Розділ 18
Жити кожним словом, що виходить із уст Божих
“Найвищий вияв поклоніння—це виконувати заповіді, наслідувати Божого Сина і завжди робити все, що є приємним для Нього”.
З життя Джозефа Філдінга Сміта
“Я прагну свого спасіння,—сказав Президент Джозеф Філдінг Сміт,—і знаю, що знайти його можу лише через послух Господнім законам, дотримуючись заповідей, виконуючи праведну роботу, йдучи слідом за нашим направляючим, Ісусом, прикладом і главою всього”1.
Президент Сміт прагнув не лише свого власного спасіння, але й старанно працював, щоб допомогти іншим прагнути цього ж. Старійшина Френсіс М. Гіббонс, який служив секретарем Першого Президентства, зауважив, що Президент Сміт “вважав своїм обов’язком здіймати голос застереження, коли люди починали сходити зі шляху, позначеного Писаннями. У нього й думки не було відмовитися від цього обов’язку, що б там про нього хто не казав. Через таку позицію він був непопулярним в деяких колах, проте, як видно, це його жодним чином не лякало; він не ставив собі за мету стати популярним чи відомим в очах людей. Натомість свою роль він вбачав у тому, щоб бути вартовим на башті, чиїм обов’язком було давати сигнал попередження тим, хто знаходився внизу й не міг бачити небезпеку, що наближається”2.
Одного разу Президент Сміт розповів про випадок, що ілюстрував зміну серця, яка може відбутися в людині, що прислухається до цього сигналу попередження:
“Багато років тому я був на конференції колу і говорив про Слово мудрості. … Коли я йшов до виходу з будівлі [після закінчення конференції], майже всі вже розійшлися, і там був лише один чоловік, він простяг мені руку й сказав:
“Брате Сміт, це перший виступ про Слово мудрості, який мені сподобався”.
Я сказав: “Невже ви не слухали інших виступів про Слово мудрості?”
Він сказав: “Слухав, але цей перший з усіх будь-коли почутих, який припав мені до душі”.
Я сказав: “І чому ж?”
Він сказав: “Ось, бачите, я вже і дотримуюся Слова мудрості”3.
Учення Джозефа Філдінга Сміта
1
Бог править всесвітом через закон, і ми підвладні цьому закону.
Усі люди повинні визнати, що оскільки Всемогутній править усім всесвітом через незмінний закон, людина, це найвеличніше з усіх Його творінь, повинна підпорядкуватися такому закону. Господь повідомив цю істину стисло й переконливо в одкровенні для Церкви:
“Усім царствам дано закон.
І є багато царств; бо немає простору, де не було б царства; і немає царства, більшого чи меншого, в якому б не було простору.
І кожному царству дано закон; і для кожного закону є також певні межі та умови.
Жодну з істот, що не живуть згідно з тими умовами, не виправдано”. (УЗ 88:36–39).
Ця істина очевидна. Отже, єдине розумне, чого ми повинні очікувати, так це того, що царство Бога буде управлятися законом, і всі, хто бажає увійти туди, мають підпорядкуватися цьому закону. “Ось, Мій дім є домом порядку, каже Господь Бог, а не домом безладу”. (УЗ 132:8).
Господь дав людині кодекс законів, який ми називаємо євангелією Ісуса Христа. Через відсутність натхнення й духовного проводу люди можуть по-різному ставитися до цих законів та їх застосування, однак навряд чи можна дискутувати з приводу того факту, що такі закони дійсно існують і що всі, хто прагне увійти в те царство, підлягають їх дії4.
У нас є кожна істина, кожне вчення, кожний закон і кожна вимога, кожна дія і кожний обряд, потрібні для нашого спасіння й піднесення у найвище небо целестіального світу5.
2
Виконання заповідей—це виявлення нашої любові до Господа.
Наша відповідальність у Церкві—поклонятися Господу в дусі й істині, і ми прагнемо робити це всім своїм серцем, всією своєю могутністю і всім своїм розумом. Ісус сказав: “Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!” (Матвій 4:10).
Ми вважаємо, що поклоніння—це набагато більше, ніж молитва, проповідування й дотримання євангелії. Найвищий вияв поклоніння—це виконувати заповіді, наслідувати Божого Сина і завжди робити те, що є приємним для Нього. Одна справа—устами своїми служити Господу; і зовсім інша справа—поважати й шанувати Його волю, наслідуючи приклад, який Він подав нам. … Я радію, що маю привілей йти за Ним. Я вдячний за слова вічного життя, які я отримав, і я дуже радий сказати, що отримав їх у цьому світі, і за надію на вічне життя, яке можу отримати у прийдешньому світі, якщо залишусь відданим і вірним до кінця6.
“Якщо Ви Мене любите,—Мої заповіді зберігайте!” (Іван 14:15).
Ось закон для членів Церкви, як Його висловив Спаситель: “Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. …” (Іван 14:21). І знову Спаситель сказав: “Якщо Ви Мене любите, —Мої заповіді зберігайте! (Іван 14:15). …
Спаситель ніколи не скоїв жодного гріха, Він завжди мав чисте сумління. У нього, на відміну від нас з вами, не було необхідності в чомусь каятись; але Він якимось незбагненним для мене чином поніс тягар моїх і ваших провин. … Він прийшов і віддав Себе в жертву, щоб сплатити борг за кожного з нас, хто готовий покаятись у своїх гріхах і повернутись до Нього та виконувати Його заповіді. При нагоді задумайтеся над цим. Спаситель якимось чином поніс той тягар, а як це Йому вдалось—того ми не можемо збагнути. Я знаю це, бо вірю Його слову. Він розповідає нам про муки, через які пройшов; ці муки були настільки тяжкі, що Він благав Свого Батька, щоб, якщо це було можливим, Він міг відступити й не пити гірку чашу: “… Та проте—не Моя, а Твоя нехай станеться воля”. (Лука 22:42). Відповідь, яку Він отримав від Батька, була така: “Ти маєш випити її”.
Чи можу я не любити Його? Ні, не можу. А ви любите Його? Тоді виконуйте Його заповіді7.
3
Якщо ми порушуємо Господні заповіді, то нам нічого сподіватись на Його благословення.
Якщо ми порушуємо заповіді, які Господь дав нам, щоб направляти, тоді ми не маємо права на Його благословення8.
Яка користь нам благати про щось Господа, якщо в нас немає наміру виконувати Його заповіді? Подібне моління—це просто глум над молитвою, воно образливе для престолу благодаті. Як ми сміємо сподіватись отримати прихильну відповідь у такому, як цей, випадку? “Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько! Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій—свої задуми, і хай до Господа звернеться,—і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато!” Так сказав Ісая (Ісая 55:6–7). Але чи Господь завжди поруч, коли ми благаємо Його про щось? Звісно ж, ні! Він сказав: “Вони не поспішали прислуховуватися до голосу Господа Бога свого; тож і Господь Бог їхній не поспішає прислуховуватися до їхніх молитов, відповідати їм у день їхнього збентеження. У день свого спокою вони легковажно ставилися до Моєї поради, а в день свого збентеження через необхідність вони шукають Мене” [УЗ 101:7–8]. Якщо ми наближаємося до Нього, Він наближатиметься до нас і ми не будемо покинутими; але якщо ми не наближаємося до Нього, то не маємо обіцяння, що Він буде відповідати нам у нашій непокорі9.
Ми не можемо молитися до Господа й казати: “Вислухай нашу справу, принеси нам перемогу, зроби те, що ми хочемо, щоб Ти зробив, але не проси нас робити те, що Ти хочеш, щоб ми робили”10.
Нам необхідно ходити в яскравому світлі всієї істини, а не лише її частини. У мене немає привілею якісь принципи євангелії відкидати, а в якісь вірити, і після цього вважати, що я маю право на повноту благословень спасіння і піднесення в Божому царстві. Якщо ми хочемо піднесення, якщо ми хочемо того місця, яке Господь підготував для тих, хто заслуговує і є вірний, тоді ми повинні з готовністю ходити в яскравому світлі євангелії Ісуса Христа і виконувати всі заповіді. Ми не можемо стверджувати, що деякі з них є незначними й неважливими, а тому Господь не буде перейматися тим, що ми їх порушуємо. Нам дано повеління жити кожним словом, що виходить із уст Божих [див. Повторення Закону 8:3; УЗ 98:11]. “Що звете ви Мене: “Господи, Господи”,—каже Він,—та не робите того, що Я говорю?” [Див. Лука 6:46]11.
Батьки можуть допомагати своїм дітям “ходити в яскравому світлі істини”.
4
Якщо ми виконуємо заповіді Господа, то знаходимося на шляху до вдосконалення.
Господь очікує, щоб ми мали віру в Нього, прийняли Його вічну євангелію і жили відповідно до поставлених Ним умов. Це не наша справа вибирати ті принципи євангелії, які нам подобаються, та дотримуватися їх, і при цьому забувати про решту. У нас немає прерогативи робити висновок, що якісь принципи вже не стосуються наших соціальних і культурних обставин.
Закони Господа вічні, і ми маємо повноту Його вічної євангелії й зобов’язані вірити всім Його законам та істинам, а тоді ходити, підкоряючись їм. Для жодної людини немає нічого важливішого, ніж виконувати Господні заповіді. Він очікує, що ми будемо залишатися вірними кожному істинному принципу, будемо ставити у своєму житті на перше місце те, що стосується Його царства, будемо просуватися вперед з непохитною [вірою] в Христа і будемо служити Йому всією своєю могутністю, розумом і силою. Як загальний висновок стосовно цього питання, давайте почуємо слова Писань: “Бога бійся, і чини Його заповіді, бо належить це кожній людині” (Екклезіяст 12:13)12.
Я часто думаю, припускаю, що й ви також, про величну й чудову проповідь—найвеличнішу з усіх, що будь-коли звучали, наскільки це нам відомо,—яку ми називаємо Проповіддю на горі. … Якщо ми тільки послухаємося цих вчень, то можемо знову повернутися у присутність Бога, Батька, та Його Сина, Ісуса Христа.
Я часто замислююсь над словами, які фактично є висновком із сказаного Ним:
“Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” [Матвій 5:48].
… Я вважаю, що Господь мав на увазі тільки те, що Він сказав: ми повинні бути досконалими, як досконалий наш Батько. Це не станеться відразу, але рядок за рядком і приписання за приписанням, приклад за прикладом, і на це навіть не вистачить всього нашого земного життя, бо нам необхідно буде розвиватися й далі—навіть після смерті, аж поки ми досягнемо досконалості та станемо подібними до Бога.
Але основу ми закладаємо тут. Саме тут нас навчають цих простих істин євангелії Ісуса Христа, у цьому стані випробування, щоб підготувати нас для того вдосконалення. Це мій обов’язок, і ваш також,—стати кращим сьогодні, ніж я був учора, і для вас—стати кращими сьогодні, ніж ви були вчора, і стати кращими завтра, ніж ви були сьогодні. Чому? Та тому що ми на тій дорозі, і якщо ми виконуємо заповіді Господа, то ми—на тій дорозі до досконалості, а досконалість може прийти лише через послушність та бажання нашого серця подолати світ. …
… Якщо нам щось не вдається, якщо у нас є якась слабкість, то саме на цьому ми й повинні зосередитися, з бажанням подолати, аж поки нам не вдасться справитися з цим і перемогти. Якщо людина відчуває, що їй важко платити десятину, то саме це вона й повинна робити, аж поки не навчиться платити свою десятину. Якщо це стосується Слова мудрості, то вона повинна його дотримуватися, аж поки не навчиться любити цю заповідь13.
5
Якщо ми виконуємо заповіді, Господь втішає, благословляє і зміцнює нас, щоб нам стати чоловіками і жінками, гідними піднесення.
Щоб [Господь] був нами задоволений, ми повинні не тільки поклонятися Йому з подякою й хвалою, але й охоче виконувати Його заповіді. Якщо ми так робимо, то Він зобов’язаний нагородити нас Своїми благословеннями; адже все ґрунтується саме на цьому принципі (послушності закону) [див. УЗ 130:20–21]14.
Бог дав нам [заповіді], щоб ми могли більше наближатися до Нього і зміцнюватися у вірі та ставати сильними. Ніколи Він не давав жодної заповіді, метою якої не було б утішити й благословити нас. Вони дані не просто тому, що це приємно Господу, а щоб зробити нас кращими чоловіками і жінками і щоб ми стали гідними спасіння й піднесення в Його царстві15.
Якщо ми йдемо у храм, то піднімаємо там свої руки і складаємо завіт, що будемо служити Господу, будемо дотримуватися Його заповідей і будемо берегти себе чистими від світу. Якщо ми усвідомлюємо, що ми робимо, тоді ендаумент буде для нас захистом на все життя—захистом, якого не отримує людина, яка не йде до храму.
Я чув, як мій батько казав, що в тяжку годину, в годину спокуси він згадує про обіцяння, про завіти, які уклав у Домі Господа, і вони є захистом для нього. … Цей захист, власне, і передбачається частково цими церемоніями. Вони рятують нас зараз і підноситимуть нас у тому житті, якщо ми будемо шанувати їх. Я знаю, що цей захист дано, бо я також усвідомив це, як і тисячі інших, хто пам’ятав свої зобов’язання16.
У храмі ми укладаємо завіт “служити Господу і виконувати Його заповіді, і берегти себе чистими від світу”.
Господь даватиме нам дари. Він просвітлить наш розум. Він даватиме нам знання, яке буде проясняти все, що важко зрозуміти, і допомагатиме нам бути в злагоді з заповідями, які Він дав нам; Він дасть нам знання, яке буде настільки глибоко вкорінене в нашу душу, що його ніколи не можна буде вирвати звідти, якщо тільки ми будемо прагнути світла й істини та розуміння того, що обіцяно нам і що ми можемо отримати, якщо тільки ми віддані й вірні кожному завіту й зобов’язанню, що стосуються євангелії Ісуса Христа17.
Величне обіцяння, дане членам цієї Церкви, які з готовністю живуть за цим законом і виконують заповіді Господа, полягає не тільки в тому, що вони отримають місце в Божому царстві, але і в тому, що вони будуть у присутності Батька і Сина; і це ще не все, оскільки Господь пообіцяв, що все, що має Він, буде дано їм [див. УЗ 84:33–39]18.
Виконуючи ці заповіді, що викладені в євангелії Ісуса Христа, і продовжуючи й далі їх виконувати, ми отримаємо безсмертя, славу, вічне життя і будемо жити у присутності Бога Батька і Його Сина Ісуса Христа, де ми справді пізнаємо Їх19.
Якщо ми будемо йти дорогами чесноти й святості, то Господь проллє на нас Свої благословення такою мірою, яку ми ніколи й уявити собі не могли. Ми дійсно будемо, як сказав Петро, “вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої” (1 Петра 2:9). І ми будемо людом власності Божої, тому що ми не будемо схожі на інших людей, які не живуть за цими нормами. …
Як у слуг Господа, у нас є мета—йти означеною для нас дорогою. Ми не тільки бажаємо робити й казати те, що буде приємно Йому, але й прагнути так жити, щоб наше життя було подібним до Його життя.
Він Сам подав нам досконалий приклад в усьому і сказав нам: “Йди за Мною!” Своїх нефійських учнів Він спитав: “… якими людьми повинні ви бути?”, а потім відповів: “Істинно Я кажу вам, такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27).
Тепер ми залучені до найпрекраснішої у світі роботи. Це священство, яке ми маємо, є силою й владою від Самого Господа, і Він пообіцяв нам: якщо ми будемо звеличувати свої покликання і ходити у світлі, як і Він є у світлі, то завжди матимемо славу й шану від Нього в царстві Його Батька.
Маючи перед собою таку чудову надію, чи ж не можемо ми уникати злих шляхів світу? Чи ж не будемо ми ставити на перше місце у своєму житті те, що стосується Божого царства? Чи ж не будемо ми прагнути жити за кожним словом, що виходить з Його уст?20
Я свідчу, що Господь говорив у наші дні; що Його послання—це послання надії, радості й спасіння; і я обіцяю вам: якщо ви будете ходити у небесному світлі, виправдаєте довіру до вас і будете виконувати заповіді, то матимете мир і радість в цьому житті і вічне життя у прийдешньому світі21.
Виконуйте заповіді. Ходіть у світлі. Витерпіть до кінця. Будьте вірні кожному завіту й зобов’язанню, і Господь благословить вас так, як ви й уявити собі не могли у своїх самих неймовірних мріях22.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Прогляньте розповідь у кінці підрозділу “З життя Джозефа Філдінга Сміта”. Чому наші почуття до євангелії змінюються, якщо ми намагаємося виконувати заповіді?
-
Що ви дізналися з уривків з Писань, що цитуються в частині 1?
-
Чому наш послух заповідям є виявом нашої любові до Ісуса Христа? Чому він є виявом вдячності за Його спокутну жертву? Чому він є виявом поклоніння? (Див. частину 2).
-
Поміркуйте над ученнями, вміщеними в частині 3. Чому неправильно очікувати, що Господь благословить нас, якщо ми не стараємося бути слухняними?
-
Як допомагає нам знання того, що ми не повинні сподіватися, що станемо досконалими відразу або навіть в цьому житті? (Див. частину 4). Подумайте про те, що ви можете робити кожного дня, з Господньою допомогою, щоб рухатися “тією дорогою до досконалості”.
-
У частині 5 Президент Сміт перераховує принаймні 10 способів, якими Господь благословляє нас за виконання заповідей. Що ви можете розказати про отримання вами деяких з цих благословень?
Відповідні уривки з Писань
Матвій 4:4; 2 Нефій 31:19–20; Омній 1:26; УЗ 11:20; 82:8–10; 93:1; 130:20–21; 138:1–4
Допомога вчителю
“Попросіть присутніх поділитися тим, що вони дізналися під час особистого вивчення розділу. Було б корисним зв’язатися упродовж тижня з кількома учнями і попросити їх прийти підготовленими, щоб поділитися тим, що вони дізналися” (зі сторінки vii цієї книги).