Розділ 6
Важливість причастя
“Обряд прийняття цих символів є одним з найбільш святих і священних у Церкві”.
З життя Джозефа Філдінга Сміта
5 жовтня 1929 року, прослуживши 19 років апостолом, старійшина Джозеф Філдінг Сміт стояв у Солт-Лейкській Скинії, щоб проголосити під час генеральної конференції свій 39 виступ. Він сказав: “Хочу поділитися з вами парою думок стосовно причастя, а особливо стосовно зборів, які було запроваджено в Церкві через одкровення, через заповідь Господа, бо прийняття цих символів символізує тіло і кров Ісуса Христа”. В якості вступу до цієї теми він поділився своїми почуттями стосовно причастя:
“На мою думку, причасні збори є найсвященнішими і найсвятішими з усіх зборів Церкви. Коли я думаю про те, як Спаситель і Його апостоли зібралися у той вікопомний вечір, коли Він впровадив причастя; коли я думаю про ту урочисту подію, моє серце сповнюється подивом і сильними почуттями. Я вважаю це зібрання одним з найурочистіших і найдивовижніших з початку часів.
Спаситель навчав їх про Свою майбутню жертву, яку вони не могли зрозуміти через своє збентеження. Він ясно розповів їм про Свою смерть і про те, що Його кров має бути пролито, і це було сказано в годину Його нестерпних мук за гріхи світу. То була дуже особлива подія; там було впроваджене причастя і учням було наказано часто зустрічатися разом і згадувати про смерть і страждання Ісуса Христа, бо Його жертва була здійснена для викуплення світу.
Невдовзі Він збирався взяти на Себе відповідальність сплатити борг, який зійшов на світ через падіння, щоб люди могли бути викуплені від смерті і від пекла. Він навчав людей, що Його буде піднесено, щоб Він міг притягнути до Себе всіх людей, і що всі, хто покається і віритиме в Нього, дотримуючись Його заповідей, не будуть страждати, бо Він візьме на Себе їхні гріхи”1.
“Це чиніть на спомин про Мене” (Лука 22:19).
Учення Джозефа Філдінга Сміта
1
Господь наказав нам часто зустрічатися, щоб приймати причастя.
Обряд прийняття цих символів [хліба і води] є одним з найбільш святих і священних у Церкві. Цей обряд замінив умертвіння й споживання пасхального агнця, який [символізував] жертву на хресті нашого Викупителя. … З часу виходу з Єгипту до розп’яття нашого Викупителя, ізраїльтянам наказувалося дотримуватися Пасхи у певний час кожного року. В той особливий вечір перед розп’яттям, Господь замінив цей обряд обрядом причастя. Нам було наказано часто зустрічатися, не просто раз на рік, а іти в дім молитви і там згадувати нашого Викупителя і укладати завіт з Ним, часто виконуючи цей святий обряд2.
Особа, яка не відвідує причасних зборів тиждень за тижнем і місяць за місяцем, хоча ніщо не заважає їй приходити на них, не є вірною істині. Вона не любить її. Якби любила, то була б там, щоб причащатися цими символами—лише маленьким шматочком хліба і невеликою чашечкою води. Вона хотіла б зробити це, щоб виявити свою любов до істини і своє віддане служіння Сину Бога3.
Нас закликано вшановувати цю велику подію [Спокуту Ісуса Христа] і постійно тримати її у пам’яті. Для цього нас закликають збиратися разом один раз на тиждень, щоб приймати ці символи, свідчачи, що ми дійсно пам’ятаємо нашого Господа, що ми готові взяти на себе Його ім’я, і що ми будемо дотримуватися Його заповідей. Нас закликають поновлювати цей завіт щотижня, і ми не можемо зберігати Дух Господа, якщо не завжди будемо виконувати цю заповідь. Якщо ми любимо Господа, то будемо відвідувати ці збори у дусі поклоніння й молитви, пам’ятаючи Господа і завіт, який ми маємо поновлювати щотижня, приймаючи це причастя, як Він і наказав нам4.
2
Ми причащаємося в пам’ять про Спокуту Ісуса Христа.
Обов’язок членів Церкви ходити смиренно і вірно, маючи знання і розуміння про спокуту Ісуса Христа. … У мене є відчуття—хотів би я помилятися, але не думаю, що я помиляюсь—що надто великий відсоток членів Церкви не розуміють значення споживання маленького шматочка хліба і невеликої кількості води у пам’ять про пролиту кров нашого Спасителя, Ісуса Христа, і про Його жертву на хресті.
Дозвольте мені привернути увагу до благословення [хліба]. Я збираюсь смиренно прочитати його, щоб ми зрозуміли, про що в ньому йдеться:
“О Боже, Вічний Батьку, ми просимо Тебе в ім’я Твого Сина, Ісуса Христа, благословити і освятити цей хліб для душ усіх тих, хто причащається ним, щоб вони могли їсти в пам’ять тіла Твого Сина, і свідчити перед Тобою, о Боже, Вічний Батьку, що вони бажають узяти на себе ім’я Твого Сина і завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав їм, щоб Його Дух міг завжди бути з ними”. [УЗ 20:77]. …
Їсти в пам’ять про Нього. Чи означає це, що я пам’ятатиму лише те, що приблизно 2000 років тому злочестиві люди схопили Його, повісили на хресті, вбили цвяхи в Його руки й ступні і залишили Його там помирати? Для мене споживання хліба означає набагато більше, ніж це. Пам’ятати Його—означає думати, чому Він був на хресті? Яку користь приносить [мені] те, що Він був на хресті? Через які страждання на хресті Він пройшов, щоб я міг бути викуплений, або позбавився своїх гріхів?
Зазвичай людина міркує так: у Його руки і ступні вбили цвяхи і Він висів, доки не помер. … Що Він іще зніс? Я гадаю, що це те, що більшість з нас недобачає. Я переконаний, що найбільше Він страждав не тоді, коли в Його руки і в Його ступні вбивали цвяхи, і коли Він висів на хресті, якою б нестерпною і жахливою не був той біль. Він ніс інший тягар, який був набагато значущий і важчий. Яким чином? Ми не розуміємо цього чітко, але краєчком розуміння я бачу це5.
Думаю, що немає жодного з нас, хто не зробив би чогось поганого, а потім не відчував би смутку і не жалкував про скоєне. Тоді нас мучить совість і ми стаємо дуже-дуже нещасні. Чи траплялося таке з вами? Зі мною траплялося. … Однак у нас є Син Бога, який несе тягар моїх і ваших провин. … Найважчих страждань Він зазнав не через цвяхи в Його руках і ступнях, як би важко це не було витерпіти, а від мук розуму у спосіб, який я не розумію. Але він поніс тягар—наш тягар. Дещо до нього додав я; дещо ви. Кожен додав свою частку до тягаря. Він узяв його на Себе, щоб заплатити ціну, аби я міг уникнути—аби ви могли уникнути—покарання за умови, що ми приймемо Його євангелію і будемо вірними й відданими в ній.
Отже, саме про це я і намагаюся думати. Саме про це я і пам’ятаю—про нестерпну агонію, коли Він волав у молитві до Свого Батька, щоб ця чаша обминула Його. Він не просив лише про те, щоб уникнути мук від вбивання цвяхів в Його руки або ступні, Він відчував набагато тяжкі муки, ніж усе це. Муки, які я не можу збагнути6.
Неможливо слабким смертним, а ми всі слабкі, цілком осягти величину страждань Сина Божого. Ми не спроможні уявити собі ціну, яку Він мав заплатити. Пророку Джозефу Сміту Він сказав:
“Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються; але якщо вони не покаються, вони повинні страждати саме так, як Я; таким стражданням, яке примусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом—і Я хотів, щоб Я міг не пити з цієї гіркої чаші і відсахнутися—проте, слава нехай буде Батькові, і Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських”. [УЗ 19:16–19].
Однак ми можемо знати і розуміти, що ця нестерпна агонія Його жертви принесла нам найвеличніше благословення, яке тільки можна дати. Крім того, ми здатні розуміти, що це надзвичайне страждання—яке смертна людина не в силах ні звершити, ні витерпіти—мало місце через величезну любов Батька та Сина до людства. …
… Якби ми повною мірою цінували велику кількість благословень, які належать нам через здійснене для нас викуплення, не було б нічого, що Господь міг попросити нас, і ми не зробили б цього охоче й завзято7.
Я переконаний, що якби ми могли уявити собі—а я намагався робити це багато разів—надзвичайну подію, коли Спаситель зустрівся зі Своїми апостолами; якби ми могли побачити, як вони зібрались там, побачити сумного Господа, Який тужив за гріхи світу, тужив через одного зі Своїх апостолів, який мав зрадити Його, але все ще навчав тих одинадцятьох чоловіків, які любили Його і з якими Він уклав завіт, я впевнений, що в серці ми мали б відчуття, що ніколи не залишимо його. Якби ми могли побачити, як вони зібралися там, і якби ми могли уявити собі тягар ноші, яку ніс Господь; і як після їхньої вечері і співу гімну вони пішли, як Господа було зраджено, осміяно і зневажено, а учні покинули Його у найважчу годину Його випробування—якби ми могли розуміти все це, хоч і частково, а так воно і має бути, я впевнений, мої брати і сестри, наше бажання ходити у світлі істини зросло б великою мірою назавжди. Якби ми могли побачити, як Спаситель людства страждає в саду і на хресті і могли повною мірою зрозуміти все, що це означає для нас, ми б захотіли дотримуватися Його заповідей і любили б нашого Господа Бога всім своїм серцем, могутністю, розумом і силою, і служили б Йому в ім’я Ісуса Христа8.
3
Наш обов’язок глибоко замислитися над завітом, який ми укладаємо, коли причащаємося.
Я хотів би, щоб ми могли допомогати членам Церкви краще розуміти завіти, які вони укладають, коли причащаються під час наших причасних зборів9.
“Я хотів би, щоб ми могли допомогати членам Церкви краще розуміти завіти, які вони укладають, коли причащаються”.
Я бачив двох членів Церкви, які сиділи разом [на причасних зборах] і розмовляли, зупиняючись лише на той час, коли благословлялися вода або хліб, а потім знову продовжували розмовляти. … Це шокує мене і, я впевнений, Господа також10.
Наш обов’язок уважно й глибокодумно обмірковувати суть [причасних] молитов, коли ми чуємо, як їх проголошують на наших зборах. Існує чотири дуже важливі речі, які ми укладаємо завіт виконувати щоразу, як причащаємося цими символами, а причащаючись, ми повністю погоджуємося з обов’язками, які зв’язують нас обіцяннями. Ось вони:
1.Ми їмо в пам’ять про тіло Ісуса Христа, обіцяючи завжди пам’ятати Його поранене тіло, вбите на хресті.
2.Ми п’ємо в пам’ять про кров, яку було пролито за гріхи світу, яка спокутувала провину Адама, і яка звільняє нас від наших особистих гріхів за умови нашого істинного покаяння.
3.Ми вступаємо в завіт, що охоче візьмемо на себе ім’я Сина і завжди будемо пам’ятати Його. Щоб дотриматися цього завіту, ми обіцяємо, що будемо називатися Його іменем і ніколи не зробимо нічого, що ганьбить або безчестить це ім’я.
4.Ми укладаємо завіт, що дотримуватимемося Його заповідей, які Він дав нам; не однієї заповіді, а що ми охоче будемо “жити кожним словом, що йде з вуст Бога”. [УЗ 84:44].
Якщо ми робитимемо ці речі, нам обіцяне постійне скерування Святого Духа, а якщо ми не виконуватимемо цього, то не матимемо цього скерування11.
Я хочу поставити вам кілька запитань, і, звичайно ж, я звертаюся до всіх членів Церкви. Чи буде, на вашу думку, людина, яка приходить на причасну службу, у дусі молитви, смирення і поклоніння, і яка приймає символи, що представляють тіло і кров Ісуса Христа, свідомо порушувати заповіді Господа? Якщо людина цілком розуміє, що відбувається, коли вона причащається, розуміє, що вона укладає завіти взяти на себе ім’я Ісуса Христа і завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей, і ця обітниця поновлюється від тижня до тижня—ви гадаєте, така людина не платитиме свою десятину? Ви гадаєте, така людина порушуватиме Суботній день або зневажатиме Слово мудрості? Ви гадаєте, вона не молитиметься і не виконуватиме свої обов’язки у кворумі та інші обов’язки в Церкві? Мені здається, що така річ, як порушення цих священних принципів і обов’язків, неможлива, коли людина знає, що означає давати такі обітниці Господу і святим кожного тижня12.
“Наш обов’язок уважно й глибокодумно обмірковувати суть [причасних] молитов, коли ми чуємо, як їх проголошують на наших зборах”.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
У частині “З життя Джозефа Філдінга Сміта”, Президент Сміт ділиться своїми думками стосовно часу, коли Спаситель запровадив причастя. Чому ця подія є значущою для вас?
-
Вивчаючи частину 1, подумайте, чому важливо відвідувати причасні збори щотижня. Як ви можете готуватися до причасних зборів? Що можуть робити батьки, щоб допомогти своїм дітям підготуватися?
-
Які з думок Президента Сміта, висловлених після прийняття причастя, справили на вас враження? (Див. частину 2). Що ми можемо робити, щоб пам’ятати Спасителя і Його Спокуту, коли причащаємося?
-
Зверніть увагу на перелік завітів, записаний у частині 3. Подумки поміркуйте, що ви відчуваєте стосовно цих завітів. Як ці завіти вплинули на ваше життя?
Відповідні уривки з Писань
Матвій 26:26–29; 1 Коринтянам 11:23–29; 3 Нефій 18:1–13; Мормон 9:29; Мороній 4–5; УЗ 20:75–79; 59:9–12
Допомога вчителю
“Призначте тих, хто буде читати вибрані запитання, вміщені в кінці розділу (чи то індивідуально, чи в маленьких групах). Попросіть їх знайти в розділі вчення, що стосуються цих запитань. Потім запросіть їх поділитися думками та ідеями з рештою групи” (зі с. vii у цій книзі).