8 Поява Церкви Христа

“Поява Церкви Христа”, розділ 8, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815--1846 (2018)

Розділ 8: “Поява Церкви Христа”

Розділ 8

Поява Церкви Христа

На початку липня 1829 року, маючи на руках рукопис, Джозеф знав, що Господь хотів, аби він опублікував Книгу Мормона й повсюди поширив її послання. Але видавнича справа була чимось незнайомим для нього і його сім’ї. Йому потрібно було вберегти рукопис, знайти друкаря і якимось чином передати книгу в руки людей, готових розглянути можливість появи нових Писань.

Друк такої великої книги, як Книга Мормона, буде також не дешевим. Фінансові справи Джозефа не покращилися відколи він почав переклад, і всі зароблені ним гроші йшли на забезпечення його сім’ї. Така ж ситуація була і в його батьків, які досі були бідними фермерами, що працювали на землі, яка їм не належала. Єдиним другом Джозефа, який міг профінансувати цей проект, був Мартін Гарріс.

Джозеф швидко взявся за роботу. Ще до завершення перекладу він подав заяву на отримання авторського права на книгу, щоб захистити текст від будь-кого, хто міг би її вкрасти або здійснити плагіат¹. Також з допомогою Мартіна Джозеф почав шукати друкаря, який би погодився надрукувати книгу.

Спочатку вони пішли до Егберта Грандіна, друкаря з Пальміри, який був такого ж віку, як і Джозеф. Грандін відразу ж відмовився від пропозиції, вважаючи, що книга була фальшивкою. Джозеф і Мартін не здалися та продовжували шукати, доки не знайшли в сусідньому місті друкаря, який погодився виконати цю роботу. Але перед тим, як прийняти його пропозицію, вони повернулися до Пальміри й знову спитали Грандіна, чи не хотів би він надрукувати книгу².

Цього разу Грандін здавалося був більш охочим взятися за цей проект, але він забажав, аби йому сплатили 3000 доларів за друк і палітурку п’яти тисяч примірників ще до того, як він візьметься за роботу. Мартін вже раніше пообіцяв допомогти у сплаті за друк, але на таку суму він не розраховував і усвідомив, що йому, можливо, доведеться закласти свою ферму. Цей тягар для Мартіна був непід’ємним, але він знав, що більше ніхто з друзів Джозефа не міг допомогти йому грошима.

Стурбований Мартін почав сумніватися в мудрості рішення щодо фінансування Книги Мормона. Він мав одну з найкращих ферм у місцевості. Якщо він закладе свою землю, то ризикує її втратити. Багатство, на примноження якого він витратив усе життя, могло в мить розтанути, якщо Книга Мормона не буде успішно продаватися.

Мартін розповів Джозефу про свої тривоги і попросив шукати для нього одкровення. У відповідь Спаситель говорив про Свою жертву заради виконанні волі Його Батька, чого б це не коштувало. Він описав Своє надзвичайне страждання під час розплати за гріх, аби всі могли покаятися й отримати прощення. Тоді Він наказав Мартіну пожертвувати власними інтересами, аби виконати план Бога.

“Не прагни своєї власності,---сказав Господь,---але добровільно вділяй з неї на друкування Книги Мормона”. Господь запевнив Мартіна, що книга містила істинне слово Бога і що вона допоможе іншим повірити в євангелію³.

І хоча сусіди Мартіна не зрозуміли його рішення, він послухався Господа і заклав свою ферму, щоб здійснити платіж⁴.

Грандін підписав контракт і почав організацію великого проекту⁵. Джозеф переклав текст Книги Мормона за три місяці, користуючись допомогою одного писаря на різних стадіях роботи. Грандіну і дюжині чоловіків знадобилося сім місяців, аби надрукувати і переплести перші примірники цієї книги, яка мала 590 сторінок⁶.

Найнявши друкаря, Джозеф повернувся до Гармоні у жовтні 1829 року, щоб працювати на фермі й бути з Еммою. У цей час Олівер, Мартін і Гайрум мали наглядати за процесом друку й відправляти Джозефу регулярні звіти щодо успіхів Грандіна⁷.

Пам’ятаючи про відчай, якого він зазнав після втрати перших перекладених ним сторінок, Джозеф попросив Олівера скопіювати всі сторінки рукопису Книги Мормона, зробивши дублікат для друкаря, щоб той додав пунктуацію і почав друк⁸.

Оліверу подобалося переписувати книгу, і в листах, які писав у той час, він часто використовував її мову. Повторюючи Нефія, Якова й Амулека з Книги Мормона, Олівер написав Джозефу про свою вдячність за нескінченну Спокуту Христа.

“Коли я починаю писати про милості Божі,---казав він Джозефу,---я б не знав, коли зупинитися, якби не закінчувався час і місце на папері”⁹.

Той самий дух привернув до Книги Мормона й інших людей, коли вона була в процесі друку. Томас Марш, колишній підмайстер друкаря, намагався знайти своє місце в інших церквах, але жодна з них, здавалося, не проповідувала євангелію, знайдену ним у Біблії. Він вірив, що незабаром з’явиться нова церква, яка навчатиме відновленої істини.

Того літа Томас, скерований Духом, подолав сотні кілометрів від свого дому у Бостоні до західної частини штату Нью-Йорк. Він пробув у тій місцевості три місяці і вже збирався їхати додому, непевний, навіщо йому було так далеко їхати. Однак, під час зупинки на зворотньому шляху хазяйка, в якої він зупинився, спитала, чи чув він про “золоту книгу” Джозефа Сміта. Томас сказав жінці, що не чув, і відчув спонукання більше про це дізнатися.

Вона сказала, що він має поговорити з Мартіном Гаррісом і направила його до Пальміри. Томас негайно поїхав туди й знайшов Мартіна в друкарні Грандіна. Друкар дав йому шістнадцять сторінок Книги Мормона, і Томас забрав їх з собою до Бостона, палко бажаючи поділитися першим відчуттям цієї нової віри зі своєю дружиною Елізабет.

Елізабет прочитала ці сторінки і також повірила, що це була робота Бога¹⁰.

Тієї осені, коли робота друкарів над Книгою Мормона стабільно рухалася вперед, колишній суддя на ім’я Ебнер Коул почав публікувати газету на верстаті Грандіна. Працюючи в друкарні вночі, після того як працівники Грандіна розходилися додому, Ебнер мав доступ до надрукованих сторінок, які ще не були переплетені й не готові до продажу.

Невдовзі Ебнер почав висміювати у своїй газеті “Золоту Біблію” і протягом зими друкувати уривки з книги разом із саркастичними коментарями¹¹.

Коли Гайрум й Олівер дізналися про те, чим займався Ебнер, вони прийшли до нього. “Яке право ви маєте друкувати Книгу Мормона у такий спосіб? ---вимагав відповіді Гайрум. ---Чи вам не відомо, що ми отримали авторське право?”

“Це не ваша справа,---сказав Ебнер. ---Я найняв верстат і друкуватиму на ньому, що забажаю”.

“Я забороняю вам щось друкувати з тієї книги у вашій газеті”,---сказав Гайрум.

“Мені байдуже”,---відповів Ебнер.

Не знаючи, що робити, Гайрум і Олівер повідомили Джозефа у Гармоні, який одразу приїхав до Пальміри. Він знайшов Ебнера в друкарні, коли той недбало переглядав власну газету.

“Бачу, ви наполегливо працюєте”,---сказав Джозеф.

“Як поживаєте, пане Сміт?”---холодно привітався Ебнер.

“Пане Коуле,---сказав Джозеф,---Книга Мормона і право на її публікацію належать мені, і я забороняю вам її чіпати”.

Ебнер скинув з себе пальто і підкотив рукава. “Хочете побитися, пане?”---гаркнув він, стукнувши кулаком об кулак. “Якщо ви хочете битися, починайте”.

Джозеф усміхнувся. “Краще, вам не знімати пальто,---сказав він. ---Тут холодно, і я не збираюся битися з вами”. Він спокійно продовжив: “Але вам слід припинити друкувати мою книгу”.

“Якщо ви вважаєте себе кращим за мене,---сказав Ебнер,---то скидайте пальто і наступайте”.

“Є закон,---відповів Джозеф,---і ви про це дізнаєтеся, якщо не знали раніше. Але битися з вами я не буду, бо це ні до чого”.

Ебнер знав, що закон був не на його боці. Він заспокоївся і припинив друкувати у своїй газеті уривки з Книги Мормона¹².

Проповідник Соломон Чемберлін, який прямував до Канади, вперше почув про “Золоту Біблію” від сім’ї, в якої він зупинився поблизу Пальміри. Як і Томас Марш, протягом свого життя він переходив від церкви до церкви, але не міг задовольнитися тим, що бачив. Деякі церкви проповідували євангельські принципи і вірили в духовні дари, але в них не було ані Божих пророків, ані Його священства. Соломон відчував, що наближається час, коли Господь встановить Свою церкву.

Коли Соломон слухав, як сім’я говорила про Джозефа Сміта і золоті пластини, його пройняло, ніби струмом, від голови до п’ят, і він сповнився рішучості знайти Смітів і більше дізнатися про книгу.

Він вирушив до Смітів і в дверях зустрівся з Гайрумом. “Мир цьому дому”,---сказав Соломон.

“Сподіваюся, що так і буде”,---відповів Гайрум.

“Чи є тут хтось,---запитав Соломон,---хто вірить у видіння чи одкровення?”

“Так,---сказав Гайрум,---у цьому домі вірять у видіння”.

Соломон розповів Гайруму про видіння, яке бачив багато років тому. У ньому ангел сказав, що у Бога немає церкви на землі, але незабаром Він встановить її, і в ній буде влада, як у апостолів давньої церкви. Гайрум та інші мешканці будинку зрозуміли слова Соломона і сказали, що розділяють його вірування.

“Я бажав би, щоб ви поділилися деякими своїми відкриттями,---сказав Соломон. ---Думаю, я зможу їх прийняти”.

Гайрум запропонував йому погостювати на фермі Смітів і показав йому рукопис Книги Мормона. Соломон вивчав його протягом двох днів, потім пішов з Гайрумом до друкарні Грандіна, де друкар дав йому шістдесят чотири надруковані сторінки. Отримавши ці непереплетені сторінки, Соломон продовжив свій шлях до Канади, проповідуючи дорогою все, що він знав про нову віру¹³.

На 26 березня 1830 р. були переплетені перші примірники Книги Мормона, і вони стали доступні для продажу на першому поверсі друкарні Грандіна. Вони були міцно переплетені в коричневі палітурки з телячої шкіри й пахнули шкірою й клеєм, папером і фарбою. Слова Книга Мормона з’явилися золотими літерами на корінцях книг¹⁴.

Люсі Сміт зберігала нові Писання як скарб і вбачала в цьому ознаку того, що Бог невдовзі збере Своїх дітей і відновить Свій давній завіт. На титульній сторінці зазначалося, що мета книги---показати величні справи, здійснені Богом для Його народу в минулому, явити ті ж самі благословення Його людям сьогодні й переконати весь світ, що Ісус Христос був Спасителем світу¹⁵.

У кінці книги були свідчення трьох свідків і восьми свідків, які повідомляли світові, що вони бачили пластини і знали, що переклад був правильним¹⁶.

Незважаючи на ці свідчення, Люсі знала, що деякі люди вважали книгу вигадкою. Багато хто з її сусідів вірив, що Біблії як Писань їм достатньо, не усвідомлюючи, що Бог благословив Своїм словом не лише один народ. Вона також знала, що деякі люди відхилили послання книги, бо вірили, що Бог говорив до світу один раз і більше не говоритиме.

З цих та інших причин більшість людей у Пальмірі не купували книгу¹⁷. Усе ж деякі вивчали її сторінки, відчували силу її вчень і ставали на коліна, щоб спитати Господа, чи була вона істинною. Сама Люсі знала, що Книга Мормона була словом Бога й хотіла ділитися нею з іншими¹⁸.

Майже негайно після видання Книги Мормона Джозеф і Олівер підготувалися до організації церкви Ісуса Христа. За кілька місяців до цього, згідно з обіцянням Івана Христителя, їм явилися давні апостоли Господа---Петро, Яків та Іван й дарували їм Мелхиседекове священство. Ця додаткова влада дозволила Джозефу й Оліверу дарувати дар Святого Духа тим, кого вони христили. Петро, Яків та Іван також висвятили їх бути апостолами Ісуса Христа¹⁹.

Приблизно в цей час, коли Джозеф і Олівер жили в домі Уітмерів, вони молилися про більше знання щодо цієї влади. У відповідь голос Господа заповідав їм висвятити одне одного старійшинами церкви, але тільки після того, як віруючі погодяться прийняти їх провідниками у церкві Спасителя. Також їм було сказано висвятити інших церковних посадових осіб і надати дар Святого Духа тим, кого було охрищено²⁰.

6 квітня 1830 р. Джозеф і Олівер зустрілися в домі Уітмерів, аби виконати Господню заповідь й організувати Його церкву. Згідно з вимогами закону, вони обрали шістьох осіб, які мали стати першими членами нової церкви. Також близько сорока жінок і чоловіків зібралися всередині і навколо маленького будинку, щоб стати свідками події²¹.

Дослухаючись до попередніх настанов Господа, Джозеф і Олівер попросили зібрання підтримати їх як провідників у царстві Бога й виявити, чи вірять вони, що буде правильним організуватися як церква. Кожен член зібрання дав згоду, і Джозеф поклав руки на голову Олівера й висвятив його у старійшини церкви. Тоді вони помінялися місцями й Олівер висвятив Джозефа.

Згодом вони благословили причастя---хліб і вино---в пам’ять про Спокуту Христа. Після цього вони рукопоклали тих, кого охристили, конфірмувавши їх членами церкви й давши їм дар Святого Духа²². Дух Господа зійшов на присутніх, і дехто із зібрання почав пророкувати. Інші прославляли Господа, і всі разом раділи.

Також Джозеф отримав перше одкровення, звернене до всієї громади нової церкви. “Ось, має вестися запис серед вас”,---заповідав Господь, нагадуючи Своєму народові, що вони повинні записувати свою священну історію, зберігаючи розповідь про свої справи й даючи свідчення про роль Джозефа як пророка, провидця й одкровителя.

“Його Я надихнув просувати справу Сіону могутньою силою для добра,---проголосив Господь. ---Його слово ви повинні отримувати, як з Моїх власних уст, з усім терпінням і вірою. Бо як будете робити це, ворота пекла не переможуть вас”²³.

Згодом Джозеф стояв біля струмка й спостерігав за хрищенням до церкви своїх матері й батька. Нарешті після стількох років пошуку істини їхні різні шляхи об’єдналися у вірі. Коли його батько виходив з води, Джозеф узяв його за руку, допоміг вийти на берег й обійняв його.

“Боже мій,---заплакав він, ховаючи обличчя в батькові груди,---я дожив, щоб побачити, як мій батько охристився в істинній церкві Ісуса Христа!”²⁴

Того вечора Джозеф тихенько пішов до гаю неподалік. Його серце розривалося від почуттів. Він хотів побути насамоті, подалі від очей друзів і сім’ї. Протягом десяти років від Першого видіння він бачив відкриті небеса, відчував Дух Бога й був навчений ангелами. Він також грішив і втрачав свій дар, одразу каявся, отримував Божу милість і переклав Книгу Мормона Його силою і благодаттю.

Тепер Ісус Христос відновив Свою церкву й дарував Джозефу те саме священство, яке мали апостоли в давнину, коли несли євангелію світові²⁵. Щастя, яке він відчував, було для нього надто великим, щоб тримати в собі, і коли Джозеф Найт й Олівер знайшли його пізніше того вечора, він ридав.

Його радість була повною. Роботу було розпочато²⁶.