Розділ 12

Субота – святий день

Нам заповідано пам ятати Суботній день, щоб святити його.¹

З життя Джона Тейлора

попередньому розділі описувалося, як у кінці червня 1847 р. старійшини Джон Тейлор та Парлі П. Пратт вели загін, в якому було більш як 1500 святих, з Уінтер-Квортерз в долину Солоного озера. Про початок цієї подорожі, старійшина Б. Г. Робертс написав так:

«Починати цю експедицію на той час було вже пізно. Тоді було вже пізно будь-що сіяти, навіть якби вони на короткий час зупинилися у східних передгір’ях Скелястих гір. У них ледве вистачало провізії, щоб протягнути півтора року, і якби їхній перший врожай не виріс, їм довелося б голодувати, бо вони знаходилися за десять-п’ятнадцять сотень миль від найближчого місця, де можна було купити їжу…

Вони поклали на олтар все, що в них було, у тому числі й своїх дружин і дітей, які мусили розділити їхні труднощі та їхню долю. Вони не знали, де закінчиться їхня подорож, вони все вклали в це єдине ризиковане починання, і зворотньої дороги для них не було. Якби вони не знайшли підходящого місця, щоб зростити перший врожай, то було б неможливим ані доставити їм провізію, ані їм самим дістатися туди, де вона є. Вони мусили перемогти або загинути в пустині, до якої вони вирушили».

Незважаючи на такі несприятливі обставини і необхідність дістатися долини Солоного озера до початку зими, вони зупинялися кожної неділі, щоб дотримуватися Суботнього дня. Старійшина Робертс далі писав: «Неділю святили як день відпочинку, релігійні служби проходили в кожному таборі, і тишу великої пустині Заходу порушували святі, співаючи пісні Сіону». П’ятого жовтня 1847 р. загони Тейлора і Пратта благополучно прибули в долину Солоного озера і почали робити необхідні приготування до зими.²

Для Президента Джона Тейлора Суботній день був днем поклоніння, відпочинку і глибоких роздумів. Він закликав святих «дотримуватися святості Суботнього дня, робити його днем відпочинку, днем зборів для проведення священнодійств та виголошення слів життя, щоб у цьому дотримуватися заповідей і бути добрим прикладом для своїх дітей».³

Учення Джона Тейлора

Субота – це день, коли слід поклонятися Богу всім серцем.

І найкращі з нас не є надто добрими; усі ми можемо бути кращими, і робити краще, і насолоджуватися життям повніше, якщо Дух Господній частіше буде в наших домівках і в наших серцях; ми можемо краще сприяти благополуччю тих, до кого можемо дотягнутися і на кого можемо поширити свій вплив. Служіння Господу – це одна з найважливіших цілей нашого існування; і я ціную, як великий привілей, можливість насолоджуватися поклонінням Богу в Суботній день. І коли ми збираємося, щоб поклонятися Богу, я хотів би бачити, що ми поклоняємося Йому всім серцем. Я думаю, що це абсолютно недоречно, коли ми в такій ситуації чуємо, як люди обговорюють мирські справи; у такий час більше, ніж у будь-який інший час, наші почуття мають бути зосередженими на Бозі. Якщо ми співаємо хвалу Богові, робімо це в належному дусі; якщо ми молимося, нехай кожна душа молиться від усього серця, щоб через нашу єдність наші духи стали одним цілим, щоб наші молитви і наше поклоніння були прийнятними для Бога, Чий Дух пронизує все і завжди знаходиться на зборах добрих і вірних святих.

Я скажу вам, як я почуваюся ранком Суботнього дня. Я усвідомлюю, що цей день присвячено поклонінню Всемогутньому Богові: отже, я маю сам поклонятися Богові, і я маю пересвідчитися, чи слідує моєму прикладу моя сім’я. Бо нам заповідано дотримуватися святості Суботнього дня і відпочивати від усіх своїх трудів, як відпочивав Бог, коли Він створив землю, на якій ми живемо. Він дав нам шість днів, щоб присвячувати їх різним трудам і обов’язкам життя, і якщо ми [збираємося] дотримуватися Суботи, робімо це так, щоб це було прийнятним для нашого Бога-Батька, посвячуючи себе Йому щонайменше на цей день і спрямовуючи свої почуття і вподобання до Нього. Отже, старійшини Ізраїля по всій неосяжній землі намагаються в цей день навчати принципам спасіння, і мені хочеться молитися за них, а також за наших місіонерів, які ходять серед святих у цій країні, а також за тих, хто вимовляє промови, і за тих, хто головує на зборах святих у цій країні та в усіх інших країнах, щоб (оскільки цей день відведено для поклоніння Богу) весь Ізраїль повсюди міг перебувати під впливом і проводом Духа живого Бога, і – особливо – щоб ті, хто вимовляє промови, могли перебувати під божественним впливом Духа живого Бога і нести різним громадам слова вічного життя.⁴

Субота – це день навчання і пізнання через Духа.

Святим приємно збиратися разом, щоб поспілкуватися, почути слова життя, а також щоб подумати про їхнє положення перед Богом і про свої стосунки з Ним, з Його Церквою і Царством, а також дати оцінку своїм власним почуттям, і під проводом Господа і Його Святого Духа спробувати визначити, в яких відносинах вони перебувають з їхнім Небесним Батьком, а також побачити, чи виконують вони покладені на них різноманітні обов’язки, чи намагаються вони виконувати слово, волю і закон Бога.⁵

Коли ми… збираємося, то можемо сподіватися на те, що отримаємо провід і благословення від Бога, від Якого, як кажуть Писання, «усяке добре давання та дар досконалий походять»; і в Ньому, як нам також сказано, «нема переміни чи тіні відміни» [див. Яків 1:17]. На наших зборах ті, хто говорить, і ті, хто слухає, мають перебувати під проводом і керівництвом Господа, Джерела Світла. Серед усіх людей під небесами ми, святі останніх днів, справді постійно розуміємо необхідність покладання на Бога; бо я бачу це так: незалежно від того, яка розумність явлена, незалежно від того, наскільки блискучими можуть бути промова та викладені ідеї – вони не благословлять слухачів, якщо вони не перебуватимуть під проводом і натхненням духа Божого.⁶

Немає такої людини (і ніколи не було), яка б могла навчати тому, що від Бога, якщо її не було навчено, наставлено і скеровано через дух одкровення, що походить від Всемогутнього. І немає людей, здатних отримати істинний розум і сягнути правильного судження стосовно священних принципів вічного життя, якщо вони не перебувають під впливом того самого духа; отже, і промовці, і слухачі перебувають у руках Всемогутнього.⁷

Ми зустрічаємося як розумні істоти, маючи бажання зрозуміти дещо стосовно нашого спільного походження, нашого нинішнього існування і нашої майбутньої долі. Ми зустрічаємося, щоб з’ясувати дещо стосовно нашого Небесного Батька, стосовно Його заздалегідь визначених трудів серед людського роду, стосовно Його політики і планів по відношенню до нас, а також стосовно мети нашого створення; щоб пізнати дещо, якщо це можливо, стосовно того світу, який знаходиться за межами нинішньої сцени життя. Це [лише] деякі речі серед тих, які ми бажаємо пізнати, усвідомити, знайти, якщо це можливо.⁸

Я не знаю жодного іншого способу, яким нас можна навчити, настановити і роз’яснити наше істинне положення, крім того, щоб перебувати під впливом Духа живого Бога. Людина може говорити через Духа Божого, але це вимагає, щоб частка цього Духа перебувала також у слухачах, щоб дати їм змогу правильно сприйняти важливість тих речей, про які їм говорять. Звідти і ті труднощі, з якими завжди стикалися Господь і Його святі, намагаючись розбудити в людях розуміння тих речей, які їм особливо необхідні. Ми всі вважаємо, щоб якби нас навчав Бог, це було б дуже добре. Я думаю, що цей світ в основній масі вважав би це великим благословенням. Тоді в їхньому розумі постає питання щодо того, чи від Бога прийшло сприйняте ними вчення, чи ні. Як їм це пізнати? Я не знаю жодного іншого способу, крім того, про який ідеться у Писаннях: «Справді, дух він у людині, та Всемогутнього подих їх мудрими чинить» (Йов 32:8). І нам ще сказано в Новому Завіті: «Не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого» [див. 1 Коринтянам 2:11]. Отже, вся мудрість, весь розум, вся логіка, вся філософія і всі аргументи, які тільки можна вкласти в людський розум, не принесуть ніякої користі, якщо розум людини не підготовлено до того, щоб сприйняти це вчення – підготовлено Духом Господнім, Тим Самим Духом, Який передає все розумне.⁹

Ми причащаємося в Суботній день у спомин Ісуса Христа.

Складається враження, що пришестя Спасителя в цей світ, Його страждання, смерть, воскресіння та вознесіння до того становища, яке Він займає у вічному світі перед Своїм Небесним Батьком, дуже тісно пов’язано з нашими інтересами і нашим щастям; і звідси – це постійне згадування, в якому ми беремо участь кожного Суботнього дня. Це причастя є виповненням повеління, що його дав Ісус Христос Своїм учням. «Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде» (1 Коринтянам 11:26). Віра в цей обряд має за необхідністю означати, що ми маємо віру в Ісуса Христа, в те, що Він є Єдинонародженим від Батька, що Він зійшов з небес на землю, щоб здійснити певну мету, поставлену Богом – саме забезпечити спасіння і піднесення людського роду. Усе це тісно пов’язано з нашим благополуччям і щастям в цьому житті і після нього. Смерть Ісуса Христа не відбулася б, якби в цьому не було необхідності. Те, що цей обряд необхідно було запровадити, аби про цю обставину не забував людський розум, свідчить про важливість цього обряду.¹⁰

Ми збираємося, щоб причаститися від Господньої вечері, і ми маємо докладати зусиль, аби наші почуття та вподобання не зосереджувалися на мирському і чуттєвому. Бо в причащанні ми не тільки згадуємо смерть і страждання нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, але ми також вдивляємося і бачимо той час, коли Він прийде знову, коли ми зберемося і їстимемо з Ним хліб у царстві Божому [див. Лука 14:15; Матвій 26:29]. Коли ми таким чином збираємося, то можемо сподіватися на отримання проводу і благословень від Бога.¹¹

У давнину Божі люди, в серцях яких запалювалося полум’я натхнення, з нетерпінням чекали тієї пам’ятної події, коли Агнець, за-кланий ще до заснування світу, принесе Себе в жертву, в той час як ми, згадуючи це, дивимося в минуле. Ми ламаємо хліб і їмо, і ми п’ємо воду на зібранні кожного Суботнього дня, і ми робимо це в пам’ять зламаного тіла і пролитої крові нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа; і це ми робитимемо, доки Він не прийде знову. Коли ж Він прийде, святі останніх днів сподіваються бути серед тих обранців, які їстимуть і питимуть з Ним за Його столом в царстві нашого Батька. Я чекаю цього так, як я чекаю сьогоднішньої вечері.¹²

Нам слід бути обережними, щоб не причащатися цими символами [причастя] собі на засудження. Чи ви колись сварилися з вашими братами, або чинили так, щоб збуджувати [недобрі] почуття, чи, можливо, говорили щось недобре один одному, або чинили щось інше, що є неправильним, – а тоді збиралися в серйозному глумі перед Богом та їли засудження вашим душам? Ми хочемо бути з цим обережними; отже, ми повинні розуміти, що поклавши свій дар на олтар і згадавши, що ми завинили перед своїм братом, ми маємо спочатку піти і владнати справи з ним, а тоді [повернутися] і принести свій дар [див. Матвій 5:23–24]. Не приходьте, несучи в собі будь-яке лицемірство, але приходьте з чистими руками і чистими серцями, маючи бажання сказати: «О Боже, досліди мене, і випробуй мене, і розглянь мене, і якщо є в мені щось злочестиве, нехай це піде, і дозволь мені бути Твоїм істинним представником на землі, і дозволь мені причаститися того духа, що перебуває у Христі і насолоджуватися цим духом на землі; щоб коли Він прийде знову, я з моїми братами міг зустріти Його з чистими руками і чистим серцем».¹³

Щоб отримати Божі благословення, ми маємо робити щось більше, ніж просто відвідувати наші збори і причащатися.

Надто багато хто з нас тягнеться до цього світу. Чи може цей світ дати вам світло, яке ви отримали, і євангелію, і отриману вами надію [прийти на] небеса, і священство, яке ви отримали? І чи обміняєте ви ці речі на сочевичне вариво, чи будете ви борсатися в бруді, корупції, нечесті та [іншому] злі, що рясніє у цьому світі? Для чого ви прийшли сюди? Щоб поклонятися Богу і дотримуватися Його заповідей. І як до цього ставляться багато хто з нас? У багатьох випадках ми забуваємо про славетну надію нашого високого покликання і ми дозволяємо собі глупоти, слабкості та нечестя, і нами керують у більшому чи меншому ступені заздрощі, пияцтво, порушення Суботнього дня, та [інші] різноманітні пороки. Іноді я бачу старійшин Ізраїля, які в день Суботній носять в’язанки дров і снопи сіна. О, це сором, палаючий в очах Бога, святих ангелів та всіх інших розумних істот… Що ви думаєте про старійшину, який бреше, про первосвященика, який лихословить, про сімдесятника, який порушує Суботу, про святого, який заздрить? Душі цих людей повинні бути натхненними світлом одкровення; вони повинні бути живими свідками, тими посланнями, які знають і читають усі люди! Чи ви думаєте, що зможете жити згідно зі своєю релігією, мати Духа Божого і отримати вічне життя, якщо ви [дозволяєте собі] такі речі? Я кажу вам: ні!¹⁴

Люди цього світу, з якого ми [вийшли] і зібралися [тут], звикли до того, щоб у неділю поговорити про те, що є духовним, коли вони на богослужінні і коли вони одягнуті у своє недільне вбрання, а після цього, в понеділок вони складають свою релігію разом з недільним вбранням в свої скрині та нічого з нею не роблять аж до наступної неділі… О глупота людей, які не визнають Бога в усьому, які відкладають Бога і Його релігію, які покладаються на свій власний розсуд та розум!¹⁵

Є дещо більш глибоке, ніж ми іноді думаємо, і ось що це: в той час як ми проголошуємо себе послідовниками Господа, в той час як ми проголошуємо, що сприйняли євангелію і керуємося нею, це проголошення не буде вартим нічого, якщо ми не омиємо свій одяг і не вибілимо його в крові Агнця. Нам не достатньо бути пов’язаними з Сіоном Божим, бо Сіон Божий має складатися з людей, що є чистими серцем, і чистими в житті, і бездоганними перед Богом, щонайменше це те, чого ми маємо досягти. Ми ще цього не досягли, але ми маємо досягти цього перш ніж будемо підготовленими до успадкування слави й піднесення; отже, благочестива зовнішність будь-кого з нас буде варта небагатого, бо того, хто знає волю Господаря і не виконує її, буде тяжко побито [див. Лука 12:47]. Сказано: «Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» [Матвій 7:21]. Це і є вчення євангелії, як я їх розумію. І для нас недостатньо прийняти євангелію і зібратися тут, на землі Сіону, і спілкуватися з людьми Божими, відвідувати наші збори і причащатися від Господньої вечері, і намагатися рухатися вперед, не накопичуючи надто великих провин; бо попри все це, якщо наші серця не праведні, якщо ми не є чистими серцем перед Богом, якщо наші серця не чисті і наше сумління не чисте, якщо ми не боїмося Бога і не дотримуємося Його заповідей, ми не зможемо (якщо не покаємося) стати причасниками цих благословень, про які я казав і про які свідчать пророки.¹⁶

Наша справа – бути святими. І щоб бути гідними цього [звання], ми зобов’язані жити згідно з принципами цнотливості, істини, цілісності, святості, чистоти і честі, щоб завжди мати прихильність Всемогутнього Бога, щоб Його благословення могли бути з нами і перебувати в наших грудях; щоб мир Божий міг перебувати в наших оселях;… і щоб ми як народ могли перебувати під Його божественним захистом.¹⁷