Розділ 16

Зміцнення наших стосунків з Богом

Краще мені дружити з Богом, ніж відчувати на собі будь-який інший вплив або силу, що з Богом не пов ’язані.¹

З життя Джона Тейлора

Джон Тейлор відчував глибоку любов до нашого Небесного Батька; це почуття для нього було дуже особистим. Він ставився до Нього як до «нашого батька, друга та благодійника». Він казав: «Ми можемо покластися на Його руку, і ми знаємо, що Він буде скеровувати і направляти, впливати на справи Свого народу та контролювати їх, отже, ми покладаємося на Нього».²

Складаючи своє свідчення про Божу любов і турботу про Його дітей, Президент Тейлор стверджував: «Немає такої людини на землі, яка б, довірившись Богу (в якій частині світу вона б не була), не могла сказати, що Він не визволив її. Точно знаю, що так було зі мною. В іноземних країнах і на землях чужини, де в мене не було доступу ні до кого, крім Всемогутнього, я відчував радість, усвідомлюючи, що Він на моєму боці. Я знаю, що Він відповідав на мої молитви».³

Ця довіра до Бога яскраво проявилася в 1839 р., коли старійшина Тейлор і старійшина Уілфорд Вудрафф вирушили на місію на Британські острови. Старійшина Тейлор серйозно захворів по дорозі від Наву до Нью-Йорка, де вони мали сісти на корабель, який ішов до Англії. Старійшина Вудрафф першим вирушив до Нью-Йорка і чекав там старійшину Тейлора, який затримався в дорозі через хворобу.

Коли старійшина Тейлор приїхав до Нью-Йорка, старійшина Вудрафф, відчуваючи сильне бажання відплисти звідти, купив собі квиток на корабель, що йшов до Англії. Хоч у старійшини Тейлора не було грошей, він сказав старійшині Вудраффу: «Ну, брате Вудрафф, якщо ви вважаєте, що мені краще їхати, я поїду з вами». Старійшина Вудрафф спитав, де старійшина Тейлор збирається знайти гроші на подорож, на що старійшина Тейлор відповів: «О, це буде неважко. Піди й візьми квиток для мене на твій корабель, а я гроші дістану».

Почувши цю розмову між старійшиною Тейлором і старійшиною Вудраффом, один брат, якого звали Теодор Терлі, висловив бажання супроводжувати апостолів і запропонував, що він буде готувати їжу для них, хоч і у нього грошей не було. Почувши, що брат Терлі бажає взяти участь у цій роботі, старійшина Тейлор сказав старійшині Вудраффу придбати квиток і для брата Терлі.

Невдовзі Господь надав кошти для цієї подорожі. Старійшина Б. Г. Робертс, сімдесятник, писав: «Коли старійшина Тейлор давав ці розпорядження, у нього грошей не було, але Дух нашіптував йому, що гроші знайдуться – а чи було таке, щоб цей тихий, негучний голос колись обманював його! Він на це сподівався, і його сподівання не були марними. Хоч він нікого не просив дати йому і шеляга, кілька осіб передали йому добровільні пожертвування, і сума цих грошей точно дорівнювала вартості квитків для нього і для брата Тарлі».⁴

Учення Джона Тейлора

Бог – наш Батько, і Він ставиться до нас з ніжною, батьківською турботою.

Наша релігія… не представляє Бога якоюсь суворою істотою, до якої нам не наблизитися, але вона вчить нас тому, що Він – наш Батько, а ми – Його діти, і Він ставиться до нас з ніжною, Батьківською турботою; і ми відчували почуття, схожі на почуття, що є між батьком і сином, матір’ю і дочкою, батьками й дітьми.⁵

Що Бог відчуває до людського роду? Він відчуває, що вони – Його діти. Що, всі? Так – білі, чорні, червоношкірі, юдеї, іновірці, язичники, християни та всі класи і прошарки людей. Він має зацікавленість у кожному. Так було від початку, і так буде до кінця. Він робитиме все, що в Його силах, щоб творити добро, благословляти та приводити до піднесення людський рід – у цьому житті та у вічності.⁶

Ми всі – діти Бога. Він – наш Батько, і Він має право скеровувати нас, не тільки нас, але Він має повне право скеровувати і контролювати справи всього людського роду, який існує на лиці землі, бо вони всі – його нащадки.⁷

Божа мета – благословити людство настільки рясно, наскільки це в Його силах. Ми іноді говоримо про зрушення небес і землі, а Бог зрушував небеса і землю заради здійснення цієї мети… Бог хоче, щоб ми були благополучними, і Він установив закони заради цього. Він проголосив заради цього вічну євангелію; і Він відновив святе священство, яке було в давнину, разом з усіма принципами, благословеннями, силами, таїнствами, обрядами та привілеями, які були благодаттю для землі від початку часів.⁸

Якщо ми правильно розуміємо, хто ми, то нам слід дивитися на себе як на вічних істот, а на Бога – як на нашого Батька, бо нас навчили в молитві казати: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє» [див. Матвій 6:9]. «Ми мали батьків, що карали наше тіло, – і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити» [див. Євреям 12:9]. Я не хочу використовувати цей вірш як доказ, бо святі Божі добре розуміють, що Бог – це Батько їхніх духів, що коли ми повернемося до Його присутності, ми впізнаємо Його, як ми впізнавали своїх земних батьків. Нас навчили звертатися до Нього так, як ми зверталися б до земних батьків, просячи Його благословити нас тим, чого ми потребуємо; і Він сказав: «Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому гадину? Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, – скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!» [Див. Матвій 7:9–11].⁹

Наш Небесний Батько благословить нас, коли ми будемо шукати Його у смиренній молитві.

Ми маємо відчувати, що Бог – наш Батько, що ми – Його діти, що Він обіцяв прислухатися до наших молитов і що нас покликано бути слухняними та втілювати в життя Його задуми. І щоб наші молитви були почуті, ми повинні виконувати ті різноманітні обов’язки, що їх було покладено на нас і про які вже говорилося, і ми маємо бути чесними та благородними в наших справах з ближнім. Якщо ми будемо обманювати свого брата, як ми можемо чекати, що Бог благословить нас у цьому, бо ж [наш брат] – це дитина нашого Небесного Батька, як і ми… [Бог] має зацікавленість у благополуччі нашого брата, і якщо ми спробуємо використати дитину Господню на шкоду їй, чи ви думаєте, що [Господу] сподобається це?¹⁰

Мені пригадалося моє дитинство. Вже на початку свого життя я вчився наближатися до Бога. Часто я йшов у поля і, сховавшись за якимсь кущем, схилявся перед Господом і звертався до Нього, щоб Він вів і скеровував мене. І Він чув мою молитву. Іноді я брав з собою інших хлопчиків. Вам, хлопчики та дівчатка, не завадить, якщо ви будете звертатися до Господа у своїх потаємних місцях, як це робив я. Такий дух я мав ще маленьким хлопчиком. І Бог вів мене крок за кроком… Тоді мій дух шукав Бога; і тепер я відчуваю те саме.¹¹

Я скажу вам, що я робив перш за все, коли йшов проповідувати, особливо, коли це було [нове] місце – я усамітнювався там, де це можна було зробити, – йшов у поле, у стодолу, в гай або в свою кімнату, – і просив Бога благословити мене та дати мені мудрості, аби вистояти в будь-яких обставинах, з якими я міг стикнутися; і Господь давав мені потрібну мудрість і підтримував мене. Якщо і ви будете так чинити, Він благословить і вас. Не покладайтеся на себе, але вивчайте найкращі книги, – Біблію і Книгу Мормона, – і ви знайдете всю потрібну вам інформацію, а тоді приліпіться до Бога і зберігайте себе чистими від продажності та осквернення будь-якого виду, і благословення Всевишнього будуть з вами.¹²

Не забувайте прикликати Господа у колі сім’ї, посвячуючи себе і все, що у вас є, Богу – кожен день вашого життя; прагніть чинити праведно, культивуйте дух єдності та любові, і мира, і благословення живого Бога будуть з нами, і Він поведе вас дорогами життя; і ми будемо підтримані святими ангелами, і давніми патріархами, і мужами Божими, і завіса, що розділює нас і нашого Бога, тоншатиме, і ми наблизимося до Нього, і наші душі будуть звеличувати Господа Саваота.¹³

Ми повинні довіряти Богу і мати віру в Нього.

Я не вірю в релігію, яка не привертає до себе всього мого серця, але я вірю в релігію, заради якої я можу жити, і за яку я можу померти. Я знаю, що кажу; я боровся зі смертю, і бачив, як диявол цілився в мене, і я цим не переймався. Позбавте мене цієї надії – і моя релігія буде марною… Ми повинні діяти, спираючись на той самий принцип, як і на початку; довіряти Богу і мати віру в Нього; і нехай це впливає на нас в усіх наших стосунках з ближніми.¹⁴

Якщо ми будемо виконувати свою частину, Господь не забариться виконати Свою. Якщо інші чинять нерозумно, ми не можемо дозволити собі копіювати їх. Ми проголошуємо себе Сіоном Божим, чистими серцем. Ми проголошуємо себе чоловіками і жінками, які є цілісними, правдивими і цнотливими, які мають віру в Бога. Це має бути не лише проголошенням, але й практикою; ми повинні виконувати і втілювати слово, волю і закон Бога.¹⁵

Віра без діл мертва [див. Яків 2:17, 26], і є очевидним, що жити відповідно до віри і робити те, що є прийнятним для Бога, означає не тільки вірити в Бога, але й діяти відповідно до цієї віри. Це не просто мотивація дій, але це включає і мотивацію, і дію. Або, інакше кажучи, це віра, яка стає досконалою в наших діяннях.¹⁶

Ми повинні довіряти Богу, якими б не були наслідки. І якщо ми будемо це робити, і якщо ми будемо дотримуватися святих завітів, які ми уклали з Ним і один з одним, Сіон буде святкувати перемогу…

Але я скажу вам, що ми маємо робити, мої брати і сестри: ми маємо боятися Бога в наших серцях; ми маємо відкласти свою заздрість і примхливість, свій егоїзм і глупоти всякого роду… Ми маємо упокоритися перед Господом, розкаятися в гріхах і відтоді зберігати в чистоті своє тіло і дух, щоб ми могли бути підходящими посудинами для Духа живого Бога, щоб Він вів нас в усіх наших трудах для живих і трудах для мертвих. Ми маємо прагнути [знаходити] Бога і Його праведність, доки ми не вигукнемо разом з [пророком] давнини: «Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце… і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь [див. Псалом 138:23–24]. Ми, як батьки й матері, маємо наближатися до Господа з усім смиренням і прикликати Його, щоб Його мир міг перебувати в наших серцях; і якщо ми вчинили кривду, сповідаймо цю кривду і виправімо її наскільки це можливо; і таким способом нехай кожний чоловік і кожна жінка в Ізраїлі почне впорядковувати свій дім; і завжди культивуйте дух миру, дух єдності й любові.

І якщо всі сім’ї Ізраїля чинитимуть так по всій землі Сіону, боячись Бога і залишаючись праведними, плекаючи дух смирення і лагідності, довіряючи Йому, тоді жодна сила на світі не зможе зашкодити нам.¹⁷

Мир – це дар від Бога тим, хто ходить у Його світлі.

Мир – це дар від Бога. Чи ви хочете мира? Ідіть до Бога. Чи хочете мира у ваших сім’ях? Ідіть до Бога. Чи ви хочете, щоб мир схиляв свої крила над вашими сім’ями? Якщо ви цього хочете, живіть згідно з вашою релігією, і мир Божий у повноті перебуватиме й залишатиметься з вами, бо від Бога йде мир, і більш ніде його не знайти… Мир – це добре, і я кажу: шукайте його, плекайте його у ваших грудях, у ваших стосунках з сусідами, в усіх спілкуваннях з вашими друзями й товаришами. Якби тільки ми могли отримати той мир, що перебуває в лоні Божому, то все було б гаразд…

Дехто, говорячи про війни й тривоги, скаже: «Хіба тобі не страшно?» Ні, я слуга Бога, і цього досить, бо біля стерна стоїть Батько. Мені належить бути наче глина в руках гончара, я маю бути гнучким і ходити в світлі обличчя Духа Господнього, і що б не сталося – це не має значення. Нехай блискавки спалахують і земля трясеться – Бог стоїть біля стерна, і мені не хочеться говорити багато, бо Господь Бог Всемогутній царює, і Він продовжить Свою роботу, доки не покладе всіх ворогів Собі під ноги і Його царство не пошириться від цих річок до кінців землі.¹⁸

Усе, що нам слід робити – це жити згідно з нашою релігією, прислухатися до порад нашого Президента, бути смиренними, вірними і не підноситися у своїй власній силі, але просити мудрості у Бога і стежити за тим, щоб ми мали мир з Богом, з нашими сім’ями, з нашими ближніми, щоб мир царював у наших грудях і в наших осередках.¹⁹

Коли ми живемо згідно з нашою релігією, коли ми ходимо у світлі Духа Божого, коли ми очищуємо себе [від] нечистоти та тліну, коли приємні нашіптування Духа Господнього виливають розуміння в наші груди, і схиляють над нами свої крила, несучи нам мир і радість, тоді ми можемо в тій чи іншій мірі побачити слабкий відблиск того, що чекає на вірних, і тоді ми відчуваємо, що ми самі і те, що є в нас, знаходимося в руках Господніх, що ми готові пожертвувати собою заради здійснення Його цілей на землі.²⁰

Мир – це бажана річ; це дар Божий, це найбільший дар, який Бог може дарувати смертним. Що може бути бажанішим, ніж мир? Мир між народами, мир у містах, мир у сім’ях. Наче ніжні подихи зефіру [західного вітру], його заспокійливий вплив розгладжує зморшки занепокоєння, висушує очі суму і виганяє тривоги з грудей; нехай його відчують в усьому світі, і він прожене сум з цього світу і зробить усю землю раєм. Але мир – це дар Божии.²¹