“Дар повернувся”, розділ 13, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)
Розділ 13: “Дар повернувся”
Розділ 13
Дар повернувся
Коли в кінці серпня 1831 року Джозеф повернувся до Кертленда, напруженість у стосунках між ним і кількома старійшинами, які йшли разом з ним до Індепенденса, все ще залишалася. Після сварки на березі Міссурі Джозеф і більшість старійшин, які подорожували з ним, упокорилися, зізналися в гріхах і прагнули прощення. Наступного ранку Господь пробачив їм, утішив і підбадьорив1.
“Через те, що ви смирилися переді Мною, — сказав Він, — благословення царства є вашими”2.
Інші старійшини, серед яких був Езра Бут, не дослухалися до одкровення і не вирішили свій конфлікт з Джозефом. Коли Езра повернувся до Кертленда, то продовжував критикувати Джозефа і скаржитися на його вчинки під час місії3 . Невдовзі на конференції святих Езру було позбавлено дозволу проповідувати, і він почав писати своїм друзям листи, різко критикуючи Джозефа і його характер4.
На початку вересня Господь дорікав за ці нападки і закликав старійшин припинити засуджувати Джозефа за його помилки і без причини критикувати його. “Він згрішив, — визнав Господь, — але істинно Я кажу вам, Я, Господь, прощаю гріхи тим, хто сповідує свої гріхи переді Мною і просить прощення”.
Він закликав святих також прощати. “Я, Господь, прощатиму того, кого прощатиму, — проголосив Він, — але від вас вимагається прощати всіх людей”.
Він також переконував святих робити добро і будувати Сіон та не дозволяти, аби розбіжності порушили їхню єдність. “Не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте основи великої роботи, — нагадав Він їм. — Господу потрібні серце і небайдужий розум; і небайдужі та послушні куштуватимуть блага землі Сіону в ці останні дні”.
На закінчення Господь закликав невелику кількість членів Церкви продати своє майно і поїхати до Міссурі. Однак більшість святих мала залишатися в Огайо і продовжувати проповідування євангелії в цьому місці. “Бо Я, Господь, бажаю, — сказав Він Джозефу, — зберегти твердиню на землі Кертленда на пʼять років”5.
Елізабет Марш із захватом слухала, як старійшини, які повернулися з Огайо, описували землю Сіону. Вони розповідали про родючий чорний ґрунт, неозорі прерії, широкі як океан, і бурхливу річку, яка, здавалося, жила своїм життям. Хоча вони не могли сказати нічого хорошого про міссурійців, багато старійшин, які повернулися, були оптимістично налаштовані щодо майбутнього Сіону.
Пишучи невістці в Бостон, Елізабет переповідала все, що знала про обіцяну землю. “Вони встановили камінь як на місці храму, так і міста, — розповідала вона, і придбали стільки землі для успадкування святими, скільки дозволяли обставини”. Вона зазначала, що храмова ділянка знаходилася в лісі, на захід від будівлі суду, що було виповненням біблійного пророцтва, що ліс “на садка … обернеться” і що “відлюдні місця стануть квітучими”6.
Томас, чоловік Елізабет, все ще перебував у Міссурі, проповідуючи євангелію, і вона очікувала на його повернення додому приблизно через місяць. Згідно з тим, що розповідали старійшини, більшість людей у Міссурі не цікавилася його посланням, але місіонери христили людей повсюди й направляли їх до Сіону7.
Невдовзі сотні святих зберуться в Індепенденсі.
За сотні миль на південь від Кертленда двадцятип’ятирічний Уільям Маклеллін прийшов на могилу своєї дружини, Синтії Енн, та їхнього немовляти. Шлюб Уільяма і Синтії тривав менше двох років на час, коли вона і дитина померли. Оскільки Уільям був шкільним учителем, він був розумним і мав письменницький хист. Але ніщо не могло втішити його під час довгих годин самотності з того часу, як він утратив сім’ю8.
Одного дня після занять у школі Уільям почув, як двоє чоловіків проповідували про Книгу Мормона. Один з них, Девід Уітмер, заявляв, що бачив ангела, який свідчив про те, що Книга Мормона істинна. Інший, Гарві Уітлок, здивував Уільяма силою і ясністю свого проповідування.
Уільям запросив чоловіків навчати в його домі, і його знову вразили слова Гарві. “Ніколи в житті я не чув, щоб хтось так проповідував, — написав Уільям у своєму щоденнику. — Здається, ніби слава Божа оточує цього чоловіка”9.
Маючи велике бажання зустрітися з Джозефом Смітом і самому розібратися в тому, про що він заявляє, Уільям поїхав з Девідом і Гарві до Індепенденса. На той час Джозеф уже повернувся до Кертленда, але Уільям зустрівся з Едвардом Партриджем, Мартіном Гаррісом і Гайрумом Смітом і почув їхнє свідчення. Він також розмовляв з іншими чоловіками та жінками в Сіоні. Його вразили любов і мир, які він спостерігав між ними10.
Одного разу під час довгої прогулянки лісом він розмовляв з Гайрумом про Книгу Мормона і про започаткування Церкви. Уільям хотів повірити, але попри все почуте досі, він не був переконаний настільки, щоб приєднатися до Церкви. Уільям хотів свідчення від Бога про те, що він знайшов істину.
На світанку наступного дня він молився, щоб мати провід. Розмірковуючи про те, що він дізнався з Книги Мормона, Уільям зрозумів, що вона відкрила його розум для сприйняття нового світла. Він знав, що вона істинна і відчув зобов’язання свідчити про це. Він був упевнений, що знайшов живу Церкву Ісуса Христа11.
Пізніше того ж дня Гайрум христив і конфірмував Уільяма, і двоє чоловіків невдовзі вирушили до Кертленда12. Поки вони проповідували на своєму шляху, Уільям відкрив для себе, що має талант заволодівати увагою аудиторії та дискутувати зі священниками. Однак іноді під час проповідування він поводився пихато, і він почувався погано, коли через вихваляння Дух віддалявся13.
Як тільки вони прибули до Кертленда, Уільям з нетерпінням чекав на розмову з Джозефом. У нього було кілька конкретних запитань, на які він хотів отримати відповіді, але він не озвучував ті запитання і молився, аби Джозеф сам зрозумів, які вони, й відповів. Уільям не знав, у якому напрямку йому рухатися і що робити у своєму житті. Не маючи сім’ї, він міг повністю присвятити себе роботі Господа. Але інша частина його “я” прагнула в першу чергу свого власного благополуччя.
Того вечора Уільям пішов додому з Джозефом і попросив його отримати одкровення від Господа, оскільки знав, що багато інших про таке просили. Джозеф погодився, і коли пророк отримав одкровення, Уільям почув відповідь від Господа на кожне з його запитань. Його занепокоєність змінилася радістю. Він знав, що знайшов пророка Божого14.
Через кілька днів, 1 листопада 1831 року, Джозеф скликав церковних провідників на нараду. Езра Бут нещодавно опублікував листа в місцевій газеті, звинувачуючи Джозефа в тому, що він робить лживі пророцтва і приховує свої одкровення від громадськості. Листа повсюди читали, й у багатьох людей святі та їхнє послання почали викликати настороженість15.
Багато святих також хотіли самі читати слово від Господа. Оскільки були наявні лише рукописні примірники отриманих Джозефом одкровень, більшість членів Церкви про них майже нічого не знала. Старійшини, які хотіли використовувати їх у місіонерській роботі, мали переписувати їх вручну.
Знаючи про це, Джозеф запропонував опублікувати книгу з одкровеннями. Він був упевнений, що з такою книгою місіонерам буде легше проповідувати слово Господа, а допитливі люди, з якими святі живуть по сусідству, знайдуть правильну інформацію про Церкву.
Рада обговорювала це питання багато годин. Девід Уітмер та кілька інших братів висловлювалися проти видання одкровень. Їх непокоїло те, що розголошення Господніх планів щодо Сіону широкому колу людей створюватиме проблеми для святих у окрузі Джексон. Джозеф і Сідні не погоджувалися з цим, наполягаючи, що Господь хоче, аби Церква опублікувала Його слова16.
Після подальшого обговорення рада ухвалила видати десять тисяч примірників одкровень у вигляді Книги Заповідей. Сідні, Олівер та Уільям Маклеллін отримали доручення написати вступ до книги з одкровеннями і в кінці того ж дня представити його17.
Троє чоловіків негайно взялися до роботи, але коли вони прийшли зі вступом, він не сподобався учасникам ради. Вони прочитали його, прискіпуючись до кожного рядка, і попросили Джозефа дізнатися про Господню волю щодо цього. Джозеф молився і Господь дав йому через одкровення новий вступ до книги. Cідні запиcував слова, поки Джозеф їх промовляв18.
У вступі Господь наказував усім людям дослухатися до Його голосу. Він проголосив, що дав Джозефу ці заповіді, аби допомогти Своїм дітям зміцнитися у вірі, довіряти Йому і отримати та проголошувати повноту Його євангелії та вічний завіт. Він також заспокоїв страхи таких, як Девід, кого непокоїв зміст одкровень.
“Що Я, Господь, сказав, Я сказав і не відмовляюся, — проголошував Він, — і хоч небеса й земля минуться, Моє слово не минеться, але все буде здійснено, чи Моїм власним голосом, чи голосом Моїх слуг, все одно”19.
Після того як Джозеф промовив слова вступу, кілька членів ради сказали, що вони хочуть свідчити про істинність одкровень. Інші присутні в кімнаті все ще не були впевнені в доцільності видання одкровень у тому вигляді, який вони на той момент мали. Вони знали, що Джозеф був пророком, і вони знали, що одкровення були істинними, але їх бентежило те, що слово Господа доходило до них через обмежений словниковий запас Джозефа і неправильне застосування граматики20.
Господь не поділяв їхнього занепокоєння. У своєму вступі Він свідчив, що одкровення ідуть від Нього, і дані Його служителям “у їхній слабкості відповідно до звичаю їхньої мови”21. Аби допомогти чоловікам знати, що одкровення йдуть від Нього, Господь дав нове одкровення, закликавши раду вибрати найрозумнішого чоловіка в кімнаті, щоб він написав одкровення, подібне до тих, які отримував Джозеф.
Якщо обраний для такого завдання чоловік не зможе цього зробити, кожен з присутніх знатиме і матиме обов’язок свідчити, що Господні одкровення Джозефу є істинними, попри їхні недосконалості22.
Узявши перо, Уільям намагався написати одкровення, будучи впевненим у своїй красномовності. Утім, коли він закінчив, то він сам та інші чоловіки в кімнаті знали, що написане ним не було від Господа23. Вони зрозуміли свою помилку і підписали заяву, свідчачи, що одкровення були дані пророку через натхнення від Бога24.
На раді вони прийняли рішення, що Джозеф має проглянути одкровення і “виправити ті помилки та недоліки, які він виявить за допомогою Святого Духа”25.
Приблизно в той час Елізабет Марш вітала в своєму домі в Кертленді мандрівну проповідницю на ім’я Ненсі Таул. Ненсі була невисокою, худенькою жінкою з великими очима, які випромінювали силу її переконань. У свої 35 років Ненсі вже була широко відомою, проповідуючи серед великих зібрань жінок і чоловіків у школах, церквах та просто неба по всій території Сполучених Штатів. Після розмови з нею Елізабет зрозуміла, що ця жінка була добре освіченою і твердо трималася своїх вірувань26.
Ненсі приїхала до Кертленда з метою. Хоча вона завжди толерантно ставилася до інших християнських церков, навіть коли з ними не погоджувалася, однак була впевнена, що святих обманювали. Вона хотіла більше про них дізнатися, аби допомогти іншим людям не піддаватися їхнім ученням27.
Елізабет не підтримувала таку місію, однак могла зрозуміти, що Ненсі захищає те, що вважає істинним. Вона слухала проповіді й бачила кілька хрищень у річці, що протікала неподалік. Пізніше того ж дня разом з Елізабет вони пішли на збори з Джозефом, Сідні та іншими церковними провідниками28.
На зборах Уільям Фелпс прямо звернувся до Ненсі, яка сумнівалася в істинності Книги Мормона. “Ви не здобудете спасіння, якщо не повірите в цю книгу”, — сказав він їй.
Ненсі пильно дивилася на Уільяма. “Якби вона у мене була, я б її спалила”, — сказала вона. Ненсі була вражена, що так багато талановитих і розумних людей пішли за Джозефом і повірили в Книгу Мормона.
“Пане Сміт, — сказала вона, звертаючись до пророка, — чи можете ви у присутності Всемогутнього Бога дати слово і поклястися, що ангел небесний показав вам місце, де лежали ті пластини?”
“Я ніколи не клянуся”, — сказав Джозеф насмішкувато. Натомість він підійшов до тих, кого щойно охристили, поклав руки на їхні голови і конфірмував.
Повернувшись до Ненсі, Елізабет засвідчила про свою конфірмацію. “Як тільки його руки були на моїй голові, — сказала вона, —я відчула Святого Духа, ніби тепла вода омила мене”.
Ненсі образилася, бо їй здалося ніби Елізабет звинувачує її в тому, що вона не знайома з відчуттям Духа Господа. Вона знову подивилася на Джозефа “І вам не соромно робити такі заяви? — спитала вона. — Вам, хто є не більшим, ніж місцевий неосвічений сільський хлопець за плугом!”
Джозеф спокійно відповів: “Дар повернувся, як у давні часи, коли його було дано неосвіченим рибалкам”29.