23 Кожна пастка

“Кожна пастка”, розділ 23, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 23: “Кожна пастка”

Розділ 23

Кожна пастка

Восени 1836 р. Джонатан Кросбі будував свій новий будинок у Кертленді. До листопада він побудував стіни та дах, але в домі все ще не була закінчена підлога і не було дверей і вікон. Через те, що скоро мала народитися дитина, Керолайн підганяла його закінчити дім якомога швидше. У них були хороші стосунки з їхньою хазяйкою сестрою Ґрейнджер, але Керолайн дуже хотіла переїхати з тісного помешкання до власного дому¹.

Поки Джонатан завзято працював, щоб зробити будинок придатним для проживання до народження дитини, церковні провідники оголосили свої плани заснувати Кертлендське товариство безпеки, сільський банк, який мав на меті підняти економіку Кертленда, що переживала кризу, і зібрати гроші для Церкви. Як і інші невеликі банки в Сполучених Штатах, він мав надавати позики позичальникам, щоб вони могли придбати нерухомість і товари, сприяючи зростанню місцевої економіки. Оскільки позичальники повертали ці позики з відсотками, банк мав отримувати прибуток².

Позики мали видаватися банкнотами, забезпеченими обмеженим резервом срібних і золотих монет Товариства безпеки. Щоб накопичити цей резерв твердих грошей, банк продавав акції інвесторам, які зобов’язалися з часом здійснювати виплати за свої акції³.

До початку листопада Кертлендське товариство безпеки налічувало понад тридцять акціонерів. Джозеф та Сідні інвестували велику частину власних грошей у банк⁴ . Акціонери обрали Сідні президентом установи, а Джозефа касиром, поклавши на нього відповідальність за рахунки банку⁵.

Маючи плани щодо банку, Олівер вирушив на схід, щоб закупити матеріали для друкування банкнот, а Орсон Гайд подав заявку на отримання статуту від законодавчих зборів штату, щоб вони могли керувати банком легально. Тим часом Джозеф закликав усіх святих інвестувати в Товариство безпеки, цитуючи уривки зі Старого Завіту, які закликали стародавніх ізраїльтян приносити своє золото та срібло Господу⁶.

Джозеф відчував, що Бог схвалив їхні зусилля, і він обіцяв, що все буде добре, якщо святі дослухатимуться до заповідей Господа⁷. Довіряючи слову пророка, деякі святі інвестували у Товариство безпеки, хоча інші були більше обережними щодо придбання акцій неперевіреної установи. Кросбі думали над тим, щоб придбати акції, але через те, що вартість будівництва їхнього будинку була дуже великою, у них не залишилося зайвих грошей⁸.

Десь на початку грудня Джонатан врешті-решт встановив вікна і двері у домі, і вони з Керолайн переїхали туди. Роботи всередині ще не були завершені, але у них була гарна піч для готування їжі, за допомогою якої вони могли опалювати будинок і готувати їжу. Джонатан також викопав біля будинку криницю, де вони могли легко набирати воду.

Керолайн була щаслива мати власну оселю, і 19 грудня, коли надворі була сильна заметіль, вона народила здорового хлопчика⁹.

Зима огорнула Кертленд, а в січні 1837 р. почало свою роботу Кертлендське товариство безпеки¹⁰. У перший день Джозеф розпакував новенькі банкноти, щойно з друкарні, з назвою установи та його підписом на лицьовій стороні¹¹. Завдяки тому, що все більше святих брали позики, часто використовуючи свою землю як заставу, банкноти почали циркулювати по Кертленду та в інших місцях¹².

Фібі Картер, яка щойно переїхала до Кертленда з північного сходу Сполучених Штатів, не інвестувала гроші в Товариство безпеки, а також не брала позику. Але вона могла мати користь від обіцяного успіху цієї установи. Їй було майже тридцять років, вона була незаміжньою і не мала нікого з рідних у Кертленді, на допомогу яких вона могла б покластися. Подібно до інших жінок в її ситуації, у неї було всього кілька варіантів заробітку. Вона могла мати скромний дохід, працюючи швачкою чи шкільною вчителькою, як робила це раніше, перед тим, як переїхала в Огайо¹³. Якщо економіка Кертленда покращиться, то більше людей матимуть гроші, щоб витрачати їх на новий одяг та навчання.

Однак рішення Фібі переїхати в Кертленд мало духовні, а не економічні причини. Її батьки були проти її хрищення, і після того, як вона повідомила про свої плани поїхати туди, де збираються святі, її мати висловила занепокоєння. “Фібі, — сказала вона, — ти повернешся до мене, якщо дізнаєшся, що мормонізм неістинний?”

“Так, мамо, я повернуся”, — пообіцяла Фібі¹⁴.

Але вона знала, що знайшла відновлену євангелію Ісуса Христа. Через кілька місяців після переїзду до Кертленда вона отримала патріарше благословення від Джозефа Сміта старшого, в якому отримала запевнення у великих нагородах на землі та на небі для неї. “Будь втішеною, бо твої біди закінчилися, — сказав Господь їй. — У тебе буде довге життя, і ти побачиш хороші часи”¹⁵.

Благословення підтвердило ті почуття, які мала Фібі, коли залишила дім. Їй було дуже важко попрощатися особисто, тому вона написала листа і залишила його на сімейному столі. “Не турбуйтеся про свою дитину, — було там написано. — Я вірю, що Господь попіклується про мене і дасть мені те, що буде для мене найкраще”¹⁶.

Фібі вірила в обіцяння з її патріаршого благословення. У ньому було сказано, що вона буде матір’ю багатьох дітей й вийде заміж за чоловіка, чеснотами якого будуть мудрість, знання і розуміння¹⁷. Та на той час Фібі не зустріла чоловіка, за якого вона збиралася виходити заміж, і вона знала, що була старшою за більшість жінок, які одружувалися і мали дітей.

Одного вечора в січні 1837 р. Фібі пішла відвідати друзів і зустріла темноволосого чоловіка із блакитними очима. Він був всього на кілька днів старшим за неї і щойно повернувся до Кертленда після того, як був у поході з Табором Ізраїля і відслужив місію у південній частині Сполучених Штатів.

Вона дізналася, що його звали Уілфорд Вудрафф¹⁸.

Протягом зими святі в Кертленді продовжували займати великі суми грошей, щоб купувати майно та товари. Іноді роботодавці платили зарплату працівникам банкнотами, які можна було використовувати як гроші або обміняти на гроші в офісі Кертлендського товариства безпеки¹⁹.

Незабаром після відкриття Товариства безпеки чоловік на ім’я Грандісон Ньюел почав накопичувати банкноти. Грандісон довгий час мешкав у сусідньому містечку і ненавидів Джозефа і святих. Грандісон користувався певною популярністю в окрузі, поки не прибули святі, і тепер він часто шукав способи, законні чи інші, щоб нашкодити їм²⁰.

Якщо члени Церкви хотіли влаштуватися до нього на роботу, він відмовляв їм. Якщо місіонери проповідували біля його дому, то він організовував групу людей, які закидували їх яйцями. Коли доктор Філастус Герлбат почав збирати наклепницькі заяви проти Джозефа, Грандісон допомагав фінансувати його справу²¹.

Однак попри його зусилля святі продовжували збиратися у цій місцевості²².

Відкриття Кертлендського товариства безпеки дало Грандісону новий привід для нападів. Занепокоєний зростанням кількості банків в Огайо, законодавчий орган штату відмовився надати Орсону Гайду статут. Без цього схвалення Товариство безпеки не могло називатися банком, але воно все ще могло брати депозити та видавати кредити. Його успіх залежав від здійснення акціонерами платежів за свої акції, щоб установа могла зберігати свої резерви. Однак небагато акціонерів мали достатньо грошей, щоб робити це, і Грандісон підозрював, що резерви Товариства безпеки були надто малими, щоб підтримувати його довго²³.

Сподіваючись, що бізнес зазнає краху, якщо достатньо людей обміняють купюри на золоті чи срібні монети, Грандісон подорожував по місцевості, скуповуючи банкноти Товариства безпеки²⁴. Після цього він приніс стопку банкнот до офісу Товариства безпеки і вимагав за них готівку. Він погрожував працівникам подати на них у суд, якщо вони їх не викуплять²⁵.

Загнані в кут, Джозеф і працівники Товариства безпеки не мали іншого вибору, окрім як викупити банкноти та молитися, щоб з’явилося більше інвесторів.

Хоча Уілфорд Вудрафф не мав багато грошей, він купив двадцять акцій Товариства безпеки Кертленда²⁶. Його хороший друг Уоррен Перріш був секретарем у Товаристві безпеки. Уілфорд разом з Уорреном та його дружиною Бетсі були у складі Табору Ізраїля. Після того як Бетсі померла під час епідемії холери, Уоррен і Уілфорд служили разом на місії. А потім Уоррен повернувся до Кертленда і став писарем і вірним другом для Джозефа²⁷.

Після місії Уілфорд переїжджав з місця на місце, часто живучи за рахунок доброти таких друзів, як Уоррен. Але після зустрічі з Фібі Картер він почав замислюватися над шлюбом, і інвестування у Товариство безпеки було одним із способів, як він міг піднятися на ноги фінансово перед тим, як створити сім’ю.

Однак до кінця січня Товариство безпеки вже переживало кризу. У той час коли Грандісон Ньюел намагався знищити запаси Товариства, газети в цій місцевості почали публікувати статті, які ставили під сумнів його законність. Як і інші люди по всій країні, деякі святі також спекулювали землею та товарами, сподіваючись розбагатіти, не докладаючи великих зусиль. Інші недбало ставилися до сплати необхідних платежів за свої акції. Незабаром багато робітників і бізнесів у Кертленді та його околицях відмовилися приймати банкноти Товариства безпеки²⁸.

Боючись провалу, Джозеф і Сідні тимчасово закрили Товариство безпеки та поїхали в інше місто, щоб спробувати почати співпрацювати з тамтешнім визнаним банком²⁹. Але невдалий початок Товариства безпеки порушив віру багатьох святих, що призвело до запитань стосовно духовного провідництва пророка, яке від початку мотивувало їхні інвестиції³⁰.

У минулому Господь давав в одкровеннях Джозефу Писання, що допомагало святим виявляти віру у те, що він був пророком Бога. Але коли заяви Джозефа щодо Товариства безпеки виявилися невиконаними, і їхні інвестиції почали втрачатися, багато святих стали незадоволеними Джозефом і почали критикувати його.

Уілфорд продовжував вірити, що Товариство безпеки досягне успіху. Після того, як пророк почав співпрацювати з іншим банком, він повернувся у Кертленд і відповів на всі скарги критиків³¹. Пізніше, на генеральній конференції, Джозеф говорив зі святими про те, чому Церква займала гроші та організовувала установи, подібні до Товариства безпеки.

Він нагадав їм, що святі почали роботу останніх днів бідними та знедоленими, водночас Господь наказав їм пожертвувати своїм часом і талантами, щоб зібратися в Сіоні та побудувати храм. Ці зусилля, хоча і потребували багато грошей, були важливими для спасіння Божих дітей³². Щоб просувати Господню роботу вперед, провідники Церкви мали знайти спосіб, як її фінансувати.

І все ж Джозеф шкодував про те, скільки вони були винні кредиторам. “Звичайно, ми в боргу перед ними, — визнав він, — але все, що потрібно зробити нашим братам за кордоном — це приїхати зі своїми грошима”. Він був переконаний, що якщо святі зберуться у Кертленді і посвятять своє майно Господу, це дуже допоможе Церкві позбавитися боргу³³.

Коли Джозеф говорив, Уілфорд відчув силу його слів. “О, вони мають бути написані у наших серцях залізним пером, — подумав він, — щоб навіки залишитися там, і ми могли застосовувати їх у нашому житті”. Він розмірковував над тим, як хтось міг чути слова пророка, і все ще сумніватися, що його було покликано Богом³⁴.

Однак сумніви зберігалися. До середини квітня економіка Кертленда погіршилася, бо фінансова криза охопила всю країну. Роки надмірного кредитування послабили банки в Англії та Сполучених Штатах, спричинивши поширення страху економічного краху. Банки вимагали повернути кредити, а деякі припинили видавати кредити взагалі. Паніка ширилася від міста до міста, бо банки закривалися, бізнеси розсипалися, а безробіття зростало³⁵.

У таких обставинах така установа, як Кертлендське товариство безпеки, у якого вже були проблеми, мало невеликі шанси втриматися. Джозеф мало що міг зробити у цій безвихідній ситуації, але декому було легше звинувачувати саме його, ніж національну економічну паніку.

Невдовзі кредитори почали постійно переслідувати Джозефа та Сідні. Один чоловік подав проти них позов за несплачений борг, і Грандісон Ньюел висунув фальшиві кримінальні звинувачення проти Джозефа, стверджуючи, що пророк змовився проти нього. З кожним днемпророк все більше непокоївся через те, що його заарештують або вб’ють³⁶.

Уілфорд і Фібі заручилися і попросили Джозефа одружити їх. Однак у день весілля його неможливо було знайти, і Фредерік Уільямс провів церемонію³⁷.

Невдовзі після того як Джозеф раптом зник, Емма отримала від нього листа, в якому він запевнював, що був у безпеці³⁸. Він і Сідні залишили Кертленд, щоб бути подалі від тих, хто хотів завдати їм шкоди. Їх місцезнаходження було секретним, але Ньюел Уітні та Гайрум знали, як з ними зв’язатися, і радилися з ними на відстані³⁹.

Емма розуміла, яка небезпека постала перед Джозефом. Коли прийшов лист, деякі чоловіки — можливо, друзі Грандісона Ньюела — дослідили його поштову марку, намагаючись зрозуміти, звідки він прийшов. Інші шпигували за його магазином, який був у скрутному становищі.

Хоча Емма мала оптимістичний настрій, вона хвилювалася про дітей. Їхній однорічний син Фредерік був надто маленьким, щоб зрозуміти, що відбувалося, але шестирічна Джулія і чотирирічний Джозеф стали сильно хвилюватися, коли дізналися, що їхній батько не прийде скоро додому⁴⁰.

Емма знала, що мала довіряти Господу, особливо зараз, коли так багато людей у Кертленді почали сумніватися і зневірилися. “Якби у мене не було більше впевненості у Бозі, ніж у деяких людей, яких я знаю, це б було насправді дуже сумно, — Емма написала Джозефу у кінці квітня. — Але я все ще вірю, що якщо ми упокорюємо себе і залишаємося настільки вірними, наскільки можемо, то будемо врятовані від кожної розставленої перед нами пастки”⁴¹.

Незважаючи на це, вона хвилювалася, що кредитори Джозефа скористаються його відсутністю і заберуть якесь майно чи гроші. “Я не можу нічого зробити, — скаржилася вона, — поки кожен має набагато більше прав на все, що називається твоїм, ніж я”.

Емма хотіла, щоб він повернувся додому. Було всього кілька людей, кому вона зараз довіряла, і вона не хотіла давати нікому нічого, якщо це не допомагало виплачувати борги Джозефа. І що ще гірше, вона боялася, що їхні діти захворіли на кір.

“Я б хотіла, щоб ти мав можливість бути вдома, коли вони хворіють, — написала вона. — Ти напевно згадуєш про них, бо вони всі згадують про тебе”⁴².

Під час всього цього сум’яття Парлі та Сенкфул повернулися до Кертленда саме перед народженням своєї дитини. Як і провістив Гебер, Сенкфул народила хлопчика, якого назвали в честь батька, Парлі. Але пологи були дуже важкими, і вона померла через кілька годин після народження дитини. Парлі не мав змоги піклуватися про свого новонародженого сина сам, тому віддав його жінці, яка могла піклуватися про немовля, і повернувся у Канаду. Там він почав планувати місію в Англію з допомогою святих, таких як Джозеф Філдінг, який писав друзям та рідним через океан про відновлену євангелію⁴³.

Після того, як він завершив свою місію в Канаді, Парлі повернувся в Огайо й одружився у Кертленді з молодою вдовою на ім’я Мері Енн Фрост. Він також отримав листа від Томаса Марша, президента Кворуму дванадцятьох, який наполягав, щоб він відклав місію до Англії, поки апостоли не зможуть зібратися кворумом цього літа в Кертленді⁴⁴.

Поки Парлі чекав, коли інші апостоли зберуться, Джозеф і Сідні повернулися в Кертленд і намагалися вирішити проблеми із боргами та зменшити напругу між святими⁴⁵.

Через кілька днів Сідні відвідав Парлі і сказав йому, що він прийшов забрати прострочений борг. Колись раніше Джозеф дав у борг Парлі 2 000 доларів, щоб купити землю в Кертленді. Щоб позбутися своїх власних боргів, Джозеф продав борг Парлі Товариству безпеки, і Сідні тепер прийшов забрати гроші.

Парлі сказав Сідні, що у нього нема 2 000 доларів, але запропонував повернути землю у якості сплати боргу. Сідні сказав йому, що потрібно буде віддати також і його дім, щоб покрити борг⁴⁶.

Парлі був обурений. Коли Джозеф продав йому землю, він сказав Парлі, що той не постраждає від угоди. А як щодо обіцянь у благословенні Гебера Кімболла, в якому йшлось про незлічимі багатства і свободу від боргу? Зараз Парлі відчував, що Джозеф і Сідні забирають у нього все, що він мав. Якщо він втратить свою землю і дім, що він і його сім’я будуть робити?⁴⁷

Наступного дня Парлі надіслав Джозефу сердитого листа. “Нарешті я повністю переконався, що всі спекуляції, у які ми втягнулися, є від диявола, — написав він, — який породив брехню, обман і використання своїх ближніх”. Парлі сказав Джозефу, що він все ще вірив у Книгу Мормона й Учення і Завіти, але його непокоїли дії пророка.

Він вимагав, щоб Джозеф покаявся і прийняв землю як сплату за борг. Інакше йому доведеться подавати позов до суду.

“Мені буде дуже боляче, що необхідно висунути звинувачення проти тебе, — попередив він, — у здирництві, жадібності до свого брата та зловживанні його довірою”⁴⁸.

28 травня, через кілька днів після того, як Парлі надіслав свого листа Джозефу, Уілфорд Вудрафф пішов до храму на недільні збори. У міру зростання незгоди у Кертленді, Уілфорд все ще залишався одним із найвірніших друзів Джозефа. Але Уоррен Перріш, який працював пліч-о-пліч з Джозефом протягом багатьох років, почав критикувати пророка за його роль у фінансовій кризі і незабаром став провідником розкольників.

Уілфорд молився, щоб дух суперечок у Церкві вщух⁴⁹. Але час його перебування у Кертленді спливав і він не міг допомогти. Останнім часом він відчув спонукання понести євангелію на острови Фокс біля берегів штату Мен, поблизу дому батьків Фібі. Він сподівався, що на шляху туди у нього буде можливість навчати його власних батьків і молодшу сестру євангелії. Фібі приєдналася до нього, щоб познайомитися з його сім’єю і потім поїхати з ним далі на північ, щоб побачити свою сім’ю⁵⁰.

Попри те, що він дуже хотів побути з сім’єю, Уілфорд не міг припинити хвилюватися про Джозефа і стан Церкви у Кертленді. Сівши в храмі, він побачив за кафедрою Джозефа. Перед обличчям такого сильного опору пророк здавався пригніченим. Він втратив тисячі доларів через банкрутство Товариства безпеки, набагато більше, ніж будь-хто ще⁵¹. Але на відміну від багатьох інших, він не залишив цю справу, коли Товариство почало зазнавати невдачі.

Дивлячись на зібрання, Джозеф захищався від своїх критиків, промовляючи від імені Господа.

Слухаючи Джозефа, Уілфорд міг бачити, що сила і Дух Бога були на ньому. Він також відчув, що вони зійшли на Сідні та інших, коли вони вставали і свідчили про цілісність Джозефа⁵². Але перед завершенням зборів, Уоррен піднявся і засудив Джозефа перед усім зібранням.

Серце Уілфорда стислося, коли він почув його сердиту промову. “О, Уоррене, Уоррене”, — сумував він⁵³.