Лише електронна версія
Чому після смерті брата я більше не запитую “Чому?”
Автор живе в місті Сальта, Аргентина.
Хоча фізично його зі мною і немає, я все одно відчуваю присутність брата.
Коли я отримала новини про смерть мого брата, Сергіо, я виконувала домашнє завдання у своїй кімнаті, а мама читала електронні листи, які він написав за день до того. Він писав, який він щасливий, що служить на місії у Чиклайо, Перу, і представляє Ісуса Христа. Він з таким ентузіазмом писав про свою любов, що ми не могли не усміхатися.
За декілька хвилин до того моменту, коли нам з жахливими новинами зателефонував президент його місії, ми з мамою слухали пісню, яка подобалася братові. Раптом сильне відчуття спокою заполонило всю кімнату. Вплив Духа був такий інтенсивний! Ми навіть не могли стримати сліз, адже тепло і відчуття, які нас охопили, були настільки реальними, що неможливо описати словами. А вже за 10 хвилин пролунав телефонний дзвінок.
Ми з матір’ю слухали, як батько відповідає на всі поставлені йому запитання. Ми розуміли: якщо телефонує президент місії, то відбувається щось серйозне. Потім ми почули, як батько сказав: “Це, мабуть, якась помилка. Цього просто не може бути”.
Я запитала, що сталося. В ту мить тато відповів нам зі сльозами на очах і захриплим голосом: “Малий Сергіо помер”.
Я гірко плакала, запитуючи себе знову і знову: “Чому, Небесний Батьку? Чому ми повинні через це проходити? Хіба місія не має бути найбезпечнішим місцем у світі?!”
Хоча в нашому житті була євангелія та знання про план щастя, здавалося, що нічого не може вгамувати нашу муку. Я знала, що тільки Небесний Батько здатний допомогти у наших обставинах.
Того вечора в момент, коли я трошки заспокоїлась, я побігла шукати свої Писання, тому що мені спав на думку уривок з книги Алми, яким поділився з нами брат за декілька тижнів до смерті. Там написано: “О, якби я був ангелом і міг би мати бажання в моєму серці, щоб я міг піти і говорити… Так, я проголошував би кожній душі, нібито голосом грому, покаяння і план викуплення… Але ось, я є людина, і грішу в моєму бажанні; … Я не повинен розривати в моїх бажаннях тверду постанову справедливого Бога, бо я знаю, що Він дарує людям згідно з їхнім бажанням, чи то є смерть, чи то є життя” (Алма 29:1--4).
Тоді я зрозуміла, що мій брат хотів, аби ми знали, що він живий і перебуває з нами в дусі, але він покинув цей світ, адже був покликаний проповідувати у духовному світі. Він хотів, аби ми знали, що він відсутній через те, що його місію подовжено---просто ще один трансфер, бо йому ж так подобалося бути місіонером, і найглибше бажання його серця виповнилося: стати “ангелом” Господа. Він міг повністю присвятити себе роботі Господа, щоб проголошувати кожній душі “покаяння і план викуплення”, план щастя.
Хоча фізично його зі мною і немає, я все одно відчуваю присутність брата. Відтепер я не запитую: “Чому, Небесний Батьку?”, тому що відповідь ясна і глибока: “Син Людини спустився нижче всього цього. Хіба ти вищий за Нього?”(Учення і Завіти 122:8).
Усією сім’єю ми виливали свої серця Богові і знайшли втіху завдяки євангелії. Ми знаємо, що життя---це випробування, і що наші духи вічні.
Завдяки надії на безмежну любов нашого Спасителя Ісуса Христа і нашого Небесного Батька, ми знаємо, що все можливо. Таким чином, хоча наше розуміння все ще обмежене, і в цьому житті ми не можемо побачити всіх тих, кого так сильно любимо, завдяки Його життю, ми знаємо, що все це лише мить, тимчасові обставини.
Минуло трохи більше чотирьох років від смерті Сергіо. Я зізнаюся, що навіть зараз час від часу у мене бувають дні, коли з очей течуть сльози, тому що я сумую за своїм улюбленим братом. Але моє серце сповнюється вдячністю, коли я згадую, що ця ситуація триватиме лише мить. Ми сподіваємось, що врешті решт настане день, коли ми знову зустрінемось і навіки об’єднаємось з нашими вічними щасливими сім’ями. Це величніше ніж будь-який біль, який я мушу зносити зараз.