“Слухай Його!”, розділ 2, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815--1846 (2018)
Розділ 2: “Слухай Його!”
Розділ 2
Слухай Його!
Джозеф піднявся раннього весняного ранку 1820 року і пішов до гаю поблизу свого дому. День був ясним і прекрасним, сонячне світло пробивалося крізь гілки над головою. Джозеф хотів побути на самоті під час молитви, і він знав про тихий куточок у гаю, де нещодавно вирубував дерева. Він залишив там свою сокиру, встромивши її у пеньок1.
Знайшовши це місце, Джозеф озирнувся навколо, щоб переконатися, що він був сам. Він хвилювався щодо моління вголос і не хотів, щоб його переривали.
Переконавшись, що він один, Джозеф став навколішки на холодну землю і почав ділитися з Богом бажаннями свого серця. Він просив милості, прощення й мудрості, щоб знайти відповіді на свої запитання. “О , Господи,---молився він,---до якої церкви мені слід приєднатися?”2
Під час молитви його язик здавалося почав набрякати аж до того, що він не міг говорити. Джозеф почув кроки позаду себе, але коли обернувся, то нікого не побачив. Він спробував помолитися знову, але кроки ставали голоснішими, ніби хтось ішов прямо до нього. Він скочив на ноги і обернувся навколо, проте нікого не побачив3.
Раптом якась невидима сила скувала його. Він знову намагався щось сказати, але його язик все ще був неначе зв’язаний. Його почала огортати суцільна темрява, доки він не міг вже бачити сонячне світло. Сумніви й жахливі зображення cпалахували у його уяві, бентежачи та відволікаючи його. Він відчував, ніби якась жахлива істота, реальна і надзвичайно могутня, хотіла його знищити4.
Зібравши всі свої сили, Джозеф ще раз звернувся до Бога. Його язик було розв’язано, і він благав про звільнення. Але він відчував, що впадає у відчай, вражений жахливою темрявою і готовий підкоритися знищенню5.
У цей момент стовп світла з’явився над його головою. Воно спускалося повільно і здавалося, що запалило весь гай. Коли світло зупинилося на Джозефі, він відчув себе звільненим від невидимої сили. Замість неї Дух Бога сповнив його миром і невимовною радістю.
Вдивляючись у світло, Джозеф побачив Бога Батька, Який стояв над ним у повітрі. Його обличчя було яскравіше і сповнене більшої слави, ніж будь-що бачене Джозефом раніше. Бог покликав його за ім’ям і вказав на іншу істоту, Яка явилася поруч з Ним. “Це Мій Улюблений Син,---сказав Він.--- Слухай Його!”6
Джозеф подивився в обличчя Ісуса Христа. Воно було таким же яскравим і сповненим слави, як і Батькове.
“Джозефе,---сказав Спаситель,---твої гріхи прощено”7.
Звільнившись від тягаря, Джозеф повторив своє запитання: “До якої церкви мені слід приєднатися?”8
“Не приєднуйся до жодної з них,---сказав йому Спаситель.--- Вони навчають заповідей людських як учення; мають тільки вигляд божественності, але заперечують саму силу її”.
Господь сказав Джозефу, що світ загрузнув у гріхах. Він пояснив: “Ніхто не чинить правильне. Вони відвернулися від євангелії і не дотримуються Моїх заповідей”. Священну істину і владу було втрачено й викривлено, але Він пообіцяв у майбутньому відкрити повноту Своєї євангелії Джозефу9.
Коли Спаситель говорив, Джозеф бачив сонми ангелів, і світло навколо них сяяло яскравіше полуденного сонця. “Слухай і знай, Я іду швидко,---сказав Господь,---зодягнений у славу Мого Батька”10.
Джозеф гадав, що дерева гаю будуть поглинуті полум’ям, але вони горіли, як кущ Мойсея, і їх не було знищено11.
Коли світло поступово зникло, Джозеф залишився лежати горілиць, дивлячись у небо. Стовп світла зник, і його відчуття провини й збентеження теж зникли. Відчуття божественної любові сповнило його серце12. Бог Батько та Ісус Христос говорили з ним, і він дізнався, як знайти істину та прощення.
Надто слабкий від видіння, щоб ворушитися, Джозеф лежав у гаю, доки сили не повернулися до нього. Після цього він добрався додому і там притулився до каміну, щоб не впасти. Мати побачила його і запитала, що трапилось.
“Все гаразд,---запевнив він її.--- Зі мною все гаразд”13.
Через кілька днів, розмовляючи з одним проповідником, Джозеф розповів про те, що бачив у гаю. Цей проповідник брав активну участь у нещодавньому релігійному пробудженні, і Джозеф очікував, що він сприйме його видіння серйозно.
Спочатку проповідник поставився до його слів легковажно. Час від часу люди заявляли, що мали небесні видіння14. Але потім він розсердився і почав захищатися, кажучи Джозефу, що його розповідь була від диявола. Він сказав, що дні видінь і одкровень давно минули і ніколи знову не повернуться15.
Джозеф здивувався і незабаром з’ясував, що ніхто не вірить у його видіння16. Чому б вони мали вірити? Йому було тоді лише чотирнадцять років, і у нього майже не було ніякої освіти. Він походив із бідної родини і припускалося, що він проведе решту свого життя, працюючи на землі і займаючись випадковими підробітками, щоб заробити на убоге прожиття.
Однак, при цьому, його свідчення збентежило деяких людей настільки, що з нього глузували. Він розмірковував над тим, як дивно було те, що звичайний хлопець, без становища у світі, викликав так багато гіркоти та презирства. “Чому переслідувати мене за те, що я кажу правду?”---хотів запитати він.--- Чому ж світ хоче, щоб я зрікся того, що дійсно бачив?”
Джозеф ретельно обмірковував ці запитання решту свого життя. “Я дійсно бачив світло, і у цьому світлі я бачив двох Осіб, і Вони насправді говорили зі мною,---згадував він пізніше,---і хоч мене ненавиділи і переслідували за те, що я розповідав, що бачив видіння, це була правда”.
“Я знав це, і знав, що Бог це знав,---свідчив він,--- і я не міг зректися цього”17.
Коли Джозеф зрозумів, що розповідь про його видіння тільки налаштовує його сусідів проти нього, він частіше за все не розповідав про нього, задоволений знанням, яке дав йому Бог18. Пізніше, коли Джозеф переїхав з Нью-Йорку, він спробував записати свою священну історію, що відбулася з ним у гаю. Він описав своє прагнення прощення, а також попередження Спасителя, дане світові, щодо потреби у покаянні. Він написав це сам, кульгавою мовою, щиро намагаючись передати величність того моменту.
Роками пізніше він переповів видіння більш відшліфованою мовою, залучивши писарів, які могли допомогти йому висловити те, що не піддавалося жодному описанню. Він розповів про своє бажання знайти істинну церкву і описав Бога Батька, Який явився першим, щоб представити Сина. Він написав менше про власні пошуки прощення і більше про загальне послання Спасителя щодо істини і потреби у відновленні євангелії19.
У кожній спробі записати свій досвід Джозеф свідчив, що Господь почув його молитву й відповів на неї. В юності він дізнався, що Церкви Спасителя вже не було на землі. Але Господь пообіцяв відкрити йому більше про Свою євангелію у належний час. Отже Джозеф вирішив довіритися Богу, залишатися вірним настановам, які отримав у гаю, і терпеливо чекати на подальше скерування20.