Приходи і коли

Коли Церкву було організовано у квітні 1830 р., не було потреби в існуванні розгалуженої організаційної структури, оскільки більшість святих могли збиратися разом в одному місці. У міру того, як окремі люди і сім’ї приєднувалися до Церкви у більш віддалених місцевостях, їх організовували в окремі громади, або “філії”. Потім, у тому ж році, коли було засновано Церкву, цим групам віруючих через одкровення було дано повеління збиратися в одному місці¹ . Невдовзі центрами збирання стали Кертленд, шт. Огайо, і округа Джексон, шт. Міссурі. Святі в Міссурі, готуючись до Другого пришестя, сподівалися побудувати місто Сіон. Кертленд було названо “колом Сіону”, посилаючись на метафору Ісаї про велетенський намет, який стане місцем перебування завітного народу Божого² . В обох місцях збирання провідниками членів Церкви були президентство, єпископ і вища рада³.

З цих місць збирання були послані місіонери проповідувати євангелію по всій території Сполучених Штатів, у Канаді та, у 1837 р., у Великій Британії. Від навернених очікувалося, що вони, за можливості, збиратимуться в Міссурі чи Огайо з іншими святими останніх днів. Тим не менш, у місцевостях, де робота місіонерів була успішною, було створено багато маленьких філій Церкви. Керування цими філіями здійснювалось Кворумом Дванадцятьох Апостолів, на яких було покладено обов’язок бути “мандрівною вищою радою” для філій, розташованих поза межами центрів збирання⁴.

Крім колу в Кертленді було створено інші коли. Це сталося після вигнання святих з округи Джексон, а пізніше зі всього штату Міссурі. Кіл у Наву, Іллінойс, був особливо великим і став основним центром збирання на початку 1840-х років. Місто дуже розширилось і його розділили на міські округи — це був звичайний спосіб керування великими містами у ті часи. Ці територіально-адміністративні одиниці стали важливою структурою для вирішення церковних, а також цивільних справ, які часто були пов’язані між собою у цьому місті, населеному переважно святими останніх днів⁵ . У 1842 р. вища рада Наву створила 10 приходів і покликала єпископів для кожного з приходів. Єпископи здебільшого відповідали за турботу про бідних у своїх приходах, і в межах приходів організовувались збирання та розподіл десятини і робота на будівництві храму. Кворуми священства продовжували бути організованими на рівні колу, і святі у Наву найчастіше поклонялися разом як кіл⁶.

Коли наприкінці 1840-х років основна кількість членів Церкви перемістилась до нового центру збирання в Юті, там продовжили існувати такі самі організаційні структури. У Солт-Лейк-Сіті майже відразу було створено кіл, а місто було поділено на 19 міських округів (приходів). Між 1847 р. і до своєї смерті у 1877 р. Бригам Янг створив у Юті та Айдахо загалом 20 колів, кожен з яких охоплював велику географічну територію з багатьма поселеннями. У містечках і поселеннях, як правило, були свої єпископи, а коли кількість жителів у цих населених пунктах зростала, їх також розділяли на приходи, в кожному з яких був свій єпископ. Поступово більшість членів Церкви почали поклонятися разом приходами, а не містечками чи колами ⁷.

У 1877 р. під проводом Бригама Янга було здійснено масштабне упорядкування церковних організацій, створення або зміцнення багатьох з таких самих основних структур, які існують у Церкві сьогодні: менші громади стали філіями, очолюваними президентами філій, більші громади — приходами, очолюваними єпископами, усі вони були в межах колів і скеровувалися колами, очолюваними президентами колів⁸.

У місцевостях поза межами цих колів, переважно у церковних місіях, маленькі філії продовжували дбати про новонавернених і людей, які не мали можливості збиратися. Групи філій часто збиралися разом на конференціях, які проводилися регулярно, і церковні провідники та члени Церкви почали використовувати термін конференція, щоб описати ці групи філій. На конференціях головував президент конференції, зазвичай, місіонер.

На початку 20-го століття Президенти Церкви Лоренцо Сноу і Джозеф Ф. Сміт запровадили деякі зміни для колів у Юті, розділивши великі коли, виходячи з кількості членів Церкви в них, а не відстані один від одного. Наприклад, Солт-Лейкський кіл, в якому налічувалось 40 000 членів Церкви, було розділено на шість менших колів. Завдяки цим змінам приходи стали меншими, керувати ними стало легше, і це сприяло більшій залученості місцевих членів Церкви. Приходи і коли брали участь у програмах будівництва. Завдяки цьому було зведено тисячі домів зборів. У приходах була влада священства для виконання євангельських обрядів, повною мірою діяли допоміжні церковні програми і задовольнялися мирські потреби святих⁹.

Поза територією навколо Юти за діяльністю Церкви наглядали місії, очолювані президентами місій. Сотні філій у місіях, які нині є майже на кожному континенті, продовжують збільшуватися в чисельності, оскільки членам Церкви все більше рекомендувалося залишатися у своїх рідних країнах замість того, щоб збиратися в Юті. Конференції (групи філій) у місіях були перейменовані на округи. Починаючи з 1920-х років, провідники Церкви створювали коли й за межами західної частини Сполучених Штатів. Перші з них були створені у Каліфорнії, у північній частині Мексики та у східній частині Сполучених Штатів, а потім ще кілька у Тихоокеанському регіоні та у Європі. У 1970-х роках провідники Церкви почали створювати коли по всьому світу, і кожний кіл скеровував діяльність кількох приходів або філій¹⁰.

У колах і приходах члени Церкви, багато з яких нині живуть у містах з напруженим ритмом життя або у місцевостях, де небагато святих останніх днів, сильно відчувають єдність та приналежність. На місцевому рівні єпископи і члени приходів дбають одне про одного і служать одне одному, стараючись жити за принципами євангелії. На рівні приходів створені більшість кворумів священства і допоміжних організацій Церкви. Зв’язок між приходами і генеральними авторитетами та генеральними чинами Церкви здійснюється за лініями церковної влади через президентства колів.