Роздуми
Єдина червона лампочка
Автор живе в штаті Орегон, США.
Проста прикраса для Різдвяної ялинки нагадала мені про те, чим насправді є Різдво.
Фотографія від Getty Images
Різдво не було Різдвом. Хоча я намагалася бути веселою, включати фонову Різдвяну музику, на серці було важко, коли я діставала з комори різні коробки. Банка для печива у формі сніговиків нагадала мені, що мені печиво ні з ким пекти. Фігурка Санти ніби промовляла, що немає жодної причини розвішувати шкарпетки, а м’ятного кольору смугастий папір нагадав, що того ранку не буде збуджених дитячих гучних голосів.
Цього року наша наймолодша дитина поїхала до коледжу, і в нашому домі було самотньо й тихо. Я вибирала лише ті прикраси, на яких не було зображено Санту, а решту поклала назад у коробки.
Оскільки чоловіка не було в місті, я сама прикрашала ялинку. Моя невістка надіслала електронною поштою фото, на якому мої онуки розвішують прикраси на своїй ялинці, і моє серце засумувало за минулими днями. Я не розуміла, як час сплив так швидко. Як же могли діти так швидко вирости? Заглибившись у свої думки, я подивилася на лампочку, яка була в моїй руці. То була єдина червона лампочка.
Я подивилася на колір. Він був насичено червоним. Малиновим. Я поглянула на простоту декору, що залишився: сценки Різдва, ясла, зроблені з паличок, і прикраса, на якій золотими літерами було написано РІЗДВО. Мені на очі навернулися сльози. Лампа була червона; червона, як викупительна кров Спасителя.
Я подумала про те, як завжди пов’язувала прикрашання будинку, печиво та дитячий шум вранці на Різдво з тим, що приносило мені радість в Рідзвяну пору. Потім я подумала про своїх дітей і їхні вічні сім’ї. Я подумала про всю ту радість, яку мала у своїй сім’ї, та про радість, яку вони мали у своїх сім’ях. Я розмірковувала про те, яким чином немовля, що лежало в яслах, зробило все це можливим. Хвиля тепла наповнила моє серце, коли я розмірковувала про дар Спасителя—не лише для мене, але і для всіх людей.
“Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім” (Лука 2:10; курсив додано).
Продовжуючи прикрашати ялинку, я розмірковувала про скромне народження та життя Ісуса Христа. Він прийшов, щоб залагодити поламане, підняти пригноблених, втішити самотніх, принести мир в недосконале і дарувати співчуття стражденним. Він народився й помер, щоб ми знову могли жити з Ним у царстві нашого Батька. Він прийшов, щоб людина могла пізнати справжнє щастя. Моє серце пом’якшилося і сповнилося радістю в Різдво, бо Христос—це Різдво.