Розділ 15

Розвиток Господньої роботи

Бог керує Своєю роботою, і Він закликає кожного члена Церкви брати участь у подальшому її розвитку.

З життя Джорджа Альберта Сміта

Коли у 1903 році Джорджа Альберта Сміта було покликано служити в Кворумі Дванадцятьох Апостолів, кількість членів Церкви сягала трохи більше 300000. А на кінець його служіння як Президента Церкви їх було вже більше 1 мільйона. Президент Сміт радів такому стрімкому зростанню, бо це означало, що послання спасіння приходило до все більшої й більшої кількості людей. “Якими щасливими ми повинні бути,—сказав він на генеральній конференції в 1950 році,—і це не тому, що нас стало кількісно більше в організації, до якої належимо, а тому, що більше дітей нашого Батька, більше Його синів і дочок, було приведено до розуміння істини, і вони входять в Його організацію, яку Він підготував, щоб навчати нас шляху життя і вести нас дорогою вічного щастя”¹.

У період з 1903 по 1951 рік, коли Президент Сміт помер, по всьому світу на шляху розвитку Церкви поставало багато труднощів. Такі події, як Перша світова війна, Друга світова війна та Велика депресія (всеохоплююча економічна криза) різко позначилися на кількості місіонерів, яких би можна було послати за кордон. Попри ці труднощі, Джордж Альберт Сміт залишався впевненим, що Церква буде й далі зростати та виконувати своє призначення—“наповни[ти] усю землю” (Даниїл 2:35). У 1917 році, у самий розпал Першої світової війни, він сказав святим: “У мене не опускаються руки через те, що ця істина не може швидше знайти для себе шлях. Навпаки, у цих сьогоденних подіях я вбачаю спрямовуючу руку всемудрого Батька, що готує шлях для поширення євангелії, яку Він відновив на землі у наші дні”².

Незважаючи на те, що у першій половині ХХ-го століття виникали значні труднощі, виникали також і нові технології, які, на думку Президента Сміта, сприятимуть Господній роботі. Він був великим прихильником розвитку авіаційної промисловості і вбачав в ній можливість виконувати свої призначення генерального авторитета більш дієво. Він також підтримував використання Церквою радіо та телебачення, щоб донести слово Господа до ширшої аудиторії. “Ми повинні ставитися до цих винаходів як до Господніх благословень,—сказав він.—Вони значно збільшують наші можливості. Вони справді можуть стати благословенням, якщо ми будемо застосовувати їх у праведності для поширення істини й просування Господньої роботи серед людей. Велике випробування, що виникає сьогодні у світі, полягає в тому, як ми використовуємо багато з цих винаходів. Ми можемо використовувати їх для знищення, як це було з нами в минулому, або ж ми можемо використовувати їх, щоб просвітлювати й благословляти людство, як того від нас очікує Небесний Батько”³.

У 1946 році під час звернення на генеральній конференції Президент Сміт пророкував про використання таких технологій: “Не пройде багато часу, як з цієї кафедри та інших місць, які будуть надані, слуги Господа зможуть звертатися з посланням до ізольованих груп, які знаходяться так далеко, що до них неможливо дістатися. У той чи інший спосіб, але євангелія Ісуса Христа, нашого Господа, єдина Божа сила на спасіння у підготовці до целестіального царства, буде почута в усіх куточках світу, і багато хто з вас, тут присутніх, буде ще жити й побачить той день”⁴. [Див. рекомендації 1 та 4 на сторінках 166–167].

Президент Сміт розумів, що робота Церкви йде успішно тому, що вона є Господньою роботою, і він навчав святих, що можливість брати участь у цій роботі є благословенням, яке Господь пропонує кожному члену Своєї Церкви. Президент Сміт, виступаючи на першій генеральній конференції, на якій він був присутній як рукопокладений Президент Церкви, сказав: “Я усвідомлюю велику відповідальність, що лягла на мої плечі. Я знаю, що без допомоги нашого Батька Небесного організація, до якої ми належимо, не може бути успішною. Жодна людина чи група людей не можуть зробити її успішною, але якщо члени цієї Церкви будуть виконувати Божі заповіді, житимуть за своєю релігією, подаватимуть приклад світу, любитимуть свого ближнього, як самих себе, ми будемо йти вперед і все більше щастя буде приходити до нас”⁵.

Учення Джорджа Альберта Сміта

Для кожного члена Церкви існує багато можливостей брати участь у цій роботі Господа.

Відповідальність за проведення цієї роботи лежить не лише на [Президентові Церкви], не лише на його радниках, не лише на кворумі апостолів; вона також лежить на кожному чоловіку і кожній жінці, які були хрищені Божими слугами і стали членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. … Ми не можемо передати цю відповідальність комусь, навіть, якби й хотіли; наш Батько поклав її на наші плечі, і ми повинні підставити їх і допомагати завершити цю роботу з тріумфом⁶.

Я вірю в вас, мої брати і сестри. Я впевнений у вашій вірі і вашій цілісності. … Кожний з вас також відповідальний перед [Господом] за розвиток цієї роботи, як і ті, хто головує над вами. Я не можу сказати: “Чи я сторож брата свого?” Я не можу передати комусь цю відповідальність … , але стоячи в лавах дітей нашого Батька, я повинен нести свою частину, я повинен нести ту частину тягаря, яку Господь поклав на мене. І якщо я буду ухилятися, то я усвідомлюю, що поплачуся благословенням, яке могло б прийти до мене через послушність заповідям нашого Батька⁷.

З яким великим бажанням ми маємо ходити, добро чинячи. Ледачим є той слуга, який чекає, поки йому у всьому буде дано наказ. [Див. УЗ 58:26–27]. Наш Небесний Батько очікує, що ми будемо звеличувати свої покликання, і немає значення, якими вони можуть бути, і немає значення, наскільки важкий жереб нам може випасти в житті⁸.

Чоловіку необов’язково бути членом Кворуму дванадцятьох або Президентства Церкви, щоб отримати найбільші благословення в царстві нашого Небесного Батька. Це лише посади, які мають бути в Церкві, і є багато відданих та вірних чоловіків, гідних зайняти ці посади і чий час й таланти потрібні по всій Церкві. … Пам’ятайте, що в лавах Церкви і скрізь по всій Церкві є безліч можливостей для кожного чоловіка і кожної жінки робити щось для благословення оточуючих і для просування Господньої роботи⁹.

Серед частини тих, хто має священство, і тих, хто займає якісь посади в Церкві, існує тенденція нехтувати причасними зборами та не виконувати інші важливі обов’язки, обмежуючись виконанням лише того, що вимагає їхнє конкретне покликання. Вони можуть бути членами президентства чи вчителями в Недільній школі і, виконавши свої обов’язки у Суботній день, вважають, що цього вже достатньо; або вони можуть служити у [Товаристві молодих чоловіків чи Товаристві молодих жінок], або Початковому товаристві, або відповідати за генеалогічну роботу чи за благополуччя, або мати якесь інше подібне доручення, і якщо вони виконують свої обов’язки у своєму покликанні, то вважають, що вже все зробили.

І хоч ми любимо й благословляємо всіх цих людей за їхнє чудове служіння, ми зобов’язані нагадувати собі, що від усіх нас вимагається жити за кожним словом, що виходить з вуст Небесного Батька [див. УЗ 84:44]. Взагалі-то кажучи, конкретні завдання не звільняють нас від інших наших зобов’язань; і спеціальні збори, як правило, не замінюють, або не витісняють, загальні церковні збори. І крім виконання наших особливих зобов’язань та доручень, від нас очікується, щоб ми жили день у день життям святих останніх днів у самому широкому розумінні цього слова, щоб, побачивши горе або нужду, або потребу в пораді й розраді в якійсь ситуації, ми відразу ж діяли в усьому як Господні слуги.

А ще є такі, хто формально стає членом Церкви, і хто, здається, відчуває себе звільненим від виконання будь-якого служіння. Однак раніше чи пізніше вони відчують у своєму серці тривогу, у думках—сумніви, як це буває з усіма нами, коли ми не робимо того, що, як ми знаємо, має бути цілковито нашим обов’язком. Чоловік, який живе за євангелією Ісуса Христа, ніколи не буде сумніватися в її успіху; а ось чоловік, який нехтує своїм обов’язком, який не дотримується своїх завітів, втрачає Духа Господнього, і потім починає цікавитися, що буде з Сіоном. …

Завжди, коли ви виконуєте повноцінно свій обов’язок, ви будете знати, як знаєте те, що ви живете, що це робота нашого Батька і що Він завершить її з тріумфом¹⁰.

Хіба ви не бачите, яка чудова робота розгортається і яке диво відбувається? Хіба ви не бачите, що ми, як окремі люди, віддали лише свою лепту, але безліч людей об’єдналися, і слово Господа поширилося серед дітей людських—не по-войовничому, а в доброті й любові, з бажанням благословити все людство?¹¹. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 166].

Опір не зупинить розвиток Церкви, бо це робота Бога, а не людини.

Спочатку Церква складалася лише з шести її членів. Вона зростала день у день, незважаючи на опір супротивника. Але без могутньої руки праведності, без дбайливого нагляду Небесного Батька ця Церква вже давно була б роздушена, як та шкаралупа. Однак Господь сказав, що Він буде охороняти нас і пообіцяв нам захист, якщо ми будемо шанувати Його та виконувати Його заповіді¹².

Зростання цієї Церкви відбувалося не тому, що вона була популярною. Воно відбувалося всупереч опору обізнаних людей світу; воно відбувалося всупереч опору релігійних наставників, і воно тривало, щоб зібрати тут і там обраних духів, які жили так, що могли осягнути істину¹³.

Я читав щоденник свого діда, Джорджа А. Сміта. … Я прочитав про пережите ним; дещо—з найболіснішого, а дещо—з дивовижного. В юні роки його послали проповідувати євангелію нашого Господа. Він набував досвіду з іншими чоловіками, яких було покликано на священнослужіння. Люди з лихими думками висунули неправдиві звинувачення проти нього та його товаришів, але він продовжував залишатися вірним, і Господь відстояв їх і звеличив в очах тих людей та дав їм свідчення про божественність цієї роботи, яке було настільки безсумнівним, що жодне завдання не було для них надто важким у справі розповсюдження істини.

Дід був у групі, посланій в Англію проповідувати євангелію в 1839 році. Там супротивник прагнув будь-яким чином відбити у них охоту до цього. Тогочасні записи в їхніх щоденниках вказують на те, що лихі люди зображували їх у хибному світлі, що злі духи нападали на них, але Господь зберіг їх, і вони виконали велику роботу. У той час там було восьмеро з Кворуму дванадцятьох. Серед тих, кого було покликано відправитися в Англію, були чоловіки, які не мали грошей на дорогу, і вони вирушили з дому пішки. Унаслідок тривалої хвороби один з цих чоловіків був надто слабким, щоб самостійно пройти три кілометри до диліжансу, але подолати цю відстань йому допоміг друг. Вони мали віру в Бога; вони знали, що це була Його Церква, тож вони йшли своєю дорогою, і друзі, які не належали до Церкви, були натхненні давати їм гроші і платити за їхню поїздку через океан, куди вони принесли своє послання; і багато вірних людей прийняли істину завдяки їхньому священнослужінню¹⁴.

Це Божа робота. Це не робота якоїсь людини. Жодна людина чи група людей не могла б просувати її вперед і робити це успішно, не зважаючи на опір світу. Багато разів вони [ті, хто заважав цій роботі] відчували, що Церкві вже прийшов кінець, але щоразу Господь Своєю величною силою піднімав її, і вона йшла з міста до міста, із села до села, з країни в країну¹⁵.

Я знаю, що існує багато труднощів, і ще більші труднощі будуть у дні, що настануть і минуть, але Той Самий Батько Небесний, Який вів дітей Ізраїля, Який спас Даниїла й трьох єврейських юнаків від знищення, Той Самий Небесний Батько, Який зберіг наших предків, що прийшли в [Долину Солоного озера] і встановив їх тут і благословив їх, і зробив можливим у бідності народу мати цей величний [Солт-Лейкський] храм та інші величні храми, … Той Самий Батько, ваш Батько і мій, готовий пролити Свої благословення на нас сьогодні¹⁶.

Немає підстав занепадати духом. Євангелія Ісуса Христа продовжує котитися далі. У нас є обіцяння від Небесного Батька, що вона буде продовжувати котитися й далі. У жодному з розподілів не було такого запевнення, яке маємо ми. У розподілах, що минули, євангелія забиралася з землі. Коли вона була відновлена в наші дні, було дано обіцяння, що вона ніколи більше не буде забрана з землі або передана іншому народу. Тож я благаю вас, тих, хто поклав свою руку на плуга, не озиратися назад. Служіть Богу і виконуйте Його заповіді¹⁷.

Нам не потрібно тривожитися про розвиток Сіону, бо надійний старий корабель гордо плистиме, і ті, хто є відданими й вірними, дістануться ним у Божу гавань, увінчані славою, безсмертям та вічним життям. Я не боюся за цих літніх чоловіків і жінок, які трималися віри. Я не боюся за юнаків і дівчат, які ходять у послуху Господнім заповідям. … Але я боюсь, що члени Церкви, які, знаючи волю нашого Батька, не виконували її, які слухають вчення Господа час від часу і відвертаються від них, не досягнуть цієї мети, якщо тільки не повернуться й не покаються всім своїм серцем¹⁸.

Його робота швидко йде вперед, ми повинні бути активними, щоб йти з нею в ногу. Кожний рік, що минав з моменту організації Церкви, показував, що вона стає сильнішою, ніж у рік попередній. Сьогодні сподівання на постійний успіх кращі, ніж будь-коли раніше. Більше людей дізнаються правду про нас і наше ставлення до них. Упередженість, що виникала через незнання, долається, коли світло поширюється серед мас. …

Для всіх має бути очевидним, а одного дня це так і станеться, що спротив цій роботі вже дуже давно б припинив її, якби вона не була божественною. Нехай же увесь світ знає, що знищити її неможливо, бо “вона—сила Божа на спасіння кожному, хто вірує”. [Див. Римлянам 1:16]¹⁹. [Див. рекомендацію 3 на сторінці 167].

Бог пристосовує умови у світі так, щоб Його робота могла поширюватися по всій землі.

[Бог] встановив, що послання, проголошене Його слугами у минулі віки, відновлене й розповсюджуване Його слугами в останні дні, має бути почутим і що силою Своєї могутності Він пристосує умови в цьому світі й упокорить дітей людських, щоб вони покаялися і з готовністю слухали. Істини, яких ми навчаємо, тобто істини, яких Бог вимагає, щоб ми навчали у світі, знайдуть собі дорогу²⁰.

Господь відкрив одному зі Своїх пророків, що з появою Книги Мормона Він розпочне Свою роботу серед людей для відновлення Свого народу. [Див. 2 Нефій 30:3–8; 3 Нефій 21:1–14; 29:1–2]. Якщо ми усвідомимо, з якою швидкістю євангелія Ісуса Христа може поширюватися тепер у порівнянні з її поширенням у 1830 році, то побачимо, що Господь простяг Свою руку і людям запропонована можливість знати. Не пройде багато часу, і в кожному куточку цього світу євангелія буде почута від слуг Господа, які проголошують її, маючи на це владу. Наш Небесний Батько так пристосує умови у світі, щоб можна було проповідувати євангелію²¹.

Спаситель сказав, що Його євангелія царства буде проповідуватися в усьому світі як свідчення усім народам, а потім настане кінець! [Див. Joseph Smith—Matthew 1:31]. Господь не вимагатиме неможливого. Він усуває перешкоди, і євангелія “буде проповідуватися”²².

Сіон буде викуплений, і світ, який тепер не розуміє роботу “мормонізму”, буде існувати, аби пізнати, що ця робота є силою Божою на спасіння тих, хто буде виконувати заповіді нашого Батька. Я свідчу, що ця робота швидко розгортається і що “мормонізм” входить в душі людей; що це робота нашого Батька. Самі по собі ми можемо бути слабосильними і нерішучими, але якщо ми будемо доброчесними і чистими у своєму житті, якщо ми будемо робити те, що, як ми знаємо, є правильним, тоді чоловіки і жінки будуть підніматися, щоб продовжувати цю роботу Господа, поки робота нашого Батька не буде завершена так, як Він того бажає. Ті, хто неправильно розуміє нас зараз, будуть знати нас краще. Ті, хто вважає, що у нас є егоїстичні спонукання, позбудуться облуди, і наші брати і сестри у світі, які прагнуть істини та хочуть знати, чого Господь чекає від них, відчують муку в серці і приймуть євангелію. Сіон встане і засяє, і стане славою всієї землі, так проголосив Господь Бог Ізраїлевий²³. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 167].