20 Не відкидай мене

“Не відкидай мене”, розділ 20, з книги Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 20: “Не відкидай мене”

Розділ 20

Не відкидай мене

Влітку 1835 року, коли апостоли вирушили на місію до східних штатів і Канади, святі разом працювали, щоб закінчити храм і підготуватися до обдарування силою. Святі у Кертленді уникнули насильства та втрат, яких зазнали святі в Міссурі. Кертленд зростав і духовно процвітав, оскільки навернені збиралися в місті й робили свій внесок до Господньої роботи¹.

У липні в місті з’явився рекламний плакат “Єгипетські старожитності”. У ньому розповідалося про виявлення сотень мумій в єгипетській гробниці. Деякі з мумій, а також кілька стародавніх папірусних сувоїв були виставлені як експонати по всій території Сполучених Штатів, привертаючи великі натовпи глядачів².

Майкл Чендлер, чоловік, який демонстрував артефакти, почув про Джозефа і приїхав до Кертленда, щоб запропонувати Джозефу придбати їх.³ Джозеф оглянув мумії, але його більше зацікавили сувої. Вони були вкриті дивними написами та незвичайними зображеннями людей, човнів, птахів і змій⁴.

Чендлер дозволив пророку взяти сувої додому на одну ніч, щоб детально роздивитись їх. Джозеф знав, що Єгипет відіграв важливу роль у житті кількох пророків з Біблії. Він також знав, що Нефій, Мормон та інші автори Книги Мормона записали свої слова мовою, яку Мороній назвав “реформованою єгипетською”⁵.

Вивчаючи записи на сувоях, він побачив, що вони містять важливі вчення старозавітного патріарха Авраама. Зустрівшись із Чендлером наступного дня, Джозеф запитав, скільки той просить за сувої⁶. Чендлер сказав, що продасть сувої лише разом з муміями за 2400 доларів⁷.

Ціна була набагато більшою, ніж та, яку Джозеф міг сплатити. Святі все ще намагалися завершити будівництво храму з обмеженими ресурсами, і у Кертленді було мало людей, які мали гроші, щоб позичити йому. Однак Джозеф вважав, що сувої варті цієї ціни, і він разом з іншими людьми швидко зібрав достатньо грошей, щоб купити артефакти⁸.

Хвилювання та радість охопили Церкву, коли Джозеф і його писарі почали вивчати стародавні символи. Вони були впевнені, що Господь незабаром відкриє святим послання, що там містилося⁹.

Коли Джозеф не був зайнятий вивченням сувоїв, то виставляв їх з муміями на огляд для відвідувачів. Емма дуже зацікавилася артефактами й уважно слухала, коли Джозеф пояснював своє розуміння написаного Авраамом. Коли зацікавлені люди просили показати мумії, вона часто сама показувала їх, ділячись тим, чого навчив її Джозеф¹⁰.

Життя в Кертленді в той час було цікавим і захоплюючим. Хоча критики Церкви все ще переслідували святих, а борги і надалі хвилювали Джозефа та Сідні, Емма бачила Господні благословення навколо себе. Робітники, які будували храм, в липні завершили укладання даху і відразу почали зводити високий шпиль¹¹. Джозеф і Сідні почали проводити недільні збори в недобудованій будівлі, іноді збираючи до тисячі людей, які хотіли послухати їхню проповідь¹².

В цей час Емма та Джозеф жили в будинку неподалік від храму, і зі свого подвір’я Емма бачила Артемуса Мілле та Джозефа Янга, які покривали зовнішні стіни храму сіро-блакитною штукатуркою, якою вони імітували кам’яну кладку¹³. Під керівництвом Артемуса діти допомагали збирати шматочки битого скла та посуду, щоб подрібнити їх та змішати зі штукатуркою. На сонці уламки виблискували на стінах храму, відбиваючи світло, як грані дорогоцінного каменю¹⁴.

У будинку Емми завжди було багато людей. У Смітів зупинялися багато людей, у тому числі деякі чоловіки, які працювали у новій друкарні Церкви. Ці люди не лише друкували нову церковну газету Latter Day Saints’ Messenger and Advocate, але і працювали над кількома іншими проєктами, зокрема над збірником гімнів, який Емма склала з допомогою Уільяма Фелпса¹⁵.

Збірник Емми включав нові гімни, написані святими, і старіші твори з інших християнських церков. Уільям написав деякі з нових творів, разом з Парлі Праттом і новонаверненою Елайзою Сноу. Останнім гімном у збірнику був гімн Уільяма “Дух Божий”, який прославляв Бога за відновлення євангелії.

Емма знала, що друкарні також видають нову збірку одкровень під назвою “Учення і Завіти”. Учення і Завіти були складені під наглядом Джозефа та Олівера. В цій книзі поєдналися одкровення із неопублікованої Книги Заповідей разом з останніми одкровеннями, а також низка лекцій про віру, якими провідники Церкви навчали старійшин¹⁶. Святі прийняли Учення і Завіти як Писання, так само важливі, як Біблія та Книга Мормона¹⁷.

Тієї осені, коли ці проєкти наближалися до завершення, церковні провідники з Міссурі прибули до Кертленда, щоб підготуватися до освячення храму та обдарування силою. 29 жовтня Емма та Джозеф влаштували обід на честь Едварда Партриджа та тих, хто прибув. Коли всі вони раділи єдності, яку відчували між собою, Ньюел Уітні сказав Едварду, що сподівається пообідати з ним наступного року в Сіоні.

Дивлячись на своїх друзів, Емма сказала, що має надію, що всі присутні за столом також зможуть приєднатися до них у землі обіцяній.

“Амінь, — сказав Джозеф. — Дай Боже”¹⁸.

Після обіду Джозеф і Емма відвідали засідання вищої ради Кертленда. Молодший брат Джозефа, Уільям, звинуватив жінку в Церкві у фізичному насильстві над своєю падчеркою. Серед свідків, які виступали у справі, була Люсі Сміт, мати Джозефа та Уільяма. Під час її свідчення Джозеф перебив її, бо вона почала говорити про те, що рада вже чула і вирішила¹⁹.

Схопившись на ноги, Уільям звинуватив Джозефа, що той сумнівається у словах їхньої матері. Джозеф повернувся до свого брата і сказав йому сісти. Уільям проігнорував його й продовжував стояти.

“Сідай”, — повторив Джозеф, намагаючись зберігати спокій.

Уільям сказав, що сяде лише якщо Джозеф зіб’є його з ніг.

В збентеженні Джозеф повернувся, щоб вийти з кімнати, але батько зупинив його і попросив залишитися. Джозеф закликав раду до порядку і закінчив слухання. До кінця зустрічі він достатньо опанував себе, щоб сердечно попрощатися з Уільямом.

Але Уільям сердився, все ще переконаний, що Джозеф був неправий²⁰.

Приблизно в цей час Гайрум Сміт і його дружина Джеруша найняли на роботу Лідію Бейлі, двадцятидворічну новонавернену, щоб вона допомагала їм у їхньому пансіонаті. Джозеф охристив Лідію за кілька років до того, поки вони з Сідні були на короткій місії в Канаді²¹. Невдовзі Лідія переїхала до Кертленда. Гайрум і Джеруша пообіцяли піклуватися про неї, як про рідну.

Лідія весь час була зайнята роботою. Оскільки провідники Церкви з Міссурі були в місті, щоб підготуватися до освячення храму, Лідія і Джеруша готували їжу, застеляли ліжка та постійно прибирали будинок. Вона рідко мала час поговорити з тими, хто у них зупинився, хоча Ньюел Найт, давній друг Смітів, привернув її увагу²².

“Брат Найт — вдівець”, — сказала їй Джеруша одного дня за роботою.

“О”, — сказала Лідія, вдаючи, що не зацікавлена.

“Він втратив дружину минулої осені, — сказала Джеруша. — Він був надзвичайно засмучений”.

Дізнавшись про втрату Ньюела, Лідія згадала і про свою²³. Коли їй було шістнадцять, вона вийшла заміж за молодого чоловіка на ім’я Келвін Бейлі. Після одруження Келвін сильно пив і іноді бив її та їхню дочку.

З часом через пияцтво Келвіна вони втратили свою ферму, що змусило їх орендувати менший будинок. Там Лідія народила сина, але малюк прожив лише добу. Невдовзі Келвін покинув Лідію, і вона разом із дочкою повернулася до своїх батьків.

Здавалося, що життя налагоджувалося, але потім її дочка захворіла. Коли вона померла, у Лідії було відчуття наче померло й останнє її щастя. Щоб допомогти їй пережити втрату, батьки відправили її до друзів у Канаду. Там вона дізналася про євангелію й охристилася, і відтоді в її житті знову було щастя і надія. Але вона була самотня і прагнула мати дружні стосунки²⁴.

Одного дня Ньюел підійшов до неї у верхній кімнаті будинку Смітів. “Я думаю, що Ви, як і я, досить самотня”, — сказав він, беручи її за руку. “Можливо, ми складемо одне одному компанію”²⁵.

Лідія сиділа мовчки. “Мені здається, ви знаєте про мою ситуацію”, — сумно сказала вона. “Я не знаю, де мій чоловік, чи живий він чи мертвий”. Без розлучення з Келвіном вона вважала, що не зможе вийти заміж за Ньюела.

“Я б краще пожертвувала всіма своїми почуттями і навіть життям, — сказала вона йому перед тим, як вийти з кімнати, — ніж відступилася б від чесноти чи образила б мого Небесного Батька”²⁶.

Наступного дня після сварки з братом Джозеф отримав від нього листа. Уільям був засмучений, оскільки вища рада звинуватила його, а не Джозефа, у суперечці. Вважаючи, що він мав рацію, зробивши зауваження Джозефу перед вищою радою, він наполягав на особистій зустрічі з Джозефом, щоб виправдати свої дії²⁷.

Джозеф погодився зустрітися з Уільямом, запропонувавши кожному поділитися своїм баченням того, що сталося, визнати свої помилки та вибачитися за будь-які неправильні дії. Оскільки Гайруму часто вдавалося заспокоювати членів сім’ї, Джозеф запросив його приєднатися до них і винести справедливе рішення щодо того, хто був винен²⁸.

Наступного дня Уільям прийшов до Джозефа додому, і брати по черзі пояснили своє бачення суперечки. Джозеф сказав, що його засмутило те, що Уільям виступив поза чергою перед радою і не виявив поваги до Джозефа як до Президента Церкви. Уільям заперечував, що виявив неповагу і наполягав на тому, що Джозеф був неправий.

Гайрум уважно вислухав своїх братів. Коли вони закінчили, Гайрум почав висловлювати свою думку, але Уільям перебив його, звинувативши його та Джозефа в тому, що вони звалили всю провину на нього. Джозеф і Гайрум намагалися його заспокоїти, але він сердито пішов з дому. Пізніше того ж дня він надіслав Джозефу наданий йому дозвіл на проповідування.

Незабаром про суперечку дізнався весь Кертленд. Це розділило зазвичай згуртовану сім’ю Смітів, посіявши розбрат між братами і сестрами Джозефа. Джозеф переживав, що його критики можуть використати цю ворожнечу проти нього та Церкви, і тому тримався на відстані від Уільяма, сподіваючись, що гнів брата охолоне²⁹.

Але на початку листопада Уільям все ще продовжував виступати проти Джозефа, і незабаром деякі святі стали на бік Уільяма. Апостоли засудили поведінку Уільяма і погрожували виключити його з Кворуму дванадцятьох. Однак Джозеф отримав одкровення, яке спонукало їх бути терплячими до Уільяма³⁰.

Джозеф сумував, дивлячись на розбрат навколо себе. Того літа святі працювали цілеспрямовано та згуртовано, і Господь благословив їх єгипетськими літописами та великим прогресом у будівництві храму.

Але тепер, коли обдарування силою ставало все більш можливим, вони не могли об’єднатися серцем і розумом³¹.

Протягом осені 1835 року Ньюел Найт твердо вирішив одружитися з Лідією Бейлі. Вважаючи, що закон Огайо дозволяє жінкам, яких покинув чоловік, виходити заміж повторно, він закликав Лідію залишити своє минуле позаду. Але як би сильно Лідія не хотіла вийти заміж за Ньюела, їй потрібно було знати, що це правильно в очах Бога.

Ньюел постився і молився протягом трьох днів. На третій день він попросив Гайрума дізнатися у Джозефа, чи буде правильно одружуватися з Лідією. Гайрум погодився поговорити з братом, і Ньюел натщесерце пішов працювати над храмом.

Ньюел ще працював, коли Гайрум підійшов до нього пізніше того дня. Гайрум сказав йому, що Джозеф запитав у Господа і отримав відповідь, що Лідія та Ньюел повинні одружитися. “Чим швидше вони одружаться, тим краще, — сказав Джозеф. — Скажи їм, що вони не порушать жоден закон. Їм не потрібно боятися закону ані Бога, ані людини”.

Ньюел був дуже щасливий. Поклавши свої інструменти, він побіг до готелю і розповів Лідії про те, що сказав Джозеф. Лідія дуже зраділа, і вони з Ньюелом подякували Богові за Його доброту. Ньюел запропонував їй вийти за нього заміж, і вона погодилася. Потім він поспішив до їдальні, щоб закінчити піст.

Гайрум і Джеруша погодилися провести у себе святковий обід з нагоди весілля наступного дня. Лідія та Ньюел хотіли, щоб Джозеф провів церемонію, але вони знали, що він ніколи раніше не одружував пари, і вони також не знали, чи мав Джозеф на це законне право.

Однак наступного дня, коли Гайрум запрошував гостей на церемонію, він сказав Джозефу, що все ще шукає когось, щоб одружити пару. “Зупинись! — вигукнув Джозеф. Я сам одружу їх!”.

Закон Огайо дозволяв служителям офіційно організованих церков одружувати пари³². Більш важливо, Джозеф вірив, що його посада в Мелхиседековому священстві божественно уповноважувала його укладати шлюби. “Господь Бог Ізраїля, дав мені повноваження об’єднувати людей святими узами шлюбу, — заявив він, — і відтепер я буду використовувати цей привілей”.

Гайрум і Джеруша вітали весільних гостей у своєму домі холодного листопадового вечора. Аромат весільного бенкету наповнив кімнату, коли святі молилися та співали, щоб відсвяткувати цю подію. Джозеф встав і попросив Лідію та Ньюела пройти з ним в передню частину кімнати та взяти одне одного за руки. Він пояснив, що шлюб був встановлений Богом в Еденському саду і має бути урочисто скріплений вічним священством.

Звертаючись до Лідії та Ньюела, він попросив їх укласти завіт, що вони будуть супроводжувати одне одного протягом життя як чоловік і дружина. Він оголосив їх чоловіком і дружиною і надихнув створювати сім’ю, благословляючи їх довгим життям і процвітанням³³.

Весілля Лідії та Ньюела стало яскравою подією протягом важкої зими для Джозефа. Після розбрату з Уільямом він не міг зосередитися на єгипетських сувоях або на підготовці святих до обдарування силою. Він намагався вести Церкву радісно, слідуючи за натхенням від Духа Господа. Але негаразди в його родині та тягар керівництва Церквою іноді були дуже важкими, через що він часом різко говорив з людьми, коли вони робили помилки³⁴.

У грудні Уільям почав проводити неформальні збори дебатного товариства у себе вдома. Сподіваючись, що дебати дадуть можливість вчитися та навчати з Духом, Джозеф вирішив взяти участь. Перші двоє зборів товариства пройшли без проблем, але треті стали напруженими після того, як Уільям перебив іншого апостола під час дебатів.

Втручання Уільяма змусило деяких людей засумніватися, чи варто цьому товариству продовжувати роботу. Уільям розлютився, і почалася сварка. Джозеф втрутився і згодом вони з Уільямом почали ображати одне одного³⁵. Джозеф старший намагався заспокоїти своїх синів, але жоден з них не поступався, і Уільям накинувся на брата.

Намагаючись захиститися, Джозеф спробував зняти пальто, але його руки заплуталися в рукавах. Уільям знову і знову наносив сильні удари, боляче влучаючи у свіжу рану, яку Джозеф отримав, коли його обмазали дьогтем і обваляли в пір’ї. На той час, коли інші чоловіки відтягнули Уільяма, Джозеф лежав на підлозі, ледве здатний рухатися³⁶.

Через кілька днів, оговтавшись після бійки, Джозеф отримав повідомлення від свого брата. “Я відчуваю, що зобов’язаний зробити смиренне зізнання”, — сказав Уільям. Переживаючи, що він негідний свого покликання, Уільям попросив Джозефа вилучити його з Кворуму дванадцятьох³⁷.

“Не відкидай мене за те, що я зробив, але намагайся спасти мене, — благав він. — Я розкаююсь за те, що зробив тобі”³⁸.

Джозеф відповів на листа, висловивши надію, що вони зможуть помиритися. “Нехай Бог усуне ворожнечу між мною і тобою, — сказав він, — і нехай усі благословення будуть відновлені, а минуле назавжди забуте”³⁹.

У перший день нового року брати зустрілися з батьком і Гайрумом. Джозеф старший молився за своїх синів і благав їх пробачити один одному. Коли він говорив, Джозеф бачив, як боляче було їхньому батькові через його сварку з Уільямом. Дух Божий наповнив кімнату, і серце Джозефа пом’якшилося. Уільям також виглядав упокореним. Він визнав свою провину і знову попросив вибачення у Джозефа.

Знаючи, що він також був винен, Джозеф вибачився перед своїм братом. Тоді вони уклали завіт докладати більше зусиль, щоб зміцнювати одне одного та смиренно вирішувати розбіжності, які в них виникатимуть.

Джозеф запросив Емму та свою матір у кімнату, і вони з Уільямом повторили свій завіт. По їхніх обличчях текли сльози радості. Вони схилили голови і Джозеф помолився, вдячний за те, що його сім’я знову об’єдналася⁴⁰.