Освячення храмів і молитви освячення

У Біблії містяться детальні розповіді про те, як давні ізраїльтяни освячували свої скинії та храми, щоб виділити їх як священні місця¹ . Так само і святі останніх днів освячували храми та інші священні місця для використання у роботі Господа, і це почалося з Кертлендського храму.

На додаток до офіційних служб освячення, які проводилися у завершених храмах, перші святі останніх днів встановили порядок церемоній для освячення храмових ділянок. Зокрема, перші святі проводили особливі церемонії на місцях закладання наріжних каменів для храмів в Індепенденсі, шт. Міссурі, у 1831 р.; у Кертленді, шт. Огайо, у 1833 р.; у Фар-Уесті, шт. Міссурі, у 1838 р.; у Наву, шт. Іллінойс, у 1841 р. та у Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, у 1853 р.². На церемоніях співалися пісні, виголошувалися проповіді, проходили процесії та звучали молитви. А в Наву була задіяна почесна військова варта і духовий оркестр. Починаючи з Наву, один з наріжних каменів мав всередині порожнину, в яку вкладалися документи та інші пов’язані з храмом артефакти. Ця практика триває і сьогодні, хоча великі церемонії закладання наріжних каменів більше не проводяться. Для деяких храмів, включно з тими, які були в Наву та Солт-Лейк-Сіті, встановлення замкового каменя також відзначалося музикою, молитвами і вигуками “Осанна”.

Після будівництва церемонії освячення готують храми до їхнього священного призначення. Освячення Дому Господа у Кертленді 27 березня 1836 р. встановило порядок майбутніх освячень храмів. Церемонія тривалістю в один день включала виступи, музику, надання причастя, молитву освячення і вигук Осанна. Багато святих останніх днів, які відвідували церемонію освячення першого храму, записували розповіді про великі духовні прояви, вони чули шум великого вітру, розмовляли язиками, бачили видіння і відвідування ангелів. Інша служба освячення проводилася через чотири дні для тих, хто не зміг потрапити через великий натовп на першому освяченні. У Кертленді ці служби були відкриті для відвідувачів. В Наву проводилися як публічні так і закриті служби освячення. В освяченні пізніших храмів лише члени Церкви з квитками чи рекомендаціями були допущені до служб освячення. Практика повторних служб освячення продовжувалася, дозволяючи більшій кількості членів Церкви брати в них участь.

Джозеф Сміт проголосив молитву освячення для Кертлендського храму, читаючи заздалегідь підготовлений текст. Ця натхненна молитва була записана Джозефом Смітом, Олівером Каудері та іншими за день до освячення³ . Для освячення подальших храмів головуючим провідником Церкви були написані молитви освячення, кожна молитва готувалася для окремого храму. У молитвах були прохання до Господа прийняти приношення храму і прохання до Нього освятити і захистити цей храм. Часто, особливо у перших храмах, молитвами благословлялися елементи конструкції: камені, вапняний розчин, пісок, штукатурка чи вікна. У більшості молитов освячення вказувалося призначення певних кімнат храму і наголошувалися їхні конкретні функції. Ці молитви прикликають присутність Господа і призначають храми бути Його домом, позначаючи його як місце єднання з божественним.

Ті, хто відвідують освячення храму, беруть участь у Вигуку Осанни. Цей вигук є подібним до фрази, яку вигукували послідовники Ісуса Христа під час Його тріумфального входження в Єрусалим⁴ . Зібрання встає, махає білими хустинками і одночасно вигукує три рази слова: “Осанна, Осанна, Осанна Богу й Агнцеві”⁵ . Вигук закінчується словами “Амінь, Амінь та Амінь”⁶. У Кертлендському храмі після молитви був спів гімну “Hosanna to God and the Lamb” (Осанна Богу й Агнцеві), відомого сьогодні як “Дух Божий”. Цей гімн з тих пір виконується під час освячень усіх храмів.

Між 1999 і 2002 роками служби освячення новозбудованих храмів на історично визначних місцях, включно з Пальмірою, шт. Нью-Йорк, Уінтер-Квортерз, шт. Небраска, та Наву, шт. Іллінойс, транслювалися через захищену супутникову систему, дозволяючи членам Церкви з віддалених місць брати в них участь. Це започаткувало порядок трансляцій освячень храмів до місцевих центрів колів, щоб усі гідні члени храмового округу, а іноді й більших територій, могли брати в них участь.

Так само і святі останніх днів освячували багато інших місць для роботи Бога. Це включало скинії, будинки зборів, приміщення для Товариств допомоги та домівки. Країни або території світу також освячувалися для проповіді євангелії.

Церковні матеріали

Gordon B. Hinckley, “Why These Temples?” Ensign, Aug. 1974, 37–47.

“Minutes and Prayer of Dedication, 27 March 1836 [D&C 109]”, in Brent M. Rogers, Elizabeth A. Kuehn, Christian K. Heimburger, Max H Parkin, Alexander L. Baugh, and Steven C. Harper, eds., Documents, Volume 5: October 1835–January 1838. Vol. 5 of the Documents series of The Joseph Smith Papers, edited by Ronald K. Esplin, Matthew J. Grow, and Matthew C. Godfrey (Salt Lake City: Church Historian’s Press, 2017), 188–209.

Бібліографія

Наведена далі публікація містить більше інформації стосовно цієї теми. Вказуючи вам на цей матеріал або даючи вам посилання на нього, ми не підтримуємо вміст чи погляди автора або не гарантуємо їх достовірність.

D. Arthur Haycock, “Temples: LDS Temple Dedications”, in Daniel H. Ludlow, ed., Encyclopedia of Mormonism (New York: MacMillan, 1992), 4:1455–1456.

Пов’язані теми: Кертлендський храм, Урочисті зібрання, Храмовий ендаумент, Освячення Святої землі

Посилання

1. Див. Числа 7; 1 Царів 8.

2. Хоча перші храми у Міссурі були недобудовані, на їх місцях залишилися наріжні камені, які служать пам’ятками.

3. Див. Historical Introduction to “Minutes and Prayer of Dedication, 27 March 1836 [D&C 109]”, in Brent M. Rogers, Elizabeth A. Kuehn, Christian K. Heimburger, Max H Parkin, Alexander L. Baugh, and Steven C. Harper, eds., Documents, Volume 5: October 1835–January 1838. Vol. 5 of the Documents series of The Joseph Smith Papers, edited by Ronald K. Esplin, Matthew J. Grow, and Matthew C. Godfrey (Salt Lake City: Church Historian’s Press, 2017), 188–191.

4. Див. Maтвій 21:1, 8–9; Maрк 11:8–10; Іван 12:12–13.

5. Див. 2 Хронік 5:11–14; Йов 38:7; Матвій 21:1–11; 3 Нефій 11:17; Учення і Завіти 19:37; 36:3; 39:19; 124:101.

6. Gordon B. Hinckley, “This Great Millennial Year”, Ensign, Nov. 2000, 70. On the historical development of the shout, see Jacob W. Olmstead, “From Pentecost to Administration: A Reappraisal of the History of the Hosanna Shout”, Mormon Historical Studies, vol. 2, no. 2 (Fall 2001), 7–37.