37 Ми випробуємо їх

“Ми випробуємо їх”, розділ 37, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 37: “Ми випробуємо їх”

Розділ 37

Ми випробуємо їх

5 січня 1842 року Джозеф відкрив у Наву магазин і радісно вітав своїх численних покупців. “Я люблю служити святим і бути слугою для всіх, — писав він другу в листі, — сподіваючись, що зможу бути піднесеним в угодний Господу час”¹.

Учення про піднесення не йшло у Джозефа з думки ² . У лютому він знову звернув увагу на єгипетські сувої, які придбав у Кертленді, та на незавершений переклад писань Авраама³ . У нових Писаннях говорилося, що Бог послав Своїх дітей на землю, аби випробувати їхню відданість і готовність слухатися Його заповідей.

“І в цьому ми випробуємо їх, — проголосив Спаситель до сотворіння землі, — щоб подивитися, чи робитимуть вони все, що Господь Бог їхній накаже їм”. Ті, хто слухатимуться Його заповідей, будуть піднесені до більшої слави. Ті, хто вирішить не слухатися Бога, втратять свої вічні благословення⁴.

Джозеф хотів допомогти святим пізнати ці істини, щоб вони могли просуватися на шляху до піднесення й увійти у Божу присутність. У Кертленді сила отриманого ендаументу зміцнила багатьох чоловіків, щоб їм долати труднощі під час служіння на місії. Але Бог пообіцяв, що в храмі в Наву через ендаумент буде даровано ще більшу духовну силу. Відкриваючи через одкровення додаткові обряди та знання для вірних чоловіків і жінок, які належали до Церкви, Господь зробить їх царями і царицями, священниками і священницями, як пророкував у Новому Завіті Іван Богослов⁵.

Готуючи Дванадцятьох та інших вірних друзів до отримання цього ендаументу божественної сили, Джозеф закликав їх бути слухняними Господу. Він також навчав ще інших небагатьох святих принципу множинного шлюбу і свідчив про його божественне походження. Минулого літа, менш ніж через тиждень після того, як апостоли, повернувшись з Англії, прибули до Наву, він навчав цього принципу кількох з них і наставляв їх дотримуватися його як заповіді Господа⁶. Хоча сам множинний шлюб не був необхідний для піднесення або обдарування більшою силою, однак для цього були необхідні послух Господу і готовність присвятити Йому життя.

Як і Джозеф, апостоли спершу відмовлялись дотримуватися нового принципу. Рішення одружитися зі ще однією жінкою викликала у Бригама такі муки, що він ладний був передчасно померти. Гебер Кімболл, Джон Тейлор і Уілфорд Вудрафф хотіли відкласти дотримання цього принципу на якомога довший час⁷.

Виконуючи це Господнє повеління, Джозеф, після шлюбу з Луїзою Бімен, був запечатаний і з іншими жінками. Навчаючи когось із жінок принципу множинного шлюбу, він просив її саму отримати духовне підтвердження того, що запечатування її до нього буде правильним рішенням. Не кожна з них прийняла його запрошення, але кілька все ж прийняли⁸.

У Наву деякі святі вступили в множинні шлюби на час і на вічність — це означало, що їхнє запечатування матиме силу як у цьому житті, так і в прийдешньому. Як і в моногамних шлюбах, у таких шлюбах могли бути статеві стосунки та народження дітей. Інші полігамні шлюби укладалися лише на вічність, і люди розуміли, що їхнє запечатування набуде чинності лише в наступному житті⁹.

У деяких випадках жінка, яка уклала шлюб на час зі святим, який недружньо ставився до Церкви, або з нечленом Церкви, або навіть з членом Церкви, який мав хорошу репутацію, могла бути запечатана на вічність з іншим чоловіком. Після цієї церемонії запечатування жінка продовжувала жити зі своїм нинішнім чоловіком, чекаючи на благословення вічного шлюбу і піднесення в житті прийдешньому¹⁰.

Раніше, в 1842 році, Джозеф запропонував таке запечатування Мері Лейтнер, чий чоловік Адам не був членом Церкви. Під час їхньої розмови Джозеф сказав Мері, що Господь наказав їм бути запечатаними разом для майбутнього життя¹¹.

“Якщо Бог сказав це тобі, — запитала Мері, — чому Він не каже цього мені?”

“Молись старанно, — відповів Джозеф, — бо ангел сказав мені, що ти отримаєш підтвердження”¹².

Запрошення Джозефа викликало у Мері почуття занепокоєння. Навчаючи її принципу множинного шлюбу, Джозеф описав нескінченні благословення завіту вічного шлюбу¹³. Коли Мері вийшла заміж за Адама, вони дали обіцяння одне одному лише на час цього життя. Тепер вона розуміла, що не зможе укласти з ним вічні завіти, якщо тільки він не погодиться спершу охриститися належною владою¹⁴.

Мері поговорила з Адамом про хрищення, благаючи його приєднатися до Церкви. Адам сказав їй, що поважає Джозефа, але не вірить у відновлену євангелію і не збирається охриститися¹⁵.

Бажаючи отримати благословення вічного шлюбу, але знаючи, що з Адамом вона їх не зможе отримати, Мері запитувала себе, що ж їй робити. Вона поринула у вир сумнівів. Нарешті вона почала молитися про те, щоб Господь послав їй ангела, який би підтвердив, що запрошення Джозефа є правильним¹⁶.

Якось уночі, коли Мері була у своєї тітки, в її кімнаті зʼявилося світло. Сівши на ліжку, вона здивувалася, побачивши ангела, що був одягнений в біле і стояв поряд з нею. Обличчя його було яскравим і прекрасним, а погляд його очей пронизував її, мов блискавка.

Налякана Мері заховалася під покривалами, а ангел зник.

У неділю Джозеф запитав Мері, чи вона отримала відповідь.

“Підтвердження не було, але я побачила щось, чого раніше ніколи не бачила, — зізналася Мері. — Я бачила ангела і перелякалася на смерть. Я нічого не сказала”.

“Це був Ангел живого Бога, — сказав Джозеф. — Якщо ти будеш вірною, побачиш навіть величніші речі”¹⁷.

Мері продовжувала молитися. Вона побачила ангела, і це зміцнило її віру у слова Джозефа. І в наступні дні вона також отримала інші духовні докази, які не могла ні заперечувати, ні ігнорувати. Адам, як і раніше, буде її чоловіком у цьому житті, але вона хотіла бути впевненою, що отримає всі благословення, доступні їй у майбутньому¹⁸.

Незабаром вона прийняла запрошення Джозефа, і Бригам Янг запечатав їх для майбутнього життя¹⁹.

У 1842 році Джон Тейлор і Уілфорд Вудрафф під провідництвом Джозефа почали видавати виконаний пророком переклад Книги Авраама у березневих номерах газети Times and Seasons. Читаючи це Писання, святі дуже раділи можливості відкрити для себе нові істини про сотворіння світу, мету життя та вічної долі Божих дітей. Вони дізналися, що Авраам мав Урім і Туммім і що він спілкувався з Господом віч-на-віч. Вони прочитали, що землю і все, що є на ній, було організовано з матерії, яка існувала, аби здійснити піднесення духовних дітей Батька²⁰.

Радіючи виданню Книги Авраама та вченню в ній, що збагачувало душу, святі продовжували жертвувати заради побудови свого нового міста і зведення храму.

На цей час в Наву було більше тисячі зрубів і ще багато каркасних і цегляних будинків, які вже були побудовані або ще будувалися²¹. Для кращої організації життя у місті Джозеф розділив його на чотири частини, які називалися приходами, і призначив єпископів головувати над ними. Очікувалося, що кожен приход допомагатиме у зведенні храму, у кожний десятий день направляючи робітників на будівництво Господнього дому²².

Маргарет Кук, незаміжня жінка, яка сама себе забезпечувала, працюючи швачкою в Наву, спостерігала, як йшло будівництво храму. Вона працювала на Сару Кімболл, одну з перших навернених до Церкви, яка вийшла заміж за успішного торговця, що не був святим останніх днів.

Під час роботи Маргарет і Сара іноді розмовляли про будівництво храму. Стіни поки що були зведені лише на кілька метрів заввишки, але майстри вже облаштували у підвальній частині храму тимчасове приміщення, де встановили велику купіль для хрищення за померлих. Купіль являла собою овальний резервуар, майстерно виготовлений із соснових дощок, встановлений на спинах дванадцяти зроблених вручну волів і декорований ліпниною. Після освячення купелі святі одразу ж почали знову виконувати хрищення за померлих²³.

Маргарет, яка бажала взяти участь у будівництві храму, помітила, що у багатьох працівників не було відповідного взуття, штанів та сорочок. Вона запропонувала Сарі, щоб вони разом пошили працівникам нові сорочки. Сара сказала, що може дати тканину для сорочок, якщо Маргарет займеться шиттям. Вони також могли б заручитися допомогою й інших жінок у Наву та організувати товариство для спрямування своїх зусиль²⁴.

Незабаром Сара запросила до себе додому ще більше десяти жінок, щоб поговорити про це нове товариство. Вони попросили Елайзу Сноу, яка славилася своїми письменницькими талантами, скласти статут. Елайза негайно взялася за роботу над цим документом і, закінчивши, показала його пророкові.

Джозеф сказав, що цей статут найкращий з усіх йому подібних. “Але це не те, що вам потрібно, — сказав він. — Скажи сестрам, що Господь прийняв їхнє приношення і має для них дещо краще”. Він попросив членкинь товариства зустрітися з ним через декілька днів у його магазині.

“Я організую жінок під керівництвом священства на зразок священства, — сказав він²⁵. — Тепер у мене є ключ, завдяки якому я можу це зробити”²⁶.

Наступного четверга, 17 березня 1842 року, Емма Сміт піднялася сходами у велику кімнату над магазином Джозефа. Організувати товариство прийшли ще 19 інших жінок, включно з Маргарет Кук, Сарою Кімболл та Елайзою Сноу. Там також був Джозеф разом з Уіллардом Річардсом, який почав працювати писарем для Пророка після свого повернення з Англії, і Джоном Тейлором²⁷.

Наймолодшій жінці, присутній на зборах, Софії Маркс, було 15 років. Найстаршій, Сарі Клівленд, було 54 роки. Більшість жінок були приблизно одного з Еммою віку. За винятком Леонори Тейлор, яка народилася в Англії, усі жінки були родом зі східної частини Сполучених Штатів Америки та прийшли на захід разом зі святими. Декілька з них, наприклад, Сара Кімболл і Сара Клівленд були досить заможними, тоді як інші, крім одягу, який був на них, майже нічого не мали.

Жінки добре знали одна одну. Філінда Меррік і Дездемона Фуллмер пережили різанину біля Хонс-Мілл. Аталія Робінсон та Ненсі Рігдон були сестрами. Чоловіки Емми Сміт та Бетшеби Сміт були двоюрідними братами, як і чоловіки Елайзи Сноу та Софії Паккард. Як Сара Клівленд, так і Енн Уітні допомагали Еммі у складні часи, приймаючи її та її сім’ю у себе вдома, коли їм не було куди йти. Ельвіра Коулз проживала в будинку Емми і допомагала їй доглядати за дітьми²⁸.

Еммі подобалася ідея організувати в Наву товариство для жінок. Нещодавно Джозеф та інші чоловіки у місті вступили у старовинне братство Вільних масонів після того, як Гайрум Сміт та Джон Беннет, які давно вже були масонами, допомогли організувати у місті масонську ложу. А тепер і в жінок у Наву було своє товариство²⁹.

Після того як усі проспівали гімн “Дух Божий” і Джон Тейлор промовив молитву, Джозеф підвівся і пояснив, що це нове товариство було призначене надихати жінок шукати нужденних і піклуватися про них, праведним чином допомагати людям виправляти свої помилки та зміцнювати громаду. Потім він запропонував жінкам обрати президентку, яка у свою чергу обере двох радниць, як це є у кворумах священства. Уперше жінки в Церкві матимуть офіційні повноваження та обов’язки³⁰.

Подруга Емми, Енн Уітні, запропонувала її на роль президентки, і всі жінки в кімнаті погодилися з цим одностайно. Потім Емма призначила Сару Клівленд та Енн своїми радницями.

Джозеф зачитав одкровення, яке отримав для Емми в 1830 році, і зазначив, що вона була висвячена і рукопокладена в той час, щоб пояснювати Писання і навчати жінок Церкви. Господь назвав її “обраною пані”, як пояснив Джозеф, бо вона була обрана головувати.

Потім Джон Тейлор висвятив Сару та Енн у радниці Емми і затвердив Емму в її новому покликанні, благословивши її необхідною їй силою. Давши ще деякі настанови, Джозеф передав ведення зборів Еммі, і Джон запропонував, щоб вони вибрали назву для свого товариства.

Радниці Емми рекомендували назвати його “Жіноче Товариство допомоги в Наву”, але Джон запропонував назву “Жіноче благодійне товариство в Наву”, вторячи назвам інших жіночих товариств у країні³¹.

Емма сказала, що їй більше подобається слово “допомога”, ніж “благодійність”, але Елайза Сноу зазначила, що “допомога” означає надзвичайні дії у разі якоїсь великої біди. Хіба їхнє товариство не зосереджуватиметься більше на повсякденних життєвих проблемах?

“Ми й чинитимемо щось надзвичайне, — наполягала Емма. — Якби корабель з багатьма мормонами на борту застряг на бистрині серед порогів, ми б вважали це гучним закликом про допомогу. Ми чекаємо надзвичайних можливостей і невідкладних завдань”.

Після її слів у кімнаті запанувала тиша. “Тут я маю погодитися, — сказав Джон. — Ваші аргументи є настільки переконливими, що мені нема чим на них заперечити”.

Завжди уважна до поетичного звучання слів, Елайза рекомендувала трохи змінити назву. Замість “Жіноче Товариство допомоги в Наву” вона запропонувала назву “Жіноче Товариство допомоги Наву”. Жінки погодились.

“Всі членкині цього товариства мають прагнути робити добро”, — сказала Емма. Крім того, членкинями товариства має рухати милосердя. Як навчав Павло у Новому Завіті, добрі справи не принесуть їм жодної користі, якщо в їхніх серцях не буде милосердя³².

Тієї весни Джозеф часто зустрічався з сестрами з Товариства допомоги. Організація швидко зростала, поповнюючись як давніми святими, так і новонаверненими іммігрантками. На час третього зібрання в магазині Джозефа ледве знайшлося місце для всіх бажаючих. Джозеф хотів, щоб Товариство допомоги готувало своїх сестер до отримання обдарування силою у храмі. Він навчав жінок, що вони мають бути найкращим товариством, цураючись зла і діючи за зразком давнього священства³³.

Тим часом Джозеф був стурбований повідомленнями про деяких чоловіків у Наву, які вступали в статеві стосунки поза шлюбом і заявляли, що така поведінка допустима, якщо вона не набуває розголосу. Ця спокуса, яка спотворювала вчення Господа про цнотливість, йшла з боку чоловіків, які зневажали заповіді. Якщо на поведінку цих чоловіків ніяк не реагувати, то вона могла б стати серйозним каменем спотикання для святих.

31 березня Джозеф попросив Емму прочитати сестрам з Товариства допомоги лист, у якому повідомлялося, що провідники Церкви ніколи не схвалювали такі вчинки. “Ми хочемо зупинити це, — говорилося в листі, – адже бажаємо у всьому дотримуватися заповідей Божих”³⁴.

Більш за все Джозеф бажав, щоб святі були гідні благословень піднесення. “Якщо ви бажаєте потрапити туди, де знаходиться Бог, ви повинні бути подібними до Бога, тобто мати якості, якими володіє Бог, — сказав він святим тієї весни. — Віддаляючись від Бога, ми спускаємося до сатани і втрачаємо знання, без яких не можемо бути спасенними”³⁵.

Він довірив президентству Товариства допомоги вести жінок Церкви і допомагати їм набувати для себе такі знання та виховувати в собі праведність.

“Це товариство має отримувати вказівки в установленому Богом порядку через тих, хто призначений вести, — проголосив він. — Нині я передаю вам цей ключ в ім’я Боже, і це товариство радітиме, а знання і розуміння відтепер виливатимуться на [нього]”³⁶.

4 травня 1842 року Бригам Янг, Гебер Кімболл і Уіллард Річардс, прийшовши до кімнати на верхньому поверсі магазину Джозефа, побачили, що вона змінилася. На стіні був новий мурал. Невеликі деревця та рослини стояли поруч, наводячи на думки про сад. Інша частина кімнати була відокремлена тканиною, що висіла як завіса³⁷.

Того ранку Джозеф запросив цих трьох апостолів прийти до магазину на особливі збори. Він також запросив свого брата Гайрума та Уільяма Ло, обоє вони були членами Першого Президентства, та двох своїх найближчих помічників. Також у кімнаті були присутні єпископи Ньюел Уітні та Джордж Міллер, президент колу Уільям Маркс та церковний провідник Джеймс Адамс³⁸.

Там Пророк у пообідній час представив обряд цим чоловікам. Обряд складався з обмивання і помазання, схожих на обряди, що виконувалися у храмі в Кертленді і у стародавній єврейській скинії. Цим чоловікам було дано священну спідню білизну, яка мала покривати їхнє тіло і нагадувати про їхні завіти³⁹.

Цей новий обряд, відкритий Джозефу Богом, пояснював істини, що стосуються піднесення. Під час його проведення згадувалися розповіді з Писань про Сотворіння та Еденський сад, включно з новою розповіддю з нещодавно перекладеної книги Авраама, що мало на меті провести їх крок за кроком по етапах плану спасіння. Як і Авраам та інші давні пророки, вони отримали знання, яке мало дати їм можливість повернутися в присутність Бога⁴⁰. У ході виконання обряду чоловіки уклали завіт вести праведний, цнотливий спосіб життя і присвятити себе служінню Господу⁴¹.

Джозеф назвав цей обряд ендаументом і довіряв, що чоловіки не розкриють того особливого знання, яке вони отримали у той день. Як і обдарування силою в Кертленді, цей обряд був священним і призначений для духовно підготовлених. Однак він був чимось більшим, ніж просто виливанням духовних дарів і Божественної сили на старійшин Церкви. Щойно храм буде добудований, чоловіки і жінки зможуть отримати цей обряд, зміцнити свої завітні стосунки з Богом і набути більшої сили та захисту для посвячення свого життя Царству Божому⁴².

Коли церемонія завершилася, Джозеф дав деякі настанови Бригаму. “Все це влаштовано не зовсім так, як слід, — сказав він апостолу, — але ми зробили все, що могли, за обставин, що склалися, і я бажаю, щоб ти зайнявся цим питанням, організувавши і систематизувавши всі ці церемонії”⁴³.

Залишивши того дня магазин, чоловіки відчували захоплення від істин, про які вони дізналися завдяки ендаументу. Деякі аспекти цього обряду нагадали Геберу Кімболлу масонські церемонії. На масонських зборах люди розігрували алегоричну історію про архітектора храму Соломона. Масони дізнавалися на зборах про жести і слова, які обіцяли зберігати в таємниці. Все це символізувало побудову ними міцної основи та поступове додавання до неї світла та знання⁴⁴.

Однак ендаумент був обрядом священства, який призначався для чоловіків і жінок. Під час ендаументу їх навчали священних істин, яких не було у масонстві і якими Гебер хотів поділитися з іншими.

“Через пророка ми дізналися цінні істини про священство, завдяки яким ваша душа радітиме, — так Гебер писав Парлі та Мері Енн Праттам до Англії. — Я не можу розповісти вам про них у листі, бо вони не можуть бути записані, тому ви маєте приїхати сюди й отримати їх особисто для себе”⁴⁵.