Учення Президентів
Розділ 8: Храмові благословення для нас самих і наших предків


Розділ 8

Храмові благословення для нас самих і наших предків

Мета храму—надати місце, де б виконувалися святі обряди для живих і для померлих.

З життя Джорджа Альберта Сміта

У 1905 році Джордж Альберт Сміт в якості нового апостола разом з Президентом Джозефом Ф. Смітом та іншими членами Кворуму Дванадцятьох відвідав кілька важливих для історії Церкви місць. Одним з таких місць був Кертленд, Огайо, де святі, що приєдналися до Церкви у ранній період її існування, побудували перший храм у цьому розподілі. “Коли перед нами з’явилося місто,—згадував старійшина Сміт,—то перше, що впало нам в око, був прекрасний Кертлендський храм. … Це в ньому пророк Джозеф Сміт і [Олівер Каудері] побачили Спасителя над поручнями кафедри. Це в ньому Мойсей ввірив їм ключі збирання Ізраїля; це в ньому Еліяс та Ілля прийшли у силі й славі їхнього великого покликання і передали ключі, які були ввірені їхній опіці у дні їхнього служіння на землі”.

Ходячи з групою по храму, старійшина Сміт думав про відданих святих, які побудували його. “Уявляючи, що ця будівля була зведена людьми у їхній надзвичайній бідності, уявляючи, як відважні чоловіки працювали вдень, закладаючи фундамент і зводячи стіни тієї будівлі, а потім вночі стояли й охороняли її зі зброєю від тих, хто поклявся, що її ніколи не добудують, ми не могли не відчути: не дивно, що Господь прийняв їхні приношення і благословив їх так, як мало хто був благословенний на землі”1.

Пройшли роки, і Президент Сміт, уже рукопокладений як Президент Церкви, освятив храм Айдахо-Фоллс, Айдахо. У молитві освячення він подякував за роботу спасіння, що виконується в храмі для живих і для померлих:

“Ми дякуємо Тобі, о Боже, за те, що послав Іллю, давнього пророка, якому було “… довір[ено] ключі влади повертати серця батьків до дітей і серця дітей до батьків, щоб усю землю не було покарано прокляттям” [УЗ 27:9]. Ми дякуємо Тобі за те, що його було послано до Твого слуги, Джозефа Сміта, надати ключі і владу роботи за померлих, і відкрити, що план спасіння стосується всієї людської сім’ї, що євангелія є універсальною за розмахом і що Ти не дивишся на обличчя, надаючи можливість проповідувати євангелію спасіння і живим, і померлим. Найбільше ж ми вдячні Тобі за те, що спасіння надається всім, хто бажає бути спасенними у Твоєму царстві.

Нехай же Твій народ із задоволенням досліджує походження своїх предків, щоб стати спасителями на горі Сіон, служачи у Твоїх храмах для своїх померлих родичів. Ми також молимося, щоб дух Іллі міг могутньо відчуватися всіма людьми, де б вони не перебували, і щоб вони відчували спонуку збирати і робити доступними генеалогічні дані про своїх предків; і щоб Твої вірні діти могли використовувати Твої святі храми для виконання всіх обрядів для померлих, необхідних для їхнього вічного піднесення”.

У своїй молитві Президент Сміт також підтвердив, що храм дійсно є домом Господа і місцем, де може відчуватися Божа присутність:

“Сьогодні ми тут і зараз освячуємо храм для Тебе разом з усім, що належить йому, щоб він міг бути святим у Твоїх очах; щоб він міг бути домом молитви, домом прославляння і поклоніння, щоб Твоя слава могла перебувати на ньому і Твоя свята присутність була постійно в ньому; і щоб він міг бути прийнятним місцеперебуванням для Твого Такого Улюбленого Сина, Ісуса Христа, нашого Спасителя; щоб цей храм міг бути і освяченим, і посвяченим в усіх його частинах, аби бути священним для Тебе, і ми молимося, щоб усіх, хто буде переступати поріг цього Твого дому, вражала його святість. …

Нехай же, наш Небесний Батьку, тут завжди відчувається Твоя присутність, щоб усі, хто збиратиметься тут, могли усвідомлювати, що тут вони—Твої гості і що цей дім—Твій”2. [Див. рекомендацію 1 на сторінці 89].

Учення Джорджа Альберта Сміта

У храмі ми отримуємо священні обряди, у тому числі обряди, які поєднують сім’ї навічно.

Щоб ми могли підготуватися до [целестіального] царства, Господь у Своїй милості в ці останні дні відновив євангелію Ісуса Христа і дав їй божественну владу, а пізніше дав Своїм дітям розуміння того, що можуть бути отримані й виконані певні обряди. Для цієї мети були побудовані храми; люди, які прагнуть місця у целестіальному царстві, мають можливість приходити в ті храми й отримувати свої благословення, щоб збагатити своє життя і підготуватися до того царства3.

Ми—єдиний народ у світі, який знає, для чого існують храми4.

Кожний [храм] побудований для єдиної вічної цілі: служити домом Господа, забезпечити священне й придатне місце для виконання святих обрядів, які поєднують як на землі, так і на небі,—обрядів для померлих і для живих, що надають гарантовану можливість тим, хто отримує їх, і тим, хто дотримується своїх завітів, мати свої сім’ї і спілкуватися з ними, мати світи без кінця і піднесення в целестіальному царстві Батька5.

Ми повинні бути вдячними за знання про вічність шлюбного завіту. Якби ми мали надію лише в цьому житті, то справді були б найнещаснішими з усіх людей [див. 1 Коринтянам 15:19]. Запевнення в тому, що стосунки, які існують тут—батьків і дітей, чоловіків і дружин—будуть продовжуватися на небесах, і в тому, що це лише початок великого й славетного царства, яке наш Батько призначив нам для успадкування по той бік завіси, сповнює нас надією й радістю6.

Якби я вважав так, як вважає дуже багато людей, що тепер, коли моя люба дружина і мої любі батьки померли, вони пішли з мого життя назавжди і я їх більше ніколи не побачу, то це відібрало б у мене одну з найбільших радостей мого життя: чекати на зустріч з ними й відчути їхню привітність і любов та подякувати їм від всього свого вдячного серця за все, що вони зробили для мене.

Однак є багато, багато мільйонів дітей нашого Батька, які не знають, що, беручи участь у певних обрядах, визначених Небесним Батьком, чоловіки і дружини можуть бути об’єднані на час і вічність та вічно насолоджуватися товариством своїх дітей. Ми маємо бути дуже вдячними за це знання7.

У світі є зовсім мало місць, де ми можемо одружитися на вічність, і цими місцями є храми Бога. … Також є багато наших братів і сестер, а всі вони—діти нашого Небесного Батька, які відмовилися від цього привілею … з якихось непереборних причин. Але якщо вони живуть гідно і якщо б вони скористалися привілеєм, маючи для цього можливість, то нічого б не втратили, крім цих тимчасово несприятливих обставин. Ви тільки подумайте, наскільки більшою є відповідальність тих, хто живе там, де чоловіки і жінки можуть бути з’єднаними для вічності, і там, де вони можуть йти і виконувати роботу за своїх померлих! Люди світу не мають цього благословення. Я хотів би знати, чи цінуємо ми його. …

Давайте навчати нашу молодь стосовно цього, починаючи з наймолодших, щоб, коли для них настане час одружуватися, в їхньому розумі не було запитань стосовно того, де чи як, чи ким повинен виконуватися цей священний обряд,—і єдине місце, в якому він може бути виконаний на час і вічність,—це храм8.

Я вдячний [Господу] за всі обряди дому Господа, які я отримав; кожний з них був призначений не лише для мене, але мені було дозволено отримати частку того, що було призначено всім Його дітям, де б вони не були, якщо вони бажають отримати те, що Він пропонує їм без срібла і без платні9.

Усі … храми, які побудовані або які ще не освячені, будуть підтверджувати, що вони є безмірним благословенням для всіх, хто гідно користується цим привілеєм на користь як собі, так і своїм померлим10. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 90].

Через храмову роботу ми робимо вічні благословення доступними для наших померлих предків.

Генеалогічне товариство упродовж років збирало інформацію, що стосувалася сімейної історії, інші також провели роки, приходячи в дім Господа, щоб бути хрищеними за тих, хто помер, щоб запечатати чоловіків і дружин та їхніх дітей одне до одного, щоб з’єднати сім’ю так, як вказав Небесний Батько, ми повинні зробити. Було б добре, якби кожний з нас спитав себе: “Що я роблю для цього?”, “Чи роблю я свою частину?” Небесний Батько сказав людям через Джозефа Сміта: якщо ми не будемо виконувати роботу за своїх померлих, ми втратимо свої благословення і нас буде відсічено; серед самого останнього, що Пророк намагався зробити, було завершення будівництва храму, в який люди могли б приходити і виконувати роботу за своїх померлих. Отакою важливою є ця робота. І хтось її має виконувати11.

Тут мені нагадали історію про двох братів, які жили у містечку, що на півночі Юти. Старший брат, Генрі, був банкіром і комерсантом, у нього було чимале багатство. Інший брат, Джордж, був фермером, у нього статки ледь перекривали його потреби, але в нього було бажання виконувати храмову роботу за їхніх померлих. Він досліджував їхній родовід і ходив у храм та виконував там роботу за тих, хто пішов з життя.

Одного дня Джордж сказав Генрі: “Я думаю, ти повинен сходити в храм і допомогти”.

Але Генрі відповів: “На таке у мене часу немає. Увесь мій час йде на ведення бізнесу”. …

Десь через рік після цього Генрі подзвонив Джорджу додому і сказав: “Джордже, я бачив сон і він непокоїть мене. Я подумав, може ти мені його розтлумачиш?”

Джордж запитав: “Що ж тобі приснилося, Генрі?”

Генрі сказав: “Я бачив уві сні, що ти і я пішли з цього життя й опинилися по той бік завіси. Ми продовжували йти і підійшли до прекрасного міста. У багатьох місцях люди зібралися групами, і куди б ми не приходили, вони тисли тобі руку, обіймали й благословляли тебе та казали, як вони вдячні за те, що бачать тебе, але,—сказав він,—на мене вони не звертали жодної уваги, були до мене майже байдужі. Що це означає?”

Джордж спитав: “Ти думаєш, ми були по той бік завіси?”

“Так”.

“Так про це ж я тобі вже казав. Я пробував і тебе залучити до цієї роботи за тих людей, які вже там. Я виконував роботу за багатьох з них, але робота за ще більшу кількість їх все ще не зроблена. … Тобі краще взятися за це, бо ти вже відчув, що тебе може очікувати, коли ти перейдеш туди, не зробивши своєї частини у виконанні цієї роботи за них”. [Див. рекомендацію 3 на сторінці 90].

Я доволі часто думав про цю історію з життя цих двох братів. Багато людей не розуміють серйозності й священності життя; вони не розуміють священності вічного шлюбу. Є серед нашого народу такі, хто не цікавиться своїм родоводом. Вони ніяк не турбуються про своїх предків; принаймні так можна подумати, виходячи з їхньої поведінки. Вони не ходять у храм, щоб виконувати роботу за своїх померлих. …

… Після того, як ми побували у домі Господа, щоб отримати благословення для самих себе, давайте подумаємо про свою відповідальність перед нашими предками. Як приймуть вас, коли ви підете на той бік завіси? Будете ви тим, до кого вони підійдуть і благословлятимуть упродовж віків вічності, чи будете схожим на брата, який егоїстично працював тут над вирішенням власних проблем і дозволив тим, хто не може вже собі допомогти, залишитися без його допомоги?12

Ви знаєте, що ми всі пов’язані великою роботою, яка виконується в храмах нашого Батька, де сім’ї, що не були з’єднані раніше, зводяться разом силою святого священства. Господь призначив, щоб кожний з Його синів і кожна з Його дочок обов’язково мали можливість бути благословенними, і не тільки тут, на землі, але й мали вічні благословення.

Подумайте про відданість і вірність тих, хто день у день ходить у ці храми та служить тим, хто перейшов на той бік, і знайте: ті, хто по той бік, так само непокояться про нас. Вони моляться за нас і за наш успіх. Вони звертаються з благанням, по-своєму, заради своїх нащадків, які живуть на землі13.

Господь допомагатиме нам знаходити наших померлих родичів.

Багато років тому в Чикаго під час проведення Виставки досягнень століття я одного дня зайшов у павільйон нашої Церкви і запитав у місіонерів, хто має доручення бути відповідальним на цій визначній культурній та науковій події.

Вони сказали мені, що прізвище того чоловік було Дауес, і я запитав: “А чи він не брат Чарльза Дж. Дауеса, який був віце-президентом Сполучених Штатів, а також послом у Великій Британії?”

Вони відповіли: “Так”.

“О,—сказав я,—дуже приємно дізнатись про це. Мені пощастило знати його”.

Я сказав собі: “А давай піду подзвоню йому. Він напевно Генрі Дауес”. Я знав Генрі Дауеса, тож я пішов до телефону і подзвонив в його офіс. Його секретарка … сказала містеру Дауесу, що Джозеф Альберт Сміт, із Солт-Лейк-Сіті, зараз тут і хоче зустрітися з ним; він сказав їй, щоб вона мене запросила. Тож мені не довелося чекати, ставши в кінець черги, в якій було чоловік сто, бо вона підвела мене до бокових дверей, в яких переді мною стояв високий чоловік, якого я у своєму житті ніколи до цього не бачив.

Він сказав: “Я містер Дауес”.

Він був дуже люб’язний, але ви можете собі уявити, наскільки ніяково я себе відчував. Він був містер Дауес, і він був братом посла Дауеса, але він був Руфес Дауес. Я й не знав, що на світі є Руфес Дауес.

“Знаєте,—почав я,—я прийшов сказати вам, що це чудовий ярмарок, і висловити вам свою вдячність за все, що ви зробили для його організації та проведення. Просто вражає, які було зроблено досягнення і як багато освічених людей. Я розумію, ви дуже зайнята людина, тож це все, що я хотів прийти і сказати, привітати вас з успіхом і подякувати”.

“Ваші слова заслуговують на увагу,—сказав він.— Заходьте”.

“Ні-ні, бо це все, що я хотів сказати”,—відповів я.

Він сказав: “Таки зайдіть”.

Я сказав: “Ні, тут сотня людей чекає, щоб побачитися з вами”.

“Ніхто з них не скаже нічого настільки приємного, як це сказали ви”.

Тож я ввійшов, не маючи жодної думки і майже затамувавши подих. Він наполіг, щоб я сів, і потім я сказав: “Між іншим, містере Дауес, звідки ваша сім’я родом?”

“Ви маєте на увазі в Америці?”—спитав він.

“Я маю на увазі взагалі”.

Він сказав: “Ви цікавитеся генеалогією?”

“Дуже,—відповів я.—У нас в Солт-Лейк-Сіті одна з найкращих генеалогічних бібліотек”.

Він сказав: “Вибачте, я на хвилиночку”, вийшов зі свого офісу й повернувся з картонною коробкою, розміром такою, як стара сімейна Біблія. Він взяв свій ніж, відкрив коробку і дістав з неї пакунок, загорнутий у білий китайський шовковий папір. Він розгорнув цей папір і дістав з нього одну з найпрекрасніше переплетених книг, які я будь-коли бачив, і поклав її на стіл. Це була гарно видана книга з багатьма ілюстраціями, на її обкладинці було вишукане тиснення золотом.

Переглянувши її, я сказав: “Містере Дауес, яка прекрасна робота”.

“Вона й має такою бути. Вона коштувала мені двадцять п’ять тисяч доларів”.

“Так,—сказав я,—вона варта того”.

Він сказав: “Вона чимось цінна для вас?”

Я відповів: “Була б, якби була моєю”.

Він сказав: “Добре, ви можете її взяти собі!”—генеалогічне дослідження, вартістю в двадцять п’ять тисяч доларів, було передане в мої руки людиною, з якою я познайомився лише п’ять хвилин тому! Так, я був вражений! Ця наша перша зустріч тривала не набагато довше. Я сказав йому, що в захваті від того, що можу мати її і що я передам її в генеалогічну бібліотеку в Солт-Лейк-Сіті.

Перш ніж я вийшов з кімнати, він сказав: “Містере Сміт, це генеалогічне дослідження роду моєї матері, роду Гейтів. Ми також готуємо таке ж дослідження роду мого батька—сім’ї Дауес. Воно буде на зразок цього. Коли воно буде завершене, я хотів би і вам також переслати його примірник”.

Генеалогічне дослідження за п’ятдесят тисяч доларів!—і лише тому, що я намагався бути ввічливим з кимось. Я не думаю, що то була випадковість. …

Господь допомагає нам; це просто дивовижно, як відкривається шлях і як часто інші люди отримують підказки у підготовці до генеалогічного дослідження свого роду. Але іноді ми не користуємося з переваг, які даються нам у підготовці до своїх генеалогічних досліджень, незважаючи на те, що Господь дуже чітко сказав: якщо ми не будемо займатися своєю храмовою роботою, нас буде відкинуто з нашими мертвими [див. УЗ 124:32]. Це дуже серйозна справа. Це те, що ми не зможемо змінити, якщо змарнуємо свої можливості, які маємо у цьому житті. … Ми не можемо очікувати, що хтось інший виконає цю роботу за нас.

Отже, Господь так чи інакше заохочує, радить і нагадує нам виконувати нашу роботу. Деякі сім’ї, які не можуть працювати самі, мають когось, хто працює весь час над їхньою храмовою генеалогією та записами.

Якщо ми виконуємо свою частину, наші родоводи будуть розкриті для нас—іноді так, іноді інакше. Тож я хочу закликати вас, мої брати і сестри: давайте робити свою частину14. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 90].

Рекомендації для вивчення і викладання

Візьміть до уваги ці ідеї, вивчаючи розділ або готуючись до викладання. Додаткові пропозиції див. на сторінках v–vii.

  1. Прочитайте уривки з молитви освячення храму Айдахо-Фоллс, Айдахо, на сторінці 81, і прочитайте УЗ 109:1–5, 10–13 (з молитви освячення Кертлендського храму). Подумайте, які у вас виникають почуття, коли ви відвідуєте храм, і подумайте про досвід, який зміцнив ваше свідчення про те, що храм є домом Господа.

  2. Які підстави для будівництва храмів назвав Президент Сміт? (див. сторінки 82–83). Що ми можемо робити, аби заохотити молодих людей готуватися до шлюбу в храмі?

  3. Прочитайте розповідь на сторінках 84–85. Які є прості способи брати участь у сімейно-історичній роботі тим людям, які мають багато інших обов’язків? Що можуть робити кворуми священства і Товариства допомоги, щоб брати участь у цій роботі?

  4. Прогляньте параграф, що починається на сторінці 87. Як Господь допоміг вам, коли ви намагалися знайти інформацію про своїх предків? Які інші благословення ви отримали, коли брали участь в сімейно-історичній роботі?

Відповідні уривки з Писань: Малахія 4:5–6; Учення і Завіти 97:15–16; 110; 124:39–41; 128:9, 15–24.

Допомога вчителю: Коли хтось один читає вголос з учень Президента Сміта, пропонуйте іншим членам класу “послухати і визначити особливі принципи чи ідеї. Якщо уривок містить незнайомі або важкі для розуміння слова чи фрази, то поясніть їх, перш ніж читати цей уривок. Якщо комусь із групи важко прочитати уривок, то спитайте, хто хоче його прочитати, замість того, щоб читати по черзі” (Навчати—немає покликання величнішого, с. 56).

Посилання

  1. В Conference Report, Apr. 1906, 57.

  2. “Dedicatory Prayer … Idaho Falls Temple,” Improvement Era, Oct. 1945, 564–565.

  3. В Deseret News, Feb. 13, 1932, Church section, 7.

  4. В Conference Report, Oct. 1950, 159.

  5. “The Tenth Temple,” Improvement Era, Oct. 1945, 561.

  6. В Conference Report, Oct. 1905, 29.

  7. “Priceless Prospects,” Improvement Era, June 1950, 469.

  8. “The Tenth Temple,” 561, 602.

  9. В Conference Report, Oct. 1929, 25.

  10. “The Tenth Temple,” 602.

  11. “The Tenth Temple,” 602.

  12. “The Tenth Temple,” 561, 602.

  13. В Conference Report, Apr. 1937, 34–35.

  14. “On Searching for Family Records,” Improvement Era, Aug. 1946, 491, 540.

Інтер’єр Кертлендського храму, де давній пророк Ілля явився Джозефу Сміту і передав йому силу запечатувати та ключі роботи за померлих.

“У світі є зовсім мало місць, де ми можемо одружитися на вічність, і цими місцями є храми Бога”.

“Подумайте про відданість і вірність тих, хто день у день ходить у ці храми та служить тим, хто перейшов на той бік”.