Різдвяний подарунок Карла
Автор живе в штаті Колорадо, США.
Карл оглянув хлів і раптом у нього з’явилася ідея.
“Коли робота в тебе є, то з радістю працюй. Зроби ще більше, ніж просили, і другу милю ти пройди” (Children’s Songbook, 167).
Карл тремтів від холоду, їдучи на велосипеді проти вітру. “Я не можу дочекатися, коли вже приїду додому і зігріюся,—подумав він.— І я не можу дочекатися, коли вже розгорну Різдвяні подарунки!”
Він встав того ранку дуже рано, щоб розвезти газети. Коли він їхав на велосипеді додому крутим узвозом вгору, то думав про мамині домашні Різдвяні булочки з корицею. Вони будуть дуже смачні. Він майже відчував солодку вершкову помадку!
Вершки! Плечі Карла опустилися. Він забув, що треба подоїти корову та зробити іншу хатню роботу. Навіть на Різдво.
Карл зупинив велосипед перед будинком. Вони з братом змагалися, хто перший розвезе всі газети. Карл не побачив велосипеда брата, тож Карл переміг!
Єдина проблема з перемогою полягала в тому, що тепер йому треба було чекати на брата, перш ніж вони зможуть відкрити подарунки. Потім їм треба буде піти у двір, щоб виконати всю роботу по дому. Карлу хотілося просто залишатися в хаті й насолоджуватися Різдвом.
“Я просто можу зробити свою роботу зараз,—думав Карл.— І тоді мені не доведеться знову виходити на холод”. Він поспішив до хліва.
Коли Карл схопив відро і сів доїти корову, він озирнувся навколо. Усю іншу роботу все ще треба було зробити. Раптом у нього з’явилася ідея. Якщо він виконає всю роботу сам, то зробить сюрприз всій сім’ї і вони зможуть провести весь Різдвяний ранок разом. То буде найкращий Різдвяний подарунок у світі!
Карл швидко подоїв корів. Потім він почистив хлів, нагодував курей і зібрав яйця. Він усміхався, думаючи про те, як здивує свою сім’ю.
Карл повернувся в дім. Він зазирнув у двері, щоб подивитися, чи хтось там є. Потім він тихенько зайшов на кухню. Після того, як він поставив молоко та яйця в холодильник, увійшла мама.
“О, як добре, що ти вдома,—сказала мама, обіймаючи його.— Ми вже почали хвилюватися, де ти”.
Мама допомогла йому зняти пальто. Коли брати і сестри Карла побачили його, то закричали: “Карл вдома! Давайте розгортати подарунки!” Усі зібралися біля ялинки і чекали, коли тато вручатиме подарунки. Карлові подобалося дивитися, як усі показували одне одному свої скарби.
“Гаразд,— сказав тато.— А зараз час виконувати хатню роботу. Але я думаю, що спочатку нам потрібно попити соку з булочками з корицею”.
Тато зайшов на кухню і відкрив холодильник. Він зупинився і довго не міг відірвати погляд.
“Лише погляньте!— сказав тато.— Глечик для молока вже повний, і яйця вже зібрані! Хто б це міг зробити?”
Тато повернувся до вітальні. Карл з усіх сил намагався приховати усмішку.
“Тобі щось відомо про це, Карле?— сказав тато також з усмішкою.— Здається, що наша хатня робота вже зроблена”.
“З Різдвом!”— Вигукнув Карл.
Тато обняв Карла. “Дякую, тобі, сину. Ти такий дбайливий. Це можливо наше найкраще Різдво за всі роки!”
Карл усміхнувся. Він уже знав, що це було його найкраще Різдво