Розділ 6

Сила Спокути в нашому особистому житті

Через велику спокуту, [через] викупну, [або спокутну] жертву Сина Божого, людина може бути викупленою, відновленою, воскрешеною і піднесеною на те високе місце, яке було сплановано для неї при її сотворінні.¹

З життя Джона Тейлора

Президент Джон Тейлор часто розповідав про те, що саме дає Спокута Ісуса Христа всьому людству. Він також говорив про ту радість, яку сам він відчуває, замислюючись над милостивістю Спокути. «Я радію, що в нас є Спаситель, Який зі Своєї ласки прийшов і викупив нас, – казав він, – і я радію, що в нас є Спаситель, Який ще чекає на викуплення всього світу».²

Незадовго до своєї смерті Президент Тейлор написав такі [рядки] членам своєї сім’ї, висловлюючи надію, яку він мав завдяки Спокуті:

«Я молю Бога, Вічного Батька, щоб, закінчивши свої випробування тут, ми могли бути представлені Господові бездоганними і безвадними, чистими і шанованими представниками Церкви і царства Божого на землі, щоб [ми] успадкували целестіальну славу в царстві нашого Бога і насолоджувалися у світах безконечних вічним блаженством з чистими і праведними в царствах вічного дня – через заслуги і спокуту Господа Ісуса Христа, нашого Спасителя і Викупителя».³

Учення Джона Тейлора

Завдяки Спокуті Ісуса Христа все людство буде воскрешено.

Тепер це є нашим обов’язком – з’ясувати, … що саме було здійснено через спокуту.

По-перше, це Воскресіння. Покаранням за порушення закону в дні Адама була смерть; і смерть поширилася на всіх. Слово Господнє звучало так: «В день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» [Буття 2:17; див. також Мойсей 3:17]. Виконана Ісусом Христом спокута принесла воскресіння з мертвих та відновлене життя. Тому Ісус казав: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, – хоч і вмре, буде жити» [Іоанн 11:25], і Сам Ісус став первістком з тих, хто почив.

Постає наступне запитання: як далеко сягає цей принцип і кого саме він стосується? Він поширюється на весь людський рід – на всіх людей з усіх народів.⁴

Усі мають вийти з могил, раніше чи пізніше – у тих самих скиніях, які вони мали, живучи на землі. Це буде саме так, як це описав Єзекіїль – кістка приєднається до кістки, і плоть та жили покриють скелет, і за повелінням Господа дихання ввійде в тіло, і ми явимося, багато хто з нас, і самих себе будемо сприймати як диво [див. Єзекіїль 37:1–14].

Я чув, як Джозеф Сміт якось сказав, копаючи могилу в Наву, що він сподівається в належний час (коли могила розкриється і він воскресне) обійняти свого батька і свою матір і потиснути руки своїм друзям. У своєму заповіті він просив, щоб деякі з його дорогих друзів попіклувалися про те, аби його поховали поруч з найближчими друзями, щоб ранком першого воскресіння вони могли піднятися [з могил] і обійнятися; щоб він міг сказати: «Батьку! Мамо!»

Наскільки ж це є втішним для тих, кому випало оплакувати втрату дорогих друзів, – знати, що ми знову будемо спілкуватися з ними! Наскільки ж це радісно для всіх, хто жив згідно з принципами істини, даними через одкровення, мабуть, особливо для тих, чиє життя вже майже прожито, хто витримав спеку й тягарі [цієї земної] днини, – знати, що невдовзі ми розітнемо пута могили і воскреснемо як живі й безсмертні душі, щоб насолоджуватися товариством наших справжніх і вірних друзів, щоб нас більше не засмучували зерна смерті, щоб завершити роботу ввірену нам Батьком!⁵

Спокута дозволяє вірним здолати духовну смерть і здобути піднесення.

Божий план стосовно людини був таким: людина мала пасти, і оскільки вона паде і пізнає добро і зло (а це знання вона не зможе отримати, не поставивши себе в таке положення), тоді виникає необхідність того, щоб вона дізналася про спокуту і викуплення, які необхідно було здійснити через посередництво Ісуса Христа.⁶

Як саме і яким чином спокута і воскресіння стають благом для людини? А ось як. Оскільки спокута відновлює людину в її колишньому положенні перед Господом, вона відкриває для неї нагоду та уможливлює для неї здобуття піднесення і слави, які без спокути здобути було б неможливо – навіть стати сином Бога через усиновлення; і бути сином і спадкоємцем Бога, а також співспадкоємцем з Ісусом Христом [див. Римлянам 8:16–17]; і оскільки Христос переміг, Він зробив перемогу посильною і можливою також для тих, хто вірує в Нього; і так само як Він має право у Своєму воскрешеному тілі успадкувати славу Свого Батька, яку він мав ще до заснування світу, саме так, через усиновлення, здолаймо і посядьмо з Ним на Його престолі, як Він здолав і посів на престолі Свого Батька…

Через Його спокуту ті, хто вірує в Христа, і ті, хто підкоряється Його закону, стають причасниками Його слави і піднесення і спадкоємцями Божества, в той час як ті, які не підкоряються Його законам, хоч і будуть воскрешені, але не зможуть успадкувати цього піднесення; вони воскресають з мертвих, але не можуть успадкувати целестіальну славу, не підкоряючись целестіальному законові… Ісус сказав: «Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши» [Лука 24:46–47].⁷

Спокута викупляє малих дітей і тих людей, які померли, не маючи знання про євангелію.

Сам Викупитель, перебуваючи у скинії Своєї плоті, казав Своїм учням: «Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо таких Царство Боже. Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде» [Лука 18:16–17]. І після Свого розп’яття і воскресіння Він повторив те саме увіщування Своїм Нефійським учням: «І знову Я кажу вам, ви повинні покаятися, і бути хрищеними в Моє ім’я, і стати як мале дитя, інакше ви ні в якому разі не зможете успадкувати царство Бога» [3 Нефій 11:38].

Без Адамового переступу ті діти не змогли б існувати; завдяки спокуті вони перебувають у стані спасенності, і їм для цього нічого не треба робити. Вони становлять, як вважають статистики, більше половини людського роду – ті, хто завдячує своїм спасінням тільки посередництву і спокуті Спасителя. Таким чином, як про це сказано в іншому місці, якимось таємничим, незрозумілим способом Ісус взяв на Себе ту відповідальність, яка природно мала бути покладена на Адама, але зробити це можна було тільки через Його особисте посередництво, коли Він взяв на Себе їхні скорботи і відповідальність і поніс на Собі їхні переступи та гріхи.

Він поніс на Собі тягар гріхів усього світу, а не тільки Адама і його потомства; як Він це зробив, ми не можемо усвідомити чи пояснити; і зробивши це, Він відкрив царство небесне не тільки для всіх тих, хто вірує та підкоряється законові Бога, але і для більш як половини людського роду – для тих, хто помер, не доживши до зрілих літ, а також для язичників, які, померши без закону, через Його посередництво будуть воскрешені без закону і будуть судимі без закону, і таким чином вони стануть причасниками – в міру своїх спроможностей, трудів і достоїнства – благословень Його спокути.⁸

Спаситель «[співчував] слабостям нашим» і тому Він може до кінця зрозуміти наші випробування.

Було необхідним, щоб у Своєму смертному житті Спаситель стикнувся з усілякими спокусами, як і ми, щоб Він «[співчував] слабостям нашим» [Євреям 4:15] і розумів слабкості та силу, досконалості та недосконалості бідної, занепалої людської природи. Він здійснив це, Він прийшов у світ, щоб діяти. Пройшовши боротьбу з лицемірством, розтлінням, з людськими слабкостями та глупотами, стикнувшись зі спокусами і випробуваннями в усіх формах і перемігши, Він став «вірним Первосвящеником» [Євреям 2:17], здатним клопотатися за нас у вічному царстві Свого Батька.

Він знає, як дослідити людську натуру і визначити її справедливу ціну, бо, поживши в тих самих умовах, що й ми, Він знає, як саме боротися з нашими слабкостями і кволостями; Він може до кінця зрозуміти глибину й силу скорбот і випробувань, з якими змушені стикатися люди в цьому світі. І маючи це пізнання і цей досвід, Він може ставитися до [всього цього] з розумінням.⁹

Перші принципи і обряди євангелії є необхідними для того, щоб ми отримали повноту благословень Спокути.

Коли ми дізналися про доступність для людини (через спокуту Ісуса Христа) великих благословень, привілеїв, сил та піднесень, – після цього ми зобов’язані довідатися, що саме вимагається від людини, щоб оволодіти усім цим…

Ось умови, дотримання яких є необхідними для людського роду, щоб люди могли здобути уможливлене спокутою високе піднесення: Перше, віра в Бога, нашого Батька і великого, Всевишнього Правителя всесвіту, в руках Якого доля всього людського роду, в Якому ми живемо, і рухаємося, і маємо наше існування, а також в Його Сина Ісуса Христа, Агнця, закланого перш від заснування світу, великого Посередника і велику Жертву, за призначенням, що його [поклав на Нього] Батько ще до Сотворіння, яке було здійснено, коли Він приніс Себе в жертву на хресті. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» [Іоанн 3:16]. Або, як казав Нефійський цар Веніямин:

«Віруйте в Бога; віруйте, що Він є, і що Він створив усе, і на небесах, і на землі; віруйте, що Він має всю мудрість, і всю силу, і на небесах, і на землі; віруйте, що людина не розуміє всього того, що Господь може розуміти» [Мосія 4:9].

Або, як писав Павло: «Той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» [Євреям 11:6].

Другий принцип євангелії спасіння – покаяння. Це щирий смуток, це смуток в Бозі за гріхи і залишення гріхів, а також щиросерда рішучість дотримуватися Божих заповідей. Як написав пророк Ісая: «Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій – свої задуми, і хай до Господа звернеться, – і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато!» (Ісая 55:7). І ще цитата з Книги Мормона:

«І знову, віруйте, що ви повинні покаятися у ваших гріхах і відмовитися від них, і упокоритися перед Богом; і просити від щирого серця, аби Він простив вас; і ось, якщо ви вірити всьому цьому, дивіться, виконуйте це» [Мосія 4:10].

Третє – Хрищення для відпущення гріхів, наших особистих провин, які через [цей обряд], передбачений божественною милістю, і завдяки Спокуті буде змито. Говорячи словами апостола Павла: «Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресення» [Римлянам 6:4–5].

Наступне – прийняття Святого Духа через рукопокладання тих, які отримали святе священство і мають належне повноваження, висвячення і владу, щоб дарувати це благословення. Ось як проповідував Петро в день П’ятдесятниці:

«Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і – дара Духа Святого ви приймете! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що «далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш» [Дії 2:38–39].

Такою є суть перших принципів вічної, незмінної Євангелії нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, яка є і була тією самою для всіх людей, серед усіх народів, в усі віки, завжди і скрізь, де її навчали, маючи повноваження з небес. Тому ми й читаємо: «[Вона проповідувалася] від початку, проголошена святими ангелами, послана з присутності Бога, і Його власним голосом, і даром Святого Духа. І таким чином все було затверджено для Адама святим обрядом, і євангелія проповідана, і постанова видана, що вона має бути в світі аж до кінця його» [Див. Мойсей 5:58–59].¹⁰

Ми причащаємося на спомин Спокути Спасителя.

Жертвоприношення, які робилися з часів Адама,… символізували велику викупну жертву, яку Він мав принести, пожертвувавши Собою. Було так багато символів, нагадувань і форм, за якими стояв Він, великий прототип – суть і реальність, на який вказували і натякали інші жертвоприношення, які робилися від початку…

Але перш ніж принести Себе як велику викупну жертву, Він (виконавши закон і вшанувавши його, принісши [у світ] євангелію), зустрівся зі Своїми учнями, … щоб їсти Пасху. Він сказав їм, «Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму» [Лука 22:15]. Що саме «спожити… з вами»? Пасху. Що саме «спожити… з вами»? Причастя Господньої Вечері… Дві церемонії зосередилися в Ньому, Він був втіленням їх обох, Він був Істотою, призначеною ще до заснування світу, і про Нього пророкували Божі мужі протягом усіх попередніх віків; і Він був причиною того, що всі слуги Господні робили жертвоприношення від падіння Адама і доти; і всі різноманітні [жертвоприношення], які до того часу приносилися, вказували на Нього, для Кого всі вони робилися і на Якому всі вони були зосереджені. З іншого боку, це був саме Він, Хто приніс більш досконалий закон, і віддавши Себе один раз і за всіх, [вчинивши] безкінечну спокуту, Він цією жертвою здійснив те, що було заплановано Всемогутнім перш ніж світ постав; і це [діяння] було тим, на що лише вказувала кров волів, козлів та ягнят.

Наближаючись до того, що мало статися майже одразу [після вечері], Він установив причастя Господньої вечері як нагадування про цей великий і останній акт викуплення. Сидячи за столом, «узявши… хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!» [Лука 22:19]. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» [Матвій 26:27–28]…

Від початків цього світу і до того часу, коли було встановлено Пасху, жертвоприношення робилися як нагадування або як символ жертви Сина Божого; і з часів [встановлення] Пасхи і до тих пір, коли Він прийшов, щоб принести в жертву Себе, ці жертвоприношення, символи і образи дбайливо виконувалися пророками і патріархами, згідно з заповіддю, що її дали Мойсею та іншим послідовникам Господа. І Він Сам також виконував цю вимогу і святкував Пасху, як інші; і тепер ми (після принесення великої жертви) причащаємося від Господньої вечері на спомин про цю жертву. Таким чином, цей акт є великою поєднуючою ланкою між минулим і майбутнім; таким чином Він виконав закон, задовольнив вимоги правосуддя і підкорився вимогам Свого Небесного Батька.¹¹