43 Порушення громадського порядку

“Порушення громадського порядку”, розділ 43, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 43: “Порушення громадського порядку”

Розділ 43

Порушення громадського порядку

Після того, як Уільяма Ло було виключено з Першого Президентства, він уникав Джозефа Сміта. В кінці березня 1844 року Гайрум намагався примирити його з Джозефом, але Уільям відкинув ці пропозиції, оскільки пророк не відрікся від закону множинного шлюбу.¹ Приблизно в той самий час Джозеф почув, що Уільям та кілька інших людей у місті змовилися, щоб вбити його і його сім’ю².

Джозеф впевнено висловився проти змовників. “Я не зроблю позову проти них, бо я нікого з них не боюся, — сказав він святим. — Вони б не злякали і стару курку”.³ Все ж він непокоївся через зростаючу кількість розкольників у Наву. Погрози вбивства викликали почуття, що час, коли він може навчати святих, наближався до кінця⁴.

Тієї весни член Церкви на ім’я Емер Гарріс сказав Джозефу, що змовники запросили його разом з його дев’ятнадцятирічним сином Денісоном на їхні збори. “Брате Гаррісе, — сказав Джозеф, — я раджу вам не відвідувати ці збори і не звертати ніякої уваги на них”. Але він додав, що хотів би, щоб Денісон відвідав ті збори і дізнався все, що можна про змовників.

Пізніше Джозеф зустрівся з Денісоном і його другом Робертом Скотом, щоб підготувати їх до завдання. Він знав, що змовники були небезпечними, тому застеріг молодих людей, щоб вони якомога менше говорили, поки вони там будуть знаходитися, і нікого не ображали⁵.

7 квітня 1844 року був другий день генеральної конференції Церкви, і Джозеф відкинув свої занепокоєння щодо змови, щоб звернутися до святих. Сильний вітер пронісся про залу, коли він встав, щоб виступити. “Вам навряд чи вдасться мене почути, якщо ви не приділите великої уваги моїм словам”, — сказав пророк, намагаючись говорити гучніше за шум вітру. Він оголосив, що буде говорити про свого друга Кінга Фоллета, який нещодавно помер, і хоче втішити всіх, хто втратив дорогих їм людей⁶.

Він також хотів дати кожному святому уявлення про те, що чекає на них в наступному світі. Джозеф хотів на якусь мить відхилити духовну завісу, щоб навчити святих про природу Бога і їх особистий божественний потенціал.

“Яким є Бог?, — він запитував у святих. — Чи знає про це якийсь чоловік чи жінка? Чи хтось з вас бачив чи чув Його або спілкувався з Ним?” — Джозеф зупинився і дав можливість людям подумати. — Якби зараз завісу було розірвано, — сказав він, — і великий Бог, Який Своєю силою тримає землю на її орбіті і також кожну річ на своєму місці, — якби ви побачили Його сьогодні, ви б побачили Його у людській подобі, ззовні схожого на людину, будучи точною подобою людини”.

Джозеф пояснив, що бажання отримати більше знання і дотримання завітів допоможе святим повністю виконати план Батька для Своїх дітей. “Ви самі повинні навчитися бути богами, — сказав Джозеф, — просуваючись від одного малого ступеня до іншого, від благодаті до благодаті, від піднесення до піднесення, доки ви не зможете посісти у славі, як ті, хто отримав престол вічної сили і влади”.

Він нагадав їм, що цей план переміг смерть. “Яку втіху несе засмученим, — сказав він, — знання, що хоч земна скинія і розкладеться, вони піднімуться у безсмертній славі, щоб більше не горювати, не страждати чи помирати, але вони стануть спадкоємцями Бога і співспадкоємцями з Ісусом Христом⁷.

Цей процес буде поступовим і вимагатиме багато терпіння, віри і навчання. “Не все можна буде зрозуміти в цьому світі, — пророк завірив святих. — Знадобиться багато часу після смерті, щоб все збагнути.

Наприкінці свого виступу Джозеф поділився своїми роздумами. Він говорив про членів своєї сім’ї і друзів, які вже померли. “Вони відсутні лише якусь мить, — сказав він. — Вони існують як духи, і коли ми підемо звідси, то привітаємо своїх матерів, батьків, друзів і всіх, кого ми любимо”. Він запевнив матерів, які втратили немовлят, що вони знову будуть разом зі своїми дітьми. Він сказав, що у вічностях святі не будуть жити у страху від нападів зловмисників, але будуть перебувати у радості й щасті⁸

Той Джозеф, який звертався до святих в той день, більше не був неотесаним, неосвіченим сільським хлопчиком, який шукав мудрості в гаю. З кожним днем і кожним роком Господь полірував його, як камінь, повільно формуючи з нього кращий інструмент для Своїх рук⁹. Все ж святі мало розуміли його життя і місію.

“Ви ніколи не знали мого серця, — сказав він. — Я не звинувачую вас у тому, що ви не вірите моїй історії. Якби я це не пережив, то і сам не зміг би повірити цьому”. Він сподівався, що одного дня, коли його життя буде зважене на терезах, святі будуть знати його краще.

Після закінчення виступу Джозеф сів і хор почав співати. Він говорив майже дві з половиною години¹⁰.

Проповідь Джозефа надихнула святих і сповнила їх Духом. “Вчення, яке ми почули, звеселило наші серця”, — написала Еллен Дуглас своїм батькам в Англії через тиждень після конференції. Еллен разом з її чоловіком і дітьми були серед перших навернених у Британії, які вирушили до Наву у 1842 році. Істини, про які говорив Джозеф під час своєї проповіді, нагадали їй, чому вони пожертвували так багато, щоб приєднатися до святих.

Дугласи були бідними, бо так само, як і багатьом наверненим з Британії, їм довелося витратити майже всі свої гроші для імміграції в Наву. Чоловік Еллен, Джордж, помер невдовзі після переїзду. У Еллен була сильна лихоманка, через що вона була не в змозі утримувати своїх вісьмох дітей. Подруга запропонувала їй звернутися по допомогу до Товариства допомоги, до якого Еллен приєдналася після приїзду в Наву.

“Я відмовилася це зробити, — сказала Еллен своїм батькам у листі, який вона написала після конференції, — але вона сказала, що мені потрібно це зробити, бо я дуже довго хворіла, і якщо я цього не зроблю сама, то вона це зробить замість мене”. Еллен знала, що її дітям багато що потрібно, особливо одяг, і тому зрештою погодилася попросити членкиню Товариства допомоги про підтримку.

“Вона спитала, чого я потребувала найбільше — пояснила Еллен, — і вони привезли фургон і зробили мені такий подарунок, який я ще ніколи й не від кого не отримувала”.

У неї з дітьми тепер була корова і кілька десятків кур. Вони орендували ділянку землі і збирали гроші, щоб купити свою землю. “Ніколи в житті я не раділа життю, як зараз, — сказала вона батькам. — Я відчуваю сильне бажання радіти і славити мого Бога, що Він послав своїх старійшин Ізраїля в Англію, і що Він благословив моє серце, щоб я їм повірила”.

Вона закінчила свій лист свідченням про пророка Джозефа Сміта. “Настане день, — сказала вона своїм батькам, — коли ви дізнаєтеся, що я кажу вам істину”¹¹.

Тієї весни Денісон Гарріс і Роберт Скотт відвідали таємні збори Уільяма Ло і розповіли Джозефу про те, що вони дізналися¹². На той час Уільям вважав, що йому треба реформувати Церкву. Він казав, що все ще вірить у Книгу Мормона і Учення і Завіти, але його дуже розлютили вчення Джозефа про множинний шлюб і нещодавні вчення про природу Бога¹³.

Серед змовників Денісон і Роберт упізнали дружину Уільяма, Джейн, і його старшого брата Уілсона. Вони також побачили Роберта і Чарльза Фостерів. Раніше вони були друзями Джозефа, доки не посварилися з ним щодо забудови території навколо храму¹⁴. Старі товариші Джона Беннетта Чонсі та Френсіс Хіґбі також були присутні, разом з місцевим пройдисвітом на ім’я Джозеф Джексон¹⁵.

Пророк був зворушений тим, що Денісон і Роберт були готові ризикнути життям заради нього. Після другої зустрічі зі змовниками він попросив цих юнаків відвідати ті збори ще раз. “Будьте дуже стримані, — порадив він, — і не обіцяйте змовитися проти мене чи будь-кого в громаді”. Він попередив їх, що змовники можуть спробувати їх убити.

Наступної неділі Денісон і Роберт побачили, що звичайне місце зустрічі охоронялося людьми з мушкетами та багнетами. Вони увійшли до будинку й тихо слухали, як сперечаються змовники. Усі погоджувалися, що Джозеф мав померти, але ніхто не міг розробити план.

Перед закриттям зустрічі Френсіс Хіґбі склав присягу братерства з кожним змовником. Один за одним чоловіки та жінки в кімнаті підняли Біблію в правій руці і присягнули. Коли настала черга Денісона та Роберта, то вони відмовилися виступити вперед.

“Хіба ви не чули потужного свідчення всіх присутніх проти Джозефа Сміта? — питали змовники. — Ми вважаємо своїм священним обов’язком знищити його та врятувати людей від цієї небезпеки”.

“Ми приходили на ваші зустрічі, тому що вважали вас своїми друзями, — сказали юнаки. — Ми не думали, що це комусь нашкодить”.

Лідери групи наказали охоронцям схопити Денісона та Роберта та відправити їх у підвал. Опинившись там, юнакам дали ще один шанс скласти присягу. “Якщо ви все ще сповнені рішучості відмовитися, — сказали їм, — нам доведеться пролити вашу кров”.

Молоді люди знову відмовилися і приготувалися до смерті.

“Стривайте!, — хтось закричав у підвалі. — Давайте ще раз обговоримо цю справу!”

У ту ж хвилину змовники знову почали суперечку, і юнаки почули, як один чоловік сказав, що вбивати їх надто небезпечно. “Батьки хлопчиків, — міркував він, — можуть почати пошуки, а це буде для нас дуже небезпечно”.

Озброєні охоронці відвели Денісона і Роберта до річки і відпустили. “Якщо ви колись про це скажете, — попередили охоронці, — ми вб’ємо вас уночі чи вдень, де б ви не були”¹⁶.

Молоді люди пішли і негайно доповіли про все Джозефу та охоронцю, який був із ним. Пророк був радий, що вони не постраждали. Але поки він слухав їхню розповідь, його обличчя спохмурніло. “Брати, — сказав він, — ви не знаєте, чим це закінчиться”.

“Ти думаєш, що вони вб’ють тебе? — запитав його охоронець. — Тебе буде вбито?”

Джозеф не відповів прямо на запитання, але він запевнив молодих людей, що Уільям Ло та інші змовники помилялися щодо нього. “Я не лжепророк, — сказав він. — У мене нема темних одкровень. У мене нема одкровень від диявола”¹⁷.

Незважаючи на проблеми тієї весни, Джозеф регулярно зустрічався з Радою п’ятдесятьох, щоб обговорювати досконалі принципи теократичної демократії та закони і практики, якими б ця система керувалась. На одному засіданні, невдовзі після квітневої конференції, Рада проголосувала за прийняття Джозефа як пророка, священника і царя.

Чоловіки не мали політичних повноважень, тому це рішення не мало практичних наслідків. Але це було підтвердженням чинів священства й обов’язків Джозефа як голови земного царства Господа до Другого пришестя. Це також було посиланням на свідчення Івана Одкровителя про те, що Христос зробив праведних святих царями та священниками для Бога, надаючи додаткового значення титулу Спасителя — Цар царів¹⁸.

Пізніше того дня Джозеф зазначив, що кілька членів Ради не були членами Церкви. Він проголосив, що в Раді п’ятдесятьох нікого не питали про їхні релігійні погляди, якими б вони не були. “Ми діємо відповідно до широкого та ліберального принципу, що всіх людей треба поважати, і що вони мають рівні права, — сказав він. — Кожна людина має привілей у цій організації добровільно обирати для себе свого Бога і те, як їй подобається сповідувати релігію”.

Під час промови Джозеф взяв довгу лінійку і широко розмахував нею, як це міг робити шкільний учитель. “Коли людина відчуває найменшу спокусу нетерпимості до поглядів інших, вона повинна відкинути її”, — сказав він раді. Він сказав, що дух релігійної нетерпимості омив землю кров’ю. “У жодному уряді чи політичній організації, — проголосив він, — релігійні погляди людини ніколи не мають ставитися під сумнів. Людину слід судити за законом, незалежно від релігійних упереджень”.

Коли Джозеф закінчив говорити, то випадково зламав лінійку навпіл, здивувавши цим усіх у кімнаті.

Бригам Янг пожартував: “Так само, як лінійка зламалася у руках нашого голови, так кожний тиранічний уряд може зламатися перед нами”¹⁹.

До кінця квітня, через активну розкольницьку діяльність Уільяма і Джейн Ло, рада з тридцяти двох церковних провідників виключила їх та Роберта Фостера з Церкви за нехристиянську поведінку. Уільям був обурений і відхилив рішення ради, оскільки їх не викликали сказати щось у своє виправдання під час слухання²⁰.

Зрештою критики Церкви почали активніше вести свою діяльність саме тоді, коли кілька апостолів і десятки старійшин поїхали з Наву служити на місіях і проводити президентську кампанію Джозефа. Роберт Фостер і Чонсі Хіґбі збирали докази, які могли бути використані у судових процесах проти пророка²¹. Уільям Ло провів публічне зібрання 21 квітня. На ньому він засудив Джозефа як занепалого пророка та організував нову церкву.

Під час цих зборів його послідовники проголосили його президентом нової церкви. Після цього вони збиралися кожної неділі і продумували, як залучити до своєї справи інших незадоволених святих²².

Тим часом молодий редактор газети Томас Шарп, який відколовся від святих незадовго після їхнього приїзду в Іллінойс, заповнив свою газету критикою на адресу Джозефа і Церкви.

“Ви нічого не знаєте про постійні образи та шкоду, які керівники мормонської Церкви завдають нашим громадянам, — заявив він, виправдовуючи свої нападки на святих. — Якби ви тільки знали про ці речі, то почали б нам казати, що необхідно починати викривати цю банду розбійників, шахраїв та кровососів”²³.

Потім, 10 травня, Уільям та його послідовники оголосили про свій план видавати газету Nauvoo Expositor. Вони казали, що ця газета буде надавати “повний, чесний і детальний звіт про факти того, що дійсно відбувається у Наву”²⁴. Френсіс Хіґбі також висунув звинувачення проти Джозефа у публічних наклепах на себе. В цей час Уільям і його брат Уілсон використали множинний шлюб Джозефа як підставу для звинувачення його у розпусті²⁵.

“Диявол завжди встановлює своє царство в той же самий час на противагу Богові”, — сказав Джозеф святим у проповіді у той час, як йому висували фальшиві звинувачення. Після цього він та інші святі, які отримали ендаумент, зустрілися у кімнаті над його крамницею. Там вони молилися про визволення від своїх ворогів²⁶. Джозеф хотів уникнути арешту, але не хотів знову переховуватися. Емма була вагітна і дуже хвора, тому він не хотів залишати її саму²⁷.

Зрештою, наприкінці травня, він вирішив, що краще поїхати до окружного центру, який знаходився в Картеджі, щоб там взяти участь у судовому розслідуванні звинувачень, які висувалися проти нього²⁸. Близько двох десятків друзів Джозефа супроводжували його до міста. Коли справа потрапила до судді, прокурори не мали свідка і не змогли продовжити розслідування. Слухання було відкладено на кілька місяців, і шериф дозволив Джозефу повернутися додому²⁹.

Звільнення Джозефа розлютило Томаса Шарпа. “Ми бачили і чули достатньо, щоб переконатися, що поза Наву Джо Сміт не перебуває у безпеці, і ми не здивуємося, якщо невдовзі почуємо про його насильницьку смерть, — заявив він у своїй статті. — Почуття цієї країни зараз знаходяться на межі, і вони вибухнуть люттю від найменшої провокації”³⁰.

У той час як спротив Джозефу посилився, святі продовжували розбудовувати своє місто. Луїза Пратт намагалася знайти притулок і прогодувати своїх чотирьох дочок, поки її чоловік був на місії в південній частині Тихого океану. Перед від’їздом Еддісон купив трохи деревини, але недостатньо, щоб Луїза побудувала будинок на їхній міській ділянці. Оскільки Луїза володіла землею в сусідньому штаті, вона пішла на лісозавод неподалік і попросила купити деревину в кредит під заставу своєї землі.

“Не потрібно сумніватися в жінці, — сказала вона тесляру. Вона хвилювалася, що він може відмовити їй у наданні кредиту через її стать. — Зазвичай, ми більш пунктуальні ніж чоловіки”.

Мірошник не мав заперечень щодо продажу їй деревини в кредит, і незабаром Луїза отримала деревину, необхідну для будівництва невеликого каркасного будинку. На жаль, чоловіки, яких вона найняла для роботи, постійно її розчаровували, що змушувало її брати на роботу когось іншого, поки вона не знайшла надійних працівників.

У той час як будинок будувався, Луїза працювала швачкою. Коли її доньки захворіли на кір, вона доглядала за ними і в день, і вночі, молячись за їх одужання, доки вони не видужали. Судячи з усього, вона добре справлялася за своїх обставин. Але вона часто почувалася самотньою, неспроможною та безпорадною, намагаючись нести ці тягарі на своїх плечах.

Коли будинок було закінчено, Луїза переїхала туди зі своїми дочками. Вона поклала килим, який зробила сама, і обставила дім предметами, які придбала на свої гроші.

Минали місяці, Луїза та дівчата ледве виживали на її невеликий дохід. Вона також обмінювалась речами і купувала в борг, продовжуючи виплачувати свій борг мірошнику. Коли у них закінчилась їжа, а Луїза мала сплатити нові борги, діти запитали: “Що нам робити, мамо?”

“Поскаржитись Господу”, — сухо сказала Луїза. Їй було цікаво, як би звучала її молитва. Чи буде вона скаржитися на людей, які винні їй гроші? Чи стала б вона критикувати тих, хто не заплатив їй за роботу, яку вони в неї замовили?

Саме тоді прибув чоловік із великою кількістю дров для неї, які вона могла продати. Потім прибув інший чоловік зі ста фунтами (45 кілограм) борошна і двадцятьма п’ятьма фунтами (11 кілограм) свинини.

“Мамо, — сказала її донька Френсіс, — тобі так щастить!”

Луїза була сповнена вдячності і вирішила утриматися від скарг³¹.

Як і обіцяв Уільям Ло, газета Nauvoo Expositor з’явилася на вулицях Наву на початку червня. “Ми щиро прагнемо зруйнувати порочні принципи Джозефа Сміта, — заявлялося в преамбулі, — які, як ми точно знаємо, не узгоджуються і не відповідають принципам Ісуса Христа та апостолів”.

У газеті Уільям та його послідовники наполягали на тому, що Джозеф відійшов від відновленої євангелії, запровадивши ендаумент, практикуючи множинний шлюб і навчаючи новій доктрині про піднесення та природу Бога³².

Вони також застерегли громадян тієї округи, що політична влада святих зростає. Вони засудили те, що Джозеф не мав чіткого розмежування між ролями Церкви та держави. Вони також осудили його кандидатуру на пост президента.

“Давайте встанемо у величі нашої сили, — зловісно проголосили вони, — і зметемо з лиця землі вплив тиранів і негідників”³³.

Через день після появи газети Джозеф скликав міську раду Наву, щоб обговорити, що робити з газетою Expositor. Багато сусідів святих вже вороже ставилися до Церкви, і він хвилювався, що Expositor спровокує насильство. “Небезпечно, щоб існували такі речі, — сказав він, — бо вони викликають дух насильства, притаманний погромникам”³⁴.

Гайрум нагадав міській раді про погромників, які вигнали їх з Міссурі. Як і Джозеф, він хвилювався, що газета підбурить людей проти святих, якщо вони не приймуть закон, щоб зупинити її видавництво.

Був вечір суботи, і чоловіки відклали засідання до понеділка³⁵. В той день засідання міської ради тривало з ранку до вечора . На засіданні знову обговорювалося, що можна зробити з газетою. Джозеф запропонував оголосити, що газета порушувала громадський порядок, і знищити друкарський прес, на якому вона друкувалась³⁶.

Джон Тейлор погодився. Джон був редактором видання Times and Seasons і цінував вільну пресу та свободу слова, але він, як і Джозеф, вірив, що вони мають конституційне право захищатися від наклепів. Знищення Expositor і друкарського верстату було б суперечливим, але вони вважали, що можуть зробити це законно.

Джозеф прочитав уголос конституцію штату Іллінойс про свободу преси, щоб усі в залі зрозуміли цей закон. Діставши поважну книгу законів, інший член Ради прочитав юридичне обґрунтування для знищення того, що порушує громадський спокій. З представленою юридичною аргументацією, Гайрум повторив пропозицію Джозефа знищити друкарський верстат та розібрати шрифт³⁷.

Уільям Фелпс сказав раді, що він переглянув Конституцію Сполучених Штатів, статут міста Наву та закони країни. На його думку, місто мало цілком юридично виправдані підстави оголосити цей верстат таким, що завдає шкоди та негайно його знищити.

Рада проголосувала за знищення верстата, і Джозеф надіслав наказ міському маршалу виконати це розпорядження³⁸.

Того вечора маршал Наву прибув до видавництва Expositor приблизно з сотнею чоловіків. Вони з кувалдою увірвалися в цех, витягли на вулицю друкарський верстат і рознесли його вщент. Потім ці чоловіки висипали шухляди зі шрифтами та підпалили те, що було розкидано. Всі примірники газети, які вони могли знайти, були кинуті у вогонь³⁹.

Наступного дня Томас Шарп повідомив про знищення верстата в додатковому випуску своєї газети. “Війна і винищення неминучі! Громадяни, вставайте всі, як один!!!, — написав він. У нас немає часу на пояснення, кожен зробить свій висновок. Зробімо це вогнем і мечем!!!”⁴⁰