Розділ 23

Вічна істина

Я ніщо так не ціную, як принципи вічної істини.¹

З життя Джона Тейлора

Однією з найчудовіших рис Джона Тейлора була його відданість істині, як би до неї не ставилися інші люди. «Схвалення або засудження цього світу не дуже турбували серце Джона Тейлора, коли мова заходила про істину», – писав старійшина Б. Г. Робертс. «Чим більше люди зневажали [істину], тим більшою здавалася його відданість їй».² Обставини [власного] навернення Джона Тейлора до євангелії є одним з найперших прикладів його любові до істини.

Джона Тейлора познайомив з євангелією Парлі П. Пратт у Канаді. Учення старійшини Пратта викликали захоплення у Джона Тейлора і його товаришів по релігійних [дослідженнях], які також вірили в такі обряди як хрищення зануренням і рукопокладання для надання дару Святого Духа. Однак, коли старійшина Пратт розповів їм про Джозефа Сміта і Книгу Мормона, багато хто з друзів Джона Тейлора [почали] вагатися, чи варто їм дізнаватися більше [про це], а дехто навіть відмовився досліджувати Книгу Мормона та її вчення. Джон Тейлор сміливо звернувся до тих людей, сказавши:

«Ми тут зібралися, проголосивши себе шукачами істини. Ми вже глибоко дослідили інші віровчення та доктрини і встановили, що вони облудні. Чому нам боятися дослідження Мормонізму? Цей джентльмен, містер Пратт, приніс нам багато доктрин, які співпадали з нашими переконаннями… Ми молилися Богу, щоб Він послав нам посланця, якщо Він має істинну Церкву на землі. Містер Пратт прийшов до нас… без калитки й торби, як подорожували давні апостоли; і ніхто з нас не зміг спростувати його вчень на підставі Писань або логіки. Я хочу дослідити його доктрини і проголошення повноважень… Якщо я знайду, що його релігія істинна, я прийму її, якими б не були наслідки». Глибокі дослідження Джона Тейлора закінчилися тим, що 9 травня 1836 р. він охристився. Пізніше він стверджував: «З тих пір я не піддавав сумнівам жодний принцип мормонізму».³

Як член Церкви і церковний провідник, Джон Тейлор завжди був вірним учителем і захисником істини. «Він проголошував євангелію в багатьох країнах; і як захисник істини, він був готовий зустріти всіх, хто нападав на істину; він зустрічав своїх опонентів у зібраннях, перед юрбами людей, гарячково упереджених проти нього, або на шпальтах печатних видань – і він завжди перемагав їх своїм переконливим проголошенням істини».⁴

Учення Джона Тейлора

Ті, хто люблять істину, благословляються знанням і силою.

Стоячи на твердій основі, зодягнений у мантію істини, муж Божий через віру вдивляється у майбутнє, відсуваючи завісу вічності, розкриваючи таємницю небес і крізь морок незліченних років бачить цілі великого Елогима і те, як вони розгортаються у всій своїй величі, силі та славі. Він стоїть на коротенькому відрізку [своїх земних літ] і бачить минуле, теперішнє та майбутнє; він бачить себе як вічну істоту, проголошуючи, що він перебуває у спорідненні з Богом, що він є сином Божим, іскрою, викресаною з вогню Його вічного горіння. Він дивиться на світ і на людей в усіх їхніх різноманітних стадіях [розвитку]; він знає, що їх насправді цікавить, і, маючи розум, вділений йому Його Целестіальним Батьком, він зрить їхнє походження та долю…

Його розум, освітлений і сформований Богом, буде розширюватися до кінців землі й сягатиме в космос; його закон – це закон любові; його правління – це правління справедливості для всіх. Він любить свого ближнього і творить для нього добро; він любить свого Бога і тому поклоняється Йому; він бачить силу істини, яка, наче світло Боже, поширюється на все, просвітлює всі світи і проникає скрізь, де існує пізнання людське, ангельське, божественне – в усі відомі сфери; він приліплюється до цього. Істина – це його шолом, щит, його скеля, захист; це для нього все – у цьому житті та у вічності. Люди звуть його дурнем, тому що він не керується їхніми глупотами і не слідує за їхніми помилками та їхньою жорстокістю. Але в той час як вони хапаються за тіні, він тримається за те, від чого падають ці тіні. Вони вдовольняються кволою, незграбною релігією, яка користується популярністю якийсь час, але немає нічого спільного з вічністю, яка придушує найвищі, найблагородніші принципи людини, – а він має сміливість визнавати Бога; і визнаючи Його, він має сміливість коритися Йому та сповідувати ту віру, яку Бог дав йому. Він сприймає всі істини – людські та божественні. У нього нема виплеканих догм або улюблених віровчень. Йому нема чого втрачати, крім помилок, і нема чого отримувати, крім істини. Він розкопує, трудиться і шукає її, наче сховані скарби; і якщо інші вдовольняються соломою та половою, він бере саме зерно, суть, основу всього доброго і приліплюється до всього, що облагороджує та підносить людський рід…

Чи насолоджувалися давні Божі люди істиною? І ми насолоджуємося. Чи отримували вони одкровення і видіння? І ми маємо. Чи вони пророкували? І ми пророкуємо. Чи спілкувався з ними Бог? І з нами Він спілкується. Чи пророкували вони про «відновлення всього?» [Див. Дії 3:21]. Ми кажемо, що це біля наших дверей. Чи вони пророкували про царство Боже? Ми допомагаємо розбудовувати його. Чи їм священнослужили ангели? Ангели служать і нам. Чи були в них пророки, апостоли, пастори, вчителі та євангелісти? І в нас вони є. Чи був у них дух пророцтва і одкровення? І в нас він є. Чи вони чекали Другого пришестя і славетного явлення нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа? І ми чекаємо. Чи вони чекали, що Бог очистить землю від злочестивих і встановить царство праведності? І ми чекаємо цього. Чи вони чекали, що Ісус і святі царюватимуть на землі? І ми чекаємо. Дійсно, ми чекаємо всього того, чого чекали вони; ми прагнемо пізнати все те, що знали вони, і здійснити все, про що вони пророкували, і великим підсумком цього є відновлення всього; і люди можуть брехати, просторікувати і біснуватися; вони не можуть зламати Божі задуми; вони не можуть зупинити просування вічної істини навіть на хвильку; її напрямок – уперед, УПЕРЕД, УПЕРЕД, і вона не звертає уваги на спротив…

Всемогутня сила вічної істини залишиться неушкодженою перед очима тих сонмів, що збираються, і народи пізнають, що Бог царює в небесах.⁵

Істина, вічна істина – ось основа надії християнина. Вона є єдиним надійним каменем, на якому він може будувати. Якщо він залишить її заради якоїсь улюбленої догми, він опиниться у лабіринтах невірності, скептицизму, помилок та ілюзій; він стане на шлях загибелі. Сила Божа завжди буде з тими, хто любить істину і зберігає її.⁶

Євангелія вестиме нас від істини до істини.

Євангелія буде вести нас від істини до істини, від розуму до розуму, доки не буде сповнено те писання, в якому проголошено, що ми будемо бачити, як бачать нас, і будемо знати, як знають нас [див. УЗ 76:94], доки нікому не доведеться казати іншому: «Пізнай Господа!» – але всі будуть знати Його, від найменшого, до найбільшого [див. Єремія 31:34], доки світло і розум Бога не впаде на всіх, наче промінь, і всі зігріються у сонячному світлі вічної істини.⁷

Щодо нашої релігії, я скажу, що вона охоплює кожний принцип істини і розуму, що стосується нас як моральних, розумних, смертних та безсмертних істот, які належать до цього світу і до світу прийдешнього. Ми відкриті для істин всякого роду, звідки б вони не прийшли, де б вони не починалися або хто б не вірив у них. Істина, якщо перед нею стоїть слово «вся», включає все, що будь-коли існувало або будь-коли існуватиме й буде пізнано людьми в цьому житті та у нескінченних віках вічності. І всі розумні істоти, які є відповідальними перед Богом за свої вчинки, мають обов’язок шукати істину і дозволяти їй впливати на них, на їхні вчинки й на те, яким шляхом вони йдуть у житті, незалежно від тиску будь-якого роду або забобонів, якими б правдоподібними вони не були.

Як святі останніх днів, ми віримо, по-перше, у євангелію, і цим багато сказано, бо євангелія включає принципи, які заглиблюються, поширюються та сягають далі, ніж будь-що інше, що ми можемо збагнути. Євангелія навчає нас того, хто є Бог і які в Нього характеристики. Вона також навчає нас того, у яких стосунках з Богом ми перебуваємо, а також численним обов’язкам, які ми, як Його діти, маємо по відношенню до Нього. Вона навчає нас різноманітним обов’язкам і відповідальностям, покладених на нас, по відношенню до наших сімей, друзів, суспільства, до живих і до мертвих. Вона відкриває нам принципи, що стосуються вічного життя. Дійсно, як сказав один з давніх учнів Христа, вона «приводить на світло життя і безсмертя» [див. 2 Тимофію 1:10], налагоджує наші стосунки з Богом і готує нас до піднесення у вічному світі.⁸

Бог відкрив нам великі та славетні істини, і Він готовий відкрити ще більше, якщо ми тільки дозволимо Йому вести і скеровувати нас. Прагнімо слідувати тому принципу, якого навчав Ісус – творити волю нашого Батька, який на небесах: «Не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене» [Іоанн 5:30]. Як і Ісус, ми перебуваємо тут для того, щоб чинити волю нашого Небесного Батька. Як і для Ісуса, для нас це є обов’язком. Ми маємо підкорити себе закону Бога, слову Бога і волі Бога.⁹

Нам не слід боятися йти на жертви заради істини.

Діти людські завжди чинили опір істині. Вона зустрічається з розтлінними серцями і злочестивим життям. Пророків переслідували завжди. А чому? Тому що вони насмілювалися передавати людям Господнє слово. Говорячи про це, Степан сказав: «Котрого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками?» [Див. Дії 7:52] «Але в ті часи, – кажуть люди, – вони, як ми знаємо, були злочестивими; ми б так не зробили». Так саме казали і юдеї Ісусові, але ж вони розіп’яли Його…

Господь відновив євангелію у тому вигляді, як вона була за часів апостолів. Ця євангелія не узгоджується з людськими [філософськими] системами, які протирічать одна одній, яких багато; і замість того, щоб як чесні люди визнати ті істини, які містяться у Біблії і які вони проголошують, але в них насправді не вірять, вони намагаються замаскувати свої хиткі системи та антибіблійні теорії, зодягаючись у шати свого фарисейства… Але істина розгортатиметься; чисті серцем прокинуться від свого сну; задуми Божі будуть здійснюватися; царство Боже буде встановлено, а… істина стоятиме гордо і велично,…і жодна сила не зупинить її прогрес.¹⁰

Я хочу розповісти вам про деякі свої почуття, які в мене були, коли я зустрівся з цією Церквою. Це було давно. Коли я вперше почув євангелію, то змушений був визнати, що в ній є щось резонне. Я майже сподівався, що вона не є істинною. «Якщо вона істинна, – казав я, – то, як чесна людина, я буду зобов’язаний прийняти її, інакше я не зможу довіряти самому собі». Коли я дослідив це питання і переконався, що Церква істинна, я сказав: «Я приймаю це; я мушу прийняти це; я не можу відкинути принципи вічної істини». І більш того, я хочу сказати, що в моєму житті ніколи не було так, щоб хтось представляв мені якусь незаперечну істину і я не був готовий підкоритися їй. І так воно залишається і сьогодні.

Якщо хтось з релігійного світу, або з політичного світу, або з наукового світу представить мені якийсь істинний принцип, я готовий прийняти його, звідки б він не походив. «Що ж, – скаже хтось, – ви вірите в Біблію?» «Так». «Ви вірите у Книгу Мормона?» «Так». «Ви вірите в книгу Учення і Завіти?» «Так». Я вірю в усе, що Бог будь-коли написав або сказав, в усе, що в Нього записано, і я готовий повірити всьому, що Він передасть людському роду. Ми проголошуємо, що віримо в усю істину, що ми будемо керуватися всією істиною.¹¹

Коли я прийшов у цю Церкву, я чекав, що мене будуть переслідувати і засуджувати. Я чекав, що цей народ будуть переслідувати. Але я вірив, що, згідно зі словами Бога, вічні принципи істини будуть відкриті, що у Бога є робота, виконання якої піде всупереч ідеям, світогляду та забобонам людей, і я не знав, чи не доведеться мені заплатити за це своїм життям перш ніж я її виконаю… Якщо вони вбили Ісуса в давні часи, хіба ті самі почуття та цей самий вплив не призведе до таких самих наслідків у наш час? Я підрахував, скільки мені доведеться заплатити, коли почав свій шлях, і був готовий заплатити.¹²

Господь, використовуючи прості засоби, може попіклуватися про Свій народ і визволити його, але його народ має виявити абсолютну віру в Нього і довіру до Нього; і коли їх загонять у глухий кут, їм не слід боятися принести жертву заради підтримання істини, і все буде добре з нами – з живими чи мертвими, у цьому житті чи у вічності.¹³

Ми повинні завжди шукати істину і сприймати її.

Ми шукаємо істину. Ми почали шукати її, і ми постійно шукаємо її, і як тільки ми знаходимо будь-який істинний принцип, відкритий будь-якою людиною, відкритий Богом або святими ангелами, ми сприймаємо його і включаємо його в наше віровчення.¹⁴

У людини, яка шукає істину, немає якоїсь визначеної системи або якоїсь певної догми чи теорії. Вона сприймає всю істину, і ця істина, наче сонце на тверді небесній, осяває своїми блискучими променями все сотворіння. Якщо люди звільняться від упереджень і забобонів, якщо вони молитовно і свідомо шукатимуть істину, вони знайдуть її скрізь, до чого б вони не привернули свою увагу.¹⁵

Однією з основних причин того, що люди настільки часто спотикаються у багатьох своїх дослідженнях філософських істин, полягає в тому, що досліджують їх через свою власну мудрість, і підносяться, пишаючись своїм власним розумом; вони не шукають Бога, щоб отримати ту мудрість, яка наповнює всесвіт і управляє ним, контролюючи всі речі. Однією з найбільших проблем, які мають філософи сьогоденного світу, є те, що людина проголошує себе винахідником всього, що вона відкриває. Будь-який новий закон або принцип, які їй випадає відкрити, вона приписує собі замість того, щоб уславити за це Бога.¹⁶

Для мене немає нічого ціннішого, ніж принципи вічної істини, ніж принципи вічних життів, вічного спасіння і вічних піднесень у царстві Божому. Але нам належить усвідомити їх, бо якщо ми їх не усвідомлюємо, жодна істина не стане для нас благословенням – якою б великою вона не була.¹⁷

Ми відкриті для сприйняття всієї істини – якою б не була її природа. Ми бажаємо отримати її і оволодіти нею, шукати її, як ми б шукали сховані скарби, і використовувати всі надані нам Богом знання, щоб оволодіти всім тим розумом, який Він вділив іншим людям, і просити від Його руки, щоб Він відкрив нам Свою волю стосовно всього того, що буде якнайкраще сприяти щастю та благополуччю суспільства людей.

Якщо є якісь добрі принципи, якась моральна філософія, що ми досі не пізнали, ми прагнемо пізнати це. Якщо є щось у науковому світі, що ми досі не пізнали, ми прагнемо познайомитися з цим. Якщо є якесь відгалуження філософії, розраховане на те, щоб сприяти благополуччю людства, яке ми досі не пізнали, ми бажаємо оволодіти цим. Якщо є речі, що стосуються управління народами та урядових справ, або, якщо хочете, політики, з чим ми ще не познайомилися, ми прагнемо оволодіти цим. Якщо є якісь релігійні ідеї, будь-які теологічні істини, будь-які принципи, що стосуються Бога, яких ми ще не пізнали, то ми просимо людство, ми молимося Богу, нашому Небесному Батькові, просвітити наш розум, щоб ми могли усвідомити, зрозуміти, сприйняти й практикувати це як частину нашого віросповідання. Таким чином наші ідеї і думки простягнуться до кінців землі, охоплюючи все, що стосується світла, життя або існування в цьому світі або у світі прийдешньому… Вони піднесуться в пошуках розуму Богів, які живуть у вічних світах. Вони пізнають усе добре, благородне, прекрасне, все те, що має сприяти благополуччю людського роду.

Немає людини або групи людей, які б указали нам шлях, яким нам слід подорожувати, якщо казати про ці питання. Немає в світі догм або теорій, які б ми проголосили гідними сприйняття, якщо вони не підтверджені принципами вічної істини. Ми дбайливо вивчаємо, досліджуємо, аналізуємо та перевіряємо все, що постає перед нашими очима, і якщо ми можемо сприймати якісь існуючі істини, ми з радістю підносимо їх як частку і долю системи, з якою ми пов’язані.¹⁸

Якщо є якась істина на небесах, на землі або в пеклі, я хочу пізнати її. Неважливо, у якій саме формі вона дійде до мене, хто саме принесе або хто саме вірить у неї, популярна вона чи непопулярна. Я хочу підтримувати вічну істину й мати в ній насолоду.¹⁹