Розділ 13

Виконання своєї частини у поширенні євангелії

Існує багато шляхів, якими ми можемо брати участь у цій великій роботі з поширення відновленої євангелії Ісуса Христа.

З життя Джорджа Альберта Сміта

Джордж Альберт Сміт, крім того, що служив майже 48 років у якості генерального авторитета, також відслужив для Церкви ще й три місії повного дня, у тому числі два роки як президент Європейської місії. Він закликав членів Церкви готуватися духовно до служіння на місії повного дня і прийняти покликання, коли ті до них прийдуть. Однак він також навчав, що їм необов’язково отримувати офіційне покликання на місію, щоб проповідувати євангелію. Джордж Альберт Сміт був місіонером впродовж усього свого життя і часто нагадував членам Церкви про їхні можливості ділитися євангелією зі своїми сусідами й друзями та заохочував їх бути гарним прикладом послідовників Христа.

Служіння Президента Сміта в Європейській місії розпочалося невдовзі після закінчення Першої світової війни. Унаслідок війни кількість місіонерів у цій місії разюче зменшилась, і старанням збільшити їх число заважало те, що місіонерам не видавали візи. До того ж вороги Церкви поширювали неправдиві історії про святих останніх днів, формуючи серед людей упередження, які було важко долати. І все ж не зважаючи на ці перешкоди, Президент Сміт був впевнений, що робота буде просуватися вперед завдяки прикладу, який подаватимуть святі останніх днів. Він зазначив, що коли Церква стане більш відомою, “її членів оцінять за їхні чесноти” і критики “швидко позбудуться своєї безпідставної упередженості, безпосередньо спілкуючись зі святими останніх днів у їхньому повсякденному житті. … Тоді вони будуть оцінювати нас за нашими плодами, виходячи з особистого спостереження, і та інформація, яку вони будуть передавати, може мати лише один наслідок, і він буде найсприятливіший для нас”¹.

Невдовзі після того як розпочалося його служіння в якості президента місії, він письмово звернувся до членів Церкви в Європі, нагадуючи їм про їхню відповідальність ділитися євангелією і допомагати у подальшому веденні цієї роботи:

“Маючи повну впевненість у тому, що Господь буде схиляти серця всіх гідних людей до євангелії, якщо вони зрозуміють її, давайте спільно скористаємося нагодою працювати, поки ще не пізно. Давайте поширювати вчення Господаря для спасіння як матеріального, так і духовного хороших людей Великої Британії та інших країн Європейської місії”².

Через кілька місяців він написав: “Кожний член Церкви повинен знаходити задоволення у навчанні істині. Кожний з нас щодня повинен щось зробити, аби принести світло своїм ближнім. Усі є безцінними в очах Небесного Батька, і Він відповідно до наших старань винагородить нас за їхнє просвітлення. Наша відповідальність не може бути перекладена на інші плечі”³.

Після повернення з Європи в 1921 році Джордж Альберт Сміт повідомив на генеральній конференції: “Упередженість, що існувала проти нас у минулому, значною мірою розвіялась; сотні й тисячі чоловіків і жінок дізналися про роботу, яку ми виконуємо”. Потім він нагадав святим, що треба постійно шукати шляхи, як ділитися євангелією з іншими: “Наша проблема—знайти, як саме ми можемо представити євангелію нашого Господа всім людям. Це наша проблема, і з божественною допомогою ми знайдемо шлях, як її розв’язати. Це покладений на нас обов’язок—з’ясувати, чи немає якихось шляхів, якими б ми могли зробити більше, ніж ми вже зробили, щоб нам задовольнити вимоги Небесного Батька”⁴. [Див. рекомендацію 1 на сторінці 144].

Учення Джорджа Альберта Сміта

Кожний член Церкви має відповідальність ділитися євангелією.

Я відчуваю велику вдячність за свої привілеї в Церкві Ісуса Христа, за свої товариські стосунки з чоловіками і жінками з цієї Церкви та з інших церков. Я вдячний за те, що маю безліч друзів у різних церквах світу, розкиданих по різних місцях. Я вдячний за їхню дружбу, але я не буду вдоволений до тих пір, поки не зможу поділитися з ними дечим з того, чого вони ще не отримали⁵.

Ми посилаємо місіонерів до народів землі проголошувати євангелію, як вона була відкрита в ці останні дні. Але не тільки в цьому полягає наша відповідальність. Прямо біля наших дверей є сотні й тисячі обраних синів і дочок нашого Небесного Батька. Вони живуть серед нас, вони стають нашими друзями, але ми не вчимо їх євангелії в тій мірі, як повинні були б це робити, не вчимо їх євангелії, яка, як ми знаємо, є силою Бога на спасіння. Президентство Церкви робить все, що в їхній силі; вони присвячують свій час упродовж робочого дня, і потім, як це часто буває, години аж до пізнього вечора на благо Церкви. Брати, які допомагають їм, добровільно віддають свій час, подорожуючи і навчаючи святих останніх днів та приносячи євангелію дітям нашого Батька. Президенти колів, члени вищої ради, єпископи приходів та їхні помічники невпинно працюють, щоб благословляти людей, і їхня нагорода неодмінно чекає на них. Але чи робимо ми все, що повинні, аби, коли станемо перед судом нашого Небесного Батька, Він би сказав, що ми повністю виконали свій обов’язок перед своїми ближніми, Його дітьми?⁶

В одному з найперших одкровень … в Ученні і Завітах читаємо:

“Тепер ось, дивовижна робота має скоро розпочатися серед дітей людських. …

Отже, якщо ви маєте бажання служити Богові, вас покликано до роботи”. [УЗ 4:1, 3].

Щоб проголошувати істину, вам не обов’язково бути покликаними служити на місії. Почніть з людини, чий дім поруч з вашим, викликаючи в неї довіру до вас, викликаючи в неї любов до вас своєю праведністю,—і вже ваша місіонерська робота розпочата,

“Бо знайте, ниви вже білі для жнив”. [УЗ 4:4].⁷

Поширення істини не є обов’язком когось іншого, це ваш і мій обов’язок дивитися за тим, щоб дітей людських було навчено євангелії Ісуса Христа в її чистоті. Хіба це не викликає у вас почуття вдячності?⁸

Для кожного з нас існує велика можливість. Я хотів би наголосити на індивідуальній місіонерській роботі кожного з нас серед наших ближніх. Доклавши всіх зусиль, ми здивуємося, побачивши, як багато людей зацікавилися, і вони не лише будуть вдячні нам за те, що ми принесли їм істину і відкрили їм очі до слав і благословень, які Небесний Батько підготував, але вони будуть любити нас і будуть вдячні нам впродовж віків вічності.

Є так багато того, що Господь дав нам і чого інші люди ще не отримали. Ми ж не збираємося бути егоїстичними. У нашому серці має бути бажання поділитися з кожною іншою душею, наскільки це є можливим, радісними істинами євангелії Ісуса Христа⁹.

Тож, рухаючись уперед, кожний з нас, кожний, хто має вплив на своїх сусідів та своїх друзів, не будьмо надто сором’язливими. Нам не потрібно надокучати людям, але даваймо їм відчути й зрозуміти, що ми зацікавлені не в тому, щоб зробити їх членами Церкви задля кількості, а в тому, щоб привести їх до Церкви, аби вони могли мати ті самі благословення, які маємо ми¹⁰. [Див. рекомендацію 2 на сторінці 144].

Якщо ми живемо зразковим життям, наш вплив може спонукати інших дізнаватися більше про євангелію.

Пам’ятайте, ми всі маємо відповідальність. Нас може й не бути покликано до виконання певного обов’язку, але у кожного з нас є можливість по сусідству поширювати дух миру, любові й щастя так, щоб люди могли зрозуміти євангелію і були зібрані до кошари¹¹.

Ось кілька днів тому одна з наших сестер перебувала у східних штатах, і в бесіді з одним освіченим чоловіком той сказав їй: “Я не можу вірити так, як ви, але хотів би цього. Це прекрасно”. І так буває з багатьма дітьми нашого Батька, які, спостерігаючи за характером цієї роботи, бачачи вчинки чоловіків і жінок, що сприйняли істину, дивуються досягнутому спокою і щастю, які супроводжують справжнього віруючого. Вони також хотіли б брати участь в ній; і вони змогли б, якби мали віру¹².

Я часто спостерігав і, думаю, більшість з вас, хто мав місіонерський досвід, підтвердять, що жодний хороший чоловік чи хороша жінка не можуть, відчуваючи вплив відданих членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, утриматися й не похвалити те, що вони бачать, перебуваючи з нами. Коли вони залишають нас, інколи їхні відгуки змінюються, але поки вони перебувають під впливом, що йде від Господа через Його слуг, які служать Йому, вони, як правило, із задоволенням відгукуються про те, що побачили й відчули¹³.

Супротивник зі свого боку робить все можливе, щоб перешкодити поширенню євангельських істин. А ваш і мій обов’язок—тактовно, з братерською любов’ю та з вірою долати упередженість, яку супротивник посіяв у серця дітей нашого Батька, розвіювати неправильні враження, які існують стосовно того чи іншого навіть в головах хороших чоловіків і жінок, і навчати їх євангелії нашого Господа, яка є силою Божою на спасіння всіх, хто вірить в неї й дотримується її¹⁴.

Я думаю, що ця велика організація, до якої ми належимо, має бути здатною подавати такий приклад, щоб оточуючі нас люди, нечлени Церкви, бачачи наші добрі справи, прославляли б ім’я Небесного Батька. Я так відчуваю це. Усе, що нам потрібно робити,—це подавати приклад, бути хорошими чоловіками і жінками, і вони бачитимуть це. Потім, можливо, вони нададуть нам можливість навчати їх про те, чого вони не знають¹⁵.

Якби ми як члени Церкви виконували Божі заповіді, якби ми цінували істину, як повинні її цінувати, якби наше життя підпорядковувалося красотам її вчень так, щоб оточуючі, спостерігаючи за нашою поведінкою, відчули спонукання шукати істину, то ми виконували б чудову місіонерську роботу¹⁶. [Див. рекомендацію 3 на сторінці 144].

Ми беремо участь у місіонерській роботі, допомагаючи підготуватися майбутнім місіонерам і підтримуючи їх на місії.

Наша місія не лише навчати євангелії Ісуса Христа і жити за нею, але і в тому, щоб посилати у світ своїх синів і дочок, коли в належний час їх покликають трудитися священнослужителями Церкви. Відбуваючи на це служіння, вони повинні бути так навчені, щоб не піддатися спокусам супротивника; вони повинні бути чистими, непорочними й праведними у своєму житі настільки, наскільки це можливо, і тоді люди, з якими вони контактуватимуть, будуть відчувати вплив від самої їхньої присутності. Дух Божий не буде перебувати в нечистих храмах, але Його Дух буде перебувати з тими, хто тримає себе чистими й люб’язними.

Отже, [виховуймо] наших дівчат і хлопців під впливом Божого Духа¹⁷.

Не дозволяйте своїм дітям зростати без навчання їх принципів євангелії Ісуса Христа. Не чекайте, поки ви пошлете їх на місію, щоб вони там дізнавалися, що означає євангелія. Пам’ятаю, коли я був на півдні [як місіонер] п’ятдесят п’ять—шістдесят років тому, один чоловік, який походив з великої сім’ї, сказав: “Я не знаю, що казати. Я не знаю, що сказати цим людям”.

“Чому?—сказав один з братів.—Навчай їх з Біблії. Іди, візьми свою Біблію і прочитай Буття”. А той чоловік сказав: “Я не знаю, де в Біблії Буття”, і це при тому, що він прибув із … сім’ї святих останніх днів, щоб нести послання життя й спасіння людям, які жили на півдні. Однак не пройшло багато часу, як його думка змінилася. Він отримав свідчення про істину через вивчення й молитву, і він знав, що євангелія була тут, і він міг стати перед людьми і вільно свідчити про те, що євангелія Ісуса Христа—це істина¹⁸.

Я вражений тим, наскільки важливою є підготовка до цієї роботи. Зовсім недостатньо, щоб хлопець, оскільки він довіряє своїм батькам, виявив бажання зробити те, що вони хочуть, щоб він зробив, і йти у світ та проповідувати євангелію; недостатньо, щоб він прийняв покликання служити на місії, яке Небесний Батько час від часу дає через Своїх слуг; також необхідно, щоб він був підхожим для цієї роботи, досліджував Писання і дізнавався, що Господь хоче, щоб він знав. Важливо, щоб наші сини й дочки міцно стояли у своїй вірі і знали, як це знають їхні батьки, що це—робота нашого Батька. …

Десяток чоловіків, які відповідають вимогам для цієї роботи, є більш цінними для служіння на місії, ніж сотня тих, хто ігнорує істину і кого самих треба ще навчати, перш ніж вони зможуть пояснити це іншим.

Це—робота нашого Батька, і нею не слід легковажити. Вона має для нас величезну важливість. Давайте ж … старатися зміцнювати віру в наших дітях, щоб вони могли охоче приймати кожне покликання і щоб в глибині своєї душі відчували готовність сказати: “Я готовий йти туди, куди мій Батько Небесний хоче, щоб я йшов”¹⁹. [Див. рекомендацію 4 на сторінці 144].

Пролунав заклик, … щоб ми посилали своїх синів і дочок служити на місії. … Мені було радісно бачити, що чоловіки і жінки заощаджують гроші і планують, щоб їхні діти могли поїхати у світ. Кілька тижнів тому один молодий чоловік … залишив свій дім, щоб поїхати на місію, і його дві сестри … посилають йому частину свого невеличкого заробітку, щоб він мав благословення, які приходять від служіння на місії. Він першим з їхньої багатодітної сім’ї поїхав на місію, щоб поширювати істину. … Я знаю цю радість, що прийде в серця цих двох чудови жінок, які завдяки вірі віддають свої кошти братові, аби він міг служити на Господній ниві. Вони отримають благословення, що приходить від навчання євангелії, наскільки його можна отримати, не служачи самим²⁰.

Я думаю … про наших представників на місіонерській ниві, розкиданих по різних куточках цієї країни і по деяких зарубіжних країнах. Моліться про них, брати і сестри. Їм потрібна допомога Господа, і їм потрібні наша віра й молитви. Пишіть їм і підбадьорюйте їх, щоб вони, отримавши листа з дому, знали: про них пам’ятають увесь час²¹.

Ми беремо участь в місіонерській роботі, самі готуючись служити на місії.

Недалеко вже той час, коли в цій Церкві існуватиме потреба в здібних чоловіках і жінках, щоб навчати істині в тих куточках землі, куди до цього нас не пускали. І якщо ми матимемо вічну радість в царстві нашого Батька з тими, ким Він нас благословив тут, то давайте не будемо егоїстичними у своєму житті,—то готуймося до роботи, щоб йти у світ і проголошувати істину, коли для цього настане нагода, і будьмо знаряддям в руках нашого Батька, щоб привести Його дітей назад до Нього, навчаючи їх красотам Його євангелії²².

Усього кілька років тому багато хто з моїх друзів були заможними людьми, вони мали все необхідне для життя й багато розкоші, і коли було оголошено, що вони можуть поїхати на місію, дехто з них казав: “Я не можу залишити свій бізнес, я не зможу керувати своїми справами, якщо я поїду й залишу те, що маю”. Але їхній бізнес лопнув, і вони залишилися ні з чим. Те, що, на їхню думку, їм не можна було залишити, щезло з-під їхнього контролю, і багато хто саме з цих людей сьогодні були б щасливі, якби могли повернутися на десять років назад; і якби тоді їх було покликано поїхати на служіння Господу, вони б сказали: “Я впорядкую свої справи, і я щасливий наданій нагоді бути служителем життя й спасіння”.

… Подумайте про наші можливості й привілеї—мати можливість сидіти в домах шанованих людей світу і навчати їх євангелії Ісуса Христа; подумайте, що це могло б означати—сидіти з людьми, які не мають божественної влади, і навчати їх плану спасіння та пояснювати їм, як і вони можуть мати благословення божественної влади, яку маєте ви.

Я відчуваю, що дехто з нас є егоїстичними. Ми настільки раді своїм благословенням, ми настільки щасливі, що оточені зручностями життя і що спілкуємося з найкращими чоловіками і жінками, яких тільки можна знайти у світі, що забуваємо про свій обов’язок перед іншими. Якими щасливими могли б ми бути, якби намагалися більше приносити у світ хорошого, служачи тим, хто ще не зрозумів євангелію нашого Господа.

Багато хто з нас вже у зрілих літах, багато хто з нас завершили свою трудову діяльність. Церкві потрібні місіонери на ниві. Чоловіки, які розуміють євангелію і які готові віддати своє життя за неї, якщо це буде потрібно, і коли я кажу: нам потрібні місіонери, я маю на увазі, вони потрібні світу²³.

Наша місіонерська нива—перед нами. Ми потрібні синам і дочкам нашого Батька. … У цій Церкві є тисячі чоловіків і жінок, які здатні навчати євангелії і які можуть стати ще здатнішими для цього, виконуючи свій обов’язок на місіонерській ниві. Вони будуть благословенні засобами, достатніми для виконання роботи, яку Господь хоче, щоб вони виконали²⁴.

Уже близько той час, коли бар’єри, зведені, щоб завадити поширенню євангелії, будуть зняті і перешкоди будуть зметені; і коли звук Господнього голосу пролунає до вас через Його слуг: “Підготуйтеся, щоб вирушити у світ і проповідувати євангелію”, не робіть того, що зробив Йона, не намагайтеся сховатися чи втекти від свого обов’язку; не виправдовуйтеся тим, що у вас немає достатньо коштів, щоб їхати [на місію]; не затьмарюйте своє бачення дурницями, які не даватимуть вам побачити вічне життя у присутності Небесного Батька, бо це можна побачити лише завдяки вірі й відданості Його справі. Нехай же кожний чоловік наведе лад у своєму домі; нехай же кожний чоловік, який має священство, наведе лад в самому собі, і коли прийде покликання від слуг Господа, які скажуть йому вирушити у світ навчати істині, попереджати дітей людських, оскільки наш Батько вимагає, щоб вони були попереджені, то нехай же жодний чоловік не ховається за якісь дурниці, щоб його не проковтнула, якщо не велика риба, то марнота світу. [Див. Йона 1:1–17]²⁵.

Це нелегке завдання; можливо, не так вже й приємно бути покликаними вирушити у світ, залишити своїх рідних, але я кажу вам: місія принесе тим, хто вірні, тим, хто виконує це зобов’язання так, як від них може вимагатися, мир та щастя, що перевищують усе розуміння, і підготують їх, щоб у належний час, коли труд життя завершиться, вони стали у присутності свого Господаря, будучи прийнятими Ним завдяки тому, що зробили²⁶.

Я молюся, щоб Його Дух міг перебувати [по всій Церкві], щоб в наших серцях могла бути любов до дітей нашого Батька, щоб ми могли відчувати важливість своєї місії у світі, незважаючи на те, що ми хапаємося за те, що не є нашим, за те, що є лише позиченим нам як управителям, щоб ми не забували про безцінний дар, про безцінний привілей, доступний для нас,—навчати євангелії і спасати душі дітей людських²⁷. [Див. рекомендацію 5 нижче].