Розділ 12
Клятва і завіт священства
“Благословення Господа пропонуються святим і світу через служіння тих, хто є носіями Його святого священства, хто представляє Його”.
З життя Джозефа Філдінга Сміта
9 квітня 1951 року Джозеф Філдінг Сміт, який прослужив 41 рік апостолом, був підтриманий в якості президента Кворуму дванадцятьох. Після виявленої підтримки президент Сміт звернувся до зібрання. Він стисло поділився своїми почуттями стосовно свого покликання, сказавши:
“Я усвідомлюю, що посада, на яку мене було покликано служити, є дуже важливою. Це упокорює мене. …
Я вдячний Господу за євангелію Ісуса Христа, за моє членство в Церкві, за можливість, яка випала мені служити. У мене є лише одне бажання, слабке, як і я, і бажання це—докладати всіх своїх зусиль, щоб звеличувати це своє покликання”1.
Президент Сміт неодноразово закликав носіїв священства звеличувати їхні покликання. І хоч він публічно й говорив про власне бажання звеличувати свої покликання у священстві2, але він рідко коли казав про зусилля, які докладає до цього. Проте одного разу він, згадуючи, розповів про служіння у священстві зі своїм другом Джорджем Ф. Річардсом, який був президентом Кворуму дванадцятьох до нього:
“Упродовж сорока років ми з президентом Джорджем Ф. Річардсом радилися, відвідували конференції і багато служили. …
Разом з ним ми об’їздили коли Сіону з одного його краю до іншого. У ті далекі дні ми, брати-генеральні авторитети, відвідуючи коли Сіону, їздили по двоє. Якщо до потрібного місця не можна було дістатися залізницею, а таких місць було дуже багато, то ми, як правило, їздили легкими ресорними колясками, що називалися “уайттопсами”. Далекі поїздки зазвичай означали, що ми мали відвідати два коли, а часто й три або чотири.
Під час таких поїздок збори проводилися щодня між конференціями колу в різних населених пунктах, або приходах, колів. Ми їздили вибоїстими дорогами, іноді просто стежками, в густій пилюці влітку і в пекучий холод взимку, часто по великій грязюці або глибокому снігу”3.
Старійшина Френсіс М. Гіббонс, який служив секретарем Першого Президентства, розповів, як Президент Сміт звеличував свої покликання у священстві: “Хоч [він] і цілком усвідомлював свої повноваження, однак, діючи в них, завжди був лагідним і м’яким. Зарозумілість, хизування чи самозвеличення не були йому властиві. Він ніколи не прагнув справити на людей враження, ніколи не зловживав своїм становищем”4.
Президент Джозеф Сміт виступає на конференції Британської території, серпень 1971 р. Сидять, зліва на право: старійшини Меріон Дж. Ромні, Річард Л. Еванс і Говард В. Хантер.
В якості Президента Церкви Джозеф Філдінг Сміт виступив на п’яти сесіях священства генеральних конференцій, закликаючи братів звеличувати їхні покликання у священстві. Учення в цьому розділі взято з чотирьох з цих проповідей, при чому особливу увагу приділено зверненню Президента Сміта, з яким він виступив 3 жовтня 1970 року. Оскільки ці проповіді звучали на зборах священства, слова, наведені в цьому розділі, звернені до чоловіків. Однак ці слова означають, що сила священства—це велике благословення для всіх членів Церкви. В одній із проповідей Президент Сміт сказав: “Я думаю, усім відомо, що благословення священства належать не лише чоловікам. Ці благословення також виливаються на наших дружин та дочок і на всіх відданих жінок Церкви. Ці чудові сестри можуть підготуватися завдяки виконанню заповідей і служінню в Церкві до благословень дому Господа. Господь пропонує Своїм дочкам кожний з духовних дарів і кожне з благословень, які можуть отримати Його сини, бо в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка [див. 1 Коринтянам 11:11]”5.
Учення Джозефа Філдінга Сміта
1
Чоловіки повинні мати ясне розуміння завіту, який вони укладають, отримуючи чини у священстві.
Я хочу привернути вашу увагу до клятви і завіту Мелхиседекового священства. Я вважаю, що якби ми ясно розуміли завіт, який укладаємо, отримуючи чини у священстві, і обіцяння, яке дає Господь, за звеличення нами наших покликань, то у нас був би більший стимул робити все, що ми повинні робити, аби здобути вічне життя.
Дозвольте мені ще сказати, що все, пов’язане з цим вищим священством, призначено й задумано, щоб підготувати нас, аби ми здобули вічне життя у Божому царстві.
В одкровенні стосовно священства, даному Джозефу Сміту у вересні 1832 року, Господь каже, що Мелхиседекове священство є вічним; що воно керує євангелією, існує в істинній Церкві в усіх поколіннях і тримає ключі від пізнання Бога. Він каже, що воно дає Господньому народу можливість бути освяченим, щоб побачити лице Бога і увійти в покій Господа, “той покій, що є повнотою Його слави”. (Див. УЗ 84:17–24).
Потім, говорячи і про Ааронове, і про Мелхиседекове священство, Господь каже: “Бо всіх, хто вірністю отримують ці два священства, про які Я говорив, і звеличують свої покликання, освячено Духом на оновлення їхніх тіл.
Вони стають синами Мойсея та Аарона, і сіменем Авраама, і церквою та царством, і обранцями Бога.
І також усі ті, хто приймає це священство, приймає Мене, каже Господь;
Бо той, хто приймає Моїх слуг, приймає Мене;
А той, хто приймає Мене, приймає Мого Батька;
А той, хто приймає Мого Батька, приймає царство Мого Батька; отже, усе, що має Мій Батько, буде дано йому.
І це за клятвою і завітом, що належать священству.
Отже, усі ті, хто приймають священство, приймають цю клятву та завіт Мого Батька, які Він не може порушити, і не можна їх усунути”.
А за порушення завіту і повне відвернення від нього дається покарання, а також і це повеління: “… бути обережними щодо себе, старанно прислухатися до слів вічного життя.
Бо ви будете жити кожним словом, що йде з вуст Бога”. (УЗ 84:33–44)6.
Ті з вас, хто має Ааронове священство, ще не прийняли цю клятву й завіт, які належать до вищого священства, але ви маєте велику силу й важливе повноваження, дані вам від Господа. Ааронове священство—це підготовче священство, завдяки якому ми набуваємо знань і вчимося, щоб стати гідними тих великих благословень, що прийдуть пізніше.
Якщо ви віддано служите як диякон, як вчитель і як священик, то набуваєте досвіду, здатності й здібностей, які дозволять вам отримати Мелхиседекове священство і звеличувати ваше покликання в ньому7.
2
Носії священства обіцяють звеличувати свої покликання у священстві і жити кожним словом, що виходить із уст Божих.
Як всі ми знаємо, завіт—це договір і угода між принаймні двома сторонами. Що стосується євангельських завітів, то в цьому випадку сторонами є Господь на небесах і люди на землі. Люди погоджуються виконувати заповіді, а Господь обіцяє їх відповідно винагороджувати. Євангелія сама по собі є новим і вічним завітом та містить в собі всі угоди, обіцяння й нагороди, які Господь пропонує Своєму народу.
Тому, коли ми отримуємо Мелхиседекове священство, то робимо це за завітом. Ми урочисто обіцяємо отримати священство, звеличувати свої покликання в ньому і жити за кожним словом, що виходить із уст Бога. Зі свого боку, Господь обіцяє нам: якщо ми будемо дотримуватися завіту, то отримаємо все, що має Батько, а це—вічне життя. Чи може хтось із нас уявити собі більш важливу чи більш прекрасну угоду, ніж ця?
Іноді ми говоримо якось невизначено про звеличування свого священства, але це сказано в одкровеннях, щоб ми як старійшини, сімдесятники, первосвященики, патріархи і апостоли звеличували свої покликання у священстві.
Священство, яке має чоловік,—це влада і повноваження Бога, делеговані людині на землі, щоб вона діяла в усьому задля спасіння людства. Чини у священстві або покликання—це доручення виконувати особливо призначене служіння у священстві. І шлях для звеличування цих покликань—виконувати роботу, призначену для виконання в цьому чині.
Немає значення, в якому чині ми служимо, поки ми вірні й віддані своїм зобов’язанням. Один чин не вищий за інший, хоч в адміністративному плані один носій священства може бути покликаний головувати над іншим і направляти його роботу.
Мій батько, Президент Джозеф Ф. Сміт, сказав: “Немає жодного чину в цьому священстві, який би був або міг би бути важливішим за саме священство. Влада і повноваження чину походять зі священства. Жодний чин не дає священству повноваження. Жодний чин не додає священству влади. Але всі чини у Церкві беруть свою владу, свою дієвість, своє повноваження із священства”.
Нас закликають звеличувати свої покликання у священстві і виконувати роботу, яка входить до компетенції чину, який ми отримуємо. І в одкровенні стосовно священства Господь каже: “Отже, нехай кожний чоловік діє у своєму власному чині і трудиться у своєму власному покликанні; … щоб можна було підтримувати досконалість організму [тобто організації]”. (УЗ 84:109–110).
Це одна з найважливіших цілей, заради досягнення якої ми працюємо у церковній програмі священства,—щоб старійшини виконували роботу старійшин, сімдесятники виконували роботу сімдесятників, первосвященики виконували роботу первосвящеників і т.д., щоб усі носії священства могли звеличувати свої власні покликання і зібрати багатий урожай благословень, обіцяних за це8.
Ми—посланники Господа Ісуса Христа. Нам доручено представляти Його. Ми направлені, щоб проповідувати Його євангелію, виконувати обряди спасіння, благословляти людей, зцілювати хворих і, можливо, чинити дива, робити те, що робив би Він, якби особисто був тут присутній—і все це завдяки тому, що ми маємо святе священство.
Нас, Господніх довірених осіб, Його закон зобов’язує робити те, що Він хоче, щоб ми робили, незалежно він наших особистих почуттів чи світських принад. У нас самих немає ні послання про спасіння, ні вчення, яке повинно бути прийнятим, ні влади христити, висвячувати чи одружувати на вічність. Усе це приходить від Господа, і все, що ми робимо стосовно цього, є можливим завдяки делегованому повноваженню9.
3
Піднесення обіцяно кожному носію Мелхиседекового священства, який вірний клятві і завіту священства.
А тепер дозвольте мені сказати кілька слів про клятву, якою супроводжується отримання Мелхиседекового священства.
Присягатися, даючи клятву,—це найбільш урочиста і найбільш зобов’язуюча форма висловлювання, яка відома в людській мові; саме її вибрав Батько, щоб передати чудове месіанське пророцтво про Христа і священство. Про Нього сказано: “Поклявся Господь,—і не буде жаліти: “Ти священик навіки за чином Мелхиседековим”. (Псалми 109:4).
Пояснюючи це месіанське пророцтво, Павло каже, що Ісус мав “безперестанне Священство” і що через нього прийшла “сила незнищального життя”. (Див. Євреям 7:24, 16 ). Джозеф Сміт сказав, що “всі ті, кого висвячено в це священство, зробилися подібними Синові Божому, залишаючись священиками завжди”, і це так, якщо вони є вірними й відданими [див. Переклад Джозефа Сміта—Євреям 7:3].
Тож Христос є чудовим прототипом того, що стосується священства, так само як і хрищення та всього іншого. Як Батько присягається клятвою, що Його Син успадкує все через священство, так само Він присягається клятвою, що всі ми, хто звеличує свої покликання в цьому самому священстві, отримаємо все, що має Батько.
Піднесення обіцяно кожному чоловіку, який має Мелхиседекове священство, однак це обумовлене обіцяння, і обумовлене воно необхідністю звеличувати наші покликання у священстві і жити за кожним словом, що виходить з уст Бога.
Абсолютно ясно, що немає більш чудових обіцянь, які були або могли бути дані, ніж ті, що прийшли до нас, коли ми прийняли цей привілей та взяли на себе відповідальність мати святе священство і стати служителями Христа.
Ааронове священство є підготовчим священством, мета якого підготувати нас, щоб ми уклали завіт і дали клятву, яка супроводжує це вище священство10.
4
Благословення Господа пропонуються всім людям через служіння тих, хто є носієм Його святого священства.
В усьому цьому світі для кожного з нас немає нічого настільки ж важливого, як ставити у своєму житті на перше місце те, що стосується Божого царства: виконання заповідей, звеличування своїх покликань у священстві, відвідування дому Господа і прийняття запропонованої повноти благословень царства нашого Батька11.
“Священство …—це влада і повноваження Бога, делеговані людині на землі, щоб вона діяла в усьому задля спасіння людства”.
Благословення Господа пропонуються святим і світу через служіння тих, хто є носіями Його святого священства, хто представляє Його, хто справді є Його слугами і уповноваженими особами та готовий служити Йому й виконувати Його заповіді12.
Я молюся, щоб усі ми, хто був покликаний представляти Господа і мати Його повноваження, могли пам’ятати, хто ми є, і діяти відповідно.
… Усі свої дні я прагнув звеличувати своє покликання у священстві і сподіваюсь, що витерплю до кінця в цьому житті й буду насолоджуватися товариством вірних святих у житті прийдешньому13.
У мене є бажання благословити тих, і молодих і літніх, хто звеличує своє покликання у священстві, і попросити Господа зливати на них блага Його Духа в цьому житті і забезпечити їм багатства вічності у житті майбутньому. …
Як чудово знати, що Господь запропонував кожному з нас повноту священства і пообіцяв нам: якщо ми приймемо це священство і будемо звеличувати свої покликання, то здобудемо вічний спадок з Ним в Його царстві!14
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Президент Сміт навчав, що через священство “Господь пропонує Своїм дочкам кожний з духовних дарів і кожне з благословень, які можуть отримати Його сини” (“З життя Джозефа Філдінга Сміта”). Які думки у вас викликають ці слова?
-
Президент Сміт сказав, що носії священства мають більший стимул прагнути вічного життя, якщо розуміють свої завіти і Господні обіцяння (див. частину 1). Як це стосується всіх членів Церкви?
-
Як пояснення Президента Сміта того, що означає звеличувати покликання (див. частину 2), відрізняється від іншого, загального, вживання слова звеличувати? Як ви були благословенні через служіння членів Церкви, які звеличували свої покликання?
-
Президент Сміт навчав, що “Христос є чудовим прототипом того, що стосується священства” (частина 3). Що ми можемо робити, аби наслідувати приклад Ісуса Христа у своєму служінні іншим?
-
Прогляньте в частині 4 слова Президента Сміта стосовно благословень, які пропонуються в храмі. Як можуть батьки допомогти своїм дітям підготуватися до благословень священства, які стають досяжними у храмі?
Відповідні уривки з Писань
Євреям 5:4; Алма 13:1–2, 6; УЗ 20:38–60; 84:19–22; 107:99–100; Уложення віри 1:5
Допомога вчителю
“Досвідчений вчитель не думає: “Що я буду робити сьогодні у класі?”, а запитує: “Що мої студенти будуть робити сьогодні у класі?”; не “Чому саме я навчатиму сьогодні?”, а скоріше “Як мені допомогти моїм студентам зрозуміти, що їм потрібно знати?” (Virginia H. Pearce, “The Ordinary Classroom—A Powerful Place for Steady and Continued Growth,” Ensign, Nov. 1992, 12; див. також Навчати—немає покликання величнішого [2000], с. 61).