Розділ 17

Зміцнююча сила віри

Віра—це дар від Господа, завдяки якому праведним дається можливість творити дивовижні справи.

З життя Джорджа Альберта Сміта

У 1919 році Джордж Альберт Сміт, тоді ще член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, був покликаний служити президентом Європейської місії. Невдовзі після прибуття президент Сміт у своєму зверненні до місцевих святих вказав на тяжкі умови в Європі, яка все ще піднімалася з руїн після Першої світової війни: “Я усвідомлюю, що ми живемо у важливий період світової історії. У нових натягнутих стосунках, що існують між конфліктуючими народами, і в атмосфері неспокою, яка відчувається повсюди серед дітей людських, я відчуваю велику відповідальність йти їм назустріч і найпалкіше прагну божественного проводу у виконанні своїх обов’язків”. Президент Сміт мав віру, що незважаючи на тяжкі часи, які настали для них, зусилля членів Церкви і місіонерів будуть винагороджені успіхом: “З допомогою хороших, здібних колег в офісі [місії] та відданих чоловіків і жінок на території місії, я із задоволенням чекаю на багаті жнива чесних душ”¹.

Для Президента Сміта як президента місії одним з найневідкладніших завдань було збільшити кількість місіонерів в Європі. За час війни Церква послала до Європи зовсім мало місіонерів, а тепер нестача продовольства та інші економічні негаразди були причиною того, що європейські посадовці неохоче видавали візи іноземцям. Тож перед президентом Смітом постало нелегке завдання—переконати цих посадовців дозволити місіонерам перебувати в їхніх країнах. У листі до дочки Емілі президент Сміт розповів про поїздку в Лондон, яку він здійснив з цією метою.

“Наш американський посол був дуже люб’язний і зміг домовитися про нашу зустріч з сером Робертом Хорном, міністром праці Великої Британії. Представившись в офісі, ми передали лист від посла секретареві сера Роберта, який спитав нас, чи не може наша справа почекати, оскільки його шеф вже через кілька хвилин вирушає до Шотландії і повернеться через три тижні. Я запевнив його, що ми були б дуже вдячні, якби він вділив нам п’ять хвилин свого часу зараз, оскільки ми не живемо в Лондоні і наша справа є невідкладною. Секретар зайшов до сера Роберта і скоро повернувся, повідомивши нам, що той відклав свою поїздку і зустрінеться з нами сьогодні о четвертій. Того ранку я молився так палко, як тільки міг, щоб перед нами відкрився шлях, і коли нас запросили прийти знову, я відчув велику вдячність до нашого Небесного Батька”.

У призначений час президента Сміта і його товаришів запросили до кабінету сера Роберта Хорна. “Ми старалися розказати йому, що нам потрібно, і запевнили його, що Велика Британія потребує того, про що ми просимо. Приблизно півтори години він з дуже великою цікавістю слухав про історію Церкви, нашу віру і т.д.

Після того як я закінчив, він знову спитав мене, чого ми хочемо від нього, і коли ми сказали, що хочемо отримати дозвіл на збільшення кількості наших місіонерських сил до двохсот п’ятдесяти, а саме стільки їх було до війни, він відповів, що із задоволенням дасть розпорядження своєму відомству, щоб такій кількості місіонерів було дозволено перебувати у країні відразу ж після їхнього прибуття. Звичайно, ми були дуже задоволені і залишили його, запевнивши, що після розмови з ним на душі нам стало набагато легше.

У мене було впевнене відчуття, що ми подружилися з одним з найвпливовіших людей Англії і я міг не вагаючись приходити до нього у будь-який час, якщо в цьому виникатиме потреба”².

Джеймс Ганн Мак-Кей, один з місіонерів, присутніх на зустрічі президента Сміта з сером Робертом Хорном, пізніше сказав: “Подивіться-но, яку прекрасну роботу він виконав. Тоді було всього кілька старійшин [у місії]. І хоч шлях, здавалося, був перегороджений, він таки пішов, сповнений натхненням від Господа, і зміг відімкнути двері до посадовців, здобути їхню довіру. І врешті-решт ми отримали бажані для нас дозволи, щоб старійшини могли прибувати і братися до своєї роботи та здійснювати свою місію, просуваючи справу Бога і виконуючи Його роботу, і таким чином він дав нам можливість здобути свідчення, що Бог керує цією роботою”³. Старійшина Мак-Кей приписував успіх президента Сміта його “вірі, відданості та милосердю до всіх, з ким він спілкувався”. “Я працював з ним,—сказав він.— З ним я радився; з ним я молився, і я знаю, що його віра і прихильність були такими ж глибокими, як саме життя”⁴. [Див. рекомендацію 1 на сторінці 188].

Учення Джорджа Альберта Сміта

Силу віри ясно показано у Писаннях.

Нам сказано, що без віри ми не можемо догодити Богу [див. Євреям 11:6]. Саме вона є рушійною силою усіх дій, і в Писаннях повно доказів того, яку силу має віра. Саме завдяки своїй вірі Ной зміг збудувати ковчег, і через послушність Божим заповідям він та його домашні були врятовані, а ті, хто не мав віри, були поглинуті великим потопом [див. Буття 6:13–22; 7:1–24].

Завдяки вірі Лот і члени його сім’ї були збережені, коли вогонь з небес знищував міста Содом і Гомору та винищив їхніх жителів, які не мали віри [див. Буття 19:12–25]⁵.

Вірою Мойсей вивів народ Ізраїля з рабства, і пройшли вони через Червоне море як по суші; сила-силенна єгиптян, що гналися за ними, спробували теж перейти його, однак їх було потоплено. Безліч людей було нагодовано манною з неба. Коли Мойсей вдарив по скелі в Хориві, вода хлинула, щоб [втамувати] їхню спрагу; і вони, пройшовши пустинею, були приведені до землі обіцяної. [Див. Вихід 14:21–31; 16:14–15; 17:5–6]⁶.

Даниїл продовжував і далі відкрито молитися Богу Ізраїля, хоч це й було всупереч наказу, підготовленому його ворогами для його знищення, через це його було кинуто до лев’ячої ями і залишено там на всю ніч. Він знав, що Небесний Батько може зберегти його, і впевненість його була непохитною. Наступного ранку, на світанку, цар прийшов до ями і знайшов там Даниїла живим. Його віра була винагороджена: хижі звірі не завдали йому шкоди і цар виявляв йому свою велику прихильність. [Див. Даниїл 6:4–28].

Три євреї, Шадрах, Мешах та Авед-Неґо, які відмовилися поклонятися золотому бовванові, встановленому Навуходоносором, були кинуті в палахкотючу вогненну піч, яку натопили в сім разів більше, ніж звичайно. Вони довірилися живому Богу, і їхня віра була винагороджена збереженням їхнього життя. [Див. Даниїл 3:8–28].

Вірою пророк Ілля прикликав вогонь з неба, щоб той “пожер” його жертву, і цар та народ переконалися, що Бог Ізраїля є Богом, а Ваал—ні [див. 1 Царів 18:36–40].

Це завдяки вірі брат Яреда і ті, хто був з ним, зберегли мову своїх батьків під час змішання мов, що сталося при Вавилонській башті, і вони були приведені у цю Західну півкулю [див. Етер 1:33–43]. … Це була така ж віра, яка дала Легію перетнути зі своєю сім’єю води і ступити на цю землю, вибрану серед усіх інших земель.

Саме віра дала можливість учням Ісуса витерпіти переслідування, які випали їм, і, незважаючи на спротив юдеїв, запроваджувати євангелію, яку Спаситель приніс їм⁷.

Саме вірою були вчинені всі чудеса Викупителем світу і тими, хто був з Ним. Від початку часів і до сьогоднішнього дня тільки вірний чоловік мав силу від Бога⁸. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 188].

Сила віри виявляється в житті праведних святих у цьому розподілі.

У цьому останньому розподілі саме завдяки своїй цілковитій вірі в Бога юний пророк [Джозеф Сміт] пішов у гай, став на коліна, молився й отримав перше велике небесне явлення, яке прийшло до нього і в якому природа Божества знову стала відома людству. Саме завдяки вірі він зміг піти на пагорб Кумора й отримати з рук ангела ті священні літописи, які він пізніше переклав даром і силою Бога. Саме завдяки вірі він вивів свій народ з Кертленда до землі Міссурі, а тоді—до Іллінойса, і хоч їх неодноразово грабували й виганяли з їхніх домівок, віра, посаджена в їхні серця, залишилася з ними, і вони знали, що Бог дбав про них. Саме завдяки вірі, під керівництвом пророка Джозефа Сміта, було засновано велике місто Наву; і саме завдяки вірі славетні істини, що містяться в Ученні і Завітах, були отримані ним.

Саме вірою Бригам Янг привів народ у ці західні землі [в Долину Солоного озера]; і коли він зійшов на вершину гори і подивився на долину, Бог дав йому свідчення, що це—саме те місце, куди Ізраїль має бути посаджений. … Саме вірою цей народ заклав наріжний камінь цього величного храму [Солт-Лейкського храму] у своїй немочі та бідності, вірячи, що Бог підготує шлях і дасть засоби, щоб завершити будівництво цієї споруди. Саме завдяки вірі милість нашого Небесного Батька поширилася на народ, коли вони, у своїх злиднях, дивилися, як сарана знищує їхні посіви, не маючи чим захиститися від неї; і, за провидінням Божим, на їхні молитви прийшла відповідь, і вони отримали свідчення про це—з’явилися чайки, завдяки яким зберігся їхній врожай і вони врятувалися від голодної смерті. …

… Саме завдяки вірі чоловіки, що стояли на чолі цієї роботи, час від часу отримували натхнення, щоб давати настанови, яких ми потребували. Це завдяки вірі нас напучують … ті, хто служить в ім’я Господа, і Утішитель оживлює їхнє розуміння, нагадуючи їм усе, що минуло, і показуючи їм те, що настане; і в цьому виявляється дух одкровення⁹.

Це завдяки вірі старійшини Ізраїля йшли вперед, залишаючи свої домівки й дорогих їм людей, і, терплячи ганьбу від світу, несли свідчення про те, що Бог живий і що Ісус є Христос, що Джозеф Сміт був пророком Господа. Вірою ваші хворі зцілювалися, ваші мертві поверталися до життя. Якби можна було записати чудеса, що творилися серед цього народу … , то це було б свідченням, неперевершеним у всі часи цього світу, про силу Бога, що виявлялася через віру.

Це той принцип, мої брати і сестри, який вказує нам на небеса, який дає нам надію у цій битві життя. Коли ми заплутуємося і стикаємося з перешкодами, які, здається, нам не подолати, то, маючи віру у Викупителя світу, ми можемо йти до Нього і знати, що на наші молитви буде відповідь і вона буде нам на благо¹⁰. [Див. рекомендацію 3 на сторінці 189].

Часто запитують: “А чи зможуть хлопці і дівчата, молоді чоловіки і молоді жінки, які виросли у цій Церкві, бути готовими до страждань від тяжких випробувань, нужди і труднощів, які заради євангелії довелося витерпіти їхнім батькам? Чи залишать вони свої затишні домівки, щоб вирушити до людей в чужу країну заради своєї віри?”

Я кажу вам, що якщо в їхні серця було посаджено знання про божественність цієї роботи, як про це знаємо ми, якщо їм була дана віра на прикладі нашого виконання заповідей Господа, якщо вони навчені і знають, що Ісус є Христос і що Джозеф Сміт був пророком Господа, тоді я скажу вам: “Так! Вони зроблять те, що зробили їхні батьки і матері, вони займуть своє місце в лавах Ізраїля останніх днів”.

Якщо настануть труднощі, якщо прийдуть хвороби і злидні або навіть якщо відбудеться вигнання з домівок, сотні й тисячі наших синів і дочок, які, знаючи, що це євангелія Христа, запечатають, якщо буде потрібно, своє свідчення своїм життям¹¹. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 188].

Якщо ми виявляємо віру, Господь відкриє нам шлях, щоб ми виконали те, що Він просить.

Пам’ятаю, як одного дня я відчув, що маю сказати місіонеру, який збирався їхати в місто, де нам не дозволяли проводити вуличні збори:

“А тепер запам’ятай: дай Господу шанс. Ти збираєшся просити про прихильність. Дай Господу шанс. Попроси Його відчинити двері”.

Молодий чоловік поїхав у те місто, зайшов у приймальню мера і спитав, чи може він зустрітися з мером. Він хотів запитати, чи не можуть вони змінити свою постанову.

З’ясувалося, що мера у місті не було. Молодий чоловік вийшов з приймальні, глянув у коридор і побачив на дверях у кінці його табличку “Начальник поліції”. На якийсь момент він завагався, але щось сказало йому: “Дай Господу шанс”. Він зайшов у кабінет начальника поліції і сказав за чим прийшов. Коли він закінчив, той чоловік спитав:

“Добре, а яке перехрестя ви б хотіли зайняти?”

Він сказав: “Я не знаю це місто так добре, як ви. І мені не хотілося б, щоб перехрестя, про яке я попрошу, було б непідхожим або де ми заважали б дорожньому руху. А чи не сходите ви зі мною, щоб допомогти вибрати таке перехрестя?”

Ви тільки подумайте: місіонер просить начальника поліції вибрати перехрестя, на якому буде проповідуватися євангелія!

Начальник поліції сказав:

“Звичайно ж, я піду з вами”.

Через п’ятнадцять хвилин вони вже мали одне з найкращих перехресть у місті і дозвіл проповідувати євангелію Ісуса Христа, де вона не проповідувалася на вулицях ще з довоєнних часів [до Першої світової війни]. …

У Господа є спосіб здійснити те, що зробити нам не під силу, і Він ніколи не просить нас зробити щось, не підготувавши для цього шлях. Про це він сказав нам через Нефія. Він не вимагатиме нічого, не підготувавши шлях для досягнення цього.

“І сталося, що я, Нефій, сказав моєму батькові: Я піду і зроблю те, що Господь наказав, бо я знаю, що Господь не дає заповідей дітям людським без того, щоб не приготувати шлях для них, аби вони могли виконати те, що Він наказав їм”. [1 Нефій 3:7].

Якщо Господь попросив вас щось зробити або чекає, що ви щось зробите, а ви не знаєте, що робити, робіть все, що можете. Ідіть у напрямку, в якому повинні йти; довіртеся Господу, дайте Йому шанс, і Він ніколи вас не підведе¹².

Як це чудово знати, що ми можемо, якщо хочемо, триматися за руку нашого Батька Небесного і направлятися Ним. Жоден народ у світі не має такого запевнення, яке має ця група людей¹³. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 189].

Бог дарує праведним віру як дар.

Наша віра обумовлюється праведністю нашого життя. Ми не можемо жити неправильно і мати віру, як повинні були б, але якщо ми виконуємо заповіді Господа, ми можемо мати віру і вона міцнішатиме й збільшуватиметься із зростанням нашої праведності¹⁴.

Якщо у когось із нас немає віри в цю роботу, так це тому, що ми не виконували заповіді Бога. Якщо є такі, хто не знає, що це—робота нашого Батька, так це тому, що вони не виконували свого обов’язку. Я знаю так само, як я знаю, що живу, що це—Господня робота і що знання приходить завдяки виконанню Його заповідей¹⁵.

Ми знаємо, що віра—це дар Божий, вона є плодом праведного життя. Вона не приходить до нас за нашим наказом, а є результатом виконання волі нашого Небесного Батька. Якщо нам бракує віри, давайте перевіримо себе, щоб з’ясувати, чи виконували ми Його заповіді, і давайте негайно покаємося, якщо виявиться, що не виконували. … Нехай Господь збільшує нашу віру, а ми давайте жити так, щоб бути гідними її¹⁶.

Я сподіваюсь, що ті, хто отримав цей чудовий дар віри, живуть, зберігаючи його¹⁷. [Див. рекомендацію 5 на сторінці 189].