38 Зрадник чи чесна людина

“Зрадник чи чесна людина”, розділ 38, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 38: “Зрадник чи чесна людина”

Розділ 38

Зрадник чи чесна людина

Увечері 6 травня 1842 року в Індепенденсі, штат Міссурі, була велика злива. Лілбурн Боггз закінчив вечерю у себе вдома і влаштувався в кріслі, щоб почитати газету¹.

Хоча термін його повноважень як губернатора штату Міссурі закінчився понад рік тому, Боггз усе ще брав активну участь у політиці й тепер балотувався в сенат штату. За минулі роки він нажив собі ворогів, і перемога на виборах не була вже настільки безсумнівною. Крім критики за те, що він видав указ про винищення, через який тисячі святих було вигнано зі штату, деякі міссурійці були незадоволені агресивним рішенням губернатора з приводу кордону з територією Айова. В інших викликав питання його спосіб залучення коштів на будівництво нової будівлі капітолію штату².

Боггз розглядав заголовки, сидячи спиною до вікна. Того темного прохолодного вечора з вулиці було чути тільки тихий звук дощу.

У цей момент хтось непомітно для Боггза прокрався через багнюку на його подвірʼї і через вікно направив на Боггза великий револьвер. Після спалаху зі ствола Боггз повалився з крісла. З його голови та шиї полилася кров.

Почувши постріл, син Боггза поспішив у кімнату і покликав на допомогу. На цей час стрілець уже кинув зброю на землю і втік непоміченим, залишивши в багнюці лише відбитки взуття³.

У той час, коли поліція намагалася вистежити стрільця, Гайрум Сміт був у Наву, розслідуючи злочини іншого характеру. У перші тижні травня кілька жінок звинуватили мера Джона Беннета в жахливих вчинках. У присутності члена міської ради вони сказали Гайруму, що Джон приходив до них потайки і намагався переконати в тому, що немає жодного гріха в статевих стосунках з ним, якщо вони про це нікому не розкажуть. Називаючи цю практику “духовним одруженням”, Джон брехав їм, запевняючи, що Джозеф схвалює таку поведінку⁴.

Спершу жінки відмовлялися вірити Джону. Але він продовжував наполягати і переконав своїх друзів присягнутися жінкам, що він говорить правду. Якщо він бреше, говорив він, то гріх впаде безпосередньо на нього. А якщо вони завагітніють, він обіцяв, що, будучи лікарем, зробить аборт. Зрештою жінки піддалися вмовлянням Джона, а також кількох його друзів, коли ті приходили з подібними проханнями.

Гайрум був шокований. Він уже знав, що Джон не той, за кого себе спочатку видавав. Чутки про минуле Джона почали поширюватися незабаром після того, як він прибув у Наву і став мером. Джозеф направив розібратися в цих чутках єпископа Джорджа Міллера, який незабаром дізнався, що Джон неодноразово переїжджав з місця на місце, використовуючи свої численні таланти, щоб зловживати довірою людей.

Джордж також з’ясував, що у Джона були діти і що він і досі був одружений з жінкою, з якою жорстоко поводився і яку зраджував впродовж багатьох років⁵.

Після того як Уільям Ло і Гайрум перевірили отриману інформацію, Джозеф зустрівся з Джоном і дорікав йому за його злочестивість у минулому. Джон пообіцяв змінитися, але Джозеф уже зневірився в ньому і більше не довіряв йому, як це було раніше⁶.

Тепер, коли Гайрум почув свідчення тих жінок, він зрозумів, що потрібно вжити якихось додаткових заходів. Гайрум, Джозеф і Уільям склали документ, згідно з яким Джон був відлучений від Церкви. Його підписали й інші церковні провідники. Оскільки вони все ще намагалися розібратися в масштабі гріхів Джона і сподівалися залагодити цю проблему, не виносячи скандал на публіку, то було вирішено поки що не оприлюднювати повідомлення про відлучення від Церкви⁷.

Але одне було ясно: мер став загрозою для міста і cвятих і Гайрум вважав за необхідне зупинити його.

Дізнавшись про розслідування, яке проводив Гайрум, Джон запанікував. Зі сльозами на очах він вирушив до кабінету Гайрума і став просити про милість. Він сказав, що його життя буде зруйноване, якщо стане відомо про те, що він обманув стількох жінок. Він хотів поговорити з Джозефом і все владнати.

Вони удвох вийшли на вулицю, і Джон побачив, що Пророк іде до свого магазину. Наближаючись до нього, Джон вигукнув: “Брате Джозефе, я винен”. Його очі були червоними від сліз. “Я визнаю це і благаю тебе не піддавати це розголосу”.

“Чому ти використовуєш моє ім’я, щоб чинити своє диявольське нечестя? — запитав Джозеф. — Чи вчив я коли-небудь тебе чогось, що не є доброчесним?”

“Ніколи!”

“Чи помічав ти колись що-небудь недоброчесне або неправедне в моїй поведінці або вчинках, на людях чи на самоті?”

“Не помічав”.

“Чи готовий ти підтвердити це перед членом міської ради?”

“Готовий”.

Джон пішов за Джозефом у його кабінет, і секретар передав йому перо та папір. Коли прибув член міської ради, Джозеф вийшов з кімнати, а Джон сів за стіл і написав зізнання, в якому заявив, що Пророк не вчив його нічому, що суперечить законам Божим⁸. Потім він склав із себе повноваження мера Наву⁹.

Два дні потому, 19 травня, міська рада прийняла відставку Джона і призначила на цю посаду Джозефа. Перед закінченням засідання Джозеф запитав Джона, чи має той що сказати.

“У мене немає розбіжностей з провідниками Церкви. Я маю намір продовжувати бути частиною вашої громади і сподіваюся, що настане час, коли я зможу бути поновленим у повноправному членстві в Церкві і відновлю вашу довіру, — сказав Джон. — Якщо прийде такий час, коли у мене буде можливість випробувати свою віру, тоді стане відомо, зрадник я чи чесна людина”¹⁰.

Наступної суботи в газеті штату Іллінойс з’явилася нова інформація про замах на Лілбурна Боггза. Повідомлялося, що, незважаючи на важке поранення, колишній губернатор усе ще боровся за життя. Спроби поліції знайти того, хто стріляв, ні до чого не привели. Дехто звинувачував у замаху політичних суперників Боггза, але в газеті стверджувалося, що за всім цим стоять святі, оскільки, як там говорилося, Джозеф нібито пророкував, що Боггза спіткає насильницька смерть.

“Тому, — стверджувалося у газеті, — є підстави для чуток”¹¹.

Ця стаття образила Джозефа, який уже втомився від звинувачень у злочинах, яких він не скоював. “Ви були явно несправедливі до мене, приписавши мені пророкування смерті Лілбурна В. Боггза, — написав він редакторові газети. — Мої руки чисті від крові всіх людей, і серце моє непорочне”¹².

Це звинувачення надійшло, коли в нього зовсім не було часу публічно захищати себе. Він уже тиждень був зайнятий розслідуванням дій Джона Беннета¹³. День за днем Перше Президентство, Кворум дванадцятьох і вища рада Наву слухали свідчення жертв Джона. З історій цих жінок Джозеф дізнався, якою великою мірою Джон спотворив закони Бога, збиткуючись над вічними завітними стосунками, які Джозеф намагався допомогти святим встановлювати.

Під час одного зі слухань він почув свідчення Кетрін Воррен, чий чоловік загинув під час різанини біля Хонс-Мілл. Мати п’ятьох дітей, вона була надзвичайно бідна і не могла забезпечувати свою сім’ю.

Кетрін сказала, що Джон Беннет був першим чоловіком у Наву, який скористався її становищем. “Він сказав, що хоче, щоб його бажання були виконані, — повідомила вона вищій раді. — Я відповіла, що ніколи не була винна в такій поведінці і думаю, що, якщо завагітнію, це накличе ганьбу на Церкву”. Після того як Джон збрехав їй, що церковні провідники схвалюють такі дії, вона піддалася його вмовлянням.

Незабаром деякі друзі Джона також стали використовувати схожу брехню, щоб вона задовольнила їхні бажання.

“Минулої зими моя поведінка сильно стривожила мене”, — сказала Кетрін вищій раді. Дізнавшись, що Джозеф та інші церковні провідники не схвалюють те, що чинив Джон, вона вирішила свідчити проти нього. Джозеф і члени вищої ради вислухали Кетрін. Вони й далі допомагали їй брати участь у житті Церкви і відлучили від Церкви чоловіків, які обдурили її¹⁴.

Після завершення розслідування Джон також отримав офіційне повідомлення про відлучення від Церкви. Він знову став просити про милість і наполягав на тому, щоб рада застосувала покарання його без розголосу. Він сказав, що ці новини розіб’ють серце його старіючої матері і горе напевно зведе її в могилу¹⁵.

Як і Гайрум, Джозеф відчував відразу до гріхів Джона, але через звинувачення, пов’язані із замахом на Боггза, який приписували святим, і через те, що редактор газети прагнув написати про який-небудь скандал у Наву, він та інші церковні провідники старанно намагалися не привертати уваги до цієї справи. Вони вирішили не розголошувати інформацію про відлучення Джона від Церкви і подивитися, виправиться він чи ні¹⁶.

Але Джозеф, як і раніше, переживав за обдурених Джоном жінок. Нерідко у громадах безжалісно зневажали жінок, яких вважали винними в сексуальній аморальності, навіть коли такі жінки були невинними в цьому. Джозеф закликав жінок з Товариства допомоги бути чуйними і не поспішати осуджувати інших.

“Покайтеся, змініться, але робіть це, не руйнуючи життя оточуючих”, — наставляв він. Він не хотів, щоб святі потурали нечестю, однак і не хотів, щоб вони цуралися людей. “Будьте чисті серцем. Ісус бажає спасти людей від їхніх гріхів, — нагадав він їм. — Ісус сказав: “Робіть усе те, що Я роблю”. У цьому твердженні містяться ключові слова для діяльності цього товариства”.

“Від порожніх чуток і порожніх розмов слід відмовитися”, — погодилася Емма. І все ж вона сумнівалася у дієвості негласного покарання. “Гріх не можна покривати,— сказала вона жінкам, — особливо ті гріхи, які суперечать закону Бога і законам країни”. Вона вважала, що грішників слід викривати, щоб інші не робили схожих помилок¹⁷.

Однак Джозеф продовжував діяти без розголосу. Поведінка Джона в минулому вказувала на те, що після викриття та усунення від влади він був схильний вийти з громади. Можливо, якби вони виявили терпіння, Джон просто сам покинув би місто¹⁸.

27 травня 1842 року недалеко від того гаю, куди святі часто вирушали для проведення богослужінь, Товариство допомоги провело свої десяті збори. До організації тепер входили сотні сестер, включно з Фібі Вудрафф, яка приєдналася місяць тому разом з Амандою Сміт, Лідією Найт, Емілі Партридж і десятками інших жінок¹⁹.

На час щотижневих зборів Фібі відкладала свої повсякденні справи, дізнавалася про потреби людей, які її оточували, і слухала проповіді, підготовлені спеціально для жінок Церкви.

Часто на зборах виступали Джозеф і Емма, але цього дня до жінок звернувся єпископ Ньюел Уітні і говорив він про благословення, які Господь незабаром дарує їм. Єпископ Уітні тільки нещодавно отримав ендаумент, і він закликав жінок, щоб вони, як і раніше, зосереджувалися на роботі Господа і готувалися до отримання Його сили. “Без жінки неможливо все відновити на землі”, — проголосив він.

Він пообіцяв їм, що у Бога є багато чудового, щоб дарувати це вірним святим. “Ми маємо забути про марнославні речі і пам’ятати, що Бог бачить нас. Якщо ми прагнемо чинити правильно, хоча можемо й неодноразово помилятися у своєму судженні, ми будемо виправдані в очах Бога, якщо робитимемо все, що можемо”²⁰.

Через два дні після проповіді Ньюела Фібі та Уілфорд зійшли на стрімкий берег до недобудованого храму. Їхня сім’я зазнала багато бід, включно зі смертю доньки Сари Емми, поки Уілфорд був в Англії. Тепер вони вже облаштувалися краще, ніж будь-коли з часу їхнього одруження, і їхня сім’я поповнилася ще двома дітьми.

Уілфорд керував офісом газети Times and Seasons. Це була стабільна робота, завдяки якій він міг утримувати сім’ю. Вудраффи жили в скромному будинку в місті і будували собі новий цегляний будинок на ділянці, що була на південь від храму. У них було багато друзів у тій місцевості, яких вони могли відвідувати, включно з Джоном і Джейн Бенбоу, які продали свою велику ферму в Англії, щоб приєднатися до святих²¹.

Все ж, як навчав єпископ Уітні, святі повинні були й далі прагнути чинити правильно, беручи участь у роботі Господа і не відволікаючись на те, що може збити їх зі шляху.

Храм усе більше й більше був необхідний їм, щоб залишатися зосередженими на цьому. Спустившись 29 травня в його підвал, Фібі увійшла в купіль і охристилася за своїх дідуся, бабусю і двоюрідного дідуся²². Коли Уілфорд занурив її у воду, у неї була віра в те, що померлі родичі приймуть відновлену євангелію й укладуть завіти слідувати за Ісусом Христом і пам’ятати про Його жертву

Джон Беннет перебував у Наву ще два тижні після того, як дізнався про своє відлучення від Церкви. На той час Товариство допомоги вже попередило жінок у місті про його злочини і палко засуджувало всю ту неправду, яку він поширював про церковних провідників²³. З’явилося ще більше ганебної інформації про минуле Джона, і Джозеф зрозумів, що настав час оголосити про відлучення колишнього мера від Церкви і публічно розказати правду про його тяжкі гріхи.

15 червня Джозеф опублікував у газеті Times and Seasons коротку замітку про відлучення Джона від Церкви²⁴. Кілька днів потому під час проповіді на місці будівництва храму він виступив перед більш ніж тисячею святих і відверто розповів про брехню Джона та його експлуатацію жінок²⁵.

Через три дні Джон у гніві залишив Наву, заявивши, що святі не варті його присутності, і погрожуючи наслати на Товариство допомоги погромників. Емма без жодних вагань запропонувала, щоб Товариство допомоги підготувало буклет, у якій викрило б особистість Джона. “Ми маємо боятися лише Бога і дотримуватися заповідей, — сказала вона жінкам, — і, роблячи так, ми будемо процвітати”²⁶.

Джозеф зробив ще одну публікацію зі звинуваченнями на адресу Джона, докладно описавши тривалу історію аморальності колишнього мера. “Замість того щоб виявити своє розкаяння, — заявив Джозеф, — він до останнього доводив те, що він не вартий довіри або поваги будь-якої праведної людини, оскільки брехав з метою обдурити невинних і скоював перелюб в найгірший та найпринизливіший спосіб”²⁷.

Тим часом Джон зняв кімнату в містечку неподалік і почав розсилати в популярні газети в Іллінойсі злісні пасквілі на Джозефа і святих. Він звинувачував Джозефа у безлічі злочинів, серед яких називав і багато тих, які чинив він сам, і вигадував неймовірно брехливі та перебільшені історії, щоб підкріпити ними свої заяви і приховати свої гріхи.

В одному з таких листів Джон звинуватив Джозефа в тому, що той наказав зробити замах на Лілбурна Боггза в травні. Тим самим він повторив вже написане в газеті про те, що Пророк нібито передбачив насильницьку смерть Боггза, і додав, що Джозеф послав свого друга і охоронця Портера Роквелла до Міссурі, “щоб виконати це пророцтво”²⁸.

Святі бачили, що написане Джоном є брехнею від початку до кінця, але ці листи роздмухували вогонь, який вже палав серед критиків у Міссурі. Одужавши після нападу, Боггз зажадав, щоб його потенційного вбивцю притягнули до відповідальності. Дізнавшись, що Портер Роквелл у той час відвідував свою сім’ю в Індепенденсі, Боггз звинуватив Джозефа в тому, що він є співучасником цього замаху. Потім він закликав Томаса Рейнольдса, нового губернатора штату Міссурі, зобов’язати керівників штату Іллінойс заарештувати Джозефа і відправити його назад у Міссурі на суд²⁹.

Губернатор Рейнольдс погодився і зі свого боку зажадав, щоб Томас Карлін, губернатор штату Іллінойс, поводився з Джозефом як зі злочинцем, який утік з Міссурі після скоєння злочину³⁰.

Святі були обурені, знаючи, що Джозеф не був у Міссурі з часу своєї втечі, що сталася три роки тому, і що не було жодних доказів його участі в замаху. Міська рада Наву і група жителів штату Іллінойс, які дружньо ставилися до святих, негайно звернулися до губернатора з клопотанням, вимагаючи не заарештовувати Джозефа³¹. Емма, Елайза Сноу й Аманда Сміт вирушили у Квінсі, щоб зустрітися з губернатором і особисто передати клопотання Товариства допомоги на підтримку Джозефа. Губернатор Карлін вислухав їхнє прохання та все ж видав ордер на арешт Джозефа і Портера³².

8 серпня в Наву прибули шериф і двоє поліцейських. Вони заарештували Портера і Джозефа, звинувативши першого в замаху на Боггза, а другого — у співучасті. Однак перш ніж шериф зміг забрати їх, міська рада Наву звернулася з вимогою ознайомитися з ордером на арешт. Джозеф раніше вже був помилково звинувачений, а Хартія Наву давала святим повноваження захищати себе від зловживань, до яких вдавалася система правосуддя.

Не знаючи, чи має рада право на ознайомлення з ордером, шериф передав Джозефа і Портера начальнику міського ополчення, а сам залишив місто, щоб дізнатися в губернатора, що йому слід робити. Повернувшись два дні потому, шериф почав шукати своїх арештантів, але їх ніде вже не було³³.