22 Випробуй Господа

“Випробуй Господа”, розділ 22, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 22 “Випробуй Господа”

Розділ 22

Випробуй Господа

Після освячення храму Джозеф радів атмосфері надії й доброзичливості, яка перебувала над Кертлендом.¹ Святі свідчили про прояв духовних дарів протягом всієї весни 1836 р. Багато хто бачив сонми ангелів, одягнених у яскраво-білий одяг, які стояли на даху храму, і дехто навіть запитував, чи не почалося вже Тисячоліття².

Джозеф всюди бачив прояви Господніх благословень. Коли п’ять років тому він переїхав в Кертленд, Церква була неорганізованою та недисциплінованою. З того часу святі стали ретельніше дотримуватися слова Господа і маленьке просте поселення перетворилося у сильний кіл Сіону. Храм стояв як свідчення того, чого вони можуть досягти, коли йдуть за Богом і працюють разом.

Але, радіючи успіху у Кертленді, Джозеф не міг забути про святих у Міссурі, які все ще тіснилися у маленьких громадах за межами округу Джексон, уздовж ріки Міссурі. Він і його радники довіряли обіцянню Господа викупити Сіон після того, як старійшини отримають обдарування силою. Але ніхто не знав, як і коли Він виповнить це обіцяння.

Зосередивши свою увагу на Сіоні, провідники Церкви молилися і постилися, щоб знати волю Господа³ . Джозеф потім згадав одкровення, у якому Господь попросив святих купити всі землі в окрузі Джексон та біля неї⁴ . Святі вже почали купувати деякі землі в окрузі Клей, але, як і завжди, була проблема знайти гроші, щоб купити більше землі.

На початку квітня Джозеф зустрівся з членами видавництва Церкви, щоб обговорити фінансові справи Церкви. Ці чоловіки вірили, що їм потрібно було вкласти всі свої ресурси для викуплення Сіону, і вони рекомендували, щоб Джозеф й Олівер очолили кампанію зі збору грошей, щоб купити більше земель в Міссурі⁵.

На жаль, Церква вже мала десятки тисяч доларів боргу через побудову храму і через купівлю землі до цього, а грошей все ще не вистачало в Кертленді, хоча місіонери й збирали пожертвування. У більшості святих їхнім багатством була земля, і це означало, що мало хто міг давати пожертвування готівкою. А без готівки Церква не могла позбавитися боргу або купити більше землі в Сіоні⁶.

І знову Джозефу потрібно було знайти спосіб, як профінансувати Господню роботу.

А приблизно триста кілометрів на північ від Кертленду Парлі Пратт стояв на околиці містечка під назвою Гамільтон на півдні Канади. Він прямував до Торонто, одного з найбільших міст у провінції, щоб служити на своїй першій місії з того часу, як отримав обдарування силою. У нього не було грошей, не було друзів у тій місцевості і не було ідей, як виконати те, що Господь послав його зробити.

Кілька тижнів тому, коли Дванадцять і сімдесятники пішли з Кертленду, щоб проповідувати євангелію, Парлі планував залишитися вдома зі своєю сім’єю. Як і багато хто зі святих у Кертленді, він мав великий борг, купивши землю в околицях і побудувавши дім в кредит. Парлі також хвилювався про свою дружину, Сенкфул, яка хворіла і потребувала його допомоги. Хоча він палко прагнув проповідувати, місія навіть не розглядалася⁷.

Але потім до них додому прийшов Гебер Кімболл і будучи його другом та товаришем в апостольстві, дав йому благословення. “Іди вперед у служінні, ні у чому не сумніваючись, — сказав Гебер. — Не думай про свої борги, ані про життєві потреби, бо Господь надасть тобі всього вдосталь”.

За спонуканням Гебер порадив Парлі йти до Торонто, обіцяючи йому, що він там знайде людей, які будуть готовими для отримання повноти євангелії. Він сказав, що Парлі закладе основу для місії в Англії і позбавиться своїх боргів. “Ти ще матимеш багатства, срібло й золото, — пророкував Гебер, — стільки, що тобі буде важко перерахувати все”.

Він також сказав про Сенкфул. “З цього часу твоя дружина зцілиться, — пообіцяв він, — і народить тобі сина”⁸.

Благословення було чудовим, але його обіцяння здавалися неможливими. Парлі мав багато успіху на місії, але Торонто було для нього новим і незнайомим містом. Він ніколи не заробляв багато грошей у своєму житті й здавалося малоймовірним, що він зможе отримати достатньо грошей на місії, щоб розрахуватися з боргами.

А обіцяння стосовно Сенкфул були найнеймовірнішими. Їй було майже сорок років, і вона часто хворіла й була слабкою. Після десяти років шлюбу у них із Парлі не було дітей⁹.

Але з вірою в Господні обіцяння Парлі попрямував на північний схід, мандруючи поштовою каретою багнистими дорогами. Коли він досяг Ніагарського водоспаду та перетнув кордон з Канадою, він пішов пішки, поки не дістався Гамільтона. Невдовзі думки про дім та неосяжність його місії почали його приголомшувати, і він прагнув дізнатися, як він мав виявляти віру у благословення, коли його обіцяння здавалися недосяжними.

“Випробуй Господа, — раптом Дух прошепотів йому, — і побачиш, чи є щось неможливе для Нього”¹⁰.

У той час, у Міссурі, дванадцятирічна Емілі Партридж відчула полегшення, коли побачила, що весна повертається в округу Клей. Вона разом з батьком і рештою своєї сім’ї приїхала в Кертленд на освячення храму. Вони жили в однокімнатному дерев’яному зрубі разом з сім’єю Маргарет та Джона Коррілів, радника її батька у єпископаті. Приміщення використовувалося як стайня до того, як туди поселилися дві сім’ї, але її батько та брат Корілл очистили підлогу, яка була вкрита гноєм, і зробили це місце придатним для проживання. Там був великий камін, і сім’ї проводили морозну зиму, зігріваючись його теплом¹¹.

Тієї весни батько Емілі повернувся до Міссурі, щоб продовжити виконувати свої обов’язки єпископа. Він та інші провідники Церкви отримали ендаумент у Кертленді, а також більше надії щодо майбутнього Сіону¹².

Теплішало, й Емілі готувалася повернутися до школи. Невдовзі після того, як святі повернулися в округу Клей, вони відкрили школу у хатинці поблизу фруктового саду. Емілі подобалося грати зі своїми друзями у саду і їсти фрукти, які падали з гілок, що висіли над ними. Коли Емілі і її друзі не навчалися, вони робили халабуди з гілок і використовували лозу як скакалки¹³.

Більшість з однокласників Емілі належали до Церкви, але деякі з них були дітьми поселенців, що вже довгий час жили у цій місцевості. Вони часто були краще одягненими за Емілі та інших бідних дітей, і дехто з них сміялися зі зношеного одягу юних святих. Але загалом всі добре товаришували попри розбіжності, що були між ними.

Однак для їхніх батьків все було по-іншому. Чим більше святих переїжджало до округи Клей і купувало великі ділянки землі, тим більше мешканці, що жили там довгий час, виявляли до них недружелюбність і нетерпіння. Спочатку вони привітно зустріли святих у своїй окрузі, пропонуючи їм прихисток, поки вони зможуть повернутися у свої домівки за річкою. Ніхто не очікував, що члени Церкви влаштують собі домівку в окрузі Клей¹⁴.

Спочатку напруга між святими та їхніми сусідами майже не впливала на шкільне життя Емілі¹⁵. Але протягом весни ворожість сусідів зростала, і Емілі та її сім’я мали причини боятися, що жахіття округи Джексон можуть повторитися, і вони знову можуть опинитися без дому.

Протягом своєї подорожі на північ Парлі просив Господа, щоб Він допоміг йому дійти до пункту призначення. Незабаром він зустрів чоловіка, який дав йому десять доларів і листа, в якому його було представлено чоловікові на ім’я Джон Тейлор, що проживав у Торонто. Парлі витратив ці гроші, щоб купити квиток на пароплав до міста і невдовзі добрався до дому Тейлора.

Джон і Леонора Тейлори були молодим подружжям з Англії. Розмовляючи з ними, Парлі дізнався, що вони належали до групи місцевих християн, які відкидали будь-яке вчення, що не мало підтвердження у Біблії. Однак вони молилися і постилися, щоб Бог послав їм посланця з Його істинної Церкви.

Парлі розповів їм про відновлену євангелію, але вони мало зацікавилися посланням. Наступного ранку він залишив свою торбу у Тейлорів і пішов познайомитися з міськими священниками, сподіваючись, що вони дозволять йому проповідувати у себе на зборах. Парлі потім зустрівся з місцевими представниками влади, щоб дізнатися, чи вони дозволять йому провести збори у будівлі суду або в іншому публічному місці. Всі вони відмовили йому.

Збентежений, Парлі пішов у ліс, що був неподалік, і промовив молитву там. Потім він повернувся додому до Тейлорів, щоб забрати свої речі. Коли він збирався піти, Джон зупинив його і розповів йому про свою любов до Біблії¹⁶. “Містере Пратте, — сказав він, — якщо ви будете проповідувати будь-який принцип, я б хотів, щоб ви, по можливості, підкріпляли його Біблією”.

“Що ж, гадаю, справа у тому, що я можу це зробити”, — сказав Парлі. Він спитав у Джона, чи він вірив у апостолів і пророків.

“Так, — відповів той, — бо Біблія вчить мене про це”.

“Ми навчаємо про хрищення в ім’я Ісуса Христа для відпущення гріхів, — сказав Парлі, — і про рукопокладання для дарування Святого Духа”.

“А що стосовно Джозефа Сміта та Книги Мормона та деяких ваших нових одкровень?” — спитав Джон.

Парлі свідчив, що Джозеф Сміт був чесною людиною і пророком Бога. “А щодо Книги Мормона, — сказав він, — то я так само можу свідчити з усією моєю силою про неї, як ви можете про справжність Біблії”¹⁷.

Коли вони розмовляли, Парлі і Джон почули, як Леонора розмовляла із сусідкою, Ізабеллою Волтон, в іншій кімнаті. “Цей джентельмен зі Сполучених Штатів запевняє, що Господь послав його у наше місто проповідувати євангелію, — сказала Леонора Ізабеллі. — Мені шкода, що йому треба піти від нас”.

“Скажи цьому незнайомцю, що йому будуть раді у мене вдома, — сказала Ізабелла. — У мене є вільна кімната і ліжко, і достатньо їжі”. У неї також знайшлося місце, де він зміг проповідувати того вечора її друзям і рідним. “Я відчуваю через Духа, що цей чоловік був посланий Господом, щоб передати нам послання для нашого блага”, — сказала вона¹⁸,

Після розмови з Парлі Джон Тейлор почав читати Книгу Мормона і порівнювати її вчення з Біблією. До цього він вивчав учення інших церков, але знайшов щось переконливе у Книзі Мормона і принципах, яких навчав його Парлі. Все було зрозумілим і відповідало слову Бога.

Незабаром Джон представив Парлі своїм друзям. “Ось чоловік, який став відповіддю на наші молитви, — заявив він, —і він каже, що Господь встановив істинну церкву”.

“Ви збираєтеся стати мормоном?” — хтось запитав його.

“Я не знаю,— сказав Джон.— Я збираюся дослідити це і молитися, щоб Господь допоміг мені. Якщо в цьому є істина, я прийму її, а якщо це помилкове вчення, я не хочу мати з цим нічого спільного”¹⁹.

Через короткий час він і Парлі пішли у сусіднє фермерське поселення, де жили рідні Ізабелли Валтон. Друг Джона, Джозеф Філдінг, також жив там зі своїми сестрами Мерсі та Мері. Вони також були з Англії і мали подібні релігійні погляди до тих, що мали Тейлори.

Коли Джон і Парлі під’їхали до дому Філдінгів, вони побачили, як Мерсі і Мері побігли до сусіднього дому. Їхній брат вийшов з дому і холодно привітав чоловіків. Він сказав, що хотів би, щоб вони не приїжджали. Його сестри і багато інших людей у містечку не хотіли слухати те, що вони проповідують.

“Чому вони проти мормонізму?” — спитав Парлі.

“Я не знаю,—сказав Джозеф.— Назва має таке жалюгідне звучання”. Він сказав, що вони не шукали нових одкровень або будь-яких вчень, які суперечать вченням Біблії.

“О, — сказав Парлі, — якщо це все, то ми скоро позбудемося ваших упереджень”. Він сказав Джозефу покликати його сестер назад додому. Він знав, що того вечора у селищі були релігійні збори, і хотів проповідувати там.

“Ми повечеряємо з вами і всі разом підемо на збори, — сказав Парлі. — Якщо ви і ваші сестри погодитеся на це, то я погоджусь проповідувати про стару біблейську євангелію і не буду торкатися всіх нових одкровень, які суперечать їй”²⁰.

Того вечора Джозеф, Мерсі та Мері Філдінг сиділи у переповненій кімнаті і були захоплені проповіддю Парлі. Нічого, що він сказав про відновлену євангелію чи Книгу Мормона, не суперечило вченням Біблії.

Невдовзі після того, Парлі охристив Тейлорів, Філдінгів і достатньо людей в окрузі, щоб організувати філію. Господні обіцяння у благословенні Гебера почали виконуватися, і Парлі палко бажав повернутися додому до Сенкфул. Прийшов час виплачувати деякі з його боргів, а йому все ще потрібно було заробити гроші, щоб виплатити їх.

Коли Парлі вирушав то Кертленда, він потиснув руки своїм новим друзям. Один за одним вони вклали гроші в його руки, сумою в кілька сотень доларів. І цього було достатньо, щоб розплатитися з невідкладними боргами²¹.

Коли Парлі прибув у Кертленд, він побачив, що Сенкфул була здоровою, і це було виповненням ще одного з обіцянь Господа. Після того як Парлі виплатив деякі свої борги, він зібрав брошури і примірники Книги Мормона і повернувся до Канади, щоб продовжити свою місію, цього разу подорожуючи разом зі своєю дружиною²². Ця подорож виснажила Сенкфул, і коли святі в Канаді побачили, якою слабкою вона була, то засумнівалися, що вона була достатньо сильною, щоб народити сина, обіцяного в благословенні Парлі. Однак невдовзі після цього Парлі і Сенкфул вже очікували на їхню першу дитину²³.

Поки Пратти були відсутніми, їхні друзі Керолайн та Джонатан Кросбі взяли в оренду їхній дім у Кертленді. Кросбі були молодою подружньою парою, яка переїхала у Кертленд за кілька місяців перед посвяченням храму. Вони часто зустрічалися з друзями, щоб поклонятися, співати гімни або разом поїсти²⁴.

Коли храм добудували, більше святих переїхали до Кертленда. В окрузі було багато землі, але більшість з неї була необроблена. Святі поспішали побудувати більше домів, часто беручи для цього кредит, бо у них не було достатньо готівки в громаді. Але вони не могли будувати достатньо швидко, щоб розселити новоприбулих, отже сім’ї, які вже жили там, часто відкривали свої домівки для цих людей або здавали їм в оренду свої пусті кімнати.

Оскільки житла в місті ставало дедалі менше, Джон Бойнтон, один з апостолів, звернувся до сім’ї Кросбі з проханням здати в оренду будинок Праттів для його сім’ї. Він запропонував їм більше, ніж те, що вони платили Праттам²⁵.

Пропозиція була щедрою, і Керолайн знала, що вона і Джонатан можуть скористатися грошима, щоб сплачувати за власний дім, який вони будували. Але їм подобалося жити окремо своєю сім’єю, і Керолайн була зараз вагітною своєю першою дитиною. Якщо вони переїдуть із дому Праттів, їм доведеться переїхати до літньої сусідки Сейбер Ґрейнджер, у маленькому домі якої була лише одна спальня.

Джонатан попросив Керолайн прийняти рішення щодо переїзду. Керолайн не хотіла залишати зручний і просторий дім Праттів, і їй не хотілося переїжджати до сестри Ґрейнджер. Вона не дуже переймалася через гроші, незалежно від того, наскільки вони б допомогли їм з Джонатаном.

Але розуміння того, що вони могли допомогти великій сім’ї Бойнтонів зібратися у Кертленді, допомогло Керолайн трохи поступитися своїми бажаннями. Через кілька днів вона сказала Джонатану, що хоче переїхати²⁶.

Наприкінці червня Уільям Фелпс та інші церковні провідники в окрузі Клей написали пророку, щоб повідомити йому, що місцеві чиновники викликали церковних провідників до суду, де вони обговорили майбутнє святих в їхній окрузі. Представники влади говорили спокійно та ввічливо, але їхні слова не залишали можливостей для компромісу.

Через те, що святі не могли повернутися до округи Джексон, представники влади рекомендували, щоб вони шукали нове місце для проживання — десь, де вони могли би жити самі. Провідники Церкви в окрузі Клей погодилися залишити місцевість і не наражати людей на ще одне насильницьке вигнання²⁷.

Новини зруйнували надію Джозефа повернутися в округу Джексон того року, але він не міг звинувачувати святих у Міссурі за те, що сталося. “Ви більше обізнані з ситуацією, ніж ми, — написав він у відповідь, — і, звичайно, з мудрістю приймали рішення щодо виїзду з округи”²⁸.

Через те, що святим в Міссурі потрібно було нове місце для проживання, Джозеф бачив нагальність у зборі грошей для купівлі земель. Він вирішив відкрити церковний магазин поблизу Кертленда і зайняв ще більше грошей, щоб купити товар для продажу²⁹. Магазин мав певний успіх, але багато святих скористалися добротою та довірою Джозефа, знаючи, що він не відмовить їм у кредиті в магазині. Деякі з них також наполягали на тому, щоб не купувати за готівку товари, а міняти те, що їм було потрібно, на те, що у них було, що ускладнювало отримання готівкового прибутку від товарів³⁰.

До кінця липня ані магазин, ані будь-що інше, що робили церковні провідники, не полегшило ситуації щодо церковного боргу. У відчаї Джозеф покинув Кертленд разом із Сідні, Гайрумом і Олівером і вирушив до Салема, міста на східному узбережжі, після того, як почув від члена Церкви, що той знає, де знайти схованку із захованими грошима. Коли вони прибули в місто, грошей не було знайдено, і Джозеф звернувся до Господа за скеруванням³¹.

“Я, Господь Бог ваш, не є незадоволеним тим, що ви вирушили в цю мандрівку, незважаючи на вашу нерозумність, — прийшла відповідь. — Не переймайтеся вашими боргами, бо Я дам вам силу сплатити їх. Не турбуйтеся про Сіон, бо Я обійдуся милостиво з ним”³².

Усі чоловіки повернулися до Кертленда приблизно через місяць, а церковні фінанси все ще бентежили їхній розум. Але тієї осені Джозеф і його радники запропонували новий проєкт, який міг би зібрати гроші, необхідні для Сіону.