Розділ 17
Влада запечатувати і храмові благословення
“Ілля прийшов відновити на землі … повноту влади священства. Це священство тримає ключі зв’язування і запечатування на землі і на небесах всіх обрядів і принципів, що стосуються спасіння людини”.
З життя Джозефа Філдінга Сміта
У 1902 році Джозеф Філдінг Сміт поїхав до штату Массачусетс, де він зміг знайти дані про своїх предків по лінії Смітів. Перебуваючи там, він зустрів генеолога на ім’я Сідні Перлі. Містер Перлі сказав йому: “Моя мета, якщо мені вдасться це зробити, відшукати записи кожної особи, яка прибула в округу Ессекс до 1700 року”.
Пізніше Президент Сміт розповідав: “Я сказав йому: “Містере Перлі, ви вибрали собі великий шмат роботи, чи не так?” Він відповів: “Так, і я боюся, що ніколи не завершу її”. Потім я спитав його: “Чому ви виконуєте цю роботу?” Він трохи подумав і збентежено відповів: “Я не знаю чому, але я почав і вже не можу зупинитись”. Я сказав: “Я можу сказати вам, чому ви виконуєте цю роботу і чому не можете зупинитись, але якщо я зроблю це, ви мені не повірите і сміятиметеся з мене”.
“Хм,—сказав він,—не знаю… Якщо ви можете сказати мені, я певен, що мене це зацікавить”. Тоді я розповів йому про пророцтво щодо Іллі і виконання цього обіцяння через Пророка Джозефа Сміта та Олівера Каудері 3 квітня 1836 року в Кертлендському храмі, і про те, як цей дух дослідження вплинув на багатьох людей, і вони повернули свої серця до пошуку померлих на виконання цього великого обіцяння, яке мало здійснитися перед Другим пришестям, щоб землю не було покарано прокляттям. Тепер діти повертають свої серця до власних батьків і ми виконуємо обрядову роботу за померлих, щоб вони могли бути викуплені і отримали привілей увійти в царство Боже навіть після смерті.
“Коли я закінчив, він розсміявся і сказав: “Це дуже цікава історія, але я не вірю в це”. Однак він визнав, що було щось, що спонукало його продовжувати пошуки, і він не міг зупинитися. Я зустрічав і багатьох інших людей, які також починали цю роботу і вже не могли зупинитись, чоловіків і жінок, які не є членами Церкви. Таким чином, сьогодні ми зустрічаємо тисячі чоловіків і жінок, які шукають записи про померлих людей. Вони не знають, чому вони це роблять, але ми можемо брати ці зібрані записи і йти в наші храми і виконувати роботу за наших померлих предків”1.
Президент Сміт навчав, що сімейна історія—це більше, ніж пошук імен, дат і місць, та збирання історій. Вона полягає у виконанні храмових обрядів, які об’єднують сім’ї навічно, запечатуючи вірних людей всіх поколінь, як членів сім’ї Бога. “Щоб отримати благословення целестіального царства, батьки мають запечататися одне до одного, а діти до батьків,—сказав він.—Отже, наше спасіння і розвиток залежать від спасіння наших гідних померлих, з якими ми маємо об’єднатися сімейними узами. Це можна зробити лише в наших храмах”2. Перед тим, як промовити молитву освячення в Огденському храмі, штат Юта, він сказав: “Дозвольте мені нагадати вам, що коли ми освячуємо дім Господа, насправді ми присвячуємо себе на служіння Господу, укладаючи завіт, що ми використовуватимемо цей дім так, як бажає цього Він”3.
Учення Джозефа Філдінга Сміта
1
Ілля відновив владу запечатувати, або зв’язувати, на землі і на небесах.
Малахія, останній пророк у Старому Завіті, завершив свої пророцтва такими словами:
“Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий і страшний!
І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям! (Мал. 4:5–6).
Здається дуже доречним, що останній з давніх пророків завершив своє звернення обіцянням майбутнім поколінням, і в цьому обіцянні він провістив про те, що прийде час, коли відбудеться об’єднання минулих розподілів з останніми розподілами. …
Ми маємо значно зрозуміліше тлумачення слів Малахії, дане нефійським пророком—Моронієм, який явився Джозефу Сміту 21 вересня 1823 року. Ось як ангел процитував їх:
“Ось, Я відкрию вам Священство, рукою пророка Іллі, перед пришестям великого й жахливого дня Господа.
“І він посадить у серця дітей обіцяння, дані батькам, і серця дітей повернуться до їхніх батьків.
Якби це було не так, то всю землю було б повністю спустошено при Його пришесті”. (УЗ 2:1–3).
Мороній сповістив Джозефа Сміта, що це пророцтво невдовзі мало здійснитися. Воно здійснилося приблизно через дванадцять років, 3 квітня 1836 року. В цей день Ілля явився Джозефу Сміту і Оліверу Каудері в Кертлендському храмі і там передав їм … владу зв’язувати, або запечатувати, на землі і на небесах. Ключі цього священства тримав Ілля, якому Господь дав владу над елементами, а також над людьми, з повноваженням запечатувати на праведних на час і на вічність всі обряди, які стосуються повноти спасіння4.
Деякі члени Церкви мали невірну думку про те, що Ілля прийшов з ключами від хрищення за померлих або від спасіння померлих. Ключі Іллі були величніші за це. То були ключі запечатування, і ці ключі запечатування призначені для живих і охоплюють померлих, які бажають покаятися5.
Ілля прийшов відновити на землі повноту влади священства, передавши її смертним пророкам, належним чином уповноважених Господом. Це священство тримає ключі зв’язування і запечатування на землі і на небесах всіх обрядів і принципів, що стосуються спасіння людини, щоб таким чином вони могли стати чинними в целестіальному царстві Бога. …
Обряди, як для живих, так і за померлих, виконуються в храмі завдяки цьому повноваженню. Ця влада навічно єднає чоловіків і дружин, коли вони вступають у шлюб відповідно до вічного плану. Це повноваження, завдяки якому батьки можуть претендувати на батьківство для своїх дітей протягом всієї вічності, а не лише на час, що робить сім’ю вічною в Царстві Божім6.
2
Відновлення повноваження запечатувати спасає землю від того, щоб бути повністю спустошеною при пришесті Ісуса Христа.
Якби Ілля не прийшов, ми б мали вважати, що вся робота минулих епох мало чого була б варта, бо Господь сказав, що всю землю, за таких умов, було б повністю спустошено під час Його пришестя. Отже, його місія була надзвичайно важливою для світу. Це не є питанням лише хрищення за мертвих, але також запечатування батьків і запечатування дітей до батьків, щоб був “повний, завершений і досконалий союз і зв’язування розподілів, ключів, сил і слав” від початку і до кінця часів [див. УЗ 128:18]. Якби цієї влади запечатувати не було на землі, тоді царювало б сум’яття і безлад прийшов би замість порядку в день, коли прийде Господь, і, безумовно, цього не може статися, бо все управляється і контролюється досконалим законом у царстві Божому7.
“Чому землю було б спустошено? Просто тому, що якби не було поєднального ланцюжка між батьками та дітьми,—тобто роботи за померлих,—тоді нас усіх було б відкинуто; вся робота Бога зазнала б невдачі і була б повністю змарнованою. Такого, звичайно ж, не станеться8.
Відновлення цього повноваження [запечатувати]—це закваска, яка спасає землю від того, щоб бути повністю спустошеною при пришесті Ісуса Христа. Коли ця істина міцно і ясно закарбовується в нашому розумі, легко зрозуміти, що якби Христос прийшов, а влади запечатування не було тут, то були б лише безлад і нещастя9.
3
Щоб підготуватися до спасіння в його повноті, ми маємо отримати храмові обряди через владу запечатувати.
Господь дав нам привілеї й благословення та можливість вступати в завіти і приймати обряди, які стосуються нашого спасіння, понад ті, про які проповідувано у світі, понад принципи віри в Господа Ісуса Христа, покаяння від гріха і хрищення для відпущення гріхів та рукопокладання для дарування Святого Духа; і ці принципи й завіти не можна отримати ніде більше, як тільки у храмі Бога10.
Храмова робота настільки переплетена з планом спасіння, що вони не можуть існувати одне без одного. Іншими словами, не може бути спасіння без храмових обрядів, які виконуються лише у храмі11.
Є тисячі святих останніх днів, які … воліють відвідувати збори, платити свою десятину і виконувати регулярні обов’язки в Церкві, але, здається, вони не відчувають або не розуміють важливості отримати благословення у храмі Господа, завдяки яким вони здобудуть піднесення. Це дивно. Люди, здається, задовольняються простим існуванням, і не користуються наданими їм можливостями, і не отримують ці необхідні завіти, які приведуть їх назад у присутність Бога, як синів і дочок12.
Якщо ви хочете отримати найповнішу міру спасіння, тобто піднесення в царстві Божому, … вам необхідно іти до храму Господнього і отримати ці святі обряди, які належать до цього дому, які не можна виконати в жодному іншому місці. Жодний чоловік не отримає повноти вічності, піднесення, залишаючись самотнім; жодна жінка не отримає це благословення, залишаючись самотньою; але чоловік і дружина, коли вони запечаталися у храмі Господньому, пройдуть до піднесення, і знайдуть своє продовження, і уподібняться Господу. І це—доля людей; це те, що Господь бажає для Своїх дітей13.
Примітка: Щоб прочитати слова надії й обіцяння Президента Сміта, дані вірним людям, які не можуть отримати всі храмові обряди за життя, див. розділ 15 у цій книзі.
4
Завдяки владі запечатувати ми можемо виконувати спасительні обряди за тих людей, які померли, не отримавши їх.
Хто ці батьки, про яких говорив Малахія, і хто ці діти? Батьки—це наші померлі предки, які померли, не маючи привілею отримати євангелію, але які отримали обіцяння, що прийде час, коли вони отримають цей привілей. Діти—це люди, які живуть зараз, і які готують генеалогічні дані і виконують у храмах обряди за померлих14.
Усі члени сім’ї можуть брати участь в сімейно-історичній роботі.
Ілля прийшов з ключами запечатування, і нам була дана влада, якою ми можемо допомагати померлим. Ця запечатувальна влада охоплює тих, хто помер, хто воліє покаятися і отримати Євангелію, хто помер, не маючи цього знання, саме так, як вона сягає тих, хто кається і живе зараз15.
Господь постановив, що всі Його духовні діти, кожна душа, яка жила або ще буде жити на землі, матиме справедливу й законну можливість вірити в Його вічну євангелію і виконувати її закони. Ті, хто приймає євангелію і живе в гармонії з її законами, включаючи хрищення і целестіальний шлюб, матиме вічне життя.
Зрозуміло, що поки що лише невелика кількість людства почула слово відновленої істини з вуст одного з істинних слуг Господа. За мудрістю й справедливістю Господа, всі мають почути її. Як сказав Петро:
“Бо на те й мертвим звіщувано Євангелію, щоб вони прийняли суд по-людському тілом, але жили по-Божому духом”. (1 Петра 4:6).
Ті люди, які не мали можливості почути послання спасіння у цьому житті, але хто прийняв би його всім своїм серцем, якби вони отримали таку нагоду—це ті, хто прийме її в духовному світі; вони є тими, для кого ми виконуватимемо обряди в храмах; і вони є тими, хто, у такий спосіб, стане з нами спадкоємцями спасіння і вічного життя16.
У поверненні сердець батьків до дітей і сердець дітей до батьків є сила спасіння для померлих через виконання храмової роботи, яку діти можуть здійснювати за своїх батьків і яка у будь-якому сенсі є резонною і послідовною. Я багато разів чув, як ті, хто чинить опір цій роботі, казали, що неможливо, щоб одна людина заміщала іншу людину. Ті, хто так висловлюється, не помічають того факту, що вся робота зі спасіння є роботою заради інших, в якій Ісус Христос виступає примирителем, викупляючи нас від смерті, за яку ми не були відповідальні, а також викупляючи нас від відповідальності за наші особисті гріхи на тих умовах, що ми покаємося і приймемо євангелію. Він здійснив це у величному, безмежному масштабі і за тим самим принципом, за яким Він делегував повноваження членам Церкви, щоб вони діяли за померлих, які є безпорадними у виконанні спасительних обрядів за себе17.
Думаю, що на цю роботу зі спасіння померлих ми іноди дивимося доволі вузько. Неправильно вважати мертвими людей, за яких ми виконуємо роботу в храмі Господа. Ми маємо думати про них, як про живих; а живий повірник лише представляє їх в отриманні благословень, які їм потрібно отримати і які вони отримали б у цьому житті, якби жили в розподіл, коли на землі була євангелія. Отже, кожна померла особа, за яку в храмі виконується робота, вважається живою в той час, коли для неї виконується обряд18.
Це вчення про спасіння померлих є одним з найславетніших принципів, коли-небудь відкритих людині. Це спосіб, у який євангелію буде запропоновано всім людям. Він підтверджує той факт, що Бог не дивиться на обличчя [див. Дії 10:34]; що кожна душа є цінною в Його очах; і що всі люди будуть, фактично й насправді, судимі за свої вчинки.
Отже, я дякую Господу за те, що Він відновив Свою вічну євангелію для нас в цей день. Я дякую Йому за владу запечатувати, яку повернув на землю пророк Ілля. Я дякую Йому за вічний сімейний підрозділ, за привілей, який ми маємо, щоб запечатуватися в Його святих храмах, і за те, що Він зробив доступними ці благословення запечатування для наших предків, які померли без знання про євангелію19.
5
Сімейно-історична робота і храмова робота за померлих є роботою любові.
Є багато хороших, смиренних душ, які відмовилися від комфорту, а іноді і від самого необхідного в житті, щоб мати можливість підготувати записи і виконати роботу за своїх померлих, аби дар спасіння могло бути донесено до них. Ця робота любові не буде марною, бо всі ті, хто працював у цій великій справі, знайдуть свої скарби й багатства в целестіальному царстві Бога. Великою буде їхня винагорода, так, навіть вищою за силу розуміння смертних людей20.
Не існує роботи, пов’язаної з євангелією, яка є більш безкорисливою за своєю природою, ніж робота в Домі Господа за померлих. Ті, хто працює за померлих, не очікують, що отримають будь-яку земну компенсацію або винагороду. Це, понад усе,—робота любові, яка зароджується в серці людини, завдяки відданій і постійній праці над виконанням цих спасительних обрядів. За це немає фінансової винагороди, але ми матимемо велику радість на небесах з тими душами, яким ми допомагали в їхньому спасінні. Це робота, яка звеличує душу людини, розширює її бачення щодо благополуччя її ближніх, і вселяє в її серце любов до всіх дітей нашого Небесного Батька. Не існує іншої такої роботи, як храмова робота за померлих, завдяки якій людина краще б навчилася любити свого ближнього, як себе. Ісус так полюбив світ, що був готовий принести Себе в жертву за гріх, щоб світ міг спастися. Ми також маємо привілей певною мірою виявити нашу любов до Нього і до наших ближніх, допомагаючи їм отримувати благословення євангелії, які зараз вони не можуть отримувати без нашої допомоги21.
6
Через сімейно-історичну роботу і храмову роботу ми довершуємо нашу родину від покоління до покоління.
Вчення про спасіння за померлих і храмова робота пропонують нам славетну можливість продовження сімейних стосунків. Завдяки їм ми знаємо, що сімейні узи не повинні розриватися, що чоловіки й дружини завжди претендуватимуть одне на одного і на своїх дітей до останнього покоління. Однак, щоб отримати ці привілеї, в храмі нашого Бога мають бути отримані обряди запечатування. Всі договори, зв’язки, зобов’язання та угоди, складені людьми, закінчаться, однак зобов’язання й угоди, складені в домі Господа, якщо їх вірно дотримуються, триватимуть вічно [див. УЗ 132:7]. Це вчення дає нам ясніше розуміння цілей Господа щодо Його дітей. Воно демонструє Його величне й безмежне милосердя й любов до всіх, хто слухається Його, так, навіть до тих, хто є бунтівним, бо у Своїй доброті Він обдарує великими благословеннями навіть їх22.
Через євангелію Ісуса Христа нас навчено, що сімейна організація, коли мова йде про целестіальне піднесення, буде повною, якщо в ній існує зв’язок між батьком, матір’ю й дітьми одного покоління, з батьком, матір’ю й дітьми наступного покоління, які, таким чином, поширюються й розгалужуються до кінця часів23.
Повноваження священства запечатувати “навічно єднає чоловіків і дружин, коли вони вступають у шлюб відповідно до вічного плану”.
Має існувати поєднання, з’єднання поколінь від днів Адама до кінця часів. Сім’ї буде з’єднано і сполучено разом, батьків до дітей, дітей до батьків, одне покоління до іншого, поки ми не об’єднаємося разом в одну велику, грандіозну сім’ю на чолі з нашим батьком Адамом, куди поставив його Господь. Отже, ми не можемо отримати спасіння й піднесення в царстві Бога, якщо ми не маємо у себе в серці бажання виконувати цю роботу і виконувати її за наших померлих настільки добре, наскільки це в нашій силі. Це славетне вчення, один з величних принципів істини, відкритий через пророка Джозефа Сміта. Ми маємо скористатися нашими можливостями і довести, що ми є гідними й прийнятними в очах Господа, щоб ми могли здобути це піднесення для себе і там радіти в царстві Бога з нашою родиною й друзями у цьому величному возз’єднанні й зібранні святих Церкви Першонародженого, які утримували себе вільними від гріхів світу й незаплямованими.
Я молюсь про те, щоб Господь благословив нас і дарував нам бажання в нашому серці звеличувати наше покликання і віддано служити Йому в усьому24.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
В частині “З життя Джозефа Філдінга Сміта” прочитайте настанову Президента Сміта стосовно того, що ми насправді робимо під час освячення храму. Що ми можемо робити, аби виконати цю настанову?
-
Яким чином учення в частині 1 стосуються наших зусиль допомагати своїм померлим предкам? Яке відношення ці вчення можуть мати до наших стосунків з живими членами сім’ї?
-
Читаючи частину 2, знайдіть пояснення Президента Сміта щодо того, чому влада запечатувати “спасає землю від того, щоб бути повністю спустошеною при пришесті Ісуса Христа”. Чого ми навчаємося з цього стосовно місця, яке посідають сім’ї у плані спасіння?
-
Яким чином храмова робота “переплетена з планом спасіння”? (Див. частину 3). Як цей принцип впливає на наші почуття до храмової роботи?
-
Президент Сміт радив, що коли ми виконуємо храмову роботу за померлих, ми повинні ставитися до них, як до живих людей (див. частину 4). Що це означає для вас? Як розуміння цього може вплинути на ваше служіння у храмі?
-
Розглядаючи частину 5, шукайте благословення, які, за словами Президента Сміта, прийдуть до тих, хто виконує сімейно-історичну роботу. Яким чином ви переконалися, що це правда?
-
Розгляньте частину 6 і уявіть собі, як ви радієте зі своїми предками під час “величного возз’єднання”. Подумайте про те, що ви можете зробити, аби підготувати себе і свою сім’ю до цього привілею.
Відповідні уривки з Писань
Допомога вчителю
“Коли хтось ставить запитання, то розгляньте його, запрошуючи інших дати на нього відповідь, а не самі відповідайте на нього. Наприклад, можна сказати: “Це запитання цікаве. Що думає про це решта?” або “Може хтось відповісти на це запитання?” (Навчати—немає покликання величнішого [2000], с. 64.