Різдвяні спогади

Різдво—чарівна пора. Ми завжди чекаємо на якесь диво. І дуже часто дива трапляються на Різдво. Це дарунок, який ми отримуємо від Спасителя. Потім ми зберігаємо ці спогади, і вони зігрівають нас своїм теплом у похмурі й сонячні дні нашого життя.

Своїми Різдвяними спогадами поділились з нами декілька подружніх пар, які служать у Київському Українському храмі. Ймовірно, ви знайдете щось спільне з тим, що відбувалося в їхньому житті. Можливо, ви дізнаєтесь про традицію, яку захочете впровадити у своїй родині.

Сестра Хоскісон: Однією з традицій, яку я пам’ятаю, було те, що на Різдво у кожну шкарпетку завжди вкладали великий апельсин.

Коли я зростала, мої бабуся й дідусь, а також дві родини тіток, дядьків та двоюрідних братів і сестер, жили на нашій вулиці. Різдвяного ранку після відкривання подарунків ми ходили один до одного в гості. Кожного року ці візити розпочиналися з того, що моя бабуся дзвонила у великий коров’ячий дзвіночок з міді. Навіть будучи дитиною, я завжди була вдячна за цю Різдвяну традицію, коли бабуся та дідусь сповіщали про своє прибуття, приходили в кожну оселю та бажали кожному “Веселого Різдва!”

У вірші “Святвечір” говориться про дітей, які уві сні бачили “картинки цукрових слив, що танцюють в їхніх головах”—що ж, мій тато був творчим чоловіком, який любив майструвати власними руками. Часто ідеї приходили до нього пізно на Святвечір. Ми йшли спати під звуки циркулярної пили, що крутилася на нижньому поверсі в його майстерні. Вранці нам завжди було цікаво та приємно побачити, які дарунки він зробив: крісло у формі качки-гойдалки для малюка, валізу для ляльки, верстак з місцем для маленького молотка та пилки.

Брат Хаан: Різдвяна традиція для моєї дружини та мене започаткувалась 40 років тому, коли ми приєдналися до місцевого хору, щоб готуватися та виступати з “Месією” Генделя. Зазвичай нам акомпанували члени Луізвільського оркестру штату Кентукі. Це тривало близько 20 років, протягом яких ми співали з хором десь 10 разів. Коли цей хор розпався, ми стали брати участь у так званих виставах “підспіву”, куди можна приходити навіть без репетицій та просто підспівувати “Месію”, намагаючись співати якнайкраще. Ми робили це двічі в Елізабеттауні, Кентукі, та двічі в Колумбії, Кентукі.

Сестра Хаан: Коли я була дитиною, Святвечір завжди означав Різдвяну програму, яку в церкві готували діти. Ми вивчали напам’ять короткі вірші та пісні про Різдво. Після програми дорослі в церкві роздавали кожній дитині мішечки, всередині яких були менші мішечки з цукерками (льодяниками) та більші мішечки з апельсином чи яблуком, або горіхами. Дивовижним чином, поки ми отримували свої мішечки, вдома хтось прикрашав ялинку, а коли ми приходили туди, то насолоджувалися святковою атмосферою. Я не пам’ятаю подарунків, але від нас вимагали ще раз розказати свої вірші, а тато сидів за органом та керував у виконанні Різдвяних пісень та гімнів.

За традицією, оскільки я зростала у дуже великій родині, часто вдома на Різдво було декілька братів та сестер, тому ми готували велику каструлю густого квасолевого супу (чилі). Ми ніколи не були впевнені, скільки членів родини “з’явиться”, тому ми завжди пекли багато хліба та готували багато чилі. Я продовжую готувати чилі, а іноді друзі, які знають про це, приходять, щоб покуштувати миску цього супу.

Тепер, коли в нас є власна родина, ми завжди на Святвечір ходимо співати Різдвяні гімни. Уільям грає на акордеоні, і ми ходимо до сімей, які знають німецьку мову, щоб заспівати Різдвяні гімни німецькою.

Потім ми вертаємось додому і відкриваємо подарунки, теж на Святвечір.

Сестра Ротай: Я пам’ятаю про зворушливу Різдвяну подію, яка трапилась 36 років тому. Я служили в Товаристві молодих жінок у нашому приході, і наш приход підготував Різдвяні коробки для різних сімей. В них була їжа, іграшки та інші речі, які приносять гарний Різдвяний настрій. За декілька днів до Різдва під час вечірнього спільного заходу Товариства молодих жінок і Товариства молодих чоловіків я розвозила молодь до будинків тих, для кого було підготовлено ці коробки. Звичайно, найціквішим для нас було поставити коробку та втекти, щоб нас не помітили!

Ми приїхали до першої родини, яка жила у квартирі. Молодь піднесла коробку до дверей, постукала та швидко побігла до авто, щоб сховатися. Ми вирішили проїхати коло по кварталу, щоб подивитись, чи заберуть вони дарунок. Коли ми об’їхали квартал та повернулися, ми побачили через вікно молоду сім’ю, яка стояла на колінах у молитві, безсумнівно це була молитва вдячності, навіть до того, як відкрити коробку! Це була дуже тепла та зворушлива сцена, яка навчила кожного з нас про смирення, вдячність та справжню любов у Різдвяну пору.