайте свідчити своїми щоденними вчинками, а також своїми розмовами, що ми віримо в те, що це Батькова робота, і тоді до нас прийде невимовна радість, і в дітей, які зростають у наших домах, буде більше віри і смирення. І їм “буде додано”, і буде дано силу ухилятися від націлених в них стріл супротивника, і в стражданнях, що вразили дітей людських через гріховність, буде втішення, мир та щастя; і … чоловіки й жінки будуть жити на цій землі, і вони матимуть силу характеру не зважати на біди життя¹². [Див. рекомендацію 4 на сторінці 244].

Люблячи й навчаючи нашу молодь, ми можемо допомогти їм уберегтися від зла.

Святі останніх днів, навчайте своїх дітей дотримуватися закону моралі. Огорніть їх, наче руками, своєю любов’ю, щоб у них не виникало бажання хоч якимось чином спокуситися на зло, яке оточує їх з усіх боків. …

Який це привілей для батьків сісти у своєму домі в оточенні сім’ї, чистих хлопчиків і дівчаток, даних їм Небесним Батьком, цими духами, народженими Небесним Батьком! Яка це радість разом відчувати благословення Небесного Батька й радіти напарництву Його Духа, і так виховувати їх у дні їхньої юності, щоб, і змужнівши, вони залишалися чистими у своєму житті!

Мої брати і сестри, я благаю вас, щоб ви з більшою серйозністю, з більшою вдумливістю, з більшим терпінням, ніж будь-коли раніше, охороняли підростаюче покоління від пасток, які супротивник розставив біля їхніх ніг. Багато з наших [кінофільмів], радіопрограм, журналів, книг і т.п. є неприйнятними … , і якщо ми не нейтралізуємо їхній вплив правильним навчанням і здоровим оточенням, приносячи молоді користь завдяки отриманню знань про життя порядних чоловіків і жінок, навчаючи їх про силу пророків і значення євангелії Ісуса Христа, то дехто з тих, кого ми любимо, можуть поступово відійти від нас. …

Навчаймо наших дітей бути чистими в житті, бути чесними. Навчайте своїх хлопців оберігати невинність їхніх сестер і їхніх подруг. Навчайте ваших дочок оберігати невинність хлопців, з якими вони товаришують. … Давайте, якщо можна так сказати, вивчати спецкурс з виховання наших хлопців і дівчат під впливом Духа Божого, щоб супротивник не мав сили збити їх з пуття¹³. [Див. рекомендації 5 і 6 на сторінці 244].

Вивчення євангелії сім’єю допоможе нам бути близькими з нашими дітьми.

У себе вдома, брати і сестри, у нас є привілей, у нас є обов’язок скликати свою сім’ю, щоб радіти одне одному, зміцнювати й підтримувати одне одного та навчатися істинам із Святих Писань. У кожній домівці слід заохочувати дітей до читання Господнього слова, як воно було відкрито нам у всіх розподілах. Ми повинні читати Біблію, Книгу Мормона, Учення і Завіти та Дорогоцінну Перлину; і в себе вдома ми повинні не лише читати його, але й пояснювати його своїм дітям, щоб вони могли розуміти … стосунки Бога з жителями землі.

Давайте подивимося, чи можемо ми у майбутньому зробити в цьому напрямку більше, ніж зробили у минулому. Візьмімо на себе зобов’язання дотримуватися цього принципу й цієї практики—збирати вдома навколо себе свою сім’ю. Нехай кожний з нас запитає себе: “Чи виконав я свій обов’язок у себе вдома стосовно читання і навчання євангелії, який було відкрито через Господніх пророків? Чи тримав я своїх дітей близько до себе і чи зробив свій дім приємним місцем і місцем благоговіння, любові, розуміння та благочестя?”

Якщо ні, то давайте покаємося у своїй неуважності і зберемо сім’ю навколо себе і навчатимемо їх істині. …

“Чи привів я до ладу свій дім?” Таке запитання повинно бути в кожному серці. Не “Чи зробив це мій сусід?”, а чи зробив я те, що Господь вимагав від мене?¹⁴

Наші діти—найцінніший дар, яким Батько обдаровує нас. Якщо нам вдасться направляти їхню ходу дорогою спасіння, буде вічна радість і для нас, і для них. …

Один із способів, яким ми можемо тримати їх ближче до себе,—частіше збиратися разом у себе вдома. Церква попросила, щоб кожного тижня принаймні один вечір був виділений для всієї сім’ї, щоб зібратися разом і радіти товариству одне одного, радіти простим радощам домашнього затишку і обговорювати між собою те, що має велику й вічну цінність.

… У 1915 році Перше Президентство написало про це “президентам колів, єпископам та батькам у Сіоні” і я процитую з того, що вони тоді сказали:

“Ми радимо й закликаємо по всій Церкві узаконити “Домашній вечір”, під час якого батьки й матері зможуть збирати своїх хлопців і дівчат навколо себе в домі й навчати їх слову Господньому. … Цей “Домашній вечір” слід присвячувати молитві, співу гімнів, пісень, інструментальній музиці, читанню Писань, розгляду питань, що стосуються сім’ї, та особливому навчанню певних принципів євангелії та етичних питань життя, а також обов’язків та зобов’язань дітей перед батьками, сім’єю, Церквою, суспільством і країною”.

І ось яке благословення обіцяється тим, хто буде робити те, про що попросили:

“Якщо святі послухаються цієї поради, ми обіцяємо їм за це великі благословення. Зросте любов у сім’ї та послух батькам. У серцях молоді Ізраїля буде розвинуто віру, і вони здобудуть силу, щоб боротися зі злим впливом і спокусами, що оточують їх”.

Ці принципи і обіцяння все ще перед нами¹⁵.

Якби тільки домашній вечір міг стати дійсністю серед святих останніх днів, якби під час одного вечора кожного тижня ми були б з нашими рідними під впливом Духа Господнього біля нашого сімейного вогнища, в оточенні тих, кого Господь дав нам і сказав нам, зокрема, що ми повинні навчати їх, то скільки б було щасливих сімей там, де сьогодні сум, і розбрат, і горе. …

… Якщо ми не допускаємо до себе світ і те, що йде ззовні, і під силою молитви та вдячності передаємо своїм синам і дочкам ті цінні істини, які Господь ввірив нам для нашого та їхнього благополуччя, тоді настане справжній розвиток віри. Я сподіваюся, що для нас буде можливим повернутися і робити це, якщо ми ще не прислухалися до цієї поради. Давайте збирати своїх дітей навколо себе, і нехай наші домівки будуть місцем перебування Духа Господнього. Якщо ми будемо робити свою частину, ми можемо знати і бути впевненими, що Небесний Батько Свою частину зробить¹⁶. [Див. рекомендацію 7 на сторінках 244–245].