Як перетворити своє життя на дивовижну подорож особистого зростання
Старійшина Джеффрі Р. Холланд
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Вивчати євангелію, жити за нею та навчати їй—це основа зростання до нашого божественного потенціалу.
Фотографії від Getty Images
Цей час—найкращий, щоб бути членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів! Коли я думаю про нещодавні зміни в Господньому царстві, здається очевидним, що Бог вивів нас на дивовижний шлях, де пагорби, долини і пейзажі настільки захоплюючі, що нам важко їх уявити доти, доки ми не зійдемо трохи вище—і вони відкриваються нашим очам.
Лише в минулому році ми попрощалися з одним улюбленим пророком і з любов’ю підтримали нового. Ми розробили новий підхід до зборів Товариства допомоги і кворуму Мелхиседекового священства, зробивши більший наголос на спільних нарадах з метою виконання Господньої роботи. У тому ж дусі ми спостерігали, як Господь об’єднав первосвящеників та старійшин в один кворум і стали свідками досі небачених змін у способі служіння Божим дітям, здійснюваним носіями священства і сестрами. Якщо й цього недостатньо для того, щоб перехопило подих, поміркуйте про нещодавнє оголошення Першого Президентства стосовно нових матеріалів, які призначені стати допомогою в особистому та сімейному вивченні Писань з внесенням відповідних змін до матеріалів Недільної школи та Початкового товариства. І я вже не кажу про постійні покращення в сфері місіонерської роботи, сімейно-історичних досліджень і храмової роботи.
І безсумнівно попереду багато нових змін. Як проголошується в нашому дев’ятому уложенні віри, “Ми віримо всьому, що Бог відкрив”—часто, це найлегша частина. Потрібно мати особливу віру, щоб повірити “що Він відкриє ще багато великого і важливого стосовно Царства Божого” і потім бути готовими прийняти це, яким би воно не було. Якщо ми готові, Бог вестиме нас до місць, про які ми ніколи й не мріяли—настільки високих, що лише в мріях ми могли б до них злетіти. Його думки і Його шляхи безсумнівно набагато вищі за наші (див. Iсая 55:8–9). У певному сенсі я можу припустити, що ми подібні до тих, кому пророк Джозеф Сміт сказав у Кертлендському храмі: “Про долю цієї Церкви і царства ви знаєте не більше, ніж дитя, яке сидить на колінах своєї матері”1.
Він хоче змінити наші серця.
І навіть з огляду на це, коли ми озираємося назад, на те, де ми були, сподіваюся, що ми побачимо більше, ніж просто зміни в політиці Церкви, нові програми та перероблені посібники. У Господній роботі на першому місці завжди були люди, а не програми. Які б зміни Він не вносив в організацію, або в навчальний план чи в навчальні матеріали—те, що Він дійсно сподівається змінити—це вас і мене. Він хоче змінити наші серця і покращити наше майбутнє.
Зараз ми не в змозі побачити те величне й важливе, що знаходиться, за наступним поворотом дороги. Однак ми можемо мати певне уявлення про остаточний пункт призначення:
“Але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є” (1 Івана 3:2).
“Якими [чоловіками і жінками] повинні ви бути? Істинно Я кажу вам, такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27).
“Ви отримаєте від Його повноти, і вас буде уславлено в Мені, як Я є в Батькові; отже, Я кажу вам, ви отримуватимете благодать за благодаттю” (УЗ 93:20).
Я не знаю, як вам, але мені здається, що це довга подорож—однак дуже захоплююча! Така божественна ціль, якою б високою вона не була,—і є саме тим, що робить відновлену євангелію настільки привабливою і надихаючою. Глибоко в нашій душі бринить відлуння—спогад,—завдяки якому ми знаємо, що саме з цієї причини ми прийшли на землю. Найперша і найголовніша причина, з якої ми прийняли план нашого Небесного Батька, полягає в тому, що ми хотіли стати такими, як Він. Ми знали, що то була стратегічна ціль, яка не буде легкодосяжною. Однак ми просто не могли задовольнитися нічим меншим. Наші душі створені для розвитку, і як тоді, так і тепер, ми відчуваємо спонукання здійснити цю подорож.
Навчатися і досягати мети
Викладати євангелію, навчатися їй та жити за нею—це ключові принципи, завдяки яким ми можемо сягнути божественного потенціалу і стати такими, як Небесні Батьки. Іноді ми називаємо цей процес вічним розвитком. Іноді ми називаємо його наверненням. Іноді ми просто називаємо його покаянням. Але як би ми його не називали, він включає в себе навчання. Пророк Джозеф Сміт сказав: “Ви самі повинні навчитися бути богами, царями і священиками Богові, … просуваючись від одного малого ступеня до іншого, від малої здатності до великої. …
Коли ви піднімаєтеся драбиною, то повинні стати на першу сходинку і підніматися крок за кроком, поки не дістанетеся до верху; так само і з принципами євангелії—ви повинні почати з перших і просуватися далі, поки не пізнаєте всі принципи піднесення”2.
Тепер поговоримо про навчання. Будучи в душі учителем, я люблю це слово і цю ідею, хоча я думаю, що ми повинні дати йому трохи краще визначення, ніж ми зазвичай даємо. Коли йдеться про євангелію, я маю на увазі не просте накопичення знань, хоча і цей процес має місце. Я також не маю на увазі пасивне слухання лекції або запам’ятовування фактів. Під навчанням я маю на увазі зростання і зміни, сприйняття, що спрямовує до покращення, пізнання істини, яке, у свою чергу, наближає нас до Бога всієї істини.
Президент Рассел М. Нельсон пов’язав разом навчання і цю зміну серця, яка є наслідком процесу навернення. Він навчав, що коли “Святий Дух дає впевненість щирому шукачеві істини”, це посилює віру, яка “заохочує до покаяння і дотримання Божих заповідей”. Ці важливі складові навернення повертають нас “від шляхів світу до шляхів Господа”, а це “приносить могутню зміну в серці”3.
Це ніяк не пов’язано зі знанням назв дванадцятьох колін Ізраїля або вмінням схематично зобразити алегорію про оливні дерева, якими б корисними ці вправи не були. Це те знання, яке змінює нас, робить нас іншими (кращими), бо ми знаємо більше про те, що знає Бог.
Ви можете бачити, що той вид навчання, про який я кажу, не вміщається в рамки класної кімнати або 45-хвилинного уроку. Писання, пророки, батьки, сонячні й дощові дні, духовні спонукання і щоденний розклад життя самі по собі надають нам можливості більше дізнаватися про Бога і Його план, бо дійсно “усе несе свідчення про” Нього (Moйсей 6:63). Поступово ми всі починаємо бачити, що Він хоче навчати нас не лише в церкві, але скрізь і завжди—в неформальних ситуаціях з нашими дітьми та друзями, сусідами або співробітниками, чоловіками чи жінками, яких ми зустрічаємо в автобусі, чи продавцем на базарі—скрізь і завжди, коли ми готові до навчання.
Однак усі ті істини, яких Бог намагається навчати нас кожного дня—це маленькі зернятка, посіяні на кам’янистому ґрунті або поміж терену, який заглушить їх чи вони всохнуть, якщо ми не дослухаємося до поради Алми живити їх, досліджуючи Слово, або якщо, за словами Якова, ми будемо виконавцями слова, а не лише його слухачами (див. Maрк 4:1–20; Якова 1:22; Aлма 32:27–43). Коли ми дізнаємося про істину й приймаємо рішення діяти відповідно до неї, наше свідчення зростає (див. Іван 7:17). Після того, якщо ми робимо істину частиною свого єства, оскільки намагаємося постійно жити за нею навіть перед лицем випробувань, вона змінює нас і ми стаємо більше подібними до Батька істини4.
Євангельське навчання зосереджується в домівці
Саме тому ми кажемо, що євангельське викладання, навчання і життя “зосереджені на домівці та підтримуються Церквою”5. По-перше, домівка—це місце, де ми проводимо напевне більше часу, ніж у церкві (не беремо до уваги перевантажених єпископів). Наші фізичні тіла не довго протрималися б, якби ми їх живили лише раз на тиждень—навіть дуже хорошою їжею. Подібним же чином, якщо одногодинний урок в Церкві, навіть якщо це чудовий урок, є основним місцем, де ви “бенкету[єте] словом Христа” (2 Нефій 31:20), тоді вам загрожує духовне недоїдання.
По-друге, домівка—це і класна кімната і лабораторія, де навчання євангелії й життя за нею настільки тісно переплетені, що майже нероздільні. Ці живі лабораторні дослідження просто неможливо проводити лише в класній кімнаті.
Можливо найважливіше—це те, що домівка є—або може бути—відлунням небес, нагадуванням про вічну мету, заради досягнення якої ми прийшли сюди. Як сказав президент Генрі Б. Айрінг, другий радник у Першому Президентстві: “Хоча земні сім’ї далекі від досконалості, вони дають Божим дітям найкращу можливість прийти у цей світ і бути тим місцем, де можливо відчути таку любов тут, на землі, що найбільше подібна до тієї, яку ми відчували на небесах,—батьківську любов. Сім’ї також є найкращим місцем збереження і передачі моральних цінностей та істинних принципів, що, найвірогідніше, приведуть нас назад у присутність Бога”6.
Чи налякав я вас, батьки? Сподіваюся, що ні. Цей наголос на викладанні, навчанні та домівці не має на меті ще більше навантажити окремих людей та сім’ї. Якраз навпаки. В дійсності, ми сподіваємося, що після того, як ви усвідомите, в чому полягає ваше завдання вдома й будете докладати зусилля для його виконання, ми, певною мірою, зможемо полегшити ваші тягарі, які ви зараз несете. Або, що навіть краще, ми зможемо зміцнити вас, щоб ви “могли зносити [їх] з легкістю” (Moсія 24:15).
Євангельське навчання у церкві
Цей більш широкий погляд на те, як вивчати євангелію поза класною кімнатою, не означає, що навчання в класі стало менш важливим. Звичайно ж, ми сподіваємося, що в церкві й надалі будуть проводитися змістовні уроки. Насправді, підтримуюча роль уроків у Церкві надзвичайно важлива для навчання, яке здійснюється вдома. Але щоб допомагати змінювати життя, навчання у Церкві не може проводитися незалежно від того, що відбувається в житті людей. Воно повинно співвідноситися і ґрунтуватися на досвіді як вчителів, так і учнів.
Тоді стає зрозумілим, що зосередженість на посібнику, чи на дошці, чи на тому, як розставлені стільці, або навіть на чудових питаннях для обговорення, можливо, не є тим, на чому треба зосереджуватися. Кожна окрема дитина Бога і її вічний розвиток повинні бути об’єктом наших зусиль і почуттів. Ми намагаємося торкнутися життя людей, і ми доторкаємося до стільців, чи до крейди, чи до аудіо-візуального обладнання лише тоді, коли це допомагає торкнутися життя людей. Перефразовуючи Спасителя, яка користь від учителя чи уроку, якщо при викладанні найвеличніших доктрин у світі жодна з них не проявляється в житті та в любові, в думках і почуттях окремого члена Церкви, особи, яку Бог так сильно хоче спасти й піднести?
Справжня міра успіху полягає не в тому, як добре пройшов урок, як добре ми скористалися часом, скільки похвали вислухав учитель після уроку або навіть скільки членів класу брали участь в уроці. Успіх залежить від того, що станеться в житті кожного учня. Чи знайшов брат Ерреро щось у Писаннях під час уроку на минулому тижні, що допомогло йому подолати ті труднощі, перед якими він постав? Або, іншими словами, чи те, що відбувалося в класі, збільшило його здатність знаходити необхідні йому відповіді упродовж тижня? Коли він ділився своїм досвідом на цьому тижні, чи знайшла сестра Шмідт надію та віру, необхідні їй, щоб повірити в те, що Бог також і їй допоможе? (Див. “Ви не стаєте сильнішими, спостерігаючи за тренуваннями інших людей”).
Усе це може означати, що якщо ви вчитель, то в наших нових навчальних матеріалах побачите щось відмінне від того, що звикли бачити в старих посібниках. Ви, можливо, знайдете менше конкретних настанов стосовно того, що робити і як робити. Так було зроблено з метою, щоб спонукати вас молитися, спостерігати і посилатися на власний досвід та власне натхнення, а також досвід і натхнення тих людей, яких ви навчаєте. (Див. “Ви соліст чи диригент хору?”)
Тож припустімо, що курс, який ми вивчаємо, це Новий Завіт, а я—вчитель Недільної школи і зовсім не обов’язково, щоб я прийшов у клас з повною підбіркою фактів, що стосуються подій, які розгорталися в Матвій 5, надихаючих цитат слів мудрих людей стосовно Проповіді на Горі та цікавих вправ стосовно того, як бути миротворцем—і все це організовано, синхронізовано, щоб завершитися рівно за п’ять хвилин до того, як спливе час. Натомість я вивчаю принципи з Матвій 5 і живу за ними, саме так, як і очікую цього від учнів. Єдина різниця в тому, що я можу робити це, більше думаючи й молячись про кожного учня в своєму класі і як ці принципи можуть бути для них важливими. Тоді в класі, під впливом Духа, я заохочую їх зміцнювати й підтримувати одне одного в їхньому прагненні вивчати Матвій 5 та жити за вміщеними в цьому розділі принципами. Я допомагаю учням побачити зв’язок між їхнім життям і дорогоцінними вченнями в Писаннях. Понад усе я молюся про натхнення в ту мить, коли факт треба перетворити на віру, а запитання на дослідження.
Звичайно ж, в Початковому товаристві моя роль може бути трохи відмінною. Однак моя мета не в тому, щоб розважати малюків упродовж 45 хвилин або намагатися втихомирювати їх, щоб я міг сказати те, що хочу сказати, і мене в цей час ніхто не перебивав. Моя мета—перетворювати їх на самостійних дослідників, допомагати їм побачити, як їхнє життя збагачується євангельськими істинами й підтримувати їхніх батьків—їхніх найважливіших учителів євангелії.
Тепер, після того, як я приголомшив батьків, я мабуть, налякав учителів. Якщо так, то хочу вас підбадьорити цими двома думками: (1) Ви навчаєте людей, а не просто викладаєте уроки, і ви знаєте людей краще, ніж, можливо, будь-який урок з посібника. (2) Ваші особисті зусилля навчатися і жити за євангелією є найкращою підготовкою до викладання євангелії іншим людям. Пам’ятайте, що найкращий спосіб запросити Духа в наше життя—і в процес викладання—це самим вивчати євангелію і жити за нею. Дух—це найголовніший учитель у цій Церкві, і, на щастя, немає меж його впливу.
Він показав шлях і проклав дорогу
Наше найбільше бажання, щоб Господь підняв нас до нових висот духовного зростання завдяки новим способам вивчення євангелії та життя за нею. З Його допомогою ми будемо ділитися євангелією з нашими друзями не тому, що ми відчуваємо обов’язок, але тому, що євангелія—це частина нашого повсякденного життя і ми не можемо відкрити свої уста без того, щоб не проголосити одну з євангельських істин! В ідеалі, наші друзі іншої віри побачать, наскільки яскравішим стало світло в нашому житті й будуть шукати місіонерів—навіть до того, як місіонери знайдуть їх,—щоб отримати для своїх сімей хоча б частку того, що вони побачили. Храмові шлюби, сімейно-історична робота, влада й обряди священства, моральна чистота, турбота про бідних—усі ці благословення прийдуть в життя глибоко навернених послідовників Христа, які вивчають євангелію та живуть за нею щодня, маючи повну, належну, постійну підтримку завдяки урокам Недільної школи. Це те, куди нас веде Господь, і це дійсно захоплююча подорож!
Ми використовуємо вислів “Навчати у спосіб Спасителя”, однак я сподіваюся, що він ніколи не перетвориться на банальну фразу або кліше. Дійсно, усе що ми маємо на увазі, вживаючи її, це те, що нам треба бути подібними до Христа, коли йдеться про викладання і навчання, намагатися ділитися євангелією так, як Він це робив. Це нагода приєднатися до інших послідовників, ходити широкими дорогами та відлюдними шляхами разом з Ісусом, шукаючи того, хто міг загубитися. Це можливість разом з багатьма людьми зійти на Гору, де проповідувалися Заповіді блаженства, і посидіти з ними на березі Галілейського моря. Це—можливість для всіх нас доторкнутися до краю Учителевого одягу і зцілитися.
Я завжди любив ці поетичні слова, написані Елайзою Р. Сноу в одному з найбільш зворушливих гімнів нашої Церкви:
Брати і сестри, я маю честь іти з вами до славетного майбутнього, яке приготував для нас Небесний Батько. Я знаю ваші серця. Я знаю, що ви любите Господа і хочете виконувати Його волю. Я свідчу, що коли ми дізнаємося про Його волю, коли ми накопичуємо світло та істину і щодня втілюємо їх у своє життя, те світло “яскравішатиме і яскравішатиме аж до дня досконалого” (див. УЗ 50:24; курсив додано), коли ми зможемо бути з Ним, бо ми будемо, як Він.