Розділ 2

“Люби свого ближнього, як самого себе”

Простягати руку іншим з любов’ю і співчуттям—ось що є суттю євангелії Ісуса Христа.

З життя Джорджа Альберта Сміта

Джордж Альберт Сміт був добре відомий своєю здатністю любити інших людей. Президент Дж. Рубен Кларк молодший, один з його радників у Першому Президентстві, сказав про нього: “Справжнє його ім’я було Любов. … Він дарував свою любов кожному, кого зустрічав. Він дарував свою любов усім, кого й не зустрічав”¹.

Любов Президента Сміта до інших виросла з його щирого переконання в тому, що всі ми є братами й сестрами, дітьми Того Самого Небесного Батька. Незадовго до своєї смерті він сказав святим:

“Я не маю жодного ворога, про якого б знав, і у світі немає нікого, до кого б я відчував неприязнь. Усі чоловіки і всі жінки—діти мого Батька, і все своє життя я прагнув дотримуватися мудрої настанови Викупителя людства—любити ближнього, як самого себе. … Вам ніколи не дізнатися, як міцно я люблю вас. У мене немає слів, щоб передати це. І я хочу відчувати цю любов до кожного сина і кожної дочки мого Небесного Батька”².

Президент Сміт виявляв свою любов до інших безліччю проявів співчуття. Один спостерігач зауважив: “Для Президента Сміта притаманним було докладати всіх зусиль, щоб особисто втішити й благословити багатьох людей, які були хворими, які були пригніченими і які мали підставу бути вдячними за його веселе підбадьорювання. Звичною справою було бачити його до і після свого робочого дня в лікарняних коридорах, коли він переходив з палати в палату, благословляючи, підбадьорюючи і піднімаючи настрій своєю несподіваною появою в тих місцях, де за його відвідини, що приносили втіху й заспокоєння, були так вдячні. … Для нього було притаманним йти туди, де, як він відчував, він може надати допомогу й підбадьорити”³.

Президент Томас С. Монсон навів один конкретний приклад того, як Президент Сміт доклав всіх зусиль, щоб виявити любов до людини, яка цього потребувала:

“Одного холодного морозного ранку бригада прибиральників вулиці [в Солт-Лейк-Сіті] звільняла вуличні водостоки від великих кусків льоду. Постійним працівникам допомагали тимчасові, яким вкрай необхідна була робота. Один з них мав на собі тільки легкий светр і потерпав від холоду. Поруч з бригадою зупинився стрункий чоловік з гарно підстриженою бородою і сказав тому працівнику: “У такий ранок вам треба щось тепліше за светр. Де ваше пальто?” Працівник відповів, що в нього немає пальта. Тоді перехожий зняв своє пальто і передав його робітникові, кажучи: “Це пальто тепер ваше. Воно з товстої вовни, і вам у ньому буде тепло. Я працюю недалеко, на тому боці вулиці”. Це була Південна храмова вулиця. Цим добрим самарянином, який без пальта увійшов у дім Церковної адміністрації, щоб виконувати свою щоденну роботу, був Президент Джордж Альберт Сміт—Президент Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Цей безкорисливий вияв щедрості вказав на ніжність його серця. Справді, він був сторожем брата свого”⁴ [Див. рекомендацію 1 на сторінці 18].

Учення Джорджа Альберта Сміта

Усі люди є нашими братами і сестрами, дітьми нашого Небесного Батька.

Ми дивимося на всіх чоловіків як на наших братів, а на всіх жінок—як на наших сестер; ми дивимося на кожну людську істоту, яка існує у світі, як на дитя нашого Батька, і віримо, що оскільки кожний створений за подобою Батька, то кожний і успадковує іскру божественності, яка, якщо її розвивати, підготує нас до повернення в Його присутність. …

Так ми розуміємо мету нашого існування у світі, і це розуміння пояснює нашу зацікавленість в ближніх. Багато хто вважав, що ми зосереджені лише на самих собі, і дехто думав, що ми обмежуємося лише своїм колом. У дійсності ж ми дивимося на кожну дитину, що народжується у світі, як на сина чи дочку Бога, як на нашого брата чи нашу сестру, і ми відчуваємо, що наше щастя не буде повним у небесному царстві без наших сімей і тих наших друзів чи товаришів, з якими ми познайомилися і чиїм інтересам ми приділяємо так багато свого часу на землі⁵.

Коли я думаю про свою повагу і свою прихильність до сім’ї мого Батька, людської сім’ї, я згадую дещо зі сказаного моїм земним батьком, і я думаю, що, можливо, я частково успадкував це від нього. Він сказав: “Я ніколи не дивився на дитину Бога, яка була в глибокій стічній канаві, так, щоб не відчути пориву кинутися вниз і підняти її та поставити на ноги й дати їй можливість почати знову”. Я хотів би сказати, що я ніколи у своєму житті не дивився на жодного з дітей мого Батька, так, щоб не усвідомлювати, що він—мій брат і що Бог любить кожного зі Своїх дітей⁶.

Яким щасливим був би світ, якби люди, де б вони не були, упізнавали б в оточуючих своїх братів і сестер, і любили б своїх ближніх, як самих себе⁷. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 18].

Євангелія Ісуса Христа навчає нас любити всіх Божих дітей.

Євангелія навчає нас мати милосердя до всіх і любити наших ближніх. Спаситель сказав:

“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою”. Це найбільша й найперша заповідь.

А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе”. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять”. [ Матвій 22:37–40].

Брати і сестри, якщо євангелія Ісуса Христа, як вона дана вам, не посадила у ваше серце це почуття любові до людей, що навколо вас, тоді я хочу сказати, що ви повною мірою не скористалися чудовим даром, який прийшов на землю, коли була організована ця Церква⁸. [Див. рекомендацію 3 на сторінці 19].

Наше священнослужіння—це священнослужіння любові. Наше служіння—це служіння, яке збагачує наше життя. … Якщо ми живемо так, як Бог призначає, щоб ми жили, якщо ми священнослужимо так, як Він бажає, щоб ми священнослужили, тоді кожний день нашого життя збагачується впливом Його Духа, наша любов до людей навколо зростає і наша душа розширюється настільки, що ми відчуваємо, що можемо обійняти всіх Божих дітей, відчуваючи бажання благословити їх та привести їх до розуміння істини⁹.

Як члени Церкви Христа, ми повинні виконувати Його заповіді і любити одне одного. А далі наша любов повинна вийти за межі Церкви, з якою нас ототожнюють, і поширитися на дітей людських¹⁰.

Давайте виявляти своєю поведінкою, своєю м’якістю, своєю любов’ю, своєю вірою, що ми виконуємо ту велику заповідь, про яку Спаситель сказав, що вона подібна до першої великої заповіді,—“Люби свого ближнього, як самого себе”¹¹.

Ми виявляємо милосердя, підтримуючи тих, хто потребує допомоги й підбадьорення.

Виміряти результат того, що можуть принести світу любов і милосердя, неможливо. У кожній філії, кожному приході і кожній місії є можливість наповнювати світ світлом, збільшуючи щастя й надихаючи тих, хто занепав духом, та приносячи радість і втіху тим, хто в горі¹².

Господь каже так:

“Дивіться, щоб ви любили один одного; припиніть бути пожадливими; учіться ділитися один з одним, як вимагає євангелія. …

І над усе, зодягайтеся в узи милосердя, як у мантію, які є узами досконалості й миру” [ УЗ 88:123, 125]. …

… Чи прислухаєтеся ви до Його поради стосовно милосердя? Я хочу сказати, що в цей особливий період нашого життя нам потрібно виявляти милосердя, не тільки вділяючи від своїх статків тим, хто цього потребує, але нам потрібно й милосердно ставитися до слабкостей, невдач і помилок дітей нашого Батька¹³.

Якщо ми бачимо чоловіка або жінку, які не досягли успіху в житті, людей, які ослабли у своїй вірі, то давайте не повертатися до них спиною; давайте зробимо все, щоб відвідати їх, і прийдемо до них з добротою й любов’ю, та закличемо їх повернутися назад з їхнього хибного шляху. Нагоди виконувати індивідуальну роботу серед нас як народу є скрізь; і мало є чоловіків і мало є жінок у цій Церкві, які б не могли, якщо б хотіли, простягнути руку допомоги трішечки далі за межі, які вони визначили для себе, і сказати добре слово або навчити істині когось із Батькових дітей. … Це—робота нашого Батька. Вона—найважливіша справа, з якою ми пов’язані у цьому житті¹⁴.

У моєму серці є лише добрі бажання стосовно людства. У мене немає ніякої ворожості до жодної людської істоти. Я знаю людей, які, як я хотів би, могли б поводити себе трішечки краще, ніж вони це роблять, але це не моя, а їхня проблема. Якби я міг обняти їх і допомогти повернутися назад на широкий шлях праведності, проповідуючи їм євангелію Ісуса Христа, то моє щастя від цього б збільшилось. … Ви не можете змусити людей робити те, що є правильним, але ви можете любити їх, самі роблячи те, що є правильним, і якщо ви є прикладом в цьому, тоді вони зможуть зрозуміти значення того, що ви кажете¹⁵. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 19].

Справжнє щастя приходить від того, що ми любимо інших і служимо їм.

Не забувайте: скільки б ви не вкладали грошей, як би сильно ви не бажали стати щасливими завдяки речам цього світу, ваше щастя все ж буде пропорційним до вашого милосердя, і вашої доброти, і вашої любові до тих, з ким ви спілкуєтеся тут на землі. Наш Небесний Батько дуже простими словами сказав, що той, хто каже, що любить Бога, а свого брата не любить, той “неправдомовець” [див. 1 Івана 4:20]¹⁶.

Не лише те, що ми отримуємо, робить нас щасливими; нас робить щасливими те, що ми віддаємо; і чим більше ми віддаємо того, що надихає і збагачує дітей нашого Батька, тим більше в нас того, що ми можемо віддати. Воно прибуває, як з того джерела життя, і розширюється аж до вічного щастя¹⁷.

Коли наше життя тут на землі закінчиться і ми повернемося додому, то виявимо, що там зараховано кожну добру справу, яку ми зробили, кожне добре почуття, яке ми виявили, кожне зусилля, яке ми направили на користь своїх ближніх. …

… Давайте ж виявляти свою вдячність за все, що Господь дав нам, служачи Йому, а служимо ми Йому, коли чинимо добро Його дітям. Ви дармо отримали, дармо й віддавайте [див. Матвій 10:8]. Із серцем, зігрітим любов’ю й добротою до оточуючих, давайте наполегливо трудитися й далі, аж поки не прийдуть останні судові позови і ми побачимо, що за нами записано. І тоді, якщо ми розвивали свої таланти, якщо ми були чесними, правдивими, милосердними, доброзичливими та добродійними і прагнули надихнути кожну душу, з якою спілкувалися, якщо ми прожили відповідно до того світла, яке отримали, і поширювали це світло скрізь, де для цього випадала нагода, то якими щасливими ми будемо і якою великою вдячністю наповниться наше серце, коли ми почуємо від Господаря небес і землі палкі слова схвалення і вітання: “Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе,—увійди до радощів пана свого” [ Матвій 25:21].¹⁸ [Див. рекомендацію 5 на сторінці 19].