Розділ 3
План спасіння
“Наш Батько на Небесах створив план спасіння для Його духовних дітей, … щоб допомогти їм розвиватися і удосконалюватися, поки вони не здобудуть вічне життя”.
З життя Джозефа Філдінга Сміта
29 квітня 1901 року 18-річна сестра Джозефа Філдінга Сміта, Еліс, померла після тривалої хвороби. У той час місія повного дня Джозефа в Англії добігала кінця. Його відповідь на звістку про смерть Еліс демонструє його любов до своєї сім’ї і його свідчення про план спасіння. Він писав у своєму щоденнику: “Це жахливий удар для всіх нас. Я не знав, що її хвороба була настільки серйозною, хоча мені й було відомо, що вона хворіла. Я не мав жодного сумніву, що за кілька тижнів я знову зустрінуся з нею та іншими членами сім’ї, та нехай на все буде воля Бога. Саме в такі часи нам найбільше потрібна надія, яку приносить євангелія. Всі ми зустрінемося знову на іншому боці, щоб насолоджуватися радістю й благословеннями в присутності одне одного, де сімейні узи ніколи більше не розірвуться, і де всі ми житимемо, щоб отримувати благословення і бачити лагідні милості нашого Батька на Небесах. Я молюся про те, щоб завжди ходити шляхом істини і шанувати ім’я, яке я ношу, щоб зустріч з моїми рідними могла бути для мене дійсно найприємнішою й тривати вічно”1.
Служачи в якості апостола, а пізніше Президента Церкви, Президент Джозеф Філдінг Сміт неодноразово свідчив про надію, яка приходить завдяки розумінню євангелії. Він навчав: “У нас є план спасіння; ми священнослужимо в євангелії; і євангелія є єдиною надією світу, єдиним засобом, завдяки якому на землю може прийти мир і який виправить усі несправедливості, що існують серед усіх народів”2.
Учення Джозефа Філдінга Сміта
1
У доземному духовному світі ми раділи, коли дізналися про план спасіння Небесного Батька.
Усі ми є членами сім’ї нашого Батька на Небесах. Ми жили з Ним до того, як було закладено основи цієї землі. Ми бачили Його лице, відчували Його любов і слухали Його вчення, і Він постановив закони, за якими ми можемо розвиватися, вдосконалюватися і здобути власні вічні сім’ї3.
“Ми жили з [нашим Батьком на Небесах] до того, як було закладено основи цієї землі”.
Наш Батько на Небесах створив план спасіння для Його духовних дітей, … щоб допомогти їм розвиватися й удосконалюватися, поки вони не здобудуть вічне життя, яке є тим самим життям, яке має наш Небесний Батько. Завдяки цьому плану діти Бога можуть стати подібними до Нього і мати силу, мудрість і знання, які є у Нього4.
З Дорогоцінної Перлини ми дізнаємося, що на небесах проводилася нарада, на яку Господь скликав перед Собою Своїх духовних дітей і представив їм план, за яким вони мали прийти на цю землю, увійти у смертне життя і отримати фізичні тіла, пройти через випробування смертного життя, а потім перейти вище у піднесення через воскресіння, яке здійсниться через спокуту Його Єдинонародженого Сина, Ісуса Христа [див. Мойсей 4:1–2; Авраам 3:22–28]. Думка про те, що вони пройдуть через смертне життя і зазнають всі мінливості земного життя, під час якого вони здобудуть досвід через страждання, біль, смуток, спокуси й біди, а також насолоди життя у цьому земному існуванні, а потім, якщо залишаться вірними, пройдуть через воскресіння до вічного життя в царстві Бога, щоб бути такими, як Він [див. 1 Івана 3:2], сповнили їх духом радості, і вони “радісний окрик здіймали”. [Див. Йов 38:4–7]. Досвід і знання, отримані у цьому смертному житті, вони не могли б отримати у жодний інший спосіб, а отримання фізичного тіла було вкрай важливим для їхнього піднесення5.
2
Падіння Адама і Єви входило до плану Небесного Батька.
План спасіння або звід законів, відомий як євангелія Ісуса Христа, було прийнято на небесах до того, як було закладено основи світу. Там було призначено Адама, нашого батька, прийти на цю землю і стояти на чолі всієї людської сім’ї. Відповідно до цього великого плану він мав скуштувати заборонений плід і впасти, тим самим принісши у цей світ страждання і смерть заради найвищого блага його дітей6.
Падіння було дуже важливою частиною смертного випробування людини. … Якби Адам і Єва не скуштували від плоду, то не мали б великого дару смертного життя. До того ж, вони б не мали потомства і велика заповідь, яку вони отримали від Господа, не була б виконана7.
Падіння Адама і Єви “принесло біль, смуток, смерть; але … воно також принесло й благословення”.
Падіння Адама принесло з собою всі мінливості смертного життя. Воно принесло біль, смуток, смерть; але ми не повинні забувати про те, що воно також принесло й благословення. … Воно принесло благословення знання, розуміння і смертне життя8.
3
Ісус Христос запропонував Себе в якості жертви, щоб спасти нас від Падіння і від наших гріхів.
Провина Адама принесла два види смерті: духовну й тілесну—людину було вигнано з присутності Бога і вона стала смертною і підвладною усім слабкостям плоті. Щоб привести її назад, було потрібне відшкодування порушеного закону. Цього вимагало правосуддя9.
Це абсолютно природно й справедливо, що той, хто чинить невірно, повинен понести покарання—відшкодувати свою провину. Тому, коли Адам порушив закон, правосуддя вимагало, щоб він, і ніхто інший, ніс відповідальність за гріх і заплатив за нього своїм життям. Але Адам, порушивши закон, сам став підвладний прокляттю і, перебуваючи під прокляттям, не міг спокутувати чи виправити те, що він зробив. Не могли зробити цього і його діти, бо вони також перебували під прокляттям, і, щоб спокутувати той перший гріх, потрібен був той, хто не був під прокляттям. Крім того, оскільки всі ми були під прокляттям, ми також були безсилі самостійно спокутувати наші особисті гріхи. Тому, було необхідно, щоб Батько послав Свого Єдинонародженого Сина, в Якому не було гріха, спокутувати наші гріхи й Адамову провину, чого і вимагало правосуддя. Таким чином Він приніс Себе в жертву за гріхи і Своєю смертю на хресті взяв на Себе провину Адама і наші особисті гріхи, у такий спосіб викупивши нас від падіння і від наших гріхів, за умови нашого покаяння10.
Наш обов’язок—навчати про місію Ісуса Христа. Чому Він прийшов? Що Він зробив для нас? Чому це добре для нас? Яку Він заплатив ціну за це? Чому Йому довелося заплатити Своїм життям, так, навіть більше, ніж життям! Що Він зробив крім того, що Його прибили цвяхами до хреста? Чому Його прибили там цвяхами? Його було прибито цвяхами, щоб Його кров могла бути пролита для викуплення нас від найжахливішого покарання, яке тільки може статися,—вигнання з присутності Бога. Він помер на хресті, щоб привести нас назад, щоб наші тіла й духи знову з’єдналися. Він надав нам цей привілей. Він помер за нас, щоб ми могли отримати відпущення наших гріхів і не були змушені нести покарання, якщо лише повіримо в Нього і будемо дотримуватися Його заповідей. Він сплатив ціну. …
…Жодна людина не могла зробити те, що Він зробив для нас. Його не змушували помирати, Він міг відмовитися. Він зробив це добровільно. Він зробив це, бо то була заповідь, дана Його Батьком. Він знав, якими будуть Його страждання; і все ж, оскільки Він любив нас, то бажав здійснити це. …
Коли Спасителю вбивали цвяхи в Його руки і ступні, то були найменші з Його страждань. Я думаю, що ми схильні вважати або думати, що найбільших страждань Він зазнав тоді, коли Його прибили до хреста і залишили висіти на ньому. В той період історії тисячі людей страждали так само. Отже Його страждання на хресті, у цьому сенсі, були не більші за страждання інших людей, яких розпинали. Тоді, у чому ж полягало Його велике страждання? Я хотів би, щоб це закарбувалося в серці кожного члена цієї Церкви: Його великі страждання відбулися ще до того, як Його було піднято на хресті. Це сталося в Гефсиманському саду. В Писаннях говориться, що кров виступила з кожної пори Його тіла; і під час надзвичайних мук Його душі Він заволав до Свого Батька. Це сталося не тоді, коли в Його руки й ступні вбивали цвяхи. Не питайте мене тепер, як це було здійснено, бо я не знаю. Ніхто не знає. Усе, що ми знаємо, що якимось чином Він Особисто поніс те надзвичайне покарання. Він узяв на Себе наші провини і заплатив ціну—ціною були муки.
Подумайте про те, як Спаситель ніс спільну ношу кожної людини, тобто відчував муки—у спосіб, який, як я сказав, я не розумію і лише визнаю це,—які змусили Його відчути таку агонію страждання, порівняно з якою біль від вбивання цвяхів в Його руки і ступні була дуже незначною. В муках Він заволав до Свого Батька: “Якщо можливо, пронеси мимо Мене цю чашу!”, але цього не можна було зробити [див. Матвій 26:42; Марк 14:36; Лука 22:42]. Дозвольте мені прочитати вам кілька слів стосовно того, що Господь говорить про це:
“Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються;
Але якщо вони не покаються, вони повинні страждати саме так, як Я;
Таким стражданням, яке примусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом—і Я хотів, щоб Я міг не пити з цієї гіркої чаші і відсахнутися—
Проте, слава нехай буде Батькові, і Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських”. [УЗ 19:16–19].
Коли я читаю це, то сповнююся смиренням. Його любов до людства, до світу, була настільки сильною, що Він волів понести ношу, яку не змогла б винести жодна смертна людина, і заплатити жахливу ціну, яку ніколи не могла сплатити жодна інша людина, щоб ми могли спастися11.
“Наш Спаситель Ісус Христос є центральною особою у цьому великому плані розвитку й спасіння”.
Син Божий [сказав]: “Я зійду і сплачу ціну. Я буду Викупителем і викуплю людей від Адамової провини. Я візьму на Себе гріхи світу і викуплю або спасу кожну душу, яка покається, від її особистих гріхів”12.
Давайте наведемо приклад: Чоловік іде по дорозі й падає в яму, таку глибоку й темну, що не може вилізти на поверхню і знову бути вільним. Як він може вийти з цього скрутного становища? Не завдяки власним зусиллям, бо немає жодного засобу вибратися з ями. Він кличе на допомогу, і якась доброзичлива душа чує його крик про порятунок, поспішає на допомогу та, опускаючи драбину, дає йому можливість вибратися знову на поверхню землі. Саме в таке становище потрапив Адам зі своїми нащадками, коли вкусив заборонений плід. Оскільки всі перебувають у ямі, то ніхто не може знову дістатись поверхні та звільнити інших. Яма була вигнанням із присутності Господа і фізичною смертю, розпадом тіла. А через те, що всі є підвладними смерті, ніхто не може забезпечити засобів порятунку13.
Приходить Спаситель, Який не є підвладним ямі, і опускає драбину. Він сходить у яму і дає нам можливість скористатися драбиною, щоб врятуватися14.
Сповнений безмежної милості Батько почув волання Своїх дітей і, щоб забезпечити засіб для порятунку, послав Свого Єдинонародженого Сина, Який не був підвладний ні смерті, ні гріху. Він здійснив це через Свою безмежну спокуту і вічну євангелію15.
Вдячність повинна переповнювати наше серце любов’ю та слухняністю за величну і лагідну милість [Спасителя]. Пам’ятаючи про те, що Він зробив, ми ніколи не повинні підводити Його. Він викупив нас за ціну, і ціною були Його величезні страждання і пролиття крові, які Він приніс в жертву на хресті16.
4
Будуючи на фундаменті Спокути Ісуса Христа, ми виконуємо наше спасіння під час смертного життя.
Наш Спаситель Ісус Христос є центральною особою у цьому великому плані розвитку і спасіння17.
Збудований на фундаменті спокути, план спасіння складається з наступних елементів:
Перший: ми повинні мати віру в Господа Ісуса Христа; ми повинні прийняти Його як Сина Бога; ми повинні покладати на Нього нашу довіру, покладатися на Його слово і прагнути здобути благословення, які приходять завдяки слухняності Його законам.
Друге: ми повинні каятися в наших гріхах; ми повинні полишити світ; ми повинні беззастережно вирішити в нашому серці, що будемо жити благочестивим і праведним життям.
Третє: ми повинні христитися у воді від рук уповноваженої особи, яка має владу зв’язувати на землі і запечатувати на небесах; через виконання цього священного обряду ми повинні увійти в завіт служити Господу і дотримуватися Його заповідей.
Четверте: ми повинні отримати дар Святого Духа; ми повинні знову народитися; гріх і зло мають бути очищені з нашої душі немов вогнем; силою Святого Духа ми повинні стати новими створіннями.
П’яте: ми повинні витерпіти до кінця; ми повинні виконувати заповіді після хрищення; ми повинні домагатися нашого спасіння зі страхом і тремтінням перед Господом; ми повинні жити так, щоб здобути божественні якості і стати такими людьми, які зможуть насолоджуватися славою й дивами целестіального царства18.
Тепер я свідчу про те, що ці закони, яким люди мають коритися, щоб здобути спасіння, і які є складовими євангелії Ісуса Христа, було відкрито в наші дні пророкам і апостолам, і зараз вони застосовуються Його Церквою, яку Він знову встановив на землі19.
У цьому смертному світі ми всі випробовуємося. По-перше, нас було послано сюди, щоб отримати скинії [тіла] для наших вічних духів; по-друге—бути перевіреними випробуваннями, пережити лиха, а також відчути велику радість і щастя, які можна здобути завдяки священному завіту послуху вічним принципам євангелії. Смертне життя, як його назвав Легій, звертаючись до своїх дітей, є “становищем випробувань”. (2 Нефій 2:21). Саме тут ми маємо випробовуватися і перевірятися, щоб побачити, чи будемо ми, будучи відокремлені від присутності нашого Вічного Батька, але навчені того, як здобути вічне життя, любити і шанувати Його та бути вірними Його Улюбленому Сину, Ісусу Христу20.
Ми прийшли сюди, щоб нас випробували і перевірили через наш досвід від контакту зі злом, а також із добром. … Батько дозволив Сатані й безлічі його прибічників спокушати нас, але через скерування Духа Господа і заповідей, даних через одкровення, нас готують робити наш вибір. Якщо ми чинимо зло, то маємо обіцяння, що нас буде покарано; якщо ми творимо добро, то отримаємо вічну винагороду праведності21.
Це смертне випробування [є] коротким періодом, лише мізерним відрізком часу, який з’єднує вічність минулого з вічністю майбутнього. Проте, цей період часу [є] надзвичайно важливим. … Це життя є найважливішим відрізком часу в нашому вічному існуванні22.
5
Всі люди отримають благословення воскресіння завдяки Спокуті Ісуса Христа.
Ми прийшли у цей світ, щоб померти. Ми розуміли це до того, як прийти сюди. Це є частиною плану, який було обговорено й підготовлено задовго до того, як людей було поміщено на землю. … Ми були готові і мали бажання здійснити цю подорож з присутності Бога у духовному світі сюди, до смертного світу, щоб зазнати все, що стосується цього життя, його задоволення й лиха, а потім померти; і смерть є такою ж важливою, як і народження23.
Фізична смерть або смерть смертної людини—це не довічне розділення духа і скинії з плоті, незважаючи на той факт, що тіло знову розкладається на елементи, а є лише тимчасовим відокремленням, яке завершиться в день воскресіння, коли тіло буде покликане з праху, щоб знову жити, будучи оживлене духом. Це благословення чекає на всіх людей завдяки спокуті Христа, незалежно від того, були вони добрими чи злими, перебуваючи у смертному житті. Павло сказав, що має бути воскресіння і праведних, і неправедних (Дії 24:15), а Спаситель сказав, що всі, хто були в могилах, мають почути Його голос і повинні вийти “ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду” (Іван 5:29)24.
Кожну важливу частину кожного тіла буде знову відновлено під час воскресіння на належне їй місце, незважаючи на те, що могло статися з тілом після смерті. Навіть, якщо воно згоріло або його з’їли акули. Кожну його важливу частину буде відновлено на належне їй місце25.
Духи не можуть досягнути досконалості без тіла з плоті й кісток. Це тіло і його дух отримують безсмертя і благословення спасіння завдяки воскресінню. … Після воскресіння дух і тіло вже не можна розділити, вони навіки з’єднуються, аби людина могла отримати повноту радості. У жодний інший спосіб, окрім як через народження у це життя і воскресіння, духи не зможуть стати такими, як наш Вічний Батько26.
6
Вірні успадкують вічне життя зі своїми сім’ями у присутності Небесного Батька.
Дехто успадковує багатства, здобуті працею їхніх батьків. Дехто за спадщиною сходить на трони світу, отримуючи владу й становище серед своїх ближніх. Дехто прагне отримати спадок мирського знання і слави через особисту працю і наполегливість; але є один спадок, який вартий більше за будь-що. Це спадок вічного піднесення.
В Писаннях сказано, що вічне життя—тобто життя, яким живуть наш Вічний Батько і Його Син, Ісус Христос,—це найвеличніший дар Бога [див. УЗ 14:7]. Його отримають лише ті, хто очистився від усього гріха. Його обіцяно тим, “хто долає вірою, і кого запечатано Святим Духом обіцяння, Якого Батько проливає на всіх тих, хто є праведними та істинними. Вони ті, хто є церквою Першонародженого. Вони ті, у чиї руки Батько віддав усе”. [УЗ 76:53–55; див. також вірш 52]27.
Цей план спасіння зосереджено на сім’ї. … [Його] задумано так, щоб допомагати нам створювати наші власні вічні сім’ї28.
Ті, хто отримає піднесення в целестіальному царстві, матиме “продовження сімені на віки вічні”. Вони житимуть, як сім’я29.
В євангелії Ісуса Христа нас навчають, що сімейна організація, якщо йдеться про целестіальне піднесення, є повною, коли батько, матір і діти одного покоління з’єднані з батьком, матір’ю і дітьми наступного покоління, таким чином поширюючись і розгалужуючись аж до кінця часу30.
Ці славетні благословення вічної спадщини … не приходять, якщо не буде готовності дотримуватися заповідей і навіть страждати з Христом, якщо це знадобиться. Іншими словами, від кандидатів на вічне життя—найвеличніший дар Бога—очікується, що вони, якщо буде вимагатися, покладуть на вівтар усе, що мають, але й тоді, якщо від них вимагатиметься покласти за Його справу навіть своє життя, вони ніколи не зможуть відплатити Йому за рясні благословення, які отримуються і які обіцяно за умови виконання Його законів і заповідей31.
Якщо ми вийшли зі світу й отримали євангелію в її повноті, ми стаємо кандидатами на целестіальну славу; ні, якщо ми вірні, ми більше, ніж кандидати, бо Господь дав нам запевнення, що завдяки нашій вірності, ми увійдемо в целестіальне царство. …
… Давайте жити так, щоб мати запевнення щодо отримання нашого спадку, і таким чином ми знатимемо завдяки способу нашого життя, що увійдемо в Його присутність і житимемо з Ним, отримуючи повноту обіцяних благословень. Хто серед святих останніх днів буде задоволений, якщо отримає щось менше, ніж обіцяну нам повноту спасіння? … Нам необхідно, зі смиренням і у дусі покаяння, просуватися все далі вперед, дотримуватися заповідей до кінця, бо наша надія і наша мета—це вічне життя, і це життя у присутності Батька і Сина; “Життя ж вічне,—сказав Господь,—це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”. [Іван 17:3]32.
Зараз я живу у добу, яку можу назвати сутінками життя, усвідомлюючи, що не за горами той день, коли мене буде покликано звітувати щодо мого управління у смертному житті. …
Я переконаний, що всі ми любимо Господа. Я знаю, що Він живе, і з нетерпінням чекаю на день, коли зможу побачити Його лице, і сподіваюся, що почую Його голос, який промовлятиме мені: “Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу”. (Матвій 25:34).
І я молюся, щоб ця подія була щасливою долею кожного з нас в належний нам час33.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Коли ви читатимете запис із щоденника в частині “З життя Джозефа Філдінга Сміта”, згадайте про той час, коли вас втішало ваше свідчення про план спасіння. Як би ви могли допомогти члену сім’ї або другу отримати таке втішення?
-
Як вчення Президента Сміта стосовно наради на небесах можуть допомогти нам, коли ми стикаємося з випробуваннями? (Див. частину 1).
-
Президент Сміт навчав, що “ми не повинні забувати про те, що [Падіння Адама і Єви] принесло … благословення” (частина 2). Чому, на вашу думку, важливо пам’ятати цю істину? Які благословення ви отримали в результаті Падіння?
-
Як приклад Президента Сміта в частині 3 про людину, яка впала у яму, стосується нашого життя? Подумайте про те, як Спаситель врятував вас через Свою Спокуту.
-
Чого ми навчаємося зі слів Президента Сміта в частині 4 про мету нашого життя на землі? Що нам дав Господь, щоб допомогти безпечно пройти цей час випробування?
-
Як ви можете допомогти комусь зрозуміти твердження Президента Сміта в частині 5 про те, що “смерть є такою ж важливою, як і народження”? Як вчення про воскресіння вплинуло на ваше життя?
-
Чим мирське багатство відрізняється від “вічної спадщини”, яку ми можемо отримати завдяки плану спасіння? (Див. частину 6). Як розуміння цих відмінностей допомагає нам готуватися до вічного життя?
Відповідні уривки з Писань
Йов 38:4–7; 2 Нефій 2:15–29; 9:5–27; Алма 12:20–35; УЗ 19:16–19; Мойсей 5:10–12
Допомога вчителю
“Щоб допомогти нам навчати з Писань і слів пророків останніх днів, Церква видала посібники для проведення уроків та інші матеріали. Потреба в коментарях та інших матеріалах, пов’язаних з посиланнями, є незначною” (Навчати—немає покликання величнішого: Посібник для навчання євангелії [2000], с. 52).