25 Ідіть на захід

“Ідіть на захід”, розділ 25, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 25: “Ідіть на захід”

Розділ 25

Ідіть на захід

Коли Дженнетта Річардс на короткий час прибула до Престона, Англія, у серпні 1837 р., її друзі Енн та Томас Уолмзлі хотіли багато що розповісти їй про групу місіонерів з Америки.

Енн хворіла багато років, поступово в’янучи, поки від неї не залишилися шкіра і кістки. Коли Гебер Кімболл проповідував їй, він пообіцяв, що вона зцілиться, якщо матимете віру, покається й увійде у води хрищення. Невдовзі після цього Енн охристилася у новій церкві, разом з вісьмома іншими людьми. Після цього її здоров’я почало стабільно покращуватися.

Багато з тих, хто охристився, належали до громади Джеймса Філдінга. Хоча преподобний Філдінг дозволив місіонерам проповідувати в його церкві, він сам відмовився від хрищення і почав обурюватися через втрату своїх парафіян¹.

Послання американських місіонерів захопило Дженнетту. Вона жила у маленькому селі під назвою Уолкерфолд, що знаходилося на відстані 24 кілометрів від димарів Престона та його багатолюдних вулиць. Її батько був християнським проповідником у селі, отже вона виросла, чуючи слово Бога у себе вдома.

Зараз, за кілька тижнів до її двадцятиріччя, їй було дуже цікаво дізнатися більше про Божу істину. Коли /Дженнетт відвідувала родину Уолмзлі, то зустріла там Гебера і була вражена тим, що він розповів про ангелів, стародавній літопис, написаний на золотих пластинах, та про живого пророка, який отримує одкровення від Бога, як пророки давнини.

Гебер запросив Дженнетту на свою проповідь того вечора. Вона пішла послухати і захотіла дізнатися більше. Наступного дня вона почула, як він знову проповідує, і вже знала, що його слова були істинними.

Наступного ранку Дженнетта попросила Гебера охристити її. Він та Орсон Гайд відвели її на берег річки Ріббл, і Гебер занурив її у воду. Потім вони конфірмували її на березі ріки.

Після її хрищення Дженнетта хотіла залишитися у Престоні разом з іншими святими, але їй потрібно було повернутися до батьків в Уолкерфолд. Вона дуже хотіла розповісти про свою нову релігію їм, але все ж таки не була впевнена, як відреагує її батько на її рішення приєднатися до святих.

“Господь пом’якшить серце твого батька, — сказав Гебер їй. — І в мене буде можливість проповідувати в його каплиці”.

Сподіваючись, що він має рацію, вона попросила Гебера молитися за неї².

Того самого літа Джозеф відправився у Канаду, щоб відвідати святих у Торонто. У його відсутність Джозеф старший виступив на недільних зборах у Кертлендському храмі про проблеми в Товаристві безпеки. Він захищав особу свого сина і засуджував дії розкольників, які сиділи в іншому кінці кімнати.

Коли патріарх виступав перед святими, Уоррен Перріш підвівся і почав вимагати дозволу виступити. Джозеф старший попросив його не перебивати, але Уоррен рушив через залу і вийшов до кафедри. Він схопив Джозефа старшого і намагався відтягнути його від неї. Патріарх покликав Олівера Каудері на допомогу, який служив місцевим мировим суддею, але Олівер нічого не зробив, щоб допомогти своєму старому другові.

Побачивши, що його батько був у небезпеці, Уільям Сміт підбіг і схопив Уоррена, щоб відтягнути його від кафедри. Джон Бойнтон кинувся вперед, виймаючи меча. Він направив лезо на груди Уільяма і погрожував проткнути свого товариша-апостола, якщо той зробить ще один крок. Інші розкольники витягнули ножі й пістолети зі своїх кишень й оточили Уільяма.

Хаос охопив храм. Люди кинулися до дверей або вистрибували з вікон, що були поблизу них. Констеблі увірвалися в залу, проштовхнулися крізь натовп, що розбігався у всі сторони, і кинулися до озброєних людей³.

Коли через кілька тижнів Джозеф повернувся у Кертленд і дізнався, що сталося, він скликав термінову конференцію святих і закликав виявити підтримку своїм голосом щодо кожного провідника Церкви⁴ . Святі підтримали його і Перше Президентство, але відмовилися підтримати Джона Бойнтона, Люка Джонсона і Лаймана Джонсона як членів Кворуму дванадцятьох⁵.

Підтримка через голосування була запевненням у підтримці, хоча Джозеф знав, що проблеми, у Кертленді, ще далекі від розв’язання. Будучи єдиним колом у Церкві, Кертленд мав стати місцем збору святих. Але у місті була економічна і духовна криза — розкольники налаштовували слабких членів Церкви проти пророка. Для багатьох Кертленд припинив бути місцем миру та духовної сили.

Нещодавно у видінні Господь наказав Джозефу створити нові коли Сіону і розширити межі Церкви. Джозеф і Сідні були тепер переконані, що настав час переїжджати в Міссурі, дослідити нове поселення Фар-Уест і встановити інші коли як місця збирання святих⁶.

Джозефу також треба було відвідати Міссурі для інших справ. Він непокоївся, що відступництво у Кертленді перекинулося на провідників Церкви в Сіоні. Коли Джон Уітмер і Уільям Фелпс заснували Фар-Уест, то не радилися з єпископатом чи вищою радою, як було зазначено в одкровенні. Вони також купили землю за гроші з пожертвувань на свої власні імена і продали її для особистої вигоди.

Хоча обидва чоловіки визнали свою помилку, Джозеф та інші провідники підозрювали, що вони все ще були нечесними у своєму управлінні землею у Міссурі⁷.

Джозеф також непокоївся про вплив членів його власного Першого Президентства, які готувалися до переїзду у Фар-Уест. Фредерік Уільямс посварився з ним через управління Кертлендським товариством безпеки, і це погіршило їхню дружбу⁸. До того ж Олівер не схвалював активну роль Джозефа у місцевій економіці та політиці. Він і Девід Уітмер, президент Церкви у Міссурі, вважали, що Джозеф, будучи пророком, докладав надто багато зусиль у мирських справах⁹.

Хоча ці чоловіки і не підтримували Уоррена Перріша або інших розкольників, їхня відданість Джозефу ослабла за останні вісім місяців, і він хвилювався, щоб вони не спричинили проблем в Сіоні.

Перед тим як поїхати з Кертленда, Джозеф попросив свого брата Гайрума та Томаса Марша поїхати у Фар-Уест, щоб попередити вірних святих про зростаючий розкол між ним і цими чоловіками¹⁰. Гайрум погодився поїхати, хоча це означало, що він мав залишити свою дружину, Джерушу, коли їй залишалося всього кілька тижнів до народження їхньої шостої дитини¹¹.

Непорозуміння між Олівером і пророком вийшли за межі незгоди щодо того, як керувати Церквою. З того часу як Джозеф дізнався про множинний шлюб під час свого натхненного перекладу Біблії, він знав, що колись Бог накаже Його людям застосовувати цей принцип. Джозеф не почав застосовувати це знання негайно, але через кілька років ангел Господа наказав йому одружитися з ще однією жінкою¹².

Отримавши заповідь, Джозефу було важко подолати природне неприйняття цієї ідеї. Він міг передбачити випробування, які почнуться після запровадження множинного шлюбу, і хотів відмовитися від цього. Але ангел наполягав на виконанні цього принципу, наказуючи Джозефу розповісти про одкровення лише тим людям, які виявили непохитну цілісність. Ангел також наказав Джозефу зберігати це в таємниці, доки Господь не визнає за потрібне оприлюднити цю практику через Своїх обраних слуг¹³.

У той час, коли Джозеф жив у Кертленді, молода жінка на ім’я Фенні Алджер працювала у домі Смітів. Джозеф знав її сім’ю дуже добре і довіряв їм. Її батьки були вірними святими, які приєдналися до Церкви у перший рік її існування. Її дядько Левій Хенкок пройшов маршем разом з Табором Ізраїля¹⁴.

Дотримуючись заповіді Господа, Джозеф запропонував Фенні одружитися з допомогою Левія і схваленням її батьків¹⁵. Фенні прийняла вчення Джозефа і його пропозицію одружитися, а її дядько провів церемонію¹⁶.

Через те, що ще не настав час вчити про множинний шлюб у Церкві, Джозеф і Фенні тримали свій шлюб у секреті, як це наказав ангел¹⁷. Але деякі люди у Кертленді почали поширювати плітки¹⁸. До настання осені 1836 р. Фенні переїхала з міста¹⁹.

Олівер дуже засуджував стосунки Джозефа з Фенні, хоча невідомо, що саме він знав²⁰. Також достеменно невідомо, що Емма знала про цей шлюб. Через деякий час Фенні вийшла заміж за іншого чоловіка і жила окремо від головного місця збору святих. Пізніше, через багато років, вона отримала листа від свого брата, який спитав її про множинний шлюб з Джозефом.

“Це наші особисті справи”, — написала йому у відповідь Фенні, — і мені нема про що розповідати”²¹.

Восени 1837 р., коли Джозеф і Сідні поїхали у Фар-Уест, Уілфорд Вудрафф жив як місіонер серед рибалок і китобоїв на островах Фокс у північній частині Атлантичного океану²². Він і його напарник, Джонатан Гейл, прибули на один із постраждалих від негоди островів в останні тижні серпня. Вони не знали багато про це місце, яке було покрито густим вічнозеленим лісом, але вони хотіли виконати пророцтво Ісаї, що народ Господа буде збиратися з морських островів²³.

Перед тим, як двоє чоловіків покинули Кертленд, дехто з розкольників намагався відрадити Джонатана від поїздки на острови Фокс, говорячи, що він нікого там не охристить. Він не хотів, щоб вони виявилися правими²⁴.

Уілфорд та Джонатан вже працювали разом кілька місяців. Покинувши Кертленд, вони намагалися ділитися євангелією з сім’єю Уілфорда в штаті Коннектикут, але охристилися лише його дядько, тітка і двоюрідний брат²⁵. Фібі Вудрафф незабаром приєдналася до них, і вони разом поїхали до узбережжя, де жили її батьки у штаті Мен. Вона збиралася там жити, поки Уілфорд і Джонатан служили на місії²⁶.

Один з перших, з ким Уілфорд і Джонатан зустрілися на островах, був священник на ім’я Ґідеон Ньютон. Вони поїли разом з сім’єю Ґідеона і дали йому Книгу Мормона. Після цього місіонери пішли до його церкви і Уілфорд проповідував там з Нового Заповіту²⁷.

Протягом кількох наступних днів Уілфорд і Джонатан проповідували щодня, часто у школах. Вони дізналися, що люди на островах були розумними, працелюбними та добрими. Ґідеон і його сім’я відвідали більшість їхніх зборів. Проповідник вивчав Книгу Мормона і відчув, що Дух свідчив про її істинність. Але він не знав, чи може прийняти її — особливо, якщо це означало, що йому буде потрібно відмовитися від його громади²⁸.

Одного ранку, перебуваючи більше тижня на островах, Уілфорд виголосив проповідь перед великим зібранням у церкві Ґідеона. Теплий прийом проповіді занепокоїв священника, який пізніше того ж дня зустрівся з місіонерами. Він сказав їм, що прочитав вже достатньо з Книги Мормона і не міг прийняти її. Він планував скористатися своїм впливом на островах, щоб зупинити їхнє проповідування.

Ґідеон пішов до церкви, щоб виступити зі своєю проповіддю, залишивши Уілфорда і Джонатана із сумнівами щодо їхнього майбутнього успіху на острові. Але коли Ґідеон прибув до своєї церкви, вона виявилася пустою. Ніхто не прийшов слухати його проповідь²⁹.

Тієї ночі Уілфорд і Джонатан залишилися в домі морського капітана Юстуса Імеса і його дружини Бетсі. Родина Імесів зацікавилася посланням місіонерів, і після одних недільних зборів Уілфорд запросив їх охриститися. На його радість вони погодилися³⁰.

Звернувшись до Джонатана, Уілфорд згадав, як кертлендські розкольники пророкували їм про невдачу на островах. “Іди і охристи його, — сказав Уілфорд, вказуючи на Юстуса, — і доведи тим чоловікам, що вони лжепророки”³¹.

Поїхавши виконувати своє завдання у Фар-Уесті, Гайрум чекав на прибуття свого брата. Він щодня сподівався, що Джозеф привезе звістку від Джеруши. Гайрум і Томас побачили квітучий Фар-Уест. Святі заклали широкі вулиці та просторі міські квартали для будинків і садів. Діти сміялися і грали на вулицях, ухиляючись від коней, возів і бричок, що гуркотіли повз них. У місті були будинки та котеджі, готель, а також кілька крамниць і магазинів, зокрема і єпископська комора. У центрі міста було місце для храму³².

Джозеф і Сідні поїхали у Фар-Уест на початку листопада, але вони не мали новин для Гайрума. Коли вони залишили Кертленд кілька тижнів тому, Джеруша ще не народила³³.

Джозеф швидко скликав конференцію у Фар-Уесті, щоб обговорити способи розширення поселення для майбутнього зростання. Вони з Сідні побачили, що в цій місцевості є можливості для святих збиратися й розширятися так, щоб уникати скупчення із сусідами і ризику відновлення насильства з їхнього боку. На конференції Джозеф оголосив їхні плани для розширення і відклав роботу над новим храмом, доки Господь не відкриє Свою волю стосовно цього будівництва.

Пророк також запросив святих у Фар-Уесті проголосувати на підтримку провідників Церкви. Цього разу Фредеріка Уільямса було звільнено з його чину у Першому Президентстві і Сідні Рігдон запропонував Гайрума зайняти його місце. Святі підтримали пропозицію³⁴.

Через кілька днів Гайрум отримав довгоочікувані новини у листі з Кертленда. Але листа написав його брат Сем’юел, а не Джеруша. “Дорогий брате, Гайруме, — починався лист, — цього вечора я сів, щоб написати тобі і виконати свій обов’язок, розуміючи, що кожна розсудлива людина хоче знати все про стан його сім’ї”.

Гайрум пробігся очима по листу. Джеруша народила здорову дівчинку, але вона була дуже слабкою після пологів. Сміти намагалися відходити її, але вона померла через кілька днів³⁵.

Гайрум і Джозеф почали негайно готуватися до повернення в Кертленд. Перед від’їздом Джозеф зустрівся віч-на-віч з Томасом й Олівером³⁶. Вони обговорювали несхвалення Олівером шлюбу Джозефа з Фенні Алджер, але вони не дійшли згоди і це питання залишилося невирішеним³⁷. Нарешті Джозеф простяг руку Оліверу і сказав, що хоче припинити будь-яку суперечку, яка виникла між ними. Олівер потиснув його руку, і вони розійшлися³⁸.

За кілька тижнів Джозеф, Сідні і Гайрум повернулися в Кертленд. Вдома у рідних Гайрум побачив своїх п’ятьох дітей, які все ще сумували через раптову втрату своєї матері, яку поховали на цвинтарі біля храму. Маючи нові обов’язки у Першому Президентстві, Гайрум не уявляв, як він буде піклуватися про них сам³⁹.

Джозеф порадив братові одружитися знову і порекомендував йому Мері Філдінг⁴⁰. Вона була доброю, освіченою і відданою Церкві. Вона могла стати чудовою напарницею для Гайрума і турботливою матір’ю для його дітей.

Невдовзі після цього Гайрум запропонував Мері одружитися. Будучи 36-річною, вона вже отримувала кілька пропозицій щодо одруження у своєму житті, але вона завжди їх відхиляла. Колись її матір попереджала її ніколи не виходити заміж за вдівця з дітьми. Якщо вона прийме пропозицію Гайрума одружитися, вона відразу стане матір’ю шести дітей.

Мері обміркувала пропозицію і прийняла її. Вона вже захоплювалася родиною Смітів, вважала Джозефа братом і поважала Гайрума за його смирення⁴¹. Вони одружилися за день до Різдва⁴².

Багато святих раділо, що Джозеф був знову у Кертленді, але будь-які надії на відновлення гармонії у Церкві скоро розтанули. Уоррен Перріш, Люк Джонсон і Джон Бойнтон щотижня зустрічалися з Ґрандісоном Ньюеллом та іншими ворогами Церкви, щоб звинувачувати Перше Президентство. Незабаром до них приєдналися колишні вірні послідовники, такі як Мартін Гарріс, і до кінця року провідні розкольники організували власну церкву⁴³.

Невдовзі після цього Вайлет Кімболл написала своєму чоловікові в Англію про стан Церкви в Огайо. Знаючи, як Гебер любив Люка Джонсона та Джона Бойнтона, які були його товаришами у кворумі, Вайлет сумнівалася, чи варто йому казати жахливі новини⁴⁴.

“У мене немає сумнівів, що це поранить твоє серце. — написала вона Геберу. — Вони кажуть, що вірять у Книгу Мормона і в Учення і Завіти, але у своїх діях відкидають їх”⁴⁵.

У кінці листа Марінда Гайд додала послання для свого чоловіка Орсона. Люк Джонсон був старшим братом Марінди, і його відступництво теж було дуже болючим для неї. “Такі часи у Кертленді, які ми зараз маємо, ти ніколи не бачив, — написала вона, — бо, здається, що впевненість одне в одному зникла”. Вона сама мала пильнувати і молитися, щоб знати правильний напрямок, який би провів її крізь небезпечні часи.

“Якби я могла вибирати, коли ти можеш бути поруч зі мною, — сказала вона Орсону, — то я б вибрала зараз”⁴⁶.

Здавалося, ніщо не пом’якшувало почуття розкольників. Вони стверджували, що Джозеф і Сідні неправильно управляли Кертлендським товариством безпеки й обдурили святих. Уоррен вважав, що пророк має бути більш благочестивим, ніж інші люди, і він скористався невдачею щодо Товариства безпеки, щоб показати, як Джозеф не відповідає цьому стандарту⁴⁷.

Вища рада Кертленда протягом багатьох місяців намагалася примиритися з тими, хто був на чолі розкольників, але їх довелося відлучити від Церкви. Потім розкольники захопили храм для їхніх власних церковних зборів і пригрозили вигнати з Кертленда всіх, хто залишався вірними Джозефу.

Вайлет вважала, що розкольники робили неправильно, відділившись від святих, однак вона скоріше відчувала сум через їхні дії, а не гнів. “Попри все, що я сказала про цих розкольників, — написала вона Геберу, — серед них є ті, яких я люблю. Мені дуже сумно і шкода їх”⁴⁸. Вона знала, що розвал Товариства безпеки став випробуванням у їхніх духовних і мирських справах. Вона також думала, що Джозеф припустився помилок в управлінні Товариством, але вона не втратила віри в пророка.

“У мене є причини вважати, що Джозеф упокорився перед Господом і покаявся”, — сказала вона Геберу. І вона вірила, що Церква переживе складні часи.

“Господь сказав, що того, хто не витримає покарання і зречеться Мене, не може бути освячено”, — написала вона. А для неї це могло означати переживати ворожнечу у Кертленді на самоті, поки вона була сама з дітьми і чекала на повернення Гебера з його місії. Або якщо стан речей погіршиться, це могло означати, що їй треба було залишити їхню домівку і перебратися у Міссурі.

“Якщо нам треба буде втікати, — сказала вона Геберу, — я втечу”⁴⁹.

На початку нового року кертлендські розкольники ставали все більш озлобленими та агресивними. Над Церквою нависли погрози насильства від натовпу, а пророка переслідували борги та фальшиві судові звинувачення. Незабаром місцевий шериф, отримав дозвіл на його арешт і почав його шукати. Якби Джозефа спіймали, його міг очікувати коштовний судовий процес і, можливо, ув’язнення⁵⁰.

12 січня 1838 р. пророк шукав допомоги від Господа й отримав одкровення. “Нехай члени Президентства Моєї Церкви візьмуть свої сім’ї, — наказав Господь, — і вирушать на захід так швидко, як дозволяє дорога”.

Господь закликав також друзів Джозефа і їхні сім’ї зібратися разом у Міссурі. “Нехай між вами буде мир, о ви, жителі Сіону, — проголосив Він, — бо не буде для вас безпечного місця”⁵¹.

Сім’ї Смітів і Рігдонів негайно спланували свою втечу. Двоє чоловіків залишили Кертленд тієї ночі, а їхні сім’ї мали поїхати за ними у візках невдовзі після того.

Тієї ночі, коли у Кертленді вже добре стемніло, Джозеф і Сідні сіли на коней і залишили місто⁵². Вони їхали на південь до ранку, подолавши приблизно 95 кілометрів. Коли їхні коні втомилися, чоловіки зупинилися, щоб почекати їхніх дружин і дітей.

Ні Джозеф, ні Сідні не очікували побачити Кертленд знову. Коли їхні сім’ї прибули, чоловіки пересіли до них у фургони і рушили до Фар-Уесту⁵³.