44 Ягня на заклання

“Ягня на заклання”, розділ 44, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 44: “Ягня на заклання”

Розділ 44

Ягня на заклання

Заклик Томаса Шарпа братися до зброї спричинив швидке поширення гніву проти святих у Наву у тій місцевості. Жителі сусідніх міст Уорсо і Картедж виходили на мітинги проти припинення видавництва газети “Expositor”. Очільники міст закликали чоловіків того регіону приєднатися до них, щоб повстати проти святих.¹ Протягом двох днів у Картеджі організувалася група озброєних нападники в кількості трьохсот чоловік, які були готові рушити на Наву та знищити святих².

За 160 км на північний схід від Наву Пітер Моган і Джейкоб Пірт збиралися пообідати в готелі. Вони виконували доручення Джозефа знайти в тій місцевості вугільний пласт, який Церква могла б купити. Джозеф вважав, що було б вигідно видобувати вугілля та переправляти його по Міссісіпі на церковному пароплаві “Maid of Iowa”³.

Поки їжа готувалася, Пітер відкрив газету і прочитав новину, що в Наву стався великий збройний конфлікт, у якому загинули тисячі людей. Зі збентеженням і страхом за Мері та своїх дітей, він показав новину Джейкобу.

Вони поїхали додому на наступному річковому судні. Коли вони були приблизно за 50 км від Наву, то з полегшенням дізналися, що збройного конфлікту не було. Але здавалося, що рано чи пізно напад на святих все ж мав статися⁴.

Хоча рішення міської ради про знищення друкарського верстата було зважене, все ж рада недооцінила обурення, яке це викликало. Уільям Ло втік з міста, але деякі з його послідовників тепер погрожували знищити храм, підпалити будинок Джозефа та зруйнувати церковну друкарню.⁵ Френсіс Хігбі звинуватив Джозефа та інших членів міської ради в підбурюванні до бунту, коли друкарський верстат було знищено. Він поклявся, що через десять днів у Наву не залишиться жодного святого останніх днів⁶.

12 червня офіцер з Картеджа заарештував Джозефа та інших членів міської ради. Муніципальний суд Наву визнав звинувачення безпідставними та звільнив чоловіків. Але це лише більше розлютило критиків Джозефа. Наступного дня Джозеф дізнався, що три сотні чоловіків зібралися в Картеджі і були готові вирушити на Наву⁷.

Джозеф та інші написали термінові листи губернатору Форду, намагаючись запобігти розгортанню війни зі своїми сусідами, як це було в Міссурі. Вони пояснили дії міської ради та благали про допомогу від нападів зловмисників⁸. Джозеф дав святим настанови зберігати спокій, готуватися до оборони міста та не вдаватися до провокацій. Потім він зібрав Легіон Наву і ввів у місті воєнний стан. Це означало призупинення верховенства закону та встановлення військового керівництва⁹.

Вдень 18 червня Легіон зібрався перед Особняком Наву. Джозеф був командиром війська. Одягнутий у повну військову форму, він піднявся на платформу неподалік, щоб звернутися до чоловіків. “Дехто думає, що наші вороги вдовольняться моєю смертю, — сказав він, — але я кажу вам, що як тільки вони проллють мою кров, то зажадають крові кожної людини, у серці якої живе хоч одна іскра духу повноти євангелії”.

Витягнувши свою шаблю і піднявши її до неба, Джозеф закликав чоловіків захищати свободи, у яких їм було відмовлено в минулому. “Чи всі ви будете стояти зі мною до смерті, — запитав Джозеф, — і, ризикуючи своїм життям, підтримувати закони нашої країни?”

“Так!” — заревів натовп. —

“Я люблю вас всім серцем, — сказав він. Ви були поруч зі мною у важку годину, і я готовий пожертвувати своїм життям заради вашого порятунку”¹⁰.

Отримавши пояснення Джозефа, чому міська рада вирішила знищити друкарський верстат, губернатор Томас Форд зрозумів, що святі діяли за велінням совісті. Існували правові підстави та прецеденти для винесення рішення щодо знищення того, що шкодило та обурювало громаду. Попри це він не погодився з рішенням ради і не вважав, що її дії можна виправдати. Законне знищення газети все ж було незвичайним явищем у часи, коли громади зазвичай доручали таку роботу нелегально організованим групам нападників. Саме так і сталося у випадку знищення газети святих в окрузі Джексон більше десяти років тому¹¹.

Губернатор також наголосив на захисті свободи слова в конституції штату Іллінойс, незважаючи на те, що дозволялося законом. “Ваше рішення знищити друкарський верстат було дуже грубим порушенням законів і свобод людей, — написав він пророку. — Можливо, газета і містила багато наклепів, але це не давало вам дозвіл знищити її видавництво”.

Губернатор далі сказав, що статут міста Наву не надавав місцевим судам стільки повноважень, як вважав пророк. Він порадив йому та іншим членам міської ради, яких звинуватили у підбурюванні до бунту, звернутися та подати на розгляд свою справу у суди за межами Наву. “Я дуже хочу зберегти мир, — сказав він їм. — Необачливі дії можуть призвести до війни”. Якщо очільники міста здадуться і постануть перед судом, він пообіцяв їх захистити¹².

Знаючи, що в Картеджі повно людей, які ненавидять святих, Джозеф сумнівався, що губернатор зможе виконати свою обіцянку. Проте рішення залишитися в Наву могло ще більше розлютити його критиків і спровокувати нападників прийти до міста, наражаючи святих на небезпеку. На той момент здавалося, що найкращий спосіб захистити святих — це виїхати з Наву на захід або звернутися за допомогою до Вашингтона, округ Колумбія.

Джозеф написав губернатору про свої плани залишити місто. “В ім’я всього святого, — писав він, — ми благаємо Вашу Високоповажність захистити наших безпорадних жінок і дітей від насильства нападників”. Він наполягав, що якщо святі зробили щось не так, то вони будуть робити все можливе, щоб виправити це¹³.

Тієї ночі, попрощавшись із сім’єю, Джозеф разом із Гайрумом, Уіллардом Річардсом і Портером Роквеллом сіли у човен та попливли через Міссісіпі. Човен протікав, тож Джозеф, Гайрум та Уіллард вичерпували воду черевиками, а Портер веслував. Через кілька годин, вранці 23 червня, вони прибули на територію Айови, і Джозеф доручив Портеру повернутися до Наву та привезти для них коней¹⁴.

Перед тим, як Портер пішов, Джозеф передав йому листа для Емми, в якому радив їй продати за необхідності їхнє майно, щоб утримувати себе, дітей і його матір. “Не впадай у відчай, — сказав він їй. — Якщо Бог дасть таку можливість, я побачу тебе знову”¹⁵.

Пізніше того ж ранку Емма послала Гайрама Кімболла та свого племінника Лоренцо Уассона до Айови, щоб переконати Джозефа повернутися додому та здатися. Вони сказали Джозефу, що губернатор має намір зайняти Наву військами і залишатися там, поки він і його брат Гайрум не здадуться. Невдовзі Портер повернувся з Рейнольдсом Кегун і листом від Емми, яка знову благала його повернутися до міста. Гайрам Кімболл, Лоренцо та Рейнольдс назвали Джозефа боягузом за те, що він залишив Наву та наражав святих на небезпеку¹⁶.

“Я помру, перш ніж мене назвуть боягузом, — сказав Джозеф. — Якщо моє життя не має значення для моїх друзів, то воно не має значення і для мене”. Тепер він знав, що його рішення покинути Наву не захистить святих. Але він не знав, чи залишиться він в живих після поїздки у Картедж. “Що мені робити?” — запитав він Портера.

“Ти найстарший і маєш знати, як буде краще”, — сказав Портер.

“Ти найстарший, — сказав Джозеф, звертаючись до брата. — Що нам робити?”

“Давай повернемося і здамося. Подивимося, що з цього вийде”, — сказав Гайрум.

“Якщо ти повернешся, я піду з тобою, — сказав Джозеф, — але нас вб’ють”.

“Що б нам не випало — життя або смерть, — сказав Гайрум, — ми приймемо свою долю”.

Джозеф на мить замислився над цим, а потім попросив Рейнольдса дістати човен. Вони вирішили здатися¹⁷.

У Емми стиснулося серце, коли Джозеф повернувся додому понад вечір. Тепер, побачивши його, вона боялася, що покликала його назустріч смерті¹⁸. Джозеф дуже хотів ще раз звернутися до святих, але натомість залишився вдома зі своєю сім’єю. Разом з Еммою він зібрав своїх дітей і дав їм благословення.

Наступного дня, рано-вранці, Джозеф, Емма та їхні діти вийшли з дому. Він поцілував кожного з них¹⁹.

“Ти повернешся”, — сказала Емма крізь сльози.

Джозеф сів на свого коня й вирушив із Гайрумом та іншими людьми до Картеджу. “Я йду, як ягня на заклання,— сказав він їм, — але я спокійний, наче літній ранок. Моя совість чиста від провин перед Богом і перед усіма людьми”²⁰.

Вершники піднялися на пагорб до храму. Сходило сонце, проливаючи золоте світло на недобудовані стіни будівлі. Джозеф зупинив коня й поглянув на місто. “Це найпрекрасніше місце і найкращі люди у світі, — сказав він. — Вони ще не уявляють, які випробування на них чекають”²¹.

Джозеф не затримався там надовго. Через три години після виїзду з Наву він і його друзі зустріли військо. Вони виконували наказ від губернатора конфіскувати державну зброю Легіону Наву. Джозеф вирішив повернутися і прослідкувати за впровадженням наказу. Він знав, що якщо святі чинитимуть опір, це зможе дати привід нападникам напасти на них²².

Повернувшись у Наву, Джозеф поїхав додому, щоб знову побачити Емму та їхніх дітей. Він ще раз попрощався й запитав Емму, чи поїде вона з ним, але вона знала, що має залишитися з дітьми. Джозеф виглядав урочисто й замислено, твердо впевнений у своїй долі²³. Перед тим, як він пішов, Емма попросила в нього благословення. Не маючи часу, Джозеф попросив її написати бажане благословення і пообіцяв, що підпише його, коли повернеться.

У благословенні, яке вона написала, Емма просила мудрості у Небесного Батька та дару проникливості. “Я бажаю мати Духа Бога, щоб знати і розуміти себе, — писала вона. — Я хочу мати плідний, активний розум, щоб зрозуміти задуми Бога”.

Вона просила мудрості, щоб виховувати своїх дітей, у тому числі дитину, яка мала народитися в листопаді, і висловила надію на вічний завіт шлюбу. “Я всім серцем бажаю шанувати і поважати свого чоловіка, — написала вона, — завжди жити в його довірі і діяти в унісон з ним, щоб утримувати місце, яке Бог дав мені поруч із ним”.

Насамкінець Емма просила про смирення і сподівалася радіти благословенням, які Бог підготував для слухняних. “Я бажаю, щоб як би не склалася моя доля, — писала вона, — я могла визнавати руку Бога в усьому”²⁴.

Освистування та лайка зустріли Джозефа і Гайрума, коли вони прибули до Картеджа, незадовго до півночі в понеділок, 24 червня. Військовий загін, який забрав зброю святих у Наву, тепер супроводжував Джозефа та Гайрума крізь метушню на вулицях Картеджа. Інший загін, відомий як Картедж Грей, розташувався на площі біля готелю, де брати планували зупинитися на ніч.

Коли Джозеф проходив повз цей загін, військові штовхалися й наближалися, щоб побачити Джозефа. “Де цей проклятий пророк? — прокричав один чоловік. — Розійдіться і дайте нам подивитися на Джо Сміта!” Військові вигукували й кричали, піднімаючи зброю в повітря²⁵.

Наступного ранку Джозеф і його друзі здалися констеблю. На початку десятої години губернатор Форд запросив Джозефа та Гайрума пройти з ним крізь зібране військо. Військові та натовп, що зібрався навколо них, стояли мовчки, поки загін Картедж Грей знову не почав глузувати, підкидаючи капелюхи в повітря та вихоплюючи шаблі. Як і минулої ночі, вони освистували братів і глузували з них²⁶.

Того дня суд постановив відпустити Джозефа та Гайрума до початку судової справи за підбурювання до бунту. Але перш ніж брати встигли покинути місто, двоє спільників Уільяма Ло подали на них скарги за оголошення воєнного стану в Наву. Їм висунули звинувачення в державній зраді проти уряду та жителів Іллінойсу. Тепер їм загрожувала смертна кара і тому чоловіків не звільнили під заставу.

Джозефа і Гайрума відправили в окружну в’язницю, де вони були замкнені в одній камері на ніч. Кілька їхніх друзів вирішили залишитися з ними, щоб захистити їх і скласти їм компанію. Тієї ночі Джозеф написав Еммі листа з хорошими новинами. “Губернатор щойно погодився відправити свою армію до Наву, — повідомив він, — і я прийду з ним”²⁷.

Наступного дня їх перевели в кращу кімнату на другому поверсі в’язниці Картеджа. У кімнаті було три великих вікна, ліжко і дерев’яні двері зі зламаною клямкою. Того вечора Гайрум читав вголос Книгу Мормона, і Джозеф приніс сильне свідчення про божественність її походження охоронцям, які тоді були на службі. Він свідчив, що євангелію Ісуса Христа було відновлено, що ангели все ще служили людству і що царство Бога було знову на землі.

Після заходу сонця Уіллард Річардс сидів допізна і писав, поки його свічка не догоріла. Джозеф і Гайрум лежали на ліжку, а двоє відвідувачів, Стівен Маркем і Джон Фулмер, лежали на матраці на підлозі. Біля них на голій підлозі лежали Джон Тейлор і Ден Джонс, капітан уельського річкового судна, який приєднався до Церкви трохи більше ніж рік тому²⁸.

Незадовго до півночі чоловіки почули постріл за вікном, яке було найближчим до голови Джозефа. Пророк підвівся й сів на підлогу біля Дена. Джозеф тихо запитав його, чи боїться той померти²⁹.

“Вже настав час? — спитав Ден із сильним валлійським акцентом. — Беручи участь у такій справі, я не думаю, що смерть буде дуже страшною”.

“Ти побачиш Уельс, — прошепотів Джозеф, — і виконаєш доручену тобі місію до того, як прийде твій час померти”.

Майже опівночі Ден прокинувся. Він почув, що військові проходять повз в’язницю. Він підвівся і подивився у вікно. Унизу він побачив натовп чоловіків. “Скільки чоловіків зайде?”— він почув, як хтось запитав.

Зі страхом Ден швидко розбудив інших в’язнів. Вони почули кроки на сходах і кинулися до дверей. Хтось підняв стілець, щоб використати його як зброю на випадок, якщо люди увірвуться в кімнату. У кімнаті була мертва тиша, поки вони чекали нападу.

“Давайте! — врешті-решт вигукнув Джозеф. — Ми готові зустрітися з вами!”

Крізь двері Ден та інші в’язні чули шаркання, ніби чоловіки за дверима не могли вирішити, нападати чи йти геть. Сутолока тривала до світанку. Раптом в’язні почули, як чоловіки нарешті відступають назад по сходах³⁰.

Наступного дня, 27 червня 1844 року, Емма отримала лист від Джозефа, написаний Уіллардом Річардсом. Губернатор Форд і частина війська прямували до Наву. Але, попри свою обіцянку, губернатор не взяв Джозефа з собою. Натомість він розпустив один загін військових у Картеджі та залишив лише невелику групу людей із загону Картедж Грей для охорони в’язниці. Це зробило в’язнів більш уразливими до нападу³¹.

І все ж Джозеф хотів, щоб святі ставилися до губернатора привітно і не тривожилися. “Немає небезпеки, що вийде наказ про знищення святих, — сказав він їй, — але обережність — це запорука безпеки”³².

Під текстом листа Джозеф власноруч написав постскриптум. “Я повністю змирився зі своєю долею, бо знаю, що я виправданий, і я виконав якнайкраще усе, що можна було зробити”, — проголосив він. Він просив її передати свою любов дітям і друзям. “Щодо зради, — додав він, — я її не вчиняв, і вони не можуть довести наявність чогось подібного”. Він сказав їй не хвилюватися про лихо, яке станеться з ним та Гайрумом. “Нехай Бог благословить вас усіх”, — написав він на завершення³³.

Губернатор Форд прибув до Наву пізніше того дня і звернувся до святих. Він звинуватив їх у конфлікті та погрожував притягнути їх до відповідальності за його наслідки. “Знищення друкарського верстата газети “Expositor” та введення військового стану в місті було великим злочином”, — заявив він. “Необхідно, щоб було суворе відшкодування провини, тому готуйтеся до надзвичайної ситуації”³⁴.

Він попередив святих, що Наву може бути перетворено на попіл, а його жителі будуть знищені, якщо вони повстануть. “Подумайте про це, — сказав він. — Ще трохи непослуху з боку громадян, і доведеться застосувати вже запалений факел”³⁵.

Ця промова образила святих, але оскільки Джозеф попросив їх зберегти мир, вони пообіцяли прислухатися до застереження губернатора та дотримуватися законів штату. Губернатор був задоволений цим. Після закінчення своєї промови він провів війська головною вулицею. Йдучи по вулиці, солдати вихоплювали шаблі й загрозливо розмахували ними³⁶.

У Картеджській в’язниці час того дня тягнувся повільно. У літню спеку чоловіки зняли свої піджаки і відчинили вікна, аби впустити вітерець. Зовні восьмеро чоловіків із загону Картедж Грей охороняли в’язницю, а решта війська була в наметах неподалік. Ще один вартовий сидів прямо за дверима³⁷.

Стівен Мархем, Ден Джоунс та інші виконували завдання Джозефа. З тих чоловіків, які були там ще попередньої ночі, з Джозефом та Гайрумом залишилися лише Уіллард Річардс та Джон Тейлор. Раніше того дня відвідувачі таємно пронесли в’язням два пістолети на випадок нападу — шестизарядний револьвер і однозарядний пістолет. Стівен також залишив міцну палицю, яку називав “вибивачкою для шахраїв”³⁸.

Аби підняти настрій і вбити час, Джон співав британський гімн, який віднедавна став відомим серед святих. У віршах цього гімну розповідалося про смиренного незнайомця, який потребував допомоги, але зрештою виявилося, що це Спаситель:

“Дивись на Мене”, — Він сказав,
І я крізь сльози на очах
Узрів, що мій Знайомець мав
Сліди Голгофи на руках.
І Він ім’я моє назвав,
За плечі взяв і обійняв.
І тихо мовив Цар царів:
“Ти все для Господа зробив”.

Коли Джон закінчив пісню, Гайрум попросив його заспівати її ще раз³⁹.

О четвертій годині дня на варту стали нові охоронці. Джозеф почав розмову з охоронцем біля дверей, а Гайрум і Уіллард тихо розмовляли між собою. Через годину до кімнати увійшов їхній наглядач і запитав, чи хочуть вони, щоб їх перевели до більш безпечної камери у разі нападу.

“Ми перейдемо після вечері”, — сказав Джозеф. Після того, як наглядач пішов, Джозеф повернувся до Уілларда. “Якщо ми підемо у в’язницю, — запитав Джозеф, — ти підеш з нами?”

“Ти думаєш, що я покину вас зараз? — відповів Уіллард. — Якщо вас засудять до повішення за державну зраду, я буду повішений замість вас, а ви підете на свободу”.

“Ти не можеш цього зробити”, — сказав Джозеф.

“Я зроблю”, — сказав Уіллард⁴⁰.

Невдовзі після того в’язні почули якусь метушню за дверима та ляскання трьох або чотирьох рушниць. Уіллард визирнув з відчиненого вікна і побачив близько сотні чоловіків внизу, обличчя яких були вимазані брудом і порохом. Вони штурмували вхід до в’язниці. Джозеф схопив один з пістолетів, а Гайрум узяв інший. Джон і Уіллард взяли палиці і тримали їх, як дубинки. Усі чотири чоловіки підперли двері, коли нападники кинулися сходами вгору і намагалася пробитися всередину.⁴¹

Зі сходів почувся звук пострілів, коли нападники почали стріляти у двері. Джозеф, Джон і Уіллард відскочили вбік від дверей, коли куля пробила деревину. Вона попала в обличчя Гайрума і той розвернувся, відсахнувшись від дверей. Ще одна куля влучила йому в поперек. Його пістолет вистрілив, і він впав на землю⁴².

“Брате Гайруме!” — вигукнув Джозеф. Схопивши свій шестизарядний револьвер, він відчинив двері на кілька сантиметрів і вистрілив один раз. У кімнату влетіли й інші кулі, і Джозеф навмання стріляв у нападників, поки Джон бив палицею по стволах рушниць і багнетам, які просувалися крізь дверний проріз⁴³.

Коли револьвер Джозефа два чи три рази дав осічку, Джон побіг до вікна і намагався залізти на велике підвіконня. Мушкетна куля пролетіла через всю кімнату і влучила йому в ногу, від чого він втратив рівновагу. Його тіло заціпеніло, і він упав з підвіконня, розбивши свій кишеньковий годинник, який показував шістнадцять хвилин на шосту.

“Мене підстрелили!”, — вигукнув він.

Джон проповз по підлозі і закотився під ліжко, а нападники робили постріл за пострілом. Куля увійшла в його стегно, відірвавши частину плоті. Ще дві кулі влучили йому у зап’ясток і в кістку прямо над коліном⁴⁴.

На іншому боці кімнати Джозеф і Уіллард щосили намагалися усією вагою налягати на двері, поки Уіллард також відбивав стволи рушниць і багнети біля себе. Раптом Джозеф кинув свій револьвер на підлогу і кинувся до вікна. Коли він стрибнув на підвіконня, дві кулі влучили йому у спину. Ще одна куля влетіла через вікно і пронизала його під серцем.

“О, Господи, Боже мій”, — вигукнув він. Він нахилився вперед і випав із вікна головою вперед.

Уіллард побіг через кімнату і визирнув з вікна, а свинцеві кулі зі свистом пролітали повз нього. Внизу він побачив нападників, які обступили закривавлене тіло Джозефа. Пророк лежав на лівому боці біля кам’яного колодязя. Уіллард дивився, сподіваючись побачити якусь ознаку життя у його друга. Минали секунди, але він не помітив жодного руху.

Джозеф Сміт, пророк і провидець Господа, був мертвий⁴⁵.