14 Видіння і кошмари

“Видіння і кошмари”, розділ 14, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 14: “Видіння і кошмари”

Розділ 14

Видіння і кошмари

У січні 1832 року Джозеф, Емма і близнюки жили в домі Ельзи і Джона Джонсонів у Гайрамі, шт. Огайо, що за 50 км на південь від Кертленда.¹ Джонсони були приблизно того ж віку, що й батьки Джозефа, тож більшість їхніх дітей уже одружилися й виїхали з просторого фермерського будинку, в якому було багато кімнат, у де Джозеф міг зустрічатися з провідниками Церкви й працювати над перекладом Біблії.

До свого хрищення Ельза і Джон належали до пастви Езри Бута. В дійсності саме Ельзу дивовижним чином зцілив Джозеф, внаслідок чого Езра приєднався до Церкви.² У той час як Езра втратив свою віру, Джонсони продовжували підтримувати пророка, так само як і Уітмери з Найтами підтримували його у штаті Нью-Йорк.

Тієї зими Джозеф і Сідні багато часу присвячували перекладу у горішніх кімнатах будинку Джонсонів. У середині лютого, читаючи в Євангелії від Івана про воскресіння праведних і неправедних душ, Джозеф міркував над тим, чи не існує більшого знання про небеса або спасіння людей. Якщо Бог винагороджує Своїх дітей відповідно до їхніх учинків на землі, чи не були традиційні поняття про небеса і пекло надто простими?³

16 лютого Джозеф і Сідні та приблизно дванадцятеро інших чоловіків сиділи в горішній кімнаті будинку Джонсонів.⁴ Дух спочив на Джозефі та Сідні й вони стояли непорушно, коли видіння відкривалося перед їхніми очима. Слава Господня оточувала їх, і вони побачили Ісуса Христа праворуч від Бога. Ангели поклонялися біля Його трону, а голос свідчив, що Ісус є Єдинонародженим від Батька⁵.

“Що я бачу?” — запитував Джозеф, коли вони з Сідні зачудовано спостергали за баченими дивами. Потім він описував те, що відкривалося його очам, а Сідні казав: “Я бачу те саме”. Потім Сідні ставив те саме запитання, і описував те, що розгорталося перед ним. Як тільки він замовкав, Джозеф казав: “Я бачу те саме”.

Вони так розмовляли упродовж години, і в їхньому видінні було показано, що Божий план спасіння почався до того, як почалося життя на землі, і що Його діти воскреснуть після смерті силою Ісуса Христа. Вони також описували небеса у такий спосіб, якого ніхто в кімнаті не уявляв. Небеса не були одним царством. Вони були поділені на кілька царств слави.

Основуючись на описі, даному апостолом Павлом у 1 Коринтянам 15, Джозеф та Сідні бачили і описували конкретні подробиці, що стосувалися кожного з царств. Господь підготував телестіальну славу для тих, хто були злочестивими й не каялися на землі. Террестріальна слава призначалася для тих, хто був чесним у житті, але не повністю дотримувався євангелії Ісуса Христа. Целестіальна слава призначалася тим, хто прийняв Христа, уклав євангельські завіти й дотримувався їх та успадкував повноту Божої слави⁶.

Господь відкрив Джозефу і Сідні більше знання стосовно небес і Воскресіння, однак наказав їм не записувати його. “Їх можна побачити та зрозуміти тільки силою Святого Духа, — пояснив Він, — якою Бог наділяє тих, хто любить Його і очищає себе перед Ним”⁷.

Коли видіння закрилося, Сідні виглядав млявим і блідим, знесилений тим, що побачив. Джозеф усміхнувся і сказав: “Сідні не звик до цього так, як я”⁸.

Коли святі в Кертленді дізналися про величне видіння небес, отримане Джозефом, Уільям Фелпс працював над організацією церковної друкарні в Індепенденсі. Більшість свого дорослого життя він був видавцем газети і, працюючи над Книгою Заповідей, він сподівався публікувати щомісячну газету для святих та їхніх сусідів у Міссурі.

Сильно і впевнено Уільям зробив публічне оголошення про видання газети, яку збирався назвати Тhe Evening and the Morning Star (Вечірня і ранкова зірка). “Зірка буде отримувати своє світло зі священних джерел, — оголосив він, — і буде присвячена одкровенням від Бога”. Він був переконаний, що останні дні настали, і він хотів у своїй газеті застерігати праведних і злочестивих, що євангелію було відновлено і що Спаситель невдовзі повернеться на землю.

Він хотів також друкувати інші цікаві матеріали, зокрема новини й поезію. І хоча він був людиною з сильними переконаннями, яка рідко пропускала можливість висловити свою думку, Уільям заявляв, що газета не міститиме матеріалів політичного характеру і не висвітлюватиме місцеві дискусії.

Він був політично активним редактором інших газет і часом його статті та передовиці були приперчені такими поглядами, які дратували його опонентів⁹. Не втягуватися у суперечки в Міссурі буде важко. Утім він радів перспективі написання статей з новинами та передовиць.

Уільям був щирий у своїх намірах присвятити газету євангельській тематиці і він розумів, що його пріоритетом буде опублікування одкровень. “З-під цього друкарського верстата вийде багато священних матеріалів, як тільки настане відповідний час”,— пообіцяв він своїм читачам¹⁰.

У той час в Огайо одкровення, отримане Джозефом і Сідні, викликало збентеження. Багато святих швидко прийняли щойно отриману істину про небеса, однак іншим людям було важко узгодити видіння зі своїми традиційними християнськими віруваннями¹¹. Чи не виходить так, що, згідно з таким поглядом на небеса, буде спасенно надто багато душ? Деякі святі не сприйняли одкровення і залишили Церкву.

Видіння й надалі непокоїло декого з їхніх сусідів, які уже й до цього були стурбовані листами, які Езра Бут публікував у місцевій газеті. У своїх листах Езра критикував Джозефа, а до нього долучилися й інші колишні члени Церкви, викликаючи питання у свідомості тих людей, чиї сім’ї та друзі поклонялися разом зі святими¹².

Одного вечора в кінці березня 1832 року, коли вже сідало сонце, група чоловіків зібралася в цегельні приблизно за кілометр від дому Джонсонів. У печі чоловіки розвели вогонь, щоб нагріти сосновий дьоготь. Коли ще більше стемніло, вони вимазали свої обличчя сажею і вислизнули в темряву¹³.

Емма лежала в ліжку, але не спала, коли почула ледь чутне постукування у вікно. Звук був достатньо гучним, щоб привернути її увагу, але в ньому не було нічого незвичного. Вона не звернула на нього уваги.

Поруч на розкладному ліжку лежав Джозеф. Його рівне дихання свідчило про те, що він спить. У малюків був кір, і того вечора Джозеф піклувався про дитину, яка була в тяжчому стані, аби Емма могла поспати. Через якийсь час вона прокинулася, взяла у нього малюка й сказала, щоб він ішов відпочивати. Вранці йому потрібно було проповідувати.

Емма засинала, коли двері в спальню широко розчинилися, і з десяток чоловіків увірвалися в кімнату. Вони схопили Джозефа за руки і ноги й почали тягти з будинку. Емма закричала.

Джозеф з усіх сил опирався, а чоловіки ще сильніше його тримали. Хтось схопив його за волосся й потягнув до дверей. Вивільнивши одну ногу, Джозеф ударив нею того чоловіка в обличчя. Чоловік подався назад і звалився з порога, схопившись за носа, з якого текла кров. Дико засміявшись, він підвівся на ноги й тицьнув закривавленою рукою Джозефу в обличчя.

“Я тобі віддячу”, — зі злістю сказав він.

Тоді чоловіки силою витягли Джозефа з дому у двір. Він чинив опір, намагаючись вивільнити свої сильні кінцівки, але хтось ухопив його за горло й стискував доти, доки його тіло не обм’якло¹⁴.

Джозеф опритомнів на лугу, неподалік від дому Джонсонів. Чоловіки все ще міцно його тримали, трохи піднявши над землею, щоб він не зміг вивільнитися. За кілька метрів від себе він побачив напівоголене тіло Сідні Рігдона, розпростерте на траві. Здавалося, що він мертвий.

“Будьте милосердними, — благав Джозеф. — Не вбивайте мене”.

“Поклич на допомогу свого Бога”, — вигукнув хтось. Джозеф озирнувся і побачив, що до чоловіків підійшли інші зловмисники. З найближчого саду вийшов один чоловік з дошкою, і всі решта розпластали на ній Джозефа й понесли далі на луг.

Відійшовши ще далі від дому, вони зірвали з Джозефа одяг і тримали, в той час як один з них підійшов з гострим ножем, готовий покалічити його. Однак чоловік поглянув на Джозефа і відмовився різати його.

“Прокляття”, — заревів інший. Він стрибнув на Джозефа і провів своїми гострими нігтями по шкірі, розцарапуючи її до крові. “Саме так Святий Дух сходить на людей”, — сказав він.

Джозеф чув, як інші чоловіки, які стояли неподалік, сперечалися про те, що робити з ним та Сідні. Він не чув кожне сказане слово, але йому здалося, що він почув кілька знайомих імен.

Як тільки суперечка припинилася, хтось сказав: “Давайте заллємо йому в рота дьогтю”. Брудні руки силою розтулювали щелепи, в той час як хтось намагався влити в горло їдку речовину з пляшки. Пляшка розбилася об зуби Джозефа, і розколола один з них.

Інший чоловік намагався засунути ложку липкого дьогтю йому в рот, однак Джозеф крутив головою у різні боки. “Прокляття! — закричав той чоловік. — Підніми голову”. Він пхав ложку в рот Джозефу, поки дьоготь не почав стікати по губах.

Підійшли інші чоловіки з чаном дьогтю й вилили на нього. Дьоготь розтікся по зраненому тілу й по волоссю. Вони обсипали його пір’ям, кинули на холодну землю й утекли.

Коли всі пішли, Джозеф віддер дьоготь з губ і жадібно вдихнув повітря. Він спробував підвестися на ноги, але не було сил. Він спробував ще раз і цього разу йому вдалося втриматися на ногах. Навколо нього в повітрі все ще літало пір’я¹⁵.

Коли Емма побачила Джозефа, який хитаючись зайшов у двері дому Джонсонів, вона знепритомніла, переконана, що зловмисники скалічили його до невпізнанності. Почувши шум, кілька жінок по сусідству поспішили до будинку. Джозеф попросив ковдру, щоб накрити своє побите тіло.

До самого ранку люди піклувалися про Джозефа і Сідні, який довго пролежав на лузі й ледь дихав. Емма зчищала дьоготь з рук, ніг, грудей і спини Джозефа. Тим часом Ельза Джонсон за допомогою сала зі своєї комори розм’якшувала дьоготь, що присох до шкіри та волосся¹⁶.

Наступного дня Джозеф одягнувся і проголосив проповідь біля будинку Джонсонів. Він упізнав кількох нападників, які також були серед зібрання, однак не сказав їм нічого. Пізніше того ж дня він охристив трьох людей¹⁷.

Однак напад завдав великої шкоди. Від побоїв тіло Джозефа було вкрите синцями й боліло. Сідні поклали в ліжко, він марив і знаходився між життям і смертю. Зловмисники тягнули його з дому за ноги, а нічим не захищена голова ударялася об сходи та об холодну березневу землю.

Немовлята Джозефа і Емми також постраждали. У той час як здоров’я Джулії покращувалося, її брату-близнюку ставало гірше, і в кінці того тижня він помер. Пророк звинувачував у смерті сина холодне повітря, яке наповнило будинок в той час, коли зловмисники тягли його назовні¹⁸.

Через кілька днів після поховання дитини Джозеф, незважаючи на весь смуток, повернувся до роботи. Виконуючи наказ Господа, 1 квітня він вирушив до Міссурі разом з Ньюелом Уітні та Сідні, який все ще відчував слабкість після нападу, але достатньо одужав, щоб вирушити в подорож¹⁹. Господь нещодавно покликав Ньюела служити єпископом для святих в Огайо і наказав посвятити надлишкові гроші від його прибуткового бізнесу та використати їх на підтримку магазину, друкарні для придбання землі в Індепенденсі²⁰.

Господь хотів, щоб троє чоловіків вирушили до Міссурі й уклали завіт фінансово допомагати провідникам у Сіоні заради блага Церкви та кращої турботи про бідних. Він також хотів, аби вони зміцнювали святих, допомагаючи їм не забувати про свій священний обов’язок будувати Сіон²¹.

Прибувши до Індепенденса, Джозеф скликав на раду церковних провідників і зачитав одкровення, в якому містився заклик до нього, Едварда Партриджа, Ньюела Уітні та інших провідників Церкви укласти завіт один з одним задля управління діловими питаннями Церкви²².

“Я даю вам цю заповідь, щоб ви звʼязали себе цим завітом, — проголосив Господь, — і щоб кожний опікувався благополуччям свого ближнього і робив усе з оком, єдиноспрямованим до слави Бога”. Об’єднавшись таким чином, вони назвали себе “Об’єднаною компанією”²³.

Перебуваючи в Міссурі, Джозеф також відвідав членів колишньої Коулсвілльської філії та інших поселенців у тій місцевості. Складалося враження, що провідники Церкви працюють згуртовано, нова друкарня готувалася до публікації першого номеру газети The Evening and the Morning Star, а багато членів Церкви з ентузіазмом ставилися до розбудови міста²⁴.

Однак Джозеф відчував, що дехто зі святих має до нього важкі почуття, зокрема й дехто з їхніх провідників. Здавалося, що вони обурені його рішенням залишатися в Кертленді замість того, щоб переїхати та бути в Міссурі постійно. А дехто й досі був незадоволений тим, що сталося під час його останнього візиту до цієї місцевості, коли він та декілька старійшин сперечалися щодо того, де встановлювати Сіон у Міссурі.

Їхнї образи були для нього несподіванкою. Невже вони не розуміли, що він залишив свою сім’ю, яка була в жалобі, й проїхав більше тисячі кілометрів лише для того, щоб допомогти їм?²⁵

У той час як Джозеф відвідував святих у Індепенденсі, Уільям Маклеллін долав свої духовні труднощі в Огайо. Після свого покликання на місію він всю зиму проповідував євангелію спочатку в містечках і селах на схід від Кертленда, а пізніше — на південь від нього. Хоча він на початку мав певний успіх, однак через погане здоров’я, негоду, відсутність зацікавлених в євангелії людей Уільям підупав духом²⁶.

Будучи за професією учителем, він звик, що учні, присутні на його уроках, слухняні, і не вступають у суперечки. Однак на місії він часто мав справу з людьми, які без поваги ставилися до його повноважень. Одного разу, коли він виголошував проповідь, його кілька разів перебивали й назвали брехуном²⁷.

Після багатьох місяців невдач він почав сумніватися, хто ж покликав його на місію: Господь чи Джозеф Сміт²⁸. Неспроможний вирішити це питання в своєму розумі, він самовільно пішов з місії і влаштувався на роботу продавцем у магазині²⁹. У свій вільний час він шукав у Біблії докази відновленої євангелії та сперечався зі скептиками стосовно питань релігії.

З часом він вирішив не повертатися до служіння на місії. Натомість він одружився з членом Церкви на ім’я Емелін Міллер та вирішив супроводжувати групу з приблизно сотні святих до округи Джексон, де було багато доступної для користування землі. У одкровенні, даному Джозефу, Господь дорікає Уільяму за те, що він залишив служіння на місії, але Уільям був упевнений, що він зможе почати все спочатку в Сіоні.

Однак він хотів зробити це по-своєму. Влітку 1832 року разом зі своїм загоном він вирушив до Міссурі, не маючи рекомендації від провідників Церкви, яку переселенцям-членам Церкви необхідно було отримати за повелінням Господа, аби Сіон не зростав надто швидкими темпами за обмежених ресурсів. Прибувши на місце, Уільям також не пішов до єпископа Партриджа, аби посвятити своє майно чи отримати спадок. Натомість він придбав у місцевої влади в Індепенденсі дві ділянки землі³⁰.

Прибуття Уільяма і тих, хто був з ним, приголомшило єпископа Партриджа і його радників. Багато з новоприбулих були бідними й майже не мали чого посвячувати. Єпископ робив усе можливе, щоб допомогти їм поселитися, але було важко облаштовувати для них будинки, ферми та знаходити роботу, оскільки економіка Сіону все ще не була налагоджена як слід³¹.

Однак Уільям був упевнений, що його великий загін виконує пророцтво Ісаї стосовно того, що багато людей прийде в Сіон. Він влаштувався працювати шкільним учителем і писав родичам про свою релігію.

“Ми віримо, що Джозеф Сміт є істинним пророком, тобто Господнім провидцем, — свідчив він, — і що він має владу та дійсно отримує одкровення від Бога, і ці отримані одкровення надаються божественною владою в Церкві Христа”³².

Однак такі погляди почали тривожити його сусідів у Міссурі, особливо коли вони чули, як дехто з членів Церкви казав, що Бог призначив Індепенденс стати центром їхньої обіцяної землі³³. З прибуттям загону Уільяма кількість святих у Сіоні досягла майже 500. Ресурсів і так було обмаль, через що ціни на місцеві товари відразу виросли³⁴.

“Вони прибувають сюди у великій кількості, — зазначила одна жінка, коли більше святих поселилося біля неї. — Думаю, їх слід покарати”³⁵.