Розділ 25
Народження Ісуса Христа: “Хороша новина великої радості”
“Так що ж з цією чудовою історією? Чи дозволили ми їй увійти в наше життя і вплинути на нього? Чи прийняли ми її в усьому повному її значенні, без будь-яких застережень?”
З життя Джозефа Філдінга Сміта
У Різдвяну пору 1971 року кореспондент однієї з газет мав можливість провести час з Президентом Джозефом Філдінгом Смітом та членами його сім’ї. Цей кореспондент так розповів про враження, яке на нього справило життя пророка:
“Різдво—особливий час для Президента Джозефа Філдінга Сміта. Це день для сім’ї і день для згадування. Та для Президента Сміта день святкування Різдва перш за все є днем для дітей.
“Думаю, у святкуванні Різдва мені найбільше задоволення приносять діти”,—сказав Президент Сміт, притискуючи до себе свою правнучку.
У Президента Сміта на колінах лежала велика ілюстрована Біблія, і він та його дві правнучки, Шанна Мак-Конкі, 4 роки, та Шеррі, 2 роки, гортали сторінки, де розповідалося про народження Христа. Вони надовго затрималися на сторінці із зображенням ясел. Відчувалося, якими близькими людьми були Президент Сміт і ці дівчатка. …
На Різдво Президент Сміт з радістю приймав членів сім’ї, що приходили в гості. “Різдво—це час для сімей, щоб їм бути разом”,—сказав він1.
Для Президента Сміта різдвяні традиції були зосереджені на народженні, служінні та Спокуті Спасителя. Відповідаючи на різдвяні привітання, отримані від членів Церкви, він сказав: “Я вдячний за чуйність тих, хто прислав різдвяні картки. Я вважаю їх виявом любові й нагадуванням про народження Спасителя, Якого ми шануємо і Якому поклоняємось як главі Церкви. Його послання—це послання миру й доброї волі. Цього б я хотів побажати усім людям повсюди”2.
У грудні 1970 року Президент Сміт опублікував Різдвяне послання до членів Церкви по всьому світу. У ньому, зокрема, було сказано:
“Я вітаю вас у цю Різдвяну пору з любов’ю й почуттям товариськості, з молитвою, щоб наш Вічний Батько зглянувся над вами у милості та вилив на вас Свої рясні благословення.
У ці часи, коли так багато беззаконня, коли на землі так багато нещастя, коли йдуть війни і доходять чутки про війни, усім нам, як ніколи раніше, потрібна спрямовуюча й оберігаюча турбота Господа.
Нам потрібно знати, що, незважаючи на всі біди й хвороби, що випадають нам, Господь і далі керує справами землі і якщо ми виконуємо Його заповіді та вірні й віддані Його законам, Він буде благословляти нас тут і тепер, і в належний час нагородить нас вічним життям у Своєму царстві. …
“…Я тепер молюся, щоб у цю Різдвяну пору і у всі часи ми могли зосередити свою віру на Божому Синові і здобути для себе той мир, який є вищим за наше розуміння”3.
Історія про народження Спасителя “ніколи не старіє, скільки б її не розказували”.
Учення Президента Джозефа Філдінга Сміта
1
Історія про народження нашого Викупителя є промовистою у своїй скромній простоті.
Немає історії настільки ж прекрасної або такої, що може схвилювати смиренні душі аж до самих глибин, як може зробити ця велична історія про народження нашого Викупителя. Немає слів, якими б людина змогла прикрасити або поліпшити чи збільшити промовистість її скромної простоти. Ця історія ніколи не старіє, скільки б її не розказували, а розповідають її надто рідко в людських домівках. Уявімо себе пастухами, які стерегли свою отару в ту незабутню ніч. Це були прості люди, які не втратили віри своїх батьків, їхні серця не закам’яніли, як серця юдейських правителів у дні служіння нашого Господа, бо якби було так, ангели б не явилися їм зі своєю чудовою звісткою. Давайте повторимо цю дивовижну історію.
“А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою.
Аж ось Ангол Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим…
Та Ангол промовив до них: “Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім.
Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.
А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме”.
І ось раптом з’явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали:
“Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!”
І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: “Ходім до Віфлеєму й побачимо, що сталося там, про що сповістив нас Господь”.
І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала”. [Лука 2:8–16].
Чи може хтось читати це і не бути зворушеним духом смиренності і не бути враженим простою істиною цієї історії?4
2
Хоч Ісус Христос і був Божим Сином, Він прийшов у цей світ як немовля й удосконалювався від благодаті до благодаті, доки не отримав повноту.
Я сподіваюсь, усі ми розуміємо той факт, що Ісус Христос був Єговою, Який вів Ізраїль у дні Авраама і Мойсея, а, по суті,—ще з днів Адама. Також те, що Єгова, тобто Ісус Христос, показав Себе як Духа брату Яреда, і що Він був народжений як немовля в цьому світі і зростав і мужнів у цьому світі5.
У Своїй юності Ісус Христос здобував знання “рядок за рядком і приписання за приписанням”.
Наш Спаситель був Богом ще до того, як народитись у цьому світі, і Він був у тому ж статусі, коли прийшов сюди. Він був Таким же Богом, коли народився у світі, як був Ним і до цього. Але що стосується цього життя, то тут Він мав розпочати його, як розпочинають усі інші діти, і здобувати Собі знання рядок за рядком. Лука каже, що Він “зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей”. [Лука 2:52]. Іван пише, що “Він не отримав від повноти спочатку, але продовжував від благодаті до благодаті, доки не отримав повноту”. [УЗ 93:13]. …
Очевидно, що ще до 12-річного віку—а саме тоді Він здивував законників та мудрих людей у храмі—Він вже мав великі знання про справи Свого Батька [див. Лука 2:46–49]. Це знання могло передаватися Йому через одкровення, під час відвідування ангелів або в якийсь інший спосіб. Але Його знання стосовно цього життя мало приходити до Нього рядок за рядком і приписання за приписанням. Поза всякими сумнівами, Він спілкувався, час від часу, зі Своїм Небесним Батьком.
…“Ісус ріс зі Своїми братами, й міцнів, і чекав від Господа часу початку Свого священнослужіння. І Він служив, будучи підлеглим Своєму Батькові, і Він не говорив так, як інші люди, і не можна було Його навчати; бо Він не потребував, щоб будь-яка людина навчала Його. І через багато років година Його священнослужіння наблизилася”. [Переклад Джозефа Сміта—Матвій 3:24–26].
Про нашого Господа сказано, що Він не міг нічого робити, крім тільки того, що, як Він бачив, робить Батько, а це попросту означає: Йому було відкрито те, що робив Його Батько [див. Іван 5:19–20]. Безсумнівно, Ісус прийшов у світ за тієї ж умови, яка була необхідною й для кожного з нас: Він забув усе і мав зростати від благодаті до благодаті. Його забуття, тобто те, що Його колишнє знання було забрано від Нього, було необхідним, як воно було необхідним і для кожного з нас, щоб прийти й існувати в цьому світі.
Спаситель не мав спочатку повноти, а тільки після того, як Він отримав Своє тіло і воскресіння, уся влада була дана Йому як на небесах, так і на землі. І хоч Він був Богом, саме Сином Божим, з владою і повноваженням створити цю землю та інші землі, усе ж було те, що Він отримав тільки після Свого воскресіння. Іншими словами, Він не отримав повноти доти, поки не отримав воскресле тіло6.
3
Ісус Христос прийшов у цей світ, щоб викупити нас від фізичної і духовної смерті.
Ісус прийшов сюди, щоб виконати певну місію, яка була призначена Йому ще до заснування цієї землі. У Писаннях про Нього сказано як про “Агнця, заколеного від закладин світу”. [Об’явлення 13:8]. Він добровільно прийшов у Середині часів, щоб викупити людей від Падіння, яке сталося через провину Адама.
… Ісус—єдиний з усіх народжених у цьому світі, Хто не мав земного батька. Батьком Його тіла є також Батько Його Духа і Батько духів усіх людей. Від Свого Батька Він отримав вічне життя; від Своєї матері Він отримав силу померти, бо Його мати була смертною жінкою. Від неї Він одержав Свою кров, а від Свого Батька Він одержав Своє безсмертя. Отже, маючи силу віддати Своє життя і знову взяти Його, Він був здатний заплатити ціну за Адамову провину і викупити всі створіння від могили7.
Істинною причиною приходу Ісуса Христа у цей світ … було, по-перше, викупити всіх людей від фізичної смерті, яка прийшла у світ через Адама, і, по-друге, викупити всіх людей від духовної смерті, тобто вигнання з присутності Господа, за умови їхнього покаяння та прощення їхніх гріхів і якщо вони витерплять до кінця земне випробування8.
Ми радіємо народженню Сина Божого серед людей.
Ми вдячні за спокутну жертву, яку Він приніс, проливши Свою кров.
Ми вдячні, що Він викупив нас від смерті і дав нам можливість отримати вічне життя.
Ми молимося про мир на землі, про поширення євангелії і про остаточний тріумф істини.
Ми благаємо дітей нашого Батька повсюди приєднатися до нас у нашій справі, яка принесе усім нам мир у цьому світі і вічну славу у світі прийдешньому [див. УЗ 59:23]9.
4
Ми повинні дозволити історії про народження Спасителя увійти в наше життя і впливати на нього.
Коли настане [Різдвяний ранок], одні схилять свої голови у смиренному благанні до Батька світил, дякуючи за благословення, які вони отримали завдяки стражданням Його Улюбленого Сина, і будуть читати цю дивовижну історію з вдячністю й прославлянням. Інші ж, на жаль, які знають мало, якщо взагалі щось знають, про борг, в якому вони є перед Божим Сином, будуть святкувати не прославлянням і смиренною молитвою, а богохульними п’яними вечірками, без єдиної думки про значущість народження Чоловіка з Галілеї. …
Як може хтось читати цю зворушливу історію про народження Ісуса Христа й не відчути бажання полишити свої гріхи? У цей період року добре для кожного і всіх—царя в його палаці, якщо зараз є царі в палацах, селянина в його бідній хатині, багатого й бідного—поклонитися і віддати шану Тому, Хто був безгрішним, Чиє життя пройшло в жертвуванні й печалі заради благополуччя Його ближнього; Тому, Чия кров була пролита як жертва за гріх. …
… Так що ж з цією дивовижною історією? Чи дозволили ми їй увійти в наше життя і вплинути на нього? Чи прийняли ми її в усьому повному її значенні, без будь-яких застережень? Чи віримо ми, що це немовля дійсно було Єдинонародженим Сином Бога у плоті? Чи є в нас непохитна віра в Його місію, і чи готові ми слухняно йти за Ним? Якби світ повірив в цю історію та щиро дотримувався Його вчень, тоді б цей світ не руйнувався упродовж віків розбратом і злочестям. … Серед тих, хто оголосив себе послідовниками Божого Сина, було надто багато служіння язиком і надто мало справжнього поклоніння, основаного на цілісності Його вчень.
Ангел проголосив пастухам у ту славетну ніч, що він приніс радість велику, що станеться всім людям [див. Лука 2:8–10], але більшість людей по всьому лицю землі відмовилися отримати благословення тієї великої радості. Їм не хотілось позбутися своїх гріхів, упокорити себе і привести своє життя у відповідність до вчень Учителя. …
Я знову благаю всіх людей повсюди: зійдіть зі своїх згубних шляхів і станьте на шлях істинного поклоніння Божому Сину, щоб ваші душі могли бути спасенні в Його царстві10.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Що ви робите у себе вдома, щоб згадувати про Спасителя в Різдвяну пору? Чого нас можуть навчити різдвяні традиції Президента Сміта? (Див. “З життя Джозефа Філдінга Сміта”).
-
Як ви вважаєте, чому історія про народження Ісуса Христа “ніколи не старіє”? (Див. частину 1).
-
Прогляньте слова Президента Сміта, сказані ним про прихід Ісуса Христа у світ як немовляти і про те, що Він витерпів до кінця труднощі земного життя (див. частину 2). Що ви думаєте й відчуваєте, роздумуючи про готовність Спасителя виконати це?
-
Подумайте про зв’язок між народженням Спасителя і Спокутою Спасителя (див. частину 3). Як можуть батьки допомогти своїм дітям зрозуміти цей зв’язок? Як це розуміння може позначитися на наших різдвяних традиціях?
-
Що ми можемо робити, аби дозволити історії про народження Спасителя “увійти в наше життя і впливати на нього”? (Див. частину 4).
Відповідні уривки з Писань
Допомога вчителю
Обговорення в невеликих групах дає “можливість якомога більшій кількості учнів взяти участь в уроці. Ті учні, які переважно неактивні на уроці, можуть ділитися своїми ідеями в невеликих групах, чого вони не зробили б перед усім класом” (Навчати—немає покликання величнішого, [2000], с. 159).