42 Розправте плечі

“Розправте плечі”, розділ 42, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 42: “Розправте плечі”

Розділ 42

Розправте плечі

На початку листопада 1843 року Фібі Вудрафф дочекалася Уілфорда додому після чотиримісячної місії до східних штатів. Він приїхав з подарунками для своєї родини, а також з фургоном, в якому було друкарське приладдя для видання Times and Seasons, розташованому у приміщенні, де жили Фібі і їхні діти¹.

У липні Фібі народила ще одну доньку і вона дуже чекала прибуття Уілфорда близько місяця. Фібі і Уілфорд були дуже близькі і не любили розлук, коли Уілфорд вирушав на місії. На відміну від інших апостолів та їхніх дружин, Уілфорд і Фібі ще не були запечатані разом на час і вічність, і їм дуже хотілося виконати цей обряд.

Поки Уілфорд був у від’їзді, Фібі запитала його у листі, чи прийде кінець їхній любові, на його думку, колись у вічності. Він відповів віршем, у якому висловив надію, що їхнє кохання буде квітнути й після смерті².

11 листопада, через тиждень після повернення Уілфорда, він та Фібі відвідали будинок Джона та Леонори Тейлор. Там Гайрум Сміт навчав про воскресіння, викуплення та піднесення через новий і вічний завіт. Потім він запечатав Фібі та Уілфорда разом на час і на вічність, і всі вони разом приємно провели той вечір.³ Уілфорд та Фібі незабаром почали готуватися до отримання ендаументу.

Раніше тієї осені Джозеф почав проводити обряд ендаументу, який не проводив уже більше року. Як і обіцяв, тепер він проводив ендаумент і для жінок. 28 вересня він провів обряд для Емми в Особняку Наву.⁴ Незабаром після цього Емма омила й помазала Джейн Ло, Розанну Маркс, Елізабет Дарфі та Мері Філдінг Сміт. Це був перший випадок, коли жінка виконувала храмовий обряд в останні дні⁵.

Протягом наступних тижнів Емма виконала обряд для Люсі Сміт, Енн Уітні, Мерсі Томпсон, Дженнетти Річардс, Леонори Тейлор, Мері Енн Янг та інших. Незабаром і інші жінки виконали обряд під наглядом Емми⁶.

У грудні Фібі та Уілфорд були омиті, помазані та отримали ендаумент⁷. До кінця року ендаумент отримали сорок дві жінки і чоловіки. Вони часто збиралися разом у кімнаті над крамницею Джозефа, щоб помолитися і дізнатися про те, що стосується вічності⁸.

Тієї осені, регулярно зустрічаючись зі святими, які отримали ендаумент, Уільям Ло приховав від Джозефа та Гайрума те, що він винний у перелюбі. Скоївши гріх, Уільям відчув, що згрішив проти власної душі⁹.

Приблизно в цей час Гайрум дав йому копію одкровення про шлюб. “Візьми це додому і прочитай, — сказав Гайрум, — стався до нього обережно і принеси назад”. Уільям вивчив одкровення і показав його своїй дружині Джейн. Він сумнівався в його автентичності, але вона була впевнена, що воно справжнє.

Уільям показав одкровення Джозефу, який підтвердив, що воно справжнє¹⁰. Уільям благав Джозефа зректися цього вчення, але Джозеф свідчив, що Господь наказав йому навчати святих про множинний шлюб і що Бог його засудить, якщо він не послухається¹¹.

Згодом Уільям захворів і, нарешті, зізнався в подружній зраді Гайруму. Він сказав своєму другові, що не відчував себе гідним жити або померти. Проте він хотів запечататися на вічність із Джейн і запитав Джозефа, чи це можливо. Джозеф звернувся з цим запитанням до Господа. Господь сказав, що Уільям не міг отримати цей обряд, оскільки був перелюбником¹².

Через це серце Уільяма сповнилося гнівом на Джозефа¹³. Наприкінці грудня він і Джейн припинили зустрічатися зі святими, які отримали ендаумент¹⁴. Джейн запропонувала потайки продати їхню власність і просто залишити Наву. Але Уільям хотів знищити Джозефа¹⁵. Він почав таємно складати змови з іншими, хто виступав проти пророка, і незабаром після цього втратив своє місце в Першому Президентстві.

Уільям заявив, що був радий звільнитися від спілкування з Джозефом. Але замість того, щоб покинути Наву та почати нове життя, як радила Джейн, він твердо вирішив діяти проти пророка та вбити його¹⁶.

Відступництво Уільяма Ло засмучувало, але це був не перший подібний випадок. “Я багато років намагався підготувати розум святих до отримання того, що від Бога, — сказав Джозеф святим тієї прохолодної неділі на початку 1844 року, — але ми часто бачимо, як дехто з них, переживши все можливе за роботу Божу, розлітається на шматки, немов скло, як тільки стикається з тим, що суперечить їхнім звичаям”.

З початку організації Церкви Джозеф бачив, як чоловіки та жінки залишали віру, коли не погоджувалися з принципами, яких він навчав, або коли він не відповідав їхнім уявленням про те, яким має бути пророк. Ті, хто відходили від Церкви, часто робили це мирно. Але були і такі, як Езра Бут, Уоррен Перріш і Джон Беннетт, які боролися проти пророка, Церкви та її вчень після того, як залишали Церкву. Це часто призводило до насильства проти святих. Шлях, який обере Уільям, ще явить себе.

Тим часом Джозеф продовжував готувати святих до отримання спасительних обрядів, які проводилися у храмі. “Я б хотів просити Бога, щоб цей храм був уже готовий, щоб ми могли увійти туди”, — сказав він великому зібранню чоловіків і жінок. “Я б порадив усім святим іти і з усією силою збирати своїх нині живих родичів до храму, щоб вони могли бути запечатані і спасенні”¹⁷.

Однак він знав, що святі зможуть зробити це, лише якщо їм вдасться завершити будівництво храму. Джозефа вже хвилювало зростання заворушень у громадах навколо Наву. Після загальнодержавних виборів минулого літа його критики зібралися на знак протесту, звинувативши його в тому, що він контролював голоси святих. “Така особа, — заявляли вони, — може стати найнебезпечнішою персоною, особливо коли вона зуміє поставити себе на чолі численної кількості людей”¹⁸.

Знаючи, як швидко може зростати ворожнеча, Джозеф сподівався знайти союзників у національному уряді, які могли б захищати святих у публічній сфері. За кілька місяців до цього він написав п’ятьом кандидатам у президенти на найближчих національних виборах, щоб дізнатися, чи підтримають вони зусилля святих компенсувати свої втрати в Міссурі. Троє кандидатів відповіли. Двоє з них стверджували, що розгляд питання про відшкодування є справою штату, а не президента. Третій висловив співчуття, але не взяв на себе жодних зобов’язань¹⁹.

Джозеф був розчарований небажанням кандидатів допомогти, тому вирішив балотуватися в президенти Сполучених Штатів. Перемога на виборах була малоймовірною, але він хотів використати свою кандидатуру, щоб оприлюднити кривди, яких зазнали святі і захистити права тих, з ким поводилися несправедливо. Він очікував, що сотні святих проводитимуть кампанію по всій країні на його підтримку.

29 січня 1844 року Кворум дванадцятьох офіційно висунув Джозефа кандидатом у президенти, і він прийняв їхнє призначення. “Якщо я колись потраплю в президентське крісло, — пообіцяв він, — то буду захищати права і свободи людей”²⁰.

Тим часом на китобійному судні біля узбережжя Південної Африки Еддісон Пратт спостерігав, як його товариші спустили в океан чотири маленькі човни і щосили гребли за великим китом. Наблизивши свої човни до тварини, чоловіки кинули гарпуни йому в спину. Це змусило кита пірнути глибоко під воду й тягнути човни по величезним хвилям.

Швидкий рух обірвав мотузку, і кит знову сплив на поверхню, цього разу біля корабля. Еддісон піднявся на верхівку щогли, щоб краще побачити, що відбувається. Він спостерігав, як могутня істота з ревом кидається вперед-назад і бризкає водою, намагаючись звільнитися від двох гарпунів, що застрягли в її величезному тілі. Коли човни підійшли ближче, кит знову пірнув, щоб ухилитися від наступної атаки, спливаючи далі в морі. Чоловіки спробували переслідувати його ще раз, але кит вже був далеко.

Поки Еддісон спостерігав за гонитвою, то згадав про патріарше благословення, яке він отримав невдовзі після переїзду до Наву. У ньому Гайрум Сміт пообіцяв, що Еддісон “вийде, увійде та пройде по лицю землі”. Після благословення Гайрум сказав: “Здається, тобі потрібно піти на китобійний промисел”²¹.

Еддісон та інші місіонери, які пливли з ним, були в морі вже кілька місяців, пливучи на південь через Атлантичний океан навколо мису Доброї Надії, до островів за Австралією. Вони не знайшли корабель, що прямував на Гаваї, тому забронювали місця на китобійному судні, яке прямувало далі на південь до Таїті. Подорож мала тривати більшу частину року, і Еддісон разом з іншими місіонерами вже намагалися говорити про відновлену євангелію з товаришами на кораблі.

Більшість днів на борту китобійного судна були приємними, але вночі Еддісону іноді снилися зловісні сни. Однієї ночі йому наснилося, що Джозеф і святі були на борту корабля, який плив прямо в шторм. Корабель вийшов на мілину, вдарився об дно океану і розбився. Коли вода заповнила корабель, його ніс почав занурюватися під воду. Дехто зі святих потонув, а іншим вдалося втекти з тонучого судна, але їх з’їли голодні акули²².

В іншому сні за кілька днів, він побачив, як його сім’я та Церква залишають Наву. Він довго шукав їх, перш ніж знайшов у родючій долині. У сні Луїза та діти жили на схилі пагорба в маленькій хатині, оточеній зораними полями. Вона привіталася з Еддісоном і запросила його піти з нею, щоб побачити стайню та пасовище для корів у іншій частині поля. Подвір’я не було обгороджене, і дикі свині завдавали їй клопоту, але Луїза мала хорошого собаку, який наглядав за ділянкою²³.

Ці сни розбудили Еддісона. Він хвилювався за свою сім’ю і боявся, що вороги знову завдають шкоди святим²⁴.

Тієї зими Мерсі Філдінг Томпсон і Мері Філдінг Сміт збирали пенні у жінок в Наву, щоб зібрати кошти для храму. Наприкінці минулого року Мерсі молилася, щоб дізнатися, як їй допомогти розбудовувати Сіон. Вона отримала натхнення розпочати збір пенні. “Спробуй збирати у сестер один цент на тиждень, — прошепотів їй Дух, — щоб купувати скло та цвяхи для храму”.

Мерсі запропонувала цю ідею Джозефу. Він підтримав її ідею і сказав, що Господь благословить її. Жінки з радістю відгукнулися на пропозицію Мерсі. Щотижня вони з Мері збирали пенні та ретельно записували імена жінок, які пообіцяли давати пожертву.

Гайрум також допоміг жінкам у цій ініціативі та повністю схвалив її з боку Першого Президентства. Він проголосив, що ім’я кожної жінки, яка пожертвує гроші, повинно бути вписано у Книзі Закону Господа. В ту книгу Джозеф і його писарі записували звіт про десятину, одкровення та інші священні писання²⁵.

Коли в Наву розпочався збір пенні, сестри надіслали листа в Англію, в контору Millennial Star, щоб заохотити жінок тамтешньої Церкви також збирати пенні. “Повідомляємо вам, що ми вирішили робити невелике щотижневе пожертвування на благо храмових фондів, — написали вони. — Одна тисяча жінок вже приєдналася до нього, ми розраховуємо, що їх буде ще більше. Сподіваємося, що це допоможе значно просувати величну роботу”²⁶.

Незабаром жінки з британської місії почали надсилати свої пенні через океан до Наву.

Уільям Фелпс допоміг Джозефу розробити незалежну президентську програму та написав брошуру, щоб оприлюднити її по всій країні²⁷. Він запропонував надати президенту більше повноважень для боротьби з нападниками, звільнення рабів шляхом грошової компенсації їхнім власникам, перетворення в’язниць на місця навчання та виправлення, а також розширення країни на західні території, але лише за повної згоди американських індіанців. Він хотів, щоб виборці знали, що він боровся за права усіх людей, а не лише святих останніх днів²⁸.

Він вірив, що теократична демократія, де б люди вибрали жити в гармонії з Божими законами, може створити справедливе та мирне суспільство, щоб підготувати світ до Другого пришестя. Але якщо його кампанія провалиться і пригноблені та відкинуті залишаться без захисту, він хотів створити місце, щоб захистити їх в останні дні, десь за межами Сполучених Штатів.

Постійні загрози в Міссурі та Іллінойсі, а також невпинно зростаюча кількість святих спонукали Джозефа шукати таке місце на заході. Він не планував залишати Наву, але очікував, що членів Церкви буде настільки багато, що це місто не зможе вмістити всіх. Джозеф хотів знайти місце, де святі могли б встановити царство Бога на землі та запровадити справедливі закони, які керували б Господнім народом аж до Тисячоліття.

Роздумуючи про це, він звернув увагу на такі місця, як Каліфорнія, Орегон і Техас, які тоді були за межами Сполучених Штатів. “Вишліть групу людей, щоб дослідити ці місця”, — сказав він Дванадцятьом апостолам. “Знайдіть гарне місце, куди ми зможемо переїхати після завершення будівництва храму, швидко побудувати місто і мати власний уряд у здоровому оточенні”²⁹.

10 і 11 березня пророк сформував нову раду чоловіків, яка мала наглядати за встановленням Господнього царства на землі³⁰. Рада стала називатися Радою Царства Божого, або Радою п’ятдесятьох. Джозеф хотів активних обговорень у Раді і заохочував її членів говорити про те, що вони думали і відчували.

Перед тим, як закінчити своє перше засідання, члени Ради з ентузіазмом говорили про створення власного уряду за новою конституцією, яка відображатиме задуми Бога. Вони вірили, що це слугуватиме прикладом для наслідування і виконає пророцтво Ісаї про те, що Господь поставить прапор для народів, щоб зібрати Його дітей разом в останні дні³¹.

В цей час на зустрічах із церковними провідниками Джозеф виглядав обтяженим думками. Він вважав, що мало статися щось важливе. “Можливо, мене вб’ють мої вороги. — сказав він. — І якщо так станеться, а ключі й сили, що є на мені, не будуть передані вам, то вони будуть втрачені з землі”. Він сказав, що відчуває необхідність передати Дванадцятьом Апостолам усі ключі священства, щоб він міг бути впевненим, що робота Господа триватиме³².

“Віднині обов’язок вести цю церкву мусить лягти на плечі Дванадцятьох, доки ви не призначите інших, що посядуть ваше місце, — сказав він апостолам. — Так ця влада і ці ключі можуть залишатися на землі”.

Джозеф попередив їх, що шлях попереду буде нелегким. “Якщо вас покликано віддати життя, помріть, як чоловіки, — сказав він. — Після того, як вони вас уб’ють, вони більше не зможуть зашкодити вам. Якщо вам доведеться йти прямо в небезпеку і в пащі смерті, не бійтеся зла. Ісус Христос помер за вас”³³.

Джозеф запечатав на головах апостолів усі ключі священства, необхідні для просування Господньої роботи без нього, включно зі священними ключами сили запечатування³⁴. “Я перекладаю тягар і відповідальність керівництва цією Церквою зі своїх плечей на ваші”, — сказаввін. “Отже розправте плечі й несіть цю ношу, як це личить чоловікам; тому що Господь збирається дати мені трохи відпочити”.

Джозеф більше не здавався обтяженим. Його обличчя було ясним і сповненим сили. “Я почуваюся легко, як корок. Я відчуваю себе вільним, — сказав він чоловікам. — Я дякую моєму Богові за це визволення”³⁵.