Розділ 4

Послушність, священний обов’язок

Поки ми дотримуємося заповідей Божих, нам можна не боятися ніякого зла, бо Господь буде з нами в часі [цього життя] та у вічності.¹

З життя Джона Тейлора

Джон Тейлор з готовністю виявляв послух Богові все своє життя. Це було особливо очевидним, коли він отримав покликання залишити тих, кого любив, щоб виконувати для Господа місіонерське служіння в Англії.

Покликання служити прийшло в липні 1838 р. в одкровенні, записаному в Ученні і Завітах, розділ 118. У цьому одкровенні апостолам було наказано вирушити на місіонерське служіння з храмової ділянки у Фар-Уесті, шт. Міссурі, 26 квітня 1839 р. Виконати цей наказ було надзвичайно складно через переслідування та вигнання святих з Міссурі взимку 1838–1839 рр. І хоч повертатися до Міссурі було небезпечно, старійшина Тейлор та його товариші – інші апостоли довірилися Господу і залишилися послушними. Невдовзі після півночі 26 квітня 1839 р. вони повернулися до Фар-Уеста і зустрілися на храмовій ділянці, де заклали наріжний камінь для храму, і вирушили в Наву, щоб завершити підготовку до свого місіонерського служіння в Англії.²

Старійшина Тейлор вирушив на місію з Монроуз, шт. Айова, де він жив зі своєю сім’єю. Місто Наву було розташоване на одному березі річки, а старі дерев’яні бараки, де вони жили, знаходилися на іншому її боці. Хоч він і члени його сім’ї захворіли на малярію, він з послушністю прийняв покликання виконувати місіонерське служіння в Англії. Розповідаючи про те, якою болісною для нього була розлука з сім’єю, він казав: «Одна думка про тяготи, яких вони щойно зазнали, про непевність в тому, як довго вони зможуть жити в домі, де вони тепер жили, – займаючи лише одну кімнату, – про поширення хвороби, бідність братів, незахищеність від черні, а також невідомість того, що може трапитися під час моєї відсутності – усе це викликало надзвичайні переживання. Усі ці тривоги, які я відчував як батько і як чоловік, підсилювалися ще й часом і відстанню, що мали розлучити нас. Але думка про те, що я йду за наказом Бога Ізраїлевого, щоб знову відвідати мою батьківщину, щоб відкрити принципи вічної істини і повідомити про те, що Бог відкрив для спасіння світу, долала всі інші почуття».³

Президент Тейлор знаходив силу в своєму глибокому свідченні про євангелію: «Коли я вперше почув євангелію, я був змушений визнати, що в ній є дещо резонне. Я майже сподівався, що вона не є істинною. «Якщо вона істинна, – казав я, – тоді, як чесна людина, я буду зобов’язаний підкоритися їй, інакше я взагалі не зможу довіряти самому собі».⁴

Учення Джона Тейлора

Істинні учні Господа вибирають послух Його волі.

Господь здійснить Свою чудесну мету і реалізує те, що Він спланував. А нам належить жити згідно зі своєю релігією, усім серцем цінуючи євангелію, яка є у нас, і повністю виконувати її вимоги, дотримуватися її законів, та коритися її вказівкам під керівництвом святого священства, яке має ключі від таємниць Божих одкровень, [і робити це,] звеличуючи свої покликання і шануючи нашого Бога, щоб ми могли бути готовими справдити свою долю на землі і стати благословенням для оточуючих, і проливати благословення на своє потомство, і поширювати великі принципи вічності, які мають благословляти, просвітлювати, облагороджувати та підносити всіх тих, хто підкоряється їм.⁵

Ісус каже : «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм». (див. Матвій 11:29). Що це за ярмо, яке покладається на Ісусових послідовників? Саме те, що його покладено на вас… Слово звучало так: «Ідіть у Моє ім’я і з Моїм повноваженням, і Мій Дух супроводжуватиме вас». І Він це робить, і люди стають єдиними у вірі, вченні та принципі, саме так, як кажуть Писання: «Візьміть на себе ярмо Моє». Що це таке? Сказав Він: «Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони… Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога… Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть». (Див. Матвій 5:5–6, 8). Саме таке ярмо Ісус поклав на них, і саме таке покладено на вас – любити праведність, дотримуватися заповідей Божих, жити згідно зі своєю релігією і коритися принципам істини–чи тяжке це ярмо? Але саме це вимагається від святих останніх днів. «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене!» І як Він сам робив це? Він корився волі Свого Батька, і Він очікує, що Його учні коритимуться Його волі.⁶

Непослух Божим законам призводить до тяжких наслідків.

У відповідності до вічних законів Бога і вічної гармонії речей, – як вони існують у Нього у вічних світах і як вони існують тут на землі, – усіх нас веде і скеровує Бог (або має вести і скеровувати) і ми так само зобов’язані прислухатися до Його закону і керуватися Його порадами та настановами, – і я думаю, навіть трохи більшою мірою, – якщо б ми робили це, вирощуючи пшеничне зерно або десять мільярдів таких зерен, то ми не зробили б цього, не будучи скерованими тими законами, без яких нема зростання.

Більш того, ми всі є паростками Бога, чи не так? Я думаю, що в Писаннях сказано, що Він є Батьком духів усієї плоті [див. Дії 17:28; Євреям 12:9] і якщо Він є Богом і Батьком духів усієї плоті і створив світ, щоб його населяла вся плоть, і якщо Він попіклувався про всю плоть, підтримуючи їх, годуючи, вдягаючи, втішаючи, створюючи зручності і даруючи щастя, і якщо Він дав їм розум і сказав їм іти та використовувати для себе рясноту природи, – тож чи не має і Він тоді права вести та скеровувати нас, просити коритися Його законові? Якщо замислитися, то хіба це не є [Його] законним правом?

Світ каже: Ні, у Нього немає на це права; я сам собі хазяїн; я незалежна істота; я піду своїм шляхом тощо. Дехто із святих останніх днів каже майже те саме; можливо й не те саме, але їм хочеться зайняти таку ж [позицію]. «Я вільна людина; нехай я буду проклятий, якщо не робитиму те, що мені подобається тощо». Що ж, я розповім вам і іншу частину цієї історії. Ви будете прокляті, якщо чините так, як вам подобається, якщо вже вам не подобається дотримуватися законів Божих. Ми не можемо безкарно порушувати Його закони; ми не можемо топтати під ногами ці вічні принципи, які існують в усій природі. Якщо вся природа змушена або керуватися законом, або страждати, то чому людині бути [звільненою від цього]?⁷

Ми не можемо йти своїм власним шляхом і отримувати благословення Бога. Кожен, хто спробує так чинити, побачить, що він помилявся. У таких Бог забере Свого Духа, і вони будуть полишені, і блукатимуть у темряві, і йтимуть до загибелі. Від нас чекають, що ми будемо просуватися на вищий рівень, що ми будемо відчувати – ми є дітьми Бога, Бог є нашим Батьком і Він не буде посоромлений неслухняними дітьми або тими, хто бореться з Його законами і Його священством. Він чекає, що ми будемо жити згідно з нашою релігією, слухатися Його законів та дотримуватися Його заповідей.⁸

Якщо ми святі Божі, необхідно, щоб ми почали вчитися виконувати Божу волю на землі так, як це робиться на небесах: не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в [Христове] царство, але той, хто виконує волю Мого [Батька], що на небі [див. Матвій 7:21]. Іноді ми думаємо, що можемо робити те, що нам завгодно. Ми можемо робити те, що нам завгодно, а тоді Бог зробить те, що Йому завгодно; і нам сказано, що за кожне слово і за кожну таємну думку нас приведуть на суд…

Ми тут не для того, щоб чинити не свою власну волю, а волю нашого Небесного Батька. Деякі люди думають, що в них усе гаразд, і чинять, як вони самі кажуть, те, «що їм до біса подобається», [одного разу] прокинуться і виявлять, що не виконували Божої волі. Можливо вони думають, що в них є дружини і діти, але вони прокинуться і виявлять, що їх у них немає і що вони позбавлені тих багатьох великих благословень, які сподівалися отримати. Маючи всю нашу милість, доброту і ніжні почуття до наших братів і сестер, а також до всіх людей, ми все ж не можемо безкарно порушувати закон Бога або переступати ті принципи, які Він установив. Він чекає, що ми будемо робити те, що є для Нього прийнятним, і якщо ми не робитимемо цього, то змушені будемо сплатити ціну покарання за відхід від правильних принципів.⁹

Якщо Господь може мати народ, який би слухався Його закону, то це був би шанс встановити Його царство на землі. Якщо ні, тоді єдиний спосіб установити Його царство – це забрати цей народ з землі або забрати царство до інших часів; бо неможливо встановити Його царство, не маючи людей, які б слухалися Його…

Там, де немає послушності, Дух Божий не залишиться. Люди не можуть утримувати Його і [водночас] бунтувати проти авторитетів і рад церкви і царства Бога.¹⁰

Послушність приносить благословення в цьому житті та у вічності.

Які обов’язки має тут людина? Це послушність Божим благовісникам, які є серед нас; і якщо ми дотримуємося заповідей Божих, нам можна не боятися ніякого зла, бо Господь буде з нами в цьому житті та у вічності.¹¹

Ісус Христос каже: «Мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ» (Іоанн 14:27) Там, де є цей мир, він залишає вплив, який втішає та освіжає душі тих, хто стає його причасниками. Він наче ранкова роса для спраглої рослини. Цей мир є даром, який дає тільки Бог, і отримати його можна тільки від Нього через послушність Його законам. Якщо людина бажає внести мир у свою сім’ю або в коло своїх друзів, нехай вона культивує його у своїх власних грудях, бо справжній мир можна мати тільки тоді, коли є відповідність законним правилам і повноваженням небес та через послушність небесним законам.¹²

Ми пізнали те, що Бог живе; ми пізнали, що Він чує наші молитви, коли ми кличемо Його; ми пізнали, що вершина людського щастя в тому, щоб боятися Бога і виконувати Його закони та дотримуватися Його заповідей; ми пізнали, що на нас покладено обов’язок намагатися зробити щасливими і просвітленими всіх людей, і це щастя і це просвітлення можна здобути тільки через послушність законам Бога.¹³

Як святі останніх днів, ми віримо, що цю євангелію було відновлено, і більш того, ми знаємо, що маємо її. Я піклуюся про неї, також і ви; і через послушність її принципам та прийняття Святого Духа ви, святі останніх днів, дійсно знаєте, що ця робота – Божа, а якщо ви цього не знаєте, так це тому, що не живете згідно з вашою релігією і не дотримуєтеся заповідей Божих. «Коли хоче хто волю чинити Його, – каже Христос, – той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу» [Іоанн 7:17].¹⁴

Ми маємо звеличувати покликання, які отримали, і якщо ми, кожен з нас, не буде [діяти] під керівництвом і проводом Всемогутнього, то ми не зможемо цього робити – тобто, ті, хто не підкоряється законам Бога, не зможуть цього робити. Але ті, хто підкоряється закону Бога, зможуть це робити – і досить легко, бо Ісус каже: «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий» (Матвій 11:29–40). Отже, якщо ви підкоряєтеся Богу і тому духу, що живе в вас, тоді наше світло стане подібним світлу праведних, яке сяє яскравіше і яскравіше аж до дня досконалого; але якщо ми не підкоряємося законові, і слову, і порядкові Церкви і Царства Божого на землі, тоді світло, яке в нас, стане темрявою, і тоді, як сказано, «яка ж то велика та темрява!» [Див. Матвій 6:23].¹⁵

Коли люди смиренні, чисті та цнотливі, коли вони шукають Господа, щоб мати Його провід, світло Його Святого Духа, аби Він направляв їх на стежки життя, щоб вони могли розуміти Його закон, Його слово і Його волю – і тоді підкоритися їй в тому, що було явлено їм – такі люди, такі брати і сестри, які дотримуються цього плану, з вірогідністю в тисячу разів більшою сприймуть те, що від Бога, ніж ті, хто безтурботні, байдужі, нерозумні і норовливі, хто нехтує благословеннями і нагодами, які їм пропонуються. Світло, яке є в таких людях, стає темрявою, тоді як стежка інших схожа на стежку праведних, яка осяюється все яскравіше і яскравіше аж до яскравості дня досконалого [див. УЗ 50:24].¹⁶

Наша безпека, і наше щастя, і наш добробут залежать від нашої послушності Богу і Його законам, і наше піднесення в цьому житті та у вічності залежать від цього ж. Якщо в наші руки вкладено матеріальні блага, ми будемо просити нашого Батька дати нам змогу розпоряджатися ними правильно, і, як я вже казав, ми будемо просити Його дати нам хліб наш насущний і дякувати Йому за нього – так само, як це робили діти Ізраїля. У них була манна, яку їм час від часу приносили ангели. Я не знаю, що за млини були у них або хто був у них за пекарів, але вони приносили манну. «І не мав зайвого той, хто зібрав більше, а хто зібрав менше, не мав нестачі» [Вихід 16:18]. Я думаю, саме так інколи відбувається і з нами. Ангели не годують нас манною в буквальному розумінні, але Бог дійсно піклується про нас, і весь день я відчуваю бажання благословляти ім’я Бога Ізраїлевого; і якщо ми боїмося Бога і чинимо праведно, … ми, народ Сіону, будемо найзаможнішими з усіх людей.¹⁷

Я пам’ятаю, як мені вперше проповідували євангелію – ще до мого хрищення; я почув лекцію, яка звучала приблизно так: «Отже, ми не можемо обіцяти вам нічого особливого, а лише прихильність Бога, якщо ви будете жити праведно і дотримуватися Його заповідей. Вас можуть переслідувати, кривдити, кидати у в’язницю або вбити за свідчення, яке вам, можливо, доведеться виголошувати, за релігію до якої вас було покликано виявляти послух; але ми можемо обіцяти вам: якщо так станеться, ви будете мати вічне життя».¹⁸