Розділ 21

Зміцнення сімей

Добре доглядайте за собою та за своїми сім ’ями, за вашими синами і вашими дочками; прагнімо чинити правильно.¹

З життя Джона Тейлора

Щоб уникнути переслідувань з боку федеральної влади, Джон Тейлор почав переховуватися 1 лютого 1885 р…Він сподівався, що це [добровільне] заслання послабить утиски, з якими стикалася Церква в той час, але він у той самий час знав, що його переховування скоріш за все не дозволить йому спілкуватися з більшістю членів його сім’ї до кінця його земного життя. Проте весь цей час він піклувався про них як ніколи. «Скажи їм, що я завжди думаю про них, – казав він своєму племіннику Ангусу М. Кеннону незадовго до смерті, – я люблю кожного з них і ніколи не спиню своїх молитов за них перед Богом».²

Президент Тейлор був люблячим і відданим чоловіком і батьком. Ось що писав про нього його син, Мозес У. Тейлор: «Він дуже хотів, аби його діти залишалися під впливом сім’ї і надав нам можливість і місце для ігор. Навіть коли йому було вже за сімдесят, він грався разом з нами. Він облаштував для малят пісочницю, і я не можу згадати, щоб у моєму житті був колись час, кращий за той, коли я копався у цьому піску…

«Я ніколи не чув, щоб він з будь-якого приводу сперечався з будь-яким членом сім’ї; я ніколи не чув, щоб він сперечався або не погоджувався з моєю матір’ю у присутності дітей. Коли мова заходила про наші обов’язки в Церкві, це завжди робилося в дусі поради. Він часто казав: «Мені було б приємно, якби ти був вірним святим останніх днів». Діти настільки поважали його, що догодити йому, здавалося, було їхнім найбільшим бажанням».³

Президент Тейлор навчав святих важливості того, щоб батьки були хорошим прикладом для своїх дітей. Його син Френк І. Тейлор якось говорив про той великий позитивний вплив, який мав на його життя приклад батька: «Коли я думаю про те, як дбайливо мене навчали, про чудовий приклад, який був переді мною в мої молоді літа, я відчуваю, що зробити щось неправильне в моєму житті – це буде просто непрощенним, тому що я відчуваю, що в мене був досконалий приклад. Однак, як і всі інші хлопці, я стикався зі спокусою; але життя мого батька було настільки вільним і чистим, що кожного разу, коли спокуса виникала переді мною, мені здавалося, що поруч зі мною поставав мій батько в усій величі, неначе монумент, і я не міг піддатися спокусі вчинити неправильно. Я відчував, що зроблю йому неприємність, і я знаю, що якби я вибрав шлях, неприйнятний для нашого Небесного Батька, то в житті мого батька не знайшлося б нічого, що дозволило б перекласти на нього відповідальність за це. Думаючи про його життя, я мав такі почуття: «О, мені самому хотілося б прожити таке життя, щоб я був світлом у темряві для моїх хлопчиків і дівчат».⁴

Учення Джона Тейлора

Шлюб і сімейні стосунки є вічними.

Євангелія, яку ми проповідуємо – це вічна євангелія; вона простягається у вічностях минулого; вона існує в цьому часі та простягається у вічностях прийдешніх, і все, що з нею пов’язано, є вічним. Візьмімо наші шлюбні стосунки – вони є вічними. Підіть у сьогоденні секти, і ви знайдете, що час кладе край їхнім шлюбним завітам; вони й гадки не мають про продовження своїх стосунків у майбутньому; ні у щось подібне вони не вірять. Це правда, що в людину закладена від природи надія на те, що це можливо; але вони нічого про це не знають. Наша релігія зв’язує чоловіка і жінку на час і на всю вічність. Ось релігія, якої навчав Ісус – вона має владу зв’язувати на землі та зв’язувати на небесах, і вона має владу розв’язувати на землі та розв’язувати на небесах [див. Матвій 16:19]. Ми віримо в ті самі принципи, і ми очікуємо, що після воскресіння ми об’єднаємося з нашими дружинами, що наші діти будуть запечатані з нами владою святого священства, щоб бути разом з нами вічно.⁵

Євангелія, коли її представили та проповідували Адамові після Падіння, завдяки Спокуті Ісуса Христа надала йому змогу не тільки подолати смерть, але вона зробила це для нього доступним і надала можливість здобути безкінечність не тільки земного життя, але й небесного; вона надала йому владарювання не тільки земне, але й небесне. Закон цієї євангелії дав йому змогу (і не тільки йому, але й усім його потомкам) жити не тільки в його першому стані, але мати піднесення на землі й на небесах, яке є вищим від того піднесення, яке він мав би, якби не пав; і сили та благословення, пов’язані зі Спокутою, перебільшують і перевищують будь-які насолоди або привілеї, які він мав би у своєму першому стані. Отже, він і його супутниця стали батьком і матір’ю життів – життів фізичних, життів духовних і життів вічних, і для них відкрилася можливість стати Богами, так, синами і дочками Бога, і збільшення та зростання їхнього владарювання мало бути безкінечним, вічним.⁶

Що може бути більш привабливим і приємним, ніж ті чисті, невинні, прекрасні почуття, що їх Бог вклав у серця чоловіків і жінок, поєднаних у законному шлюбі, з приязню та любов’ю чистими, як любов Бога, тому що вона походить від Нього і є Його даром, з тілами цнотливими й чистими, з дитиною, красивою, чистою, невинною і незіпсованою. Довіряючи одне одному, вони живуть разом у страхові Божому, насолоджуючись дарами природи – нерозтлінними й неоскверненими, наче сніг у повітрі, або кришталевий струмок. Але наскільки б ця насолода стала відчутнішою, якби вони розуміли свою долю, якби вони могли розгадати задуми Бога і побачити вічний союз в іншому стані буття; якби вони могли побачити свій зв’язок з дітьми, який починається тут, щоб протривати всю вічність, і те, наскільки сильнішими будуть усі їхні узи, стосунки та симпатії.

Мати відчуває велике захоплення, спостерігаючи за своєю дитиною, милуючись її прекрасним крихітним тілом; який захват вона відчула у своїх грудях, якби побачила, що ця дитина залишиться з нею навічно. І якби ми тільки розуміли це своє положення, [то побачили б, що] саме заради цього ми й прийшли у світ. І мета царства Божого, про що я докладно писав, полягає в тому, щоб відновити всі ці святі принципи.⁷

Вплив батьків простягається до майбутніх поколінь.

Життя святого – це не тільки особисте вдосконалення; це також чинник в усьому плані викуплення землі. Ніхто не може спастися сам по собі, без допомоги інших або не допомагаючи іншим. Наш вплив або приносить користь, або шкодить; він або допомагає, або заважає справі відновлення людства, і по мірі того, як ми беремо на себе обов’язки, зав’язуємо стосунки, укладаємо завіти, народжуємо дітей, збільшуємо свої сім’ї – і наш вплив стає дедалі відчутнішим, поширенішим і глибшим.⁸

Перша заповідь, дана людині, звучала так: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю». [Буття 1:28]. І оскільки людина – це істота вічна і всі її дії важливі для перспективи вічності, необхідно, щоб вона добре розуміла своє положення і виповнювала в цьому міру свого сотворіння, бо оскільки її доля і доля її потомства – жити вічно, вона відповідає не тільки за свої власні вчинки, але значною мірою – і за вчинки своїх дітей; [людина відповідає] і за розвиток інтелекту дітей, і за контроль над їхньою моральністю, і за те, щоб бути для них добрим прикладом, і за те, щоб навчати їх правильним принципам, але особливо – за те, щоб зберігати [моральну] чистоту свого тіла.

А чому? Тому що, якщо людина зловживатиме своїм тілом і осквернить себе, вона завдасть шкоди не тільки собі, але й своїй дружині або своїм близьким; вона накличе невимірне нещастя на своє потомство… не тільки в цьому житті, але й у вічності. Тому Господь і дав надзвичайно суворі закони, які контролюють шлюб і цнотливість. Він накладав найсуворіші покарання на тих, хто в різні епохи [світової історії] зловживав цим священнодійством… А чому? Бо якщо людина, маючи змогу вільно розпоряджатися своїм тілом, аби підносити себе і своє потомство в цьому житті та у вічності, зловживала цією силою, це зачіпало не тільки її, але й ненароджені тіла й ненароджених духів; це приносило в світ розтління та приводило потоки пороку, аморальності та відчуження від Бога… Але коли Божого порядку дотримувалися, все ставало прекрасним.⁹

Якщо я… глава сім’ї, то я захочу добре навчати членів своєї сім’ї – навчати їх принципам цнотливості, святості, чистоти, честі та цілісності, щоб вони могли бути гідними громадянами, щоб вони могли стати перед Богом, коли залишать цей світ, щоб ми з ними змогли бути гідними того, щоб зустріти обранців Божих (тих, кого Він вибрав з-поміж народів землі), і Богів у вічному світі. Отже, кожного ранку, як глава своєї сім’ї, я повинен посвячувати себе і свою сім’ю Богу.¹⁰

Ми повинні уникати недобрих або різких слів та дій у своїй сім’ї.

Ніколи не можна казати або вчиняти нічого такого, що вам не хотілося б побачити у ваших дітях. Те, що люди, які проголошують, що бояться Бога (і серед них є старійшини Ізраїля), і в той самий час не можуть позбавитися звички брудно лаятися, є соромом і ганьбою для високих небес. А іноді це робиться перед їхніми сім’ями; це сором. А ще є такі, які не стримуються, а [потім] кажуть, що в них поганий характер: «Я сказав це просто так, я дав волю [цим] почуттям, аби звільнитися від них. [А] я б слідкував за тим, щоб усі мої дії та вчинки були правильними…

Ми будемо добре поводитися з нашими дружинами. Злий той чоловік, який буде кривдити жінку… Хіба ви не уклали завіти з вашими дружинами на час і на вічність? Так, ви уклали. Хіба вам не хотілося б, коли все буде позаду, мати змогу сказати: «Мері, Джейн, Енн, (або підставте будь-яке інше ім’я) ніколи в житті я тебе не кривдив». А ви, дружини, хіба вам не хотілося б сказати: «Томас, або Вільям, ніколи в житті я тебе не кривдила» … І бути разом всю подальшу вічність.¹¹

Чоловіки, чи любите ви своїх дружин, чи поводитеся ви з ними добре? Чи, може, ви вважаєте себе якимсь великим паном, який має право тиснути на дружину?… Ви маєте поводитися з ними з добротою, з милістю та довготерпінням, не бути брутальними або озлобленими; ніколи не прагніть демонструвати свою владу. І ви, дружини, поводьтеся добре з вашими чоловіками і намагайтеся дати їм щастя та втіху. Спробуйте зробити вашу домівку маленьким [куточком] небес, намагайтеся плекати добрий Дух Божий. Батьки, навчаймо наших дітей у страхові Божому, навчаймо їх законам життя. Якщо ви це робитимете, ми матимемо мир у наших серцях, мир у наших сім’ях і мир у наших краях.¹²

Забудьте недобрі або брутальні слова і не дозволяйте недобрим почуттям засісти у вашому серці або поселитися у вашій домівці. Любіть одне одного, і тоді з кожною спробою зробити щось для блага інших [членів сім’ї] цей елемент буде характеризувати сімейне коло, і ваші діти матимуть ті самі почуття, і вони у свою чергу наслідуватимуть ваш добрий приклад і зберігатимуть те, чого вони навчилися вдома.¹³

Ми маємо навчати й практикувати принципи благочестя в наших сім’ях.

Батьки, будьте чесними; нехай ваші діти довіряють кожному вашому слову, щоб коли батько або мати скажуть щось, вони б могли сказали: «Я знаю, що це правда, тому що батько або мати сказали це, а вони ніколи не кажуть напівправди або неправди». Ось такі почуття ми хочемо виховувати в нас самих і в наших сім’ях.

А ще ми хочемо бути чистими особисто, чистими в наших домівках, а також в усьому [іншому]. Матері, ви маєте виховувати у ваших серцях дух миру; ви маєте, як ангели Божі, бути сповненими кожної чесноти. А батько має добре поводитися з матір’ю. У неї є недоліки? Так. І у нього є недоліки… Принесіть радість у ваші домівки. І нехай ваші діти побачать, що ви любите одне одного, щоб вони могли зростати з такими самими почуттями, щоб вони були виховані в шануванні батька і матері. Саме такі почуття будуть підносити нас.¹⁴

Чи ви молитеся у вашій сім’ї?… А коли ви молитеся – чи ваша молитва звучить, наче гуркіт механічного пристрою, чи ви схиляєтеся в покорі, зі щирим бажанням знайти благословення Божі для себе і вашого дому? Ось як нам належить чинити; ми маємо виховувати дух відданості Богу та довіри до Нього, посвячуючи самих себе Йому і шукаючи Його благословень.¹⁵

Господь заповідав нам привести до ладу наші домівки. Апостоли, президенти колів та єпископи, чи ви привели до ладу ваші домівки? Чи ви дивилися за тим, щоб святі зробили те саме? Чи ви переконали тих людей, за кого ви несете відповідальність, в абсолютній необхідності чистоти, якщо вони бажають отримати благословення та захист Всевишнього? Вовки ніколи не дивилися з більшою підступністю та лютішим голодом на кошару овець та ягнят, ніж зараз дивляться на людей з ваших приходів та колів ті, хто готові пожерти їх. Чи ви усвідомлюєте цю небезпеку? Чи ви поставилися до цього з усією обачністю?

Батьки, чи ви самі до кінця вірні кожному принципу благочестя? Чи ви оточили своїх синів і дочок усіма захисними мірами, щоб відсікти від них усі підступи пороку? Чи ви навчаєте їх тому, що цнотливість чоловіків і жінок має цінуватися вище, ніж саме життя? Чи, може, ви залишили їх у їхньому незнанні, їхній недосвідченості, щоб вони вешталися в будь-якому товаристві на їхній вибір у будь-який зручний для них час, щоб вони були беззахисними перед хитрощами звабників та розбещувачів? На ці запитання вам усім доведеться дати відповідь – вам на сором та засудження або на радість та вічне щастя. Знайте, що Бог, даючи нам дорогоцінні благословення, які в нас є, вимагає від нас належної віддачі. Отримуючи їх, ми отримуємо і зобов’язання. Якщо ці зобов’язання не виконувати, засудження неминуче.¹⁶

Батьки, добре поводьтеся з вашими дітьми; виховуйте їх у страхові Господньому; вони є важливішими для вас, ніж багато що з того, до чого ви привертаєте свою увагу.

І ви, діти, слухайтеся ваших батьків; поважайте ваших батьків і матерів. Ваші матері піклуються про вас, і ваші батьки бажають вам добра, і їхні серця, їхні почуття, їхня любов – усе це звернено до вас. Не робіть їм боляче, відходячи від правильних принципів; але ходіть шляхами життя. Батьки і діти, чоловіки та дружини – всі люди, бійтеся Бога і довіряйте Йому; практикуйте принципи вашої святої релігії, які Бог відкрив нам.¹⁷