Розділ 3

«І будеш любити ближнього свого, як самого себе!»

Ми повинні жити, ніколи не забуваючи про вічність, будучи сповненими доброти, порядності, милосердя та довготерпіння по відношенню до всіх.¹

З життя Джона Тейлора

Президент Джон Тейлор часно навчав святих, як важливо не тільки вірити у заклик Спасителя любити свого ближнього, але й жити у відповідності з цим закликом. «Любіть один одного, – закликав Він, – і чиніть справи праведності, і піклуйтеся про благополуччя для всіх, і прагніть зробити щасливими всіх. Це те, що робить Сам Бог».² Він твердо вірив у роль Духа у вихованні нашої любові до інших людей. «Коли ви отримуєте Дух Божий, – навчав він, – ви відчуваєте, що вас наповнює доброта, милосердя, довготерпіння, що ви бажаєте з ранку до вечора віддавати кожній людині те, що ви бажали б для себе. Ви бажаєте з ранку до вечора робити всім людям те, що ви хотіли б, аби вони робили вам».³

Від свого хрищення в 1836 р. і до смерті в 1887 р. Джон Тейлор бачив багато переслідувань і несправедливого поводження по відношенню до святих. Він бачив, як натовпи черні виганяли членів Церкви з їхніх домівок; він був свідком мученицької смерті Джозефа і Гайрума Смітів (його і самого було тяжко поранено під час того нападу); він був зі святими в Юті і тоді, коли їх продовжували переслідувати. Однак він постійно увіщував членів Церкви любити всіх людей. В одному із виголошених в Юті звернень він (тоді президент Кворуму Дванадцятьох) сказав:

«Давид молився, щоб Бог швидко послав його ворогів до пекла [див. Псалом 55:16]. Ісус, коли Його розпинали, відчуваючи біль жорстокої смерті, сказав: «Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони!» [Лука 23:34]. Ця друга молитва подобається мені набагато більше, ніж перша… Ми повинні мати саме таке почуття. Ми повинні мати їх одне до одного і ставитися одне до одного з добротою, не збуджуючи недобрих почуттів… Я чую іноді, як хтось каже: «Я неневиджу таку людину». О, я не знаю жодної людини в світі, яку б я ненавидів. Є ж заповідь: любіть один одного».⁴

Учення Джона Тейлора

Ми маємо любити одне одного як брати і сестри.

Бог – наш Батько, а ми – Його діти, і ми всі маємо бути братами; ми маємо відчувати і діяти, як брати, і намагаючись служити Господу Богу нашому всім серцем, розумом, душею та міццю, ми повинні прагнути любити свого ближнього як самих себе; ми маємо думати про його благополуччя, щастя та процвітання, а також про все, що піде йому на користь – і в мирському, і у вічному.⁵

Якщо ми намагаємося обманювати свого брата, то як ми можемо чекати, що Бог благословить нас у цьому, бо ж наш брат є такою самою дитиною нашого Небесного Батька, як і ми. І оскільки він є Його дитиною, Він небайдужий до її благополуччя, і якщо ми спробуємо скористатися слабкістю Господньої дитини та зашкодимо їй, то ви думаєте, що Він буде нами задоволений?…Ми хочемо бути один до одного справедливими та щедрими. «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» Це, як нам сказано, є першою заповіддю. А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе!» [Марк 5:21–31]. Чи ми чинимо так? Якщо так, то з яким задоволенням ми прийдемо і станемо перед Господом…

Ми повинні жити так, щоб наша любов одне до одного могла завжди зростати, а не зменшуватися, щоб у наших грудях було милосердя, аби ми могли нести слабкості одне одного, відчуваючи, що ми є дітьми Бога, які прагнуть виконувати Його слово, волю і закон. А відтак поводитися з усіма справедливо.⁶

Ми маємо бути сповненими милосердя, братерської доброти, прихильності та любові одне до одного та до всіх людей. Ми повинні мати ті почуття, що їх має наш Небесний Батько.⁷

Прагніть благополуччя свого ближнього, як сказано в Писаннях: «Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною!» (див. Римлянам 12:10). Ви кажете, що це досить важко; так, але краще, якби ви це робили. Нам сказано любити свого ближнього, як самих себе. Якщо ми можемо це робити і більше думати про ближнього, ніж про себе, і якщо ми, маючи якусь нагоду, даємо її ближньому, – тоді ми виконуємо не тільки закон і пророків, але й саму євангелію. Культивуймо дух любові й доброти, нехай і найменша неприємність буде похована.⁸

Євангелія допомагає нам культивувати любов і єдність.

Релігія, яку ми прийняли, у своїй духовній значущості дає нам можливість спілкуватися одне з одним і допомагає любити одне одного, і хотів би я, щоб у нашому осередку трішечки частіше зустрічалося саме таке ставлення, щоб ми любили одне одного трішечки більше і щоб ми цікавилися потребами свого ближнього трішечки краще. Хотів би я, щоб ми співчували своїм братам і були сповненими доброти і щедрості до інших і щоб ця любов і доброта йшли від любові. Хотів би я, щоб ми могли безупинно відчувати братерську любов і щоб вона поширювалася і зростала, витікаючи з джерела життя – від Бога, від серця до серця, наче олія, що тече з посудини в посудину, щоб злагода, співчуття, доброта і любов наповнювали все в нашому осередку. Це те, що євангелія зробить для нас, якщо тільки ми самі дозволимо це їй.⁹

На одній нещодавній асамблеї [Церкви] були представники двадцяти п’яти національностей. Чи мали ці представники різних народів різне почуття? Ні.

Обговорюючи нещодавно з одним добродієм деякі проблеми у співіснуванні англійців та ірландців, я сказав йому, що дуже прикро, коли між людьми існують такі почуття. На це він відповів: «Що ж ви хочете, вони – дві різні нації і не можуть єднатися. Одні – кельти, інші – англо-сакси, і їхні вподобання та почуття несхожі. їхні ідеї та емоції відрізняються; освіта та здібності у них різні». Усе воно так, якщо виходити саме з цього. А візьмімо нас. Ми зібралися тут, отримавши натхнення Святого Духа, і це, як я вже казав, створює єдність почуття і духа, єдність і співчуття, яких не знайти у світі. Ісус сказав, «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Іоанн 13:35)…

Як же воно є, брати? Ми скандинави? Ми англійці? А може ми шотландці, швейцарці, данці? Ні; Дух Божий, який ми, народившись знов від води та Духа, отримали завдяки послушності вимогам євангелії, зробив нас [людьми] одного серця, однієї віри, одного хрищення; у нашому осередку немає національних або класових розділень такого роду.¹⁰

Ми всі неоднакові. У нас різні обличчя, різні звички, хоч зроблені ми з тієї ж самої матерії і маємо однакову тілесну організацію. Ми настільки різні, що дуже важко знайти двох схожих людей. Я не хочу, щоб кожний думав так, як я думаю. Я хочу, щоб кожний мав у цьому велику свободу; але я б хотів бачити, що кожний чинить праведно і приліпляється до Бога. А стосовно безлічі інших нюансів, то я [особисто] ними переймаюся дуже мало.¹¹

Ми виявляємо любов до ближніх, коли по-справжньому піклуємося про них.

Якщо добрі люди страждають від нестачі того, що є речами першої необхідності, Писання кажуть нам: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?» [див. 1 Іоанн 3:17]. І, якщо про це казати, то ми зобов’язані вишукувати, у чому має нестачу кожний… Не робімо з них жебраків, але давайте ставитися до них як до братів і сестер, добрих і шанованих чоловіків і жінок; слідкуймо, щоб їм допомагали.

Я бачив, як люди стають навколішки і від усього серця моляться Богові, щоб Він нагодував голодних і дав одежу тим, у кого її немає. А я б ніколи не просив Господа зробити те, чого сам не хочу робити. Уявіть, що вони є серед нас – а що як зайнятися ними й допомогти їм?…І якщо в людей якесь нещастя, [хіба не можемо ми] попіклуватися про них і дати те, що є необхідним для їхнього благополуччя та щастя. І Бог благословить нас у цьому.

Як би я хотів, щоб замість усіх молитов, які можна підносити до Господа, прохаючи, щоб Він [допоміг їм], ви взяли, скажімо, мішок борошна, трохи м’яса…, цукру, трохи масла та сиру, якийсь одяг, паливо і тим самим дали цим людям відчути себе щасливими; Він би також хотів цього. Саме так і слід чинити. Якщо ми самі отримуємо благословення, спробуймо роздавати їх, і Бог благословить нас і поведе на шляхи спокою.¹²

Якось до Ісуса прийшов один чоловік і спитав Його, яка заповідь є найбільшою. Спаситель відповів йому: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою». Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвій 22:37–39). Це нам під силу? Часом робити це нелегко, чи не так? Ми надто часто відчуваємо бажання покласти в свою кишеню два долари, ніж віддати один з них своєму ближньому, чи не так? Нам хочеться, щоб самим мати дві або три корови, а у сусіда щоб була одна?…

Ставтеся одне до одного добре, і чиніть праведно одне з одним, і виховуйте в собі дух доброти до всіх. І коли ви бачите чиюсь худобу на чиємось полі, будьте зацікавлені в його благополуччі, достатньо для того піти та й відігнати худобу; і намагайтеся сприяти благополуччю своїх ближніх і робити все, щоб вони відчували себе настільки щасливими, наскільки це у ваших силах; і Бог благословить нас, і ми будемо благословляти одне одного.¹³

Ми виявляємо любов, прощаючи інших людей і шукаючи їхнього прощення.

Поводьтеся одне з одним справедливо. Ви згрішили одне проти одного? Ідіть і відшкодуйте збиток. Ви обманювали одне одного? Ідіть і виправте це. Ви казали щось недобре про свого брата або сестру? Ідіть, і визнайте свою провину, і просіть прощення, обіцяючи, що виправитеся. І тоді він (або вона) у свою чергу, можливо, скаже : «Так, і я днями сказав (або казала) те і те, вибач мені!» Наскільки така лінія поведінки краща і наскільки вона більше відповідає покликанню святого Божого, а ніж приховування в серці недобрих почуттів.¹⁴

Поводьмося одне з одним з добротою і шануймо репутацію одне одного, будьмо небайдужими до його благополуччя, обходьмося одне з одним так, як нам хотілося, щоб Бог поводився з нами. І тоді, коли ми прийдемо до Господа, ми зможемо сказати так: «Батьку, прости нам наші провини, як ми прощаємо тим, хто завинив перед нами» [див. Матвій 6:12, 14], бо якщо ми не прощатимемо свого брата, як можемо розраховувати на те, що наш Небесний Батько простить нас? Якщо у нас ускладнилися стосунки з нашим ближнім, спробуймо виправити їх. Скажіть: «Брате або сестро, так і так, мене мучить совість, бо я сказав про тебе, або я зробив тобі, або через те, що я неправедно повів себе по відношенню до тебе в тому-то й тому, і я прийшов, щоб виправити це, бо я хочу чинити праведно, що б там не робили інші люди».¹⁵

Якщо люди, взявши хибний курс, діють нерозсудливо і прагнуть завдати нам шкоди, чи будемо ми прагнути завдати шкоди їм? Ні, ми будемо намагатися зробити для них все добро, на яке здатні. «Та це ж неприродно». Але ж ми повинні змінитися від природи до благодаті. «Ви чули, що сказано: «Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога». А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» [Матвій 5:43–44]. Коли ви все це зробите і задовольните всі вимоги закону – чого ж іще можна вимагати від вас? Нічого…

Якщо між мною і ще кимось виникли проблеми, я поступлюся на півдорозі, так, я поступлюся на третій чверті дороги або навіть і на самому її початку. Я з бажанням піду назустріч; я скажу: «Я не хочу сперечатися, я хочу бути святим. Я вирушив за чистотою, цнотливістю, братерством і послушністю законам Божим на землі, а також за престолами, і пануваннями, і владарюваннями у вічних світах, і я не дозволю таким дріб’язковим справам стати мені на перешкоді у досягненні моїх перспектив. Я йду за життям, за вічними життями і вічними піднесеннями в царстві Бога».¹⁶

«І прости нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Чи ви постійно думаєте про це? Ми стаємо навколішки і багато хто з нас думає про себе як про напрочуд гарних людей; а ось брат такий-то і такий-то, він не чинить все так, як слід, і мені він не дуже подобається, і я говорив про нього дещо, бо він скривдив мене, і я хочу, щоб він сповна поплатився за це, але, о Боже, хіба Ти не простиш моїх гріхів? Прощу, каже Господь, якщо ти простиш свого брата, і тільки за цієї умови. «Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, – залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, – і тоді повертайся, і принось свого дара». (Матвій 5:23–24). Коли цей закон дотримано, тоді ми можемо сказати: «Прости нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

У нашому нинішньому стані – якби Господу довелося [зараз] відповідати на наші молитви – багато хто з нас не отримав би прощення. Якщо ми хочемо, щоб увесь народ був добрим і святим, будьмо самі добрими святими. Нехай той, хто каже іншим: «Не кради», сам не краде. Ти, той, хто навчає свого брата не обмовляти свого ближнього, чи ти сам уникаєш цього?…

Ми повинні діяти в інтересах ближнього, маючи співчуття один до одного. Нам належить бути братами в церкві й царстві Божому, зв’язаними [разом] нерозривними узами вічної євангелії, не тільки на час, але й на вічність. Отже, усі інші наші дії мають бути спрямованими на це, заснованими на принципах праведності та дружби.¹⁷

Ми повинні наслідувати досконалий приклад любові Спасителя.

Наші почуття до світу людей, якщо брати взагалі, мають бути такими, як їх явив людям Ісус. Він прагнув робити все для їхнього благополуччя, і наше гасло має завжди залишатися таким же, яким воно було і в Нього – «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» [Див. Лука 2:14]. Незалежно від того, хто вони або які вони [ці люди], ми повинні прагнути робити все заради щастя і благополуччя всього Адамового роду.¹⁸

Щоразу, коли ми спотикаємося в малому, Спаситель діє не так, як нерозумна мстива людина, що збиває іншу людину з ніг. Він сповнений доброти, довготерпіння, поблажливості; Він ставиться до кожного з добротою і люб’язністю. Саме цим почуттям ми повинні піддаватися, саме ними ми повинні керуватися; це є принципи, і це є дух, який має спонукати кожного старійшину в Ізраїлі, і саме цей дух має скерувати його життя і вчинки.¹⁹

Якщо Ісус, живучи на цій землі, зміг терпляче витримати всі людські знущання, глузування та ганьбу, які і всі разом посипалися на Нього; якщо ми володіємо тими самими принципами, які Він проголошував, то ми зможемо також плекати ті самі благородні і шляхетні почуття, які жили в Його грудях…

Ісус прийшов сюди як Єдинонароджений від Батька, «повний благодаті та правди»», згідно з доземним планом і задумом, що їх мав Бог стосовно людського роду. Він прийшов, щоб віддати Себе в жертву, праведний за неправедних; щоб задовольнити ті вимоги порушеного закону, які людський рід не міг задовольнити самотужки, [Він прийшов], щоб спасти їх від руйнації падіння, щоб звільнити їх з-під влади смерті, яка поширилася на всіх людей через порушення закону, і Він Сам… Син Божий, віддав Себе, як відповідну спокутну жертву за гріхи світу. І коли Йому протистояли, коли Його не сприймали, виганяли, коли на Нього плювали, зводили на Нього наклепи, і зрештою, коли Його розіп’яли,… Він [сказав]: «Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони!»» [Лука 23:34].

Він навчав, що в старі часи в законі було записано, що має бути так: «Око за око і зуб за зуба», але, каже Він: «Я вам кажу… Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» [див. Матвій 5:38–39, 44–45]. Такими були принципи, гідні Бога; такими були почуття, які (якби люди зберігали їх) могли б підняти людський рід з цього ницого, принизливого стану, в якому люди мучаться, вони могли б поставити людей на більш піднесену основу, вони могли б відкрити для них спілкування з їхнім Небесним Батьком і підготувати їх до спілкування з Богами у вічних світах.²⁰