Розділ 23
Особиста відповідальність
“Ми очікуємо, що наші члени Церкви повсюди будуть вивчати правильні принципи і управляти собою”.
З життя Джозефа Філдінга Сміта
Одного дня брат Д. Артур Хейкок ішов до Будинку Церковної адміністрації, коли побачив, що Президент Джозеф Філдінг Сміт відчиняє її бокові двері. Оскільки йому потрібно було увійти в будівлю, де він працював секретарем Кворуму Дванадцятьох Апостолів, брат Хейкок “поквапився вгору по сходах, перестрибуючи через дві-три сходинки, щоб просунути ногу у двері до того, як вони зачиняться. Він ледве встиг. Потрапивши у будівлю, він знову поквапився, щоб наздогнати Президента Сміта, аби увійти з ним у ліфт. Тоді він сказав йому: “Сподіваюся мені пощастить протиснутися на небеса крізь двері, які ви відкриєте”. Спочатку Президент Сміт нічого не відповів і брат Хейкок почав хвилюватися, що, намагаючись пожартувати, він сказав щось не те. Але, “коли вони дійшли до ліфта, Президент Сміт сказав з вогником в очах: “Брате, ніколи не розраховуйте на це!”1
Своїми проповідями і вчинками Президент Сміт постійно навчав принципу, яким він поділився з братом Хейкоком: Він наголошував на тому, що хоча святі останніх днів і мають старанно допомагати іншим отримувати благословення євангелії, спасіння—це індивідуальна відповідальність. Він також заохочував святих покладатися на власні сили і старанно працювати над досягненням мирських цілей. “У цьому і полягає наше життя,—сказав він,—розвивати наш потенціал і, особливо, вміння володіти собою”2.
Джозеф Філдінг Сміт навчився працювати, ще коли був хлопчиком. Його батько часто був далеко від дому, тому “більшість свого дитинства він виконував роботу дорослої людини”. Насправді, він був настільки старанним працівником, що “одну роботу він мимоволі отримав раніше, ніж мав отримати її, коли через хлоп’ячу гордість він таємно почав доїти одну з сімейних корів, щоб довести, що може робити це, і таким чином він отримав завдання виконувати цю роботу постійно”3.
Те саме бажання працювати він мав і коли служив на місії повного дня в Англії. Його дружина Луї написала йому наступні слова, коли він був там: “Я знаю, що обов’язки ти любиш набагато більше, ніж задоволення, і я сповнена такої любові й довіри, що мені здається, ти настільки близький до досконалості молодий чоловік, наскільки тільки можна бути”4. Крім виконання свого обов’язку навчати євангелії інших, він старанно трудився, щоб вивчати її особисто. В одному зі своїх листів додому, він написав про свої намагання вивчити уривок з Писань: “Весь день я намагався вивчити уривок з Писань і поки що не опанував його. Але я сповнений рішучості опанувати його”5.
Любов до праці Президент Сміт передав і своїм дітям. Він казав їм: “Люди помирають у ліжку. Так само і мрії”. Пам’ятаючи про цей принцип, він і його дружина щоранку піднімали своїх дітей рано, і вони виконували свої обов’язки, щоб тримати дім у чистоті й порядку. “Чомусь татові здавалося це аморальним, якщо ми залишалися в ліжку після шостої години,—згадував один з його синів.—Насправді я спробував зробити це лише раз. Батько стежив за цим”6. Президент Сміт також допомагав у хатніх справах. Коли він і Луї тільки-но одружились, він виконував всю роботу, яку тільки міг, на будівництві їхньої першої домівки. Протягом багатьох років він здебільшого сам займався ремонтом в домі, допомагав на кухні і брав участь у збиранні і консервуванні врожаю фруктів7.
Брат Хейкок, той самий чоловік, який колись поспішав за Президентом Смітом, щоб увійти в Будинок Церковної адміністрації, пізніше став особистим секретарем п’ятьох Президентів Церкви, включаючи Президента Сміта. Під час цієї тісної взаємодії він бачив, як Президент Сміт постійно докладав зусилля, щоб вдосконалюватися духовно. Він сказав, що часто заходив у кабінет Президента Сміта і бачив, що пророк вивчає Писання або читає іншу книгу8.
Учення Джозефа Філдінга Сміта
1
Господь очікує від нас працьовитості у прагненні мирських і духовних благословень.
Господь сказав [Адаму]: “У поті свого лиця ти їстимеш хліб” [Буття 3:19; див. також Мойсей 4:25], і протягом всіх наступних віків Господь закликав свій народ бути старанним, вірно служити Йому, працювати. …
В перші дні існування Церкви в цих долинах [в Юті], Президент Бригам Янг та інші брати з великою силою наголошували на важливості бути працьовитими, і це було потрібно, бо наші пращури прийшли сюди, не маючи нічого. Вони повинні були працювати. Вони мали бути працьовитими. Їм було необхідно виробляти те, у чому вони мали потребу, і тому їм постійно радили бути працьовитими в цьому напрямку. Їх навчали не бути гордовитими в серці. Вони прийшли сюди, де вони могли поклонятися їхньому Господу Богу і виконувати Його заповіді. Їм було сказано бути смиренними і старанними. … О, як би мені хотілося, аби ми пам’ятали про це. Мені прикро, що ми забули це. …
… Господь сказав: “Не будь лінивим; бо той, хто лінується, не їстиме хліба і не носитиме одяг трудівника”. [УЗ 42:42]. У цьому є здоровий глузд, чи не так? Чому лінива людина має споживати плоди трудів працьовитої людини—за умови, що фізичний стан цієї лінивої людини дозволяє їй працювати? Я жодним чином не схвалюю будь-які заходи, що спрямовані на знищення чоловічих якостей, схиляючи чоловіків до лінощів, скільки б років їм не було. Немає значення у якому вони віці. Якщо чоловік є фізично сильним і може служити, він має подбати про себе; цього очікує від нього Господь.
Господь сказав в іншому одкровенні:
“І знову, істинно Я кажу вам, що кожний чоловік, який повинен забезпечувати свою власну сім’ю, нехай забезпечує, і він ні в якому разі не втратить свого вінця; і нехай трудиться в Церкві. Нехай кожна людина буде старанною в усьому. І ледар не матиме місця в Церкві, якщо він не покається і не виправить свої шляхи” [УЗ 75:28–29].
Отже це порада, яку Господь дав Церкві сьогодні. І це стосується не лише оброблювання полів або збору врожаю, жнив та промислових робіт, але й також означає, що людина має бути працьовитою в духовних речах, а також в мирських, завдяки яким вона заробляє на життя9.
Ми знаходимося тут для великої мети. Ця мета полягає не в тому, щоб прожити 100 років, або менше, і засаджувати наші поля, пожинати наші врожаї, збирати плоди, жити в будинках і оточити себе всім, що потрібно у смерному житті. Це не є метою життя. Все це потрібне для нашого існування тут, і саме тому нам і потрібно бути працьовитими. Але, як же багато людей витрачають свій час з думкою, що в житті потрібно лише накопичувати речі цього світу, жити в комфорті і оточити себе всією розкішшю, привілеями і задоволеннями, які тільки можна отримати у смертному житті, ніколи не задумуючись про щось вище?
Всі ці речі є лише земними благословеннями. Ми їмо, щоб жити. Ми вдягаємося, щоб нам було тепло, і щоб прикрити свою наготу. У нас є будинки, щоб жити в них у комфорті й зручності, але ми маємо ставитися до всіх цих благословень, як до тимчасових, потрібних для нашої подорожі цим життям. І це все, чим вони можуть бути корисними для нас. Ми не можемо взяти з собою жодного з них, коли ідемо з цього життя. Золото, срібло і дорогоцінні каміння, які називають багатством, нічим не корисні для людини, як тільки тим, що вони дають їй змогу подбати про себе і задовольнити свої потреби тут10.
Господь … очікує, що ми будемо дізнаватися про земні речі, щоб ми могли подбати про себе у мирському; щоб ми могли послужити нашим ближнім; і щоб ми могли донести євангельське послання іншим Його дітям по всьому світу11.
“Господь … очікує, що ми будемо дізнаватися про земні речі”.
Мета нашого перебування тут—виконувати волю Батька, як вона виконується на небесах, чинити праведність на землі, підкоряти злочестивість, цілком долаючи її, перемагати гріх і супротивника наших душ, підніматися над недоліками і слабкостями бідного занепалого людства через натхнення Господа і прояв Його сили, і таким чином ставати святими і слугами Господа на землі12.
2
Зрештою ми підзвітні Господу за виконання нашого обов’язку.
Ми маємо справу зі своєю вірою і сумлінням; ви маєте справу не зі мною, не з Президентством Церкви, а з Господом. Щодо моєї десятини, то я маю справу не з людьми—я маю справу з Господом; це стосується моєї особистої поведінки в Церкві і виконання мною інших законів і правил Церкви. Якщо я не зможу виконувати закони Церкви, то відповідатиму за це перед Господом і зрештою матиму пояснити Йому, чому я нехтував своїм обов’язком, і, можливо, мені доведеться відповідати перед Церквою за те, як я наглядав за своїми братами. Якщо я виконую свій обов’язок відповідно до свого розуміння того, що Господь вимагає від мене, тоді моя совість не буде обтяжена провиною. В душі я маю відчувати задоволення тим, що я просто виконав свій обов’язок так, як я розумію його, і я прийму наслідки. Що стосується мене, то це справа між мною і Господом; так само і з кожним з нас.
Той, Хто послав Свого Єдинонародженого Сина у світ, щоб виконати здійснену Ним місію, також послав кожну душу, яка чує мій голос, і, насправді, кожного чоловіка й жінку у світ, щоб виконати певну місію, і цю місію не можна виконати, якщо бути недбалим і байдужим. Вона також не може бути виконана у невігластві.
Ми маємо дізнатися про свій обов’язок перед Господом і одне перед одним; це дуже важливо, і ми не можемо процвітати в духовних речах, ми не можемо зростати у знанні про Господа або мудрості, не присвятивши свої думки й зусилля на те, щоб ставати кращими, щоб ставати мудрішими й обізнанішими в усьому, що стосується Господа13.
Людям так легко звинуватити когось в їхніх помилках, і ми так легко, через нашу людську природу, приписуємо собі заслугу, коли виконана справа є чимось приємним і корисним. Але ми ніколи не хочемо брати на себе відповідальність за свої сумні помилки, і тому ми намагаємося перекласти таку відповідальність кудись ще і на інших людей. … Давайте будемо самі нести свою відповідальність, не намагаючись перекласти її кудись ще14.
3
Бог дав нам свободу волі і очікує, що ми самі робитимемо все, що можемо.
Свобода волі—це великий дар, який Господь дарував кожній душі, щоб та діяла самостійно, робила свій власний вибір, була вільною й мала силу повірити й прийняти істину і здобути вічне життя або відкинути істину і мати докори сумління. Це один з найвеличніших дарів Бога. Ким би ми були без цього дару, якби нас змушували, як деякі люди хочуть змушувати своїх ближніх чинити їхню волю? Не було б спасіння; не було б винагороди за праведність; жодна людина не могла б бути покарана за невірність, бо люди не були б підзвітними перед своїм Творцем15.
Джозефа Сміта спитали, як він управляв такою великою кількістю таких різноманітних людей, як святі останніх днів. Він відповів: “Я навчаю їх правильних принципів, а вони управляють собою самі”.
Саме за цим принципом ми і діємо в Церкві. Ми очікуємо, що наші члени Церкви повсюди будуть вивчати правильні принципи і управляти собою16.
“За жодним наказом Батька жодна особа не примушувалася чинити добро. … Кожна людина може діяти самостійно”.
Цей великий дар свободи волі, який є привілеєм, даним людині, щоб та робила свій власний вибір, ніколи не скасовувався, і його ніколи не буде скасовано. Це вічний принцип, завдяки якому кожна душа отримала свободу думки. За жодним наказом Батька, жодна особа не примушувалася чинити добро; жодна особа ніколи не примушувалася чинити зло. Кожна людина може діяти самостійно. Сатана планував знищити цю свободу волі і змусити людей чинити його волю. Без цього великого дару не могло бути задовільного існування. Люди повинні мати привілей вибирати навіть, якщо вони можуть повстати проти божественних наказів. Звичайно ж, спасіння і піднесення мають приходити через свободу волі без примусу і через особисті заслуги, аби праведні могли отримати винагороду, а грішника було належним чином покарано17.
Ми віримо, що благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити, і що будуючи на фундаменті спокути Христа, всі люди мають домагатися свого власного спасіння з страхом і тремтінням перед Господом [див. 2 Нефій 25:23; Мормон 9:27]18.
Це важливий факт, який демонструється прямими діями і в підтексті в усіх Писаннях, що Бог зробив для людей все, що вони не могли зробити самі, щоб здобути спасіння, але Він очікує від людей, що вони самі робитимуть те, що в їхній силі.
Відповідно до цього принципу, це суперечить порядку небес, який було встановлено до заснування землі, щоб святі посланці, які пройшли через воскресіння, або посланці, які належать до небесної сфери, приходили на землю і виконували роботу за людей, яку вони можуть виконати самі. …
Це одна з найнебезпечніших помилок—вірити, що Ісус усе зробив для людей, якщо вони лише визнають Його своїми вустами, і їм більше нічого не потрібно робити. Людям потрібно працювати, якщо вони бажають отримати спасіння. Відповідно до цього вічного закону ангел направив Корнилія до Петра [див. Дії 10], а Ананія було послано до Павла [див. Дії 9:1–22]. Також відповідно до цього закону Мороній, який розумів написане на нефійських пластинах, не переклав їх сам, а, за наказом Господа, дав Джозефу Сміту Урім і Туммім, за допомогою якого він зміг виконати важливу роботу даром і силою Бога19.
4
Ми маємо дві великі відповідальності: прагнути нашого власного спасіння і старанно працювати для спасіння інших людей.
Ми маємо ці дві великі відповідальності. … Перша: прагнути нашого власного спасіння; і друга: прагнути спасіння наших ближніх. Отже я розумію це так, що мій перший обов’язок, щодо мене особисто, прагнути свого власного спасіння. Це і ваш перший особистий обов’язок, а також кожного члена цієї Церкви20.
Перш за все ми маємо турбуватися про наше власне спасіння. Ми маємо прагнути для себе кожного євангельського благословення. Ми повинні охриститися і увійти в порядок целестіального шлюбу, щоб стати спадкоємцями повноти царства нашого Батька. Тоді ми маємо подбати про наші сім’ї, наших дітей і наших предків21.
Наш обов’язок—спасти світ, як мертвих, так і живих. Ми спасаємо живих, які каються, проповідуючи євангелію серед народів і збираючи дітей Ізраїля, чистих серцем. Ми спасаємо померлих, коли йдемо у дім Господа і виконуємо заради них обряди—хрищення, рукопокладання, конфірмацію та інші обряди, яких Господь вимагає від нас22.
Мій і ваш обов’язок, мої брати та сестри,—бо і на вас лежить відповідальність—робити все, що в наших силах, і не ухилятися, а намагатися усією своєю душею звеличувати покликання, які Господь дав нам, старанно працювати заради спасіння нашої власної сім’ї, кожного з нас, і заради спасіння наших ближніх, спасіння тих, хто живе в інших країнах23.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Що на вас справило враження в зусиллях Президента Сміта навчати своїх дітей працювати? (Див. “З життя Джозефа Філдінга Сміта”). Що ми можемо робити, аби допомогти дітям бути більше відповідальними?
-
Як вчення в частині 1 розширюють ваше розуміння щодо покладання на власні сили? Подумайте, що ви можете робити, щоб бути більш незалежними.
-
Розгляньте пораду в частині 2. Що для вас означає бути “відповідальним перед Господом”?
-
Президент Сміт навчав: “Ми очікуємо, що наші члени Церкви повсюди будуть вивчати правильні принципи і управляти собою” (частина 3). Яку користь це вчення може принести сім’ям? Яким чином воно може скеровувати кворуми священства і Товариства допомоги?
-
Намагаючись служити іншим, чому, на вашу думку, “перш за все ми маємо турбуватися про наше власне спасіння”? (Див. частину 4).
Відповідні уривки з Писань
Допомога вчителю
“Навчаючи з цієї книги, запрошуйте інших ділитися їхніми думками, ставити запитання і навчати одне одного. Беручи активну участь в уроці, вони будуть більш підготовлені до пізнання й отримання особистого одкровення” (зі сторінки vii цієї книги).